Загальні поняття та терміни: юридична відповідальність у галузі екології, екологічне правопорушення, цивільно-правова відповідальність у сфері екології, дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення, адміністративна відповідальність у сфері екології, кримінальна відповідальність за екологічні злочини.
8.1. Поняття і загальна характеристика юридичної відповідальності у сфері екології
Юридична відповідальність виступає в якості самостійного інституту екологічного права і є найважливішим складовим елементом правового забезпечення раціонального природокористування й охорони навколишнього природного середовища.
Таким чином, можна визначити, що відповідальність в галузі екології являє собою сукупність правових відношень між державою в особі спеціально уповноважених органів і фізичними та юридичними особами, що учинили екологічне правопорушення у яких за допомогою правових норм забезпечується добровільне або примусове дотримання вимог законодавства в галузі ефективного і раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки населення.
Юридична відповідальність за екологічні правопорушення виконує ряд основних функцій:
· стимулюючу - забезпечує добровільне виконання норм і правил природоохоронного законодавства;
· компенсаційну - спрямована на відшкодування збитку, заподіяного навколишньому природному середовищу і здоров'ю людини внаслідок здійснення екологічно небезпечної діяльності;
· превентивну - задача якої складається в необхідності попередження правопорушень в галузі екології;
· каральну - полягає в застосуванні відповідних заходів впливу на осіб, винних у вчиненні екологічного правопорушення.
На підставі вищевикладеного можна зробити висновок про те, що основними цілями юридичної відповідальності в сфері екології є:
· покарання осіб, винних у вчиненні екологічних правопорушень;
· попередження порушення законодавства, що регулює відношення в галузі здійснення раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки населення;
· відновлення порушених прав власників природних ресурсів, природокористувачів та інших осіб, що здійснюють діяльність у сфері екології.
Однієї з основних особливостей юридичної відповідальності за порушення вимог еколого-правових норм є наявність у зазначених нормах відносно повного переліку правопорушень, які об'єднані в спеціальні самостійні розділи різноманітних законодавчих актів і присвячені відповідальності за порушення правового режиму використання й охорони різноманітних природних ресурсів. Звідси випливає, що основна умова для покладання юридичної відповідальності в аналізованій сфері - наявність реального факту вчинення екологічного правопорушення. До інших підстав виникнення юридичної відповідальності в галузі екології можна віднести такі:
· наявність еколого-правової норми, що передбачає кожне конкретне правопорушення;
· угода або контракт, укладена між фізичними і юридичними особами про здійснення визначених дій в галузі екології;
· розпорядження відповідного органа державного управління;
· рішення суду по кожній конкретній справі;
· міжнародні-правові договори й угоди в галузі екології і т.д.
На закінчення слід визначити основні види юридичної відповідальності за вчинення екологічних правопорушень. До них можна віднести відповідальність:
· дисциплінарну;
· майнову;
· адміністративну;
· кримінальну.
Кожний з перерахованих вище видів юридичної відповідальності в галузі екології буде розглянутий далі у відповідних темах курсу.
8.2. Поняття і склад екологічного правопорушення
Як вже було визначено вище, однією з найбільше важливих підстав виникнення юридичної відповідальності є вчинення екологічного правопорушення.
Екологічне правопорушення являє собою протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), зроблене суб'єктом, що володіє право- і дієздатністю, що посягає на встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища, а також порушує екологічні (і пов'язані з ними) права людини і вимоги забезпечення екологічної безпеки населення.
На підставі цього визначення можна зробити висновок про те, що екологічне правопорушення характеризується такими рисами як еколого-правова спрямованість, підвищена екологічна небезпека, а також екологічна протиправність.
Види екологічних правопорушень можна класифікувати:
1. По ступені суспільної небезпеки:
· дисциплінарний проступок;
· цивільне правопорушення;
· адміністративне правопорушення;
· кримінальний злочин.
Перші три види екологічних правопорушень є менше небезпечними в порівнянні з кримінальним злочином. За вчинення кожного з зазначених правопорушень наступає відповідний вид юридичної відповідальності.
2. У залежності від того, у якій області зроблене те або інше правопорушення і норми якого законодавства є порушеними, вони підрозділяються на земельні, водні, лісові та ін.
Відповідно до загальної теорії права екологічне правопорушення по своїй структурі складається з об'єкта і суб'єкта, об'єктивної і суб'єктивної сторін. Варто роздивитися окремо кожний з перерахованих вище елементів.
Об'єкт екологічного правопорушення. У якості об'єкта виступає сукупність суспільних відносин із приводу навколишнього середовища в цілому, а також окремих її компонентів, що урегульовані нормами екологічного законодавства. Такі відношення виникають при здійсненні повноважень власності, раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки населення.
Суб'єктами екологічного правопорушення можуть бути фізичні і юридичні особи, що вчинили правопорушення, пов'язані зі здійсненням природокористування, охороною навколишнього природного середовища і забезпеченням екологічної безпеки населення. У якості суб'єктів екологічного правопорушення поряд із громадянами України можуть виступати також іноземні громадяни й особи без громадянства.
Об'єктивна сторона екологічного правопорушення традиційно складається з трьох елементів:
· протиправність поведінки, тобто те або інше діяння є протиправним тільки в тому випадку, якщо воно передбачено відповідною еколого-правовою нормою;
· фактичне заподіяння або реальна загроза заподіяння екологічної шкоди;
· причинно-слідчий зв'язок між протиправною поведінкою і нанесеною екологічною шкодою або реальною загрозою заподіяння такої шкоди.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю такого чинника як вина. Вина являє собою внутрішнє, психічне відношення особи до зробленого діяння, що може виявлятися як у дії, так і в бездіяльності. Закон передбачає дві форми вини: намір і необережність. Навмисним є екологічне правопорушення, при якому особа передбачає настання негативних наслідків своєї поведінки і бажає (прямий намір) або свідомо припускає (непрямий намір) їх настання. Необережність буває двох видів: злочинна самовпевненість і злочинна недбалість. Самовпевненість виявляється тоді, коли особа, роблячи екологічне правопорушення, передбачає суспільно шкідливі наслідки свого діяння, але легковажно розраховує на те, що такі наслідки не наступлять. Недбалість - коли особа не передбачає настання суспільно шкідливих наслідків, хоча повинно було і могло їх передбачати.
У той же час на практиці буває безвинна (абсолютна) відповідальність. Вона наступає в тому випадку, якщо шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки і регламентується нормами цивільного законодавства.
Ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає основні правопорушення в галузі екології, за вчинення яких наступає відповідальність. До числа таких правопорушень належать:
· порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;
· порушення норм екологічної безпеки;
· порушення вимог законодавства України про проведення екологічної експертизи, у тому числі надання відомо неправдивого експертного висновку;
· невиконання вимог державної екологічної експертизи;
· фінансування, будівництво і впровадження у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;
· порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації, ліквідації підприємств та інших об'єктів та ін.
Далі в зазначеній статті визначається, що законодавством України може бути встановлена відповідальність за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
8.3. Дисциплінарна і цивільно-правова відповідальність за порушення вимог екологічного законодавства
Тепер необхідно роздивитися кожний із перерахованих вище видів юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.
Одним з таких видів є дисциплінарна відповідальність, що виражається в накладенні адміністрацією підприємства, установи, організації стягнення на осіб, винних у невиконанні функціональних обов'язків та інших вимог дисципліни праці, пов'язаних із здійсненням раціонального природокористування, охороною навколишнього середовища і забезпеченням екологічної безпеки населення.
Порядок накладення дисциплінарного стягнення за вчинення екологічного проступку регламентується ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» і Кодексом законів про працю України. Останній встановлює, що до осіб, які чинять вищевказані порушення в галузі екології, можуть бути застосовані такі види дисциплінарних стягнень:
· догана;
· звільнення з роботи.
Законодавством про дисциплінарну відповідальність і статутами підприємств можуть бути встановлені інші види дисциплінарних стягнень, наприклад, такі як переведення на нижчеоплатну роботу на певний строк або зниження в посаді.
У свою чергу, ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає, що посадові особи і спеціалісти, винні в порушенні вимог охорони навколишнього природного середовища, використанні природних ресурсів і забезпеченні екологічної безпеки, за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища відповідно до рішень їх управлінських органів позбавляються премії по основних результатах господарської діяльності цілком або частково. Порядок позбавлення премій визначається законодавством України.
Порядок накладення і зняття дисциплінарного стягнення урегульований трудовим законодавством. При накладенні такого стягнення повинні бути враховані: тяжкість зробленого проступку, службова характеристика і поведінка робітника, а також інші обставини. За кожне порушення трудової дисципліни накладається тільки одне стягнення. Законодавство визначає, що до накладення стягнення від правопорушника повинно бути витребуване пояснення. Про накладення дисциплінарного стягнення робітнику об'являється наказом під розписку. Цей наказ повинний в обов'язковому порядку містити інформацію про те, за який проступок і яке покарання накладається.
Дисциплінарне стягнення може бути застосоване до порушника не пізніше одного місяця з дня виявлення проступку (крім випадків хвороби робітника або перебування його у відпустці). Трудові суперечки з приводу накладення дисциплінарних стягнень розглядаються комісією з трудових суперечок, а також судом у встановленому законом порядку.
Накладення дисциплінарного стягнення не виключає можливості застосування до правопорушника інших, більш суворих, мір відповідальності (цивільної, адміністративної, кримінальної).
Одним із видів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення є цивільно-правова відповідальність, що полягає у покладанні на правопорушника обов'язку відшкодувати потерпілій стороні шкоду, заподіяну у результаті порушення вимог екологічного законодавства.
Таким чином, застосування мір цивільно-правової відповідальності в сфері екології в першу чергу пов'язано з заподіянням екологічної шкоди. У науковій літературі під екологічною шкодою прийнято розуміти будь-яке погіршення стана навколишнього природного середовища, пов'язане із здійсненням екологічно небезпечної діяльності, а також порушенням вимог природоохоронного законодавства. Ця шкода виявляється насамперед у забрудненні навколишнього природного середовища, псуванні, знищенні, ушкодженні, виснаженні природних ресурсів, руйнації екосистем, а також сприяє погіршенню здоров'я населення.
В Україні порядок відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу в результаті здійснення екологічно небезпечної діяльності, регламентується Цивільним Кодексом України і Законом «Про охорону навколишнього природного середовища». Ст. 68 зазначеного Закону визначає, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишньому природному середовищу, у порядку і розмірах, встановлених законодавством України.
Виходячи з основних ідей цивільного права, екологічна шкода підрозділяється на майнову і моральну. Порядок відшкодування майнової шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу в процесі здійснення екологічно небезпечної діяльності передбачений ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». У цій статті говоритися, що збиток, заподіяний внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, у повному обсязі без застосування норм зниження стягнення і незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів. Далі підкреслюється, що особи, якими заподіяний такий збиток мають право на відшкодування не отриманих прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стана, придатного для використання по цільовому призначенню. У зазначеній статті також мова йде про те, що особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати збиток заподіяний громадянам і юридичним особам, якщо не буде доведено, що збиток виник внаслідок стихійних природних явищ або невмисних дій потерпілих.
У нової редакції Цивільного кодексу України, якій вступає в дію з першого січня 2004 року, в статті 1187 встановлені умови відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Кодекс визначає, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана у тому числі, з використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, що створюють підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Згідно ст. 1188 ЦК у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх володільцям питання про її відшкодування вирішується за принципом вини. Особливості відшкодування ядерної шкоди (ст. 1189 ЦК) встановлюються законом, таким чином ця стаття носить відсильний характер.
Новим для українського екологічного законодавства є відшкодування моральної шкоди. В Цивільному кодексу у ст. 1167 встановлюються підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, в тому числі внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Ця шкода може полягати в моральних переживаннях у зв'язку з відсутністю можливості продовжувати активне громадське життя, втратою роботи, а також фізичною біллю, пов'язаної з пошкодженням здоров'я або в зв'язку з захворюванням, що виникнуло і перенесене у результаті внутрішніх, моральних переживань. Моральна шкода може відшкодовуватися поряд із майновим і при визначенні її розміру суд повинний враховувати всі обставини кожного конкретного випадку.
8.4. Адміністративна відповідальність у галузі екології
Одним з видів юридичної відповідальності в галузі екології є адміністративна відповідальність, що являє собою можливість зазнавання несприятливих наслідків для осіб, що учинили протиправні дії і посягають на встановлений порядок природокористування, охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки населення.
Норми, що регулюють порядок застосування мір адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення містяться в Кодексі України «Про адміністративні правопорушення» (далі КУпАП) і в цілому ряді інших законодавчих актів. КУпАП встановлює, що в якості суб'єктів адміністративної відповідальності виступають виключно фізичні особи. В даний час у науковій літературі йде гостра дискусія щодо питання надання юридичним особам статусу суб'єктів адміністративної відповідальності. Така спроба була почата в Законі України «Про виключну (морську) економічну зону», у якому чітко визначається перелік правопорушень, за вчинення яких юридичні особи піддаються адміністративним стягненням.
Кодекс України «Про адміністративні правопорушення» визначає такі види правопорушень у сфері екології, за вчинення яких наступає адміністративна відповідальність:
· порушення права державної власності на надра (ст. 47 КУпАП);
· порушення права державної власності на води (ст. 48 КУпАП);
· порушення права державної власності на ліси (ст. 49 КУпАП);
· порушення права державної власності на тваринний світ (ст. 50 КУпАП);
· дрібне розкрадання державного або колективного майна (ст. 51 КУпАП);
· відхилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочинами підприємствам, установам, організаціям та громадянам (ст. 511 КУпАП);
· порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності (ст. 512 КУпАП);
· псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52 КУпАП);
· порушення правил використання земель (ст. 53 КУпАП);
· самовільне заняття земельної ділянки (ст. 531 КУпАП);
· приховування або перекручування даних земельного кадастру (ст. 532 КУпАП);
· несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або неприведення їх у стан, придатний для використання по призначенню (ст. 54 КУпАП);
· самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою (ст. 55 КУпАП) та ін. (ст. 56-92, 153, 1885, 18816 КУпАП).
Законодавство України встановлює такі види адміністративних санкцій, застосовуваних до осіб, винних у вчиненні правопорушень в галузі екології:
· штраф (являє собою грошове покарання, яке накладається посадовою особою на винного у вчиненні адміністративного правопорушення);
· вилучення об'єктів правопорушення;
· позбавлення права займатися спеціальною діяльністю;
· конфіскація знарядь правопорушення;
· обмеження, зупинення, припинення діяльності або експлуатації об'єкта.
При накладенні адміністративного стягнення враховується характер зробленого правопорушення, особистість правопорушника, ступінь його провини, майновий стан, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.
8.5. Загальна характеристика кримінальної відповідальності за екологічні злочини
Одним з основних видів юридичної відповідальності в сфері екології можна вважати кримінальну відповідальність, сутність якої полягає в застосуванні мір кримінально-правового покарання до осіб, винних у вчиненні злочини, що відрізняється високим рівнем екологічної небезпеки для навколишнього природного середовища, природних ресурсів, життя і здоров'я людей.
У якості суб'єктів кримінальної відповідальності виступають громадяни і посадові особи, винні у вчиненні злочини, що посягає на встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки населення.
Норми, що регулюють порядок застосування мір кримінально-правової відповідальності в галузі екології містяться в прийнятому нещодавно Кримінальному Кодексі України, що вступив в дію з першого вересня 2001 р. і зосереджені в декількох главах зазначеного законодавчого акта. Діяння, за вчинення яких закон передбачає кримінальну відповідальність, перераховані в таких розділах.
Розділ VI. «Злочини проти власності» (ст. 195, 198 КК);
Розділ VIII. «Злочини проти навколишнього природного середовища» (ст. 242-260 КК);
Розділ IX. «Злочини проти суспільної безпеки» (ст. 267, 268, 271-274, 276 КК);
Розділ X. «Злочини проти безпеки виробництва» (ст. 278-281 КК);
Розділ XII. «Злочини проти суспільного порядку і моральності» (ст. 305, 306 КК);
Розділ XX. «Злочини проти міру, безпеки людства і міжнародного правопорядку» (ст. 453 КК).
Кримінальне законодавство України передбачає такі види санкцій за вчинення злочинів в галузі екології:
· позбавлення волі;
· виправні роботи;
· арешт;
· кримінальний штраф;
· конфіскація незаконно добутого, а також знарядь злочину;
· позбавлення права займати відповідну посаду або займатися визначеною діяльністю.
При застосуванні мір кримінально-правового впливу враховується характер зробленого злочину, особистість злочинця, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.
ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ 3.