Акти цивільного законодавства поділяються на закони й підзаконні нормативно-правові акти. Закони можуть бути конституційними, кодифікаційними, поточними і виключними. До конституційних законів належать: Конституція - основа цивільного законодавства України і закони, норми яких містять доповнення до неї. Кодифікаційним законом є ЦК - основний акт цивільного законодавства України. Всі інші закони України є поточними і приймаються відповідно до Конституції та ЦК. Виключні закони є винятком із загального правила, оскільки їх прийняття обумовлене природними, екологічними або соціальними ситуаціями надзвичайного характеру, в зв’язку з чим вони діють тимчасово. Підзаконними нормативно-правовими актами є укази і розпорядження Президента, постанови КМУ, акти інших органів державної влади України та органів влади АРК.
Акти цивільного законодавства перебувають між собою у суворому субординаційному (ієрархічному) співвідношенні, що забезпечує однакове регулювання цивільних відносин на всій території України з урахуванням певних правил (зокрема, встановлюється співвідношення загальних і спеціальних норм цивільного права, прийоми вирішення колізій між ними тощо). Цивільний кодекс України - основний акт цивільного законодавства. У цивільно-правовій сфері кодифікація є одним з основних способів систематизації (впорядкування) законодавства. Вона полягає у прийнятті єдиного нового закону, зміст котрого складають як нові норми, так і положення прийнятих раніше законів або кодифікованих актів, які з введенням у дію вказаного нового закону втрачають чинність.
У вітчизняному цивільному праві існує два рівня кодифікації:
а) загальний і б) спеціальний. Загальний рівень пов’язаний з прийняттям нового ЦК, яким охоплюються всі основні правила регулювання цивільно-правової сфери. Другий рівень кодифікації полягає у тому, що окрім ЦК, в Україні діють кодекси, присвячені регулюванню вужчих сфер особистих немайнових, майнових та організаційних відносин.
Загальна концепція ЦК досить чітко відбита у його структурі. Вона вбачається у наступному. ЦК має забезпечити нормальне функціонування і розвиток громадянського суспільства, регулювання незалежної від держави системи відносин за участю суб’єктів приватного і публічного права. ЦК має традиційну для України пандектну систему і сконструйований за так званим «книжним» принципом: Книга перша - «Загальні положення»; Книга друга, як вже вказувалося - «Особисті немайнові права фізичної особи»; Книга третя - «Право власності та інші речові права»; Книга четверта - «Право інтелектуальної власності» стосується особливої сфери цивільних відносин, пов’язаних зі створенням і використанням результатів інтелектуальної, творчої діяльності фізичної особи; Книга п’ята - «Зобов’язальне право» охоплює широкий спектр цивільних відносин щодо як договірної, так і не договірної сфер, яким присвячується майже 40 глав (глави 47-83); Книга шоста - «Спадкове право». Кожна з шести книг складається з окремих розділів. Основною структурною одиницею ЦК є глави, яких 90. Вони у деяких випадках мають підрозділи. Глави, так само як і статті, мають наскрізну нумерацію. Деякі глави розбиваються на параграфи, а іноді і на підпараграфи. Це полегшує системний підхід до розуміння законоположень, що містяться у ЦК, і стосується особливо тих з них, якими охоплюється найширша сфера відносин, зокрема, зобов’язань з купівлі-продажу, підряду тощо. ЦК на момент набрання ним чинності складався з 1308 статей.
Окрему категорію актів цивільного законодавства складають підзаконні нормативно-правові акти. Президент видає обов’язкові до виконання на території України укази та розпорядження, спрямовані як на виконання Конституції, так і законів України, включаючи й ЦК. Характеризуючи акти Президента як підзаконні, слід зазначити, що вони не можуть змінювати чи доповнювати закони. Що стосується постанов Кабінету Міністрів України, то КМУ забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, включаючи й ЦК (ст. 116 Конституції). За таких обставин КМУ має право видавати постанови практично з усіх питань цивільно-правової сфери за умови, однак, що їх вирішення не віднесено до компетенції Верховної Ради України або вже врегульовано на рівні закону. Причому, якщо постанова КМУ суперечить положенням ЦК або іншого (поточного) закону, перевага віддається останнім (ч. 4 ст. 4 ЦК).