У ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічна безпека визначається як стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для здоров'я людей.
Безпеку слід розглядати з правової точки зору, у першу чергу, як соціальну категорію, властиву людському суспільству і формовану в межах даних суспільних відносин.
Отже, під екологічною безпекою з правової точки зору слід розуміти:
· захист життя і здоров'я людини (людства) від наслідків її техногенної діяльності і негативних впливів природного характеру;
· захист природних екосистем (безпечного стана природного середовища, включаючи перетворюючу діяльність людини), шкідливий вплив, що може безпосередньо або побічно призвести до негативного впливу на життя, здоров'я й умови проживання людей;
· обов'язкове наукове прогнозування впливу існуючого і можливого впливу розроблювальних технологій як на темпи науково-технічного прогресу, так і на аналіз його наслідків для навколишнього природного середовища, тобто на умови проживання майбутніх поколінь людей.
Види екологічної безпеки класифікуються на підставі:
1. Масштабу можливого шкідливого впливу на навколишнє середовище екологічних аварій або катастроф як техногенного, так і природного характеру:
1-й рівень (робоче місце): подія екологічного характеру відбулася на робочому місці (локальній ділянці) із невеличким числом (порядку десятьох) уражених осіб.
2-й рівень (підприємство): аварія екологічного характеру (забруднення навколишнього середовища) відбулася на підприємстві і відразу ж була ліквідована. Число постраждалих оцінюється в 100-1000 чоловік.
3-й рівень (місто): під негативний вплив забруднюючих чинників потрапляє населення значного міста. Число постраждалих 300-500 тис. чоловік.
4-й рівень (область): вплив екологічно несприятливих чинників поширюється на велику територію, розміром у десятки тисяч квадратних кілометрів (характерний масштаб області). Число постраждалих або схильних негативному впливу складає 3-5 млн. чоловік.
5-й рівень (держава): екологічна криза уразила територію з населенням приблизно 50 млн. чоловік (масштаб держави).
6-й рівень (континент): вплив екологічного характеру торкає частини або цілий континенту. Число постраждалих або схильних негативному впливу досягає 500 млн. чоловік.
7-й рівень (куля): уся біосфера Землі уражена впливом негативних чинників, і стає питання про виживання людства і людини як біологічного виду.
2. Засобів забезпечення безпеки:
· техногенної-екологічної;
· радіоекологічної;
· соціо-екологічної;
· природної;
· економіко-екологічної.
3. Об'єктів охорони:
· екологічна безпека навколишнього природного середовища;
· екологічна безпека суспільства і людини.
Даний перелік видів екологічної безпеки не є вичерпним, оскільки в науковій літературі відсутня єдина думка по даному питанню. Українське законодавство теж не акцентує уваги на проблемі врегулювання класифікації видів екологічної безпеки.
5.2. Співвідношення понять «охорона навколишнього середовища» і «забезпечення екологічної безпеки»
У теперішній час у науковій літературі йде пожвавлена дискусія з питань співвідношення понять «охорона навколишнього природного середовища» і «забезпечення екологічної безпеки». Деякі як вітчизняні, так і закордонні вчені-правознавці ставлять під сумнів існування відношень, пов'язаних із забезпеченням екологічної безпеки. Вони вважають, що зазначені вище два визначення є ідентичними і введення поняття «екологічна безпека» не є доцільним. У якості основного доказу вони призводять твердження про те, що, здійснюючи раціональне природокористування, громадяни і юридичні особи повинні здійснювати комплекс заходів щодо зберігання в належному стані використовуваних ними природних ресурсів. Здійснення такої охорони навколишнього природного середовища створює сприятливі умови для існування людини, тобто, іншими словами, не існує принципової різниці між відношеннями, що виникають в галузі охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки.
Інша група вчених наполягає на необхідності законодавчого врегулювання відношень, що виникають як у сфері охорони навколишнього природного середовища, так і в галузі забезпечення екологічної безпеки. Вони аргументують свою пропозицію тим, що між двома зазначеними категоріями є істотні розходження.
Для з'ясування поставленого питання необхідно розібратися в значенні понять «охорона навколишнього середовища» і «забезпечення екологічної безпеки».
Навколишнє середовище виконує в житті людини головну роль і є невід'ємним благом, яким вона управі користуватися, не порушуючи при цьому аналогічних прав інших осіб. Це благо є неоціненним і не має аналогів. У зв'язку з цим напрошується висновок про те, що навколишнє середовище в цілому не порушене виробничою діяльністю людини, підлягає охороні за допомогою державно-правових засобів.
Таким чином, під охороною навколишнього природного середовища слід розуміти систему заходів, спрямованих на попередження негативного впливу на навколишнє природне середовище. Наприклад, видача дозволів на викиди і скидання; встановлення лімітів і нормативів оплати; заборона, обмеження, зупинення і припинення діяльності, що здійснюється з порушенням вимог природоохоронного законодавства і т.д., або на забезпечення такого рівня зміни його якісного стана, наявність якого не породжувала б негативних процесів у стані природного середовища, а також максимально виключалася можливість негативного впливу на людину і компоненти біосфери (наприклад, рекультивація земель, підвищення продуктивності лісів та ін.). Охорона навколишнього природного середовища фактично припускає підтримку його стану на належному якісному рівні. Слід також відзначити, що існують так називані об'єкти особливої охорони (території природно-заповідного фонду, лікувально-оздоровчі, курортні і рекреаційні зони і т.д.), правовий режим використання й охорони яких регламентується як загальним, так і спеціальним законодавством.
У процесі здійснення непродуманої виробничої діяльності суспільства відбувається деградація навколишнього природного середовища, у результаті чого воно стає джерелом небезпеки не тільки для людини, але і для всього живого, що знаходиться в межах поширення екологічно небезпечної зони. З метою недопущення подальшого розширення сфери негативного впливу зазначених територій розробляється комплекс заходів щодо організації захисту людини, усіх живих організмів і суспільства в цілому. Результатом виникнення екологічно небезпечних об'єктів слід вважати не тільки техногенну діяльність людини. Немаловажне значення має також дія стихійних сил природи і природних явищ.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного можна зробити такий висновок: вести мову про охорону навколишнього природного середовища, що є джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дії стихійних сил природи або виробничо-техногенної діяльності людини, у даному випадку недоцільне. При сформованих обставинах необхідно розробити систему заходів, у тому числі і правового характеру, спрямованих на попередження виникнення небезпеки для навколишнього природного середовища, а також життя і здоров'ю людини. Ці заходи умовно підрозділяються на дві категорії:
1) встановлення особливого юридичного режиму використання небезпечного середовища (наприклад, обмеження і заборона різноманітних видів екологічно небезпечної діяльності);
2) здійснення комплексу відповідних заходів на території, що має потенційно небезпечні джерела негативного впливу, або на якій здійснюються екологічно небезпечні види діяльності, тобто зазначені об'єкти експлуатуються методами, що можуть спровокувати ситуацію, яка загрожує життю і здоров'ю людини, а також природним екосистемам.
При проведенні зазначених заходів необхідно також враховувати особливий статус людей, що постійно або тимчасово знаходилися в межах зони підвищеної екологічної небезпеки.
Українське законодавство не робить чітких розходжень між двома зазначеними категоріями. З одного боку, розділ 11 «Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки» Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» містить статті, у найменуванні яких зустрічається словосполучення «охорона навколишнього природного середовища». Наприклад, ст. 52 зазначеного закону називається «Охорона навколишнього природного середовища при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів». З іншого боку - у цьому ж законі розділ 12 «Природні території й об'єкти, що підлягають особливій охороні» регламентує основні положення правового режиму використання й охорони територій і об'єктів природно-заповідного фонду, лікувально-оздоровчих, курортних і рекреаційних зон, а також передбачає охорону рідкісних і зникаючих звидів тваринного і рослинного світу.
Норми, що регулюють забезпечення екологічної безпеки, також містяться у розділі 13 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», присвяченому зонам надзвичайних екологічних ситуацій. Зокрема, визначено, що являють собою такі зони, встановлюється правовий режим їх функціонування, а також можливі засоби попередження екологічних аварій і катастроф, ліквідації їх шкідливих наслідків.
Таким чином, на підставі вищевикладеного можна зробити висновок про те, що зазначені правові категорії, як-от «охорона навколишнього природного середовища» і «забезпечення екологічної безпеки» істотно різняться між собою по характеру і змісту регульованих відношень. Українське законодавство недостатньо чітко простежує дані розходження, зокрема, у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» відсутні норми, що регламентують на належному рівні порядок забезпечення екологічної безпеки.
5.3. Правові методи забезпечення екологічної безпеки
Питання правового забезпечення екологічної безпеки урегульовані у розділі 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Зокрема, ст. 50 встановлює, що екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємозалежних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки повинні враховуватися при здійсненні будь-якої господарської або іншої діяльності.
Зокрема, закон встановлює, що при проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруджень та інших об'єктів, удосконалюванні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів, а також у процесі експлуатації цих об'єктів забезпечується екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, дотримання нормативів шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. При цьому повинне враховуватися уловлювання, утилізація і знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація. Забороняється введення в дію підприємств, споруджень та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі дотримання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво і реконструкцію.
Ст. 52 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює вимоги по забезпеченню екологічної безпеки при використанні різноманітних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів.
У ст. 53 зазначеного закону визначаються основні засоби охорони навколишнього середовища від неконтрольованого і шкідливого біологічного впливу. Поряд з іншими заходами передбачається, що створення і використання нових штамів мікроорганізмів та інших біологічно активних речовин здійснюється тільки після проведення комплексних досліджень їх впливу на здоров'я людей і стан навколишнього природного середовища з дозволу спеціально уповноваженого центрального органа виконавчої влади з питань охорони здоров'я і спеціально уповноваженого центрального органа виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів.
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає й основні засоби охорони природного середовища від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого впливу фізичних чинників і радіоактивного забруднення. Ст. 54 встановлює, що підприємства, установи й організації, що здійснюють господарську або іншу діяльність, пов'язану з використанням радіоактивних речовин у різноманітних формах і з будь-якою метою, зобов'язані забезпечити екологічну безпеку зазначеної діяльності, що виключала б можливість радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища і негативного впливу на здоров'я людей у процесі видобування, збагачення, транспортування, переробки, використання і поховання радіоактивних речовин.
Стаття 55 цього ж закону визначає основні вимоги забезпечення екологічної безпеки при здійсненні підприємствами, установами, організаціями і громадянами діяльності, пов'язаної з забрудненням навколишнього середовища виробничими, побутовими й іншими відходами.
Забезпечення екологічної безпеки транспортних засобів регламентується ст. 56, у якої, поряд з іншими природоохоронними заходами, встановлюється заборона на виробництво й експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів і установок, у викидах і скиданнях яких зміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи.
Закон передбачає необхідність дотримання вимог екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів і винаходів, застосуванні нової техніки, технології і т.д. Зокрема, ст. 57 забороняє здійснення зазначеної діяльності, якщо вона не відповідає вимогам екологічної безпеки. У випадку порушення зазначених вимог така діяльність припиняється уповноваженими на те державними органами, а винні особи залучаються до відповідальності.
Ст. 58 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює вимоги екологічної безпеки стосовно до військових, оборонних об'єктів, а також до здійснюваної військової діяльності.
Завершує розділ 11 зазначеного Закону ст. 59, що встановлює екологічні вимоги при розміщенні і розвитку населених пунктів. Дана норма визначає, що планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюється за рішенням місцевих Рад з урахуванням екологічної ємності територій, дотриманням вимог охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів і екологічної безпеки.