У ст. З ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства окремо виділено свободу договору, яку можна беззастережно визнати принципом договірного права. Підтвердженням цього слугує зміст ст. 627 ЦК., згідно з якою відповідно до ст. б цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Оскільки ж свобода договору стосується лише сфери договірних відносин, то відповідно ця правова засада має бути визнана принципом лише договірного права, незважаючи на те, що в ЦК він проголошений загально-цивілістичним принципом.
Насамперед у переддоговірній стадії принцип свободи означає, що, по-перше, кожний суб’єкт цивільних правовідносин має можливість вільно обрати контрагента для укладення договору; по-друге, такий суб’єкт вправі вільно обрати будь-який різновид правочину, який має забезпечити досягнення бажаної правової мети; по-третє,кожний правомочний суб’єкт має право вільно обрати договірного зобов’язання; по-четверте, кандидати в контрами майбутнього договору можуть вільно до моменту його укладення відмітитися від своєї пропозиції укласти договір, або від згоди (акценту) про прийняття пропозиції (оферти) іншої особи (статті 641, 642 ЦК); по-п’яте, до моменту укладення договору сторони можуть вільно визначати умови майбутнього договору та свої права і обов’язки.
Однак цивільне законодавство передбачає й інші підстави обмеження дії свободи у виборі контрагента договору. Так, відповідно до ст. 362 ЦК у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі, співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця. свобода договору в цивільному праві означає можливість сторін на основі взаємного узгодженого волевиявлення вільно укладати договір, обирати його вид та спосіб укладення, а також визначати зміст такого договору. Відносний характер виявляється у наявності певного роду обмежень, зумовлених інтересами суспільства (абстрактного кола учасників цивільних відносин), однієї зі сторін чи третьої особи або узгоджених самими сторонами договору. Такі обмеження договірної свободи окреслено на втілення загальних принципів цивільного права – справедливості, розумності та добросовісності.