Договір комісії – це двосторонній договір, тобто кожна сторона (комісіонер i комітент) має певні права та обов’язки. Сторонами за договором комісії виступають комітент, з одного боку, і комісіонер – з іншого. Згідно зі ст. 1011 нового ЦК, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням іншої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Правочин – новий і поки що незвичний термін вітчизняного законодавства, визначення якого міститься у ст. 202 нового ЦК, відповідно до якого правочин – дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Отже, фактично всі дії, здійснені на підставі цивільного законодавства, іменуватимуться правочинами (за «старим» цивільним законодавством, ці дії називаються угодами), але слід зазначити, що новела не є простою термінологічною заміною ключового позначення цивільно-правового інституту, а передбачає законодавчу зміну його змісту.
Договір комісії є консесуальним, адже він вважається укладеним з того часу, коли відповідно до закону сторони виявили взаємну згоду щодо всіх істотних умов договору. Права та обов’язки сторін за договором комісії виникають ще до передачі майна комітентом комісіонерові. Новий ЦК, на відміну від ЦК УРСР, чітко зазначає істотні умови договору комісії на купівлю-продаж майна. Так, згідно зі ст. 1012, це досягнення згоди щодо майна й ціни, за якою комісіонер має продати або купити товар.
Згідно ст. 208 нового ЦК, то в ній зазначено, що в письмовій формі мають бути укладені:
1. правочини між юридичними особами;
2. правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 нового ЦК (правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення).
Договір комісії є оплатним.
Таким чином, у договорах комісії можна буде встановити комісійну плату у вигляді різниці між ціною, визначеною комітентом, і тією більш вигідною ціною, за якою комісіонер продасть товар. Встановлення плати саме в такому вигляді є резонним, коли комітент має намір надати комісіонерові право встановлювати ціну продажу товару на власний розсуд. Надання такої можливості, в свою чергу, підвищує ефективність здійснення продажу товару, адже саме комісіонер, а не комітент безпосередньо контактує з покупцем і може встановити оптимальний рівень цін на товари. Раніше сторони, які мали намір укласти договір комісії з «нестійкою» винагородою, були вимушені маскувати договір комісії під договір доручення або під договір поставки продукції з відстроченням платежу для того, щоб залишити можливість отримання винагороди комісіонером у вигляді різниці між цінами.