Відповідно до Конституції України (ст. 13, 14, 41), основними формами власності в нашій державі є: державна, комунальна і приватна.
У якості суб'єктів права власності на природні ресурси виступають:
Суб'єктами права державної власності є:
· Кабінет Міністрів України;
· Рада Міністрів Автономної Республіки Крим;
· обласні, Київська та Севастопольська міські, а також районні державні адміністрації.
Суб'єктами права комунальної власності на природні ресурси виступають територіальні громади, тобто об’єднання жителів окремих адміністративно-територіальних одиниць (сіл, селищ, міст тощо), які виконують свої функції через відповідні виконавча-розпорядні органи.
У якості суб'єктів права приватної власності виступають:
· громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності;
· громадяни України, що володіють, користуються і розпоряджаються приналежними їм природними ресурсами;
· іноземні громадяни у відношенні земель несільськогосподарського призначення;
· особи без громадянства - у відношенні земель несільськогосподарського призначення.
Тут відмінною рисою є те, що в якості суб'єктів права приватної власності на природні ресурси можуть виступати тільки громадяни України. Винятком є земельне законодавство, що встановлює право власності іноземних громадян і осіб без громадянства у відношенні земель несільськогосподарського призначення.
Об'єкти права власності на природні ресурси являють собою природні або штучно створені природні компоненти або цілісні комплекси, що зареєстровані в природних кадастрах та інших документах, які мають юридичну спрямованість, як об'єкти володіння, користування і розпорядження (земля, надра, водні і лісові ресурси, тваринний і рослинний світ, природно-заповідний фонд, континентальний шельф, виключна (морська) економічна зона), а також виконуючі біологічні, екологічні, економічні і соціальні функції.
Об'єкти права власності на природні ресурси також розмежовуються по формах власності на державну, комунальну і приватну. Відповідно до приведеної вище класифікації, об'єктами права власності є:
1) землі:
· державної власності (транспорту, зв'язку, оборони, лісового фонду, водного фонду та ін.);
· комунальної власності (транспорту, зв'язку, лісового фонду, водного фонду та ін. місцевого значення);
· приватної власності (селянських (фермерських) господарств, призначені для будівництва й обслуговування житлового будинку, гаражні ділянки і т.д.).
2) надра як об'єкт:
· державної власності (корисні копалини загальнодержавного значення);
· комунальної власності (корисні копалини місцевого значення);
· приватної власності (загальнопоширені корисні копалини, торф).
3) водні ресурси як об'єкти:
·державної власності (територіальні моря, внутрішні моря, води лікувального призначення і т.д.);
·комунальної власності (водойми місцевого значення);
·приватної власності (водойми, розташовані на території фермерських господарств, обсяг яких не перевищує 3 га).
4) лісові ресурси як об'єкти:
· державної власності (ліси загальнодержавного призначення);
· комунальної власності (лісові масиви місцевого значення);
· приватної власності (ліси селянських (фермерських) господарств, обсяг яких складає не більш 5).
5) тваринний світ у якості об'єкта:
· державної власності (дикі тварини в стані природної волі);
· комунальної власності (дикі тварини, що перебувають у стані природної волі, а також дикі тварини, що вилучені зі стана природної волі);
· приватної власності (дикі тварини, розведені в неволі або в напіввільних умовах).
6) природно-заповідний фонд як об'єкт:
· державної власності (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки та інші території загальнодержавного значення);
· комунальної власності (регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятники природи та інші території місцевого значення);
· приватної власності (заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки і т.д.).
3.3. Підстави виникнення і підстави припинення права власності на природні ресурси
Підстави виникнення права власності на індивідуально визначені природні об'єкти урегульовані нормами Цивільного Кодексу України, Закону України «Про власність», а також цілим рядом нормативно-правових документів, що мають спеціальну спрямованість (наприклад, Земельний Кодекс, Водний Кодекс, Закон «Про тваринний світ» та ін.). Слід врахувати і те, що зазначені обставини розмежовуються також у залежності від форми власності на природні ресурси. Спираючись на вищевказану класифікацію, можна визначити, що підставами виникнення права приватної власності є:
·придбання за договором купівлі-продажу, міни, дарування, іншою цивільно-правовою угодою;
·безкоштовної передачі природних ресурсів державної і комунальної власності;
·приватизації природних ресурсів, раніше наданих їм у користування;
·прийняття спадщини;
·внесення природних ресурсів їх засновниками в статутний фонд;
·виділення в натурі (на місцевості) належної їм частки (паю).
Обставинами, настання яких зв'язується з виникненням права державної та комунальної власності на природні ресурси, є:
· передача їм природних ресурсів державної власності;
· примусової відчуженості природних ресурсів у власників по мотивах суспільної необхідності і для суспільних потреб;
· прийняття спадщини;
· придбання за договором купівлі-продажу, міни, дарування, іншим цивільно-правовим угодам;
· передача у власність державі природних ресурсів комунальної власності територіальними громадами;
· конфіскації природного ресурсу - це безоплатне вилучення у власника приналежного йому природного ресурсу за рішенням суду, що виступлять у виді санкції за вчинення злочину або іншого правопорушення. У випадках, визначених законом, конфіскація може бути зроблена в адміністративному порядку.
Підставами припинення права власності на природні ресурси є законодавчо закріплені дії фізичних і юридичних осіб, здійснення яких сприяє припиненню повноважень володіння, користування і розпорядження на землю, надра, водні і лісові ресурси, рослинний і тваринний світ, території природно-заповідного фонду й інші природні об'єкти.
Настання зазначених обставин зв'язують також із наявністю або відсутністю у власника відповідного волевиявлення. У рамках даної класифікації можна виділити в якості підстав припинення права власності на природні ресурси такі: дії, що носять правомірний характер, і дії, що мають протиправну спрямованість.
До правомірних дій можна віднести наступні:
· добровільна відмова власника від здійснення повноважень володіння, користування і розпорядження у відношенні приналежного йому природного об'єкта;
· відчуженість (продаж) конкретного природного ресурсу шляхом укладання власником з іншою особою цивільно-правової угоди;
· вилучення (викуп) для суспільних або державних потреб.
Діями, що мають протиправну спрямованість і внаслідок цього тягнуть за собою припинення права власності на природні ресурси, є:
· систематичне невнесення плати (податку) за здійснення повноважень власності;
· використання природного об'єкта не по цільовому призначенню;
· порушення термінів освоєння або розробки приналежному власнику природного ресурсу;
· використання природного ресурсу засобами, що погіршують його якісний стан;
· укладання цивільно-правової угоди з порушенням порядку придбання або відчуженості природних ресурсів.
3.4. Захист права власності на природні ресурси
Для ефективного здійснення власником своїх повноважень по володінню, користуванню і розпорядженню природними ресурсами державою визначена і законодавчо зафіксована система засобів захисту прав власності на природні об'єкти. Зазначені засоби являють собою урегульовану еколого-правовими нормами сукупність заходів, спрямованих на забезпечення всебічної реалізації повноважень власниками природних ресурсів.
Ст. 13 Конституції України проголошує, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і що усі вони рівні перед законом. У ст. 14 цього ж нормативно-правового документа підкреслюється, що право власності на землю гарантується і реалізується громадянами, юридичними особами і державою виключно відповідно до закону.
Одним із засобів захисту права власності на природні ресурси є право власника вимагати приналежне йому майно (природний ресурс) із чужого незаконного володіння. Якщо індивідуально визначений природний ресурс, який був придбаний за плату у особи, що не мала права на його відчуженість, про що набувач не знав і не міг знати (так називаний сумлінний набувач), то власник управі вимагати це майно від набувача у випадку, коли майно (природний ресурс) було втрачено власником або особою, якій воно було передано власником у володіння, або викрадено в того або іншого, або вибуло з їхнього володіння будь-яким іншим шляхом крім їх волі.
При витребуванні природних ресурсів із чужого незаконного володіння власник управі також вимагати від особи, що знало або повинна була знати, що її володіння даним майном є незаконним (несумлінний власник), повернення або відшкодування всіх прибутків, які ця особа витягла або повинна було витягти за той час, коли вона здійснювала експлуатацію природного об'єкта. Зазначені правовідносини урегульовані нормами Цивільного Кодексу України.
У якості ще одного засобу захисту права власності на природні ресурси можна назвати право власника на подачу так називаного негаторного позову, тобто власник управі потребувати усунень будь-яких порушень його права, якщо навіть ці порушення не були пов'язані з позбавленням володіння, і відшкодування заподіяних цим збитків. Як приклад зазначеного засобу захисту можна призвести факт порушення правил добросусідства з боку власника земельної ділянки стосовно інших осіб, що здійснюють повноваження володіння, користування і розпорядження суміжними земельними ділянками.
Крім перерахованих вище засобів захисту права власності на природні ресурси, держава встановлює і законодавчо закріплює додаткові методи, за допомогою яких забезпечується ефективна реалізація й охорона прав осіб, що здійснюють повноваження володіння, користування і розпорядження індивідуально визначеними природними об'єктами. До таких методів можна віднести наступні:
· економіко-правові (встановлення розміру плати за користування природними ресурсами, а також за забруднення навколишнього природного середовища);
· еколого-правові (ліцензування, лімітування, нормування, попередження, обмеження, зупинення і припинення діяльності підприємств, що здійснюють екологічно небезпечну діяльність);
· цивільно-правові (відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного забрудненням навколишнього природного середовища і погіршенням якості природних ресурсів);
· адміністративно-правові (накладення штрафних санкцій, позбавлення права займатися визначеною діяльністю, конфіскація предмета, що явився знаряддям правопорушення та ін.);
· кримінально-правові (накладення штрафних стягнень, притягнення до виправних робіт, позбавлення волі, позбавлення права займатися визначеною діяльністю та ін.).