Організація управління у галузі землекористування і охорони земельних ресурсів

Управління землекористуванням і охороною земель здійснюється за допомогою системи спеціально уповноважених державних і суспільних органів, а також підприємств, установ, організацій і громадян і містить у собі такі складові елементи:

· планування використання земель;

· контроль за використанням і охороною земель;

· моніторинг;

· ведення державного земельного кадастру;

· землеустрій.

Варто роздивитися кожний із перерахованих вище елементів.

1. Планування використання земель. З цією метою в Україні розробляються і затверджуються загальнодержавні і регіональні програми використання й охорони земель. У відповідності зі ст. 177 ЗК України загальнодержавні програми використання й охорони земель розробляються з метою забезпечення потреб населення і галузей економіки в землі і її раціональному використанні й охорони. Ці програми розробляються відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України. Загальнодержавні програми використання й охорони земель затверджуються Верховної Радою України.

У свою чергу регіональні програми використання й охорони земель у відповідності зі ст. 178 ЗК України, розробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями і затверджуються Верховної Радою Автономної Республіки Крим і обласними радами. Програми використання й охорони земель міст Києва і Севастополя розробляються Київської і Севастопольської міськими державними адміністраціями і затверджуються відповідними радами.

Також у рамках планування використання земель в Україні проводиться природно-сільськогосподарське районування земель (ст. 179 ЗК України) і зонування земель (ст. 180 ЗК України).

2. Контроль за використанням і охороною земель. Ст. 93 ЗК України регламентує, що завдання контролю за використанням і охороною земель складається в забезпеченні дотримання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог земельного законодавства України.

Земельне законодавство України передбачає здійснення державного, самоврядного і громадського контролю за використанням і охороною земель.

Державний контроль за використанням і охороною земель у відповідності зі ст. 188 ЗК України здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за дотриманням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології і природних ресурсів.

Самоврядний контроль за використанням і охороною земель відповідно до ст. 189 ЗК України здійснюється сільськими, селищними, міськими і районними радами.

У свою чергу ст. 190 ЗК України встановлює, що громадський контроль за використанням і охороною земель здійснюється громадськими інспекторами, призначеними відповідними органами місцевого самоврядування, і які діють на підставі положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади по земельних ресурсах.

3. Моніторинг земель. Ст. 191 ЗК України визначає, що моніторинг земель являє собою систему спостережень за станом земель із метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, попередження і ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збір, обробка, передача, зберігання й аналіз інформації про стан земель, прогнозуванні їх змін, розробка науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень по запобіганню негативних змін стана земель і дотриманню вимог екологічної безпеки. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього середовища. Також законодавством передбачається, що в залежності від цілей, спостережень і охоплення територій моніторинг земель може бути національним, регіональним і локальним.

Зазначена стаття також передбачає, що ведення моніторингу земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, із питань екології і природних ресурсів. Структура, зміст і порядок проведення моніторингу встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Поряд із цим, ст. 192 ЗК України встановлює, що основними задачами моніторингу земель є прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок із метою запобігання або усунення дій негативних процесів.

4. Ведення державного земельного кадастру. Відповідно до ст. 193 ЗК України, державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, що встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками, що містить сукупність відомостей і документів про місце розташування і правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну і якісну характеристику, розподіл серед власників землі і землекористувачів. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

У статті 194 ЗК України визначене призначення державного земельного кадастру. Його завдання - забезпечити інформацією органи державної влади і місцевого самоврядування, зацікавлені підприємства, установи й організації, а також громадян з метою регулювання земельних відношень, раціонального використання й охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, екологічного й економічного обґрунтування бізнес-планів і проектів землеустрою.

У відповідності зі ст. 196 ЗК України державний земельний кадастр складається:

· із кадастрового зонування;

· кадастрових зйомок; бонітування ґрунтів; економічної оцінки ґрунтів;

· грошової оцінки земельних ділянок;

· державної реєстрації земельних ділянок;

· урахування кількості і якості земель.

Порядок ведення державного земельного кадастру визначений ст. 204 ЗК України. Відповідно до цієї статті державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

5. Землеустрій. У відповідності зі ст. 181 ЗК України, землеустрій включає систему соціально-економічних і екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відношень і раціональної організації територій адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, здійснюваних під впливом суспільно-виробничих відношень і розвитку продуктивних сил.

У відповідності зі ст. 182 ЗК України, мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання й охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища і поліпшенні природних ландшафтів.

Ст. 184 ЗК України визначає зміст землеустрою. Відповідно до зазначеної статті землеустрій містить у собі такі основні елементи:

· встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;

· розробка загальнодержавних і регіональних програм використання й охорони земель;

· складання схем землеустрою, розробка техніко-економічних обґрунтувань використання й охорони земель, що відповідають адміністративно-територіальним утворенням;

· обґрунтування встановлень меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

· складання проектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань, створення нових;

· складання проектів відводу земельних ділянок;

· встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;

· підготування документів, що свідчать про наявність права власності або праві користування землею;

· складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, а також розробку заходів охорони земель;

· розробка іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням і охороною земель;

· здійснення авторського нагляду за виконанням проектів по використанню й охороні земель;

· проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних, та інших обстежень і вишукувань земель.

Відповідно до ст. 185 ЗК України, землеустрій здійснюється державними й іншими землевпорядними організаціями за рахунок засобів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян і юридичних осіб. Землеустрій здійснюється відповідно до закону.

 

9.6. Відповідальність за порушення земельного законодавства

Особи, винні в порушенні вимог земельного законодавства, несуть адміністративну, кримінальну і цивільно-правову відповідальність відповідно до законодавства України. Ст. 210 ЗК України визначає, що за вчинення незаконних угод із землею, а також угод, укладених власниками землі, із порушенням встановленого для них порядку придбання або відчуженості земельних ділянок, наступає цивільно-правова відповідальність, яка спричиняє за собою визнання зазначених угод недійсними, що здійснюється в судовому порядку. Також законодавство визначає, що земельна ділянка може бути вилучена у особи, якщо судом буде встановлено, що вона була придбана за рахунок прибутків, отриманих від злочинної діяльності.

Також Земельний Кодекс України передбачає (ст. 211) перелік дій, за вчинення яких фізичні і юридичні особи піддаються мірам адміністративного, кримінального і цивільно-правового впливу. До таких дій можна віднести:

· укладання угод з порушенням земельного законодавства;

· самовільне заняття земельних ділянок;

· псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, стічними водами, засміченими промисловими, побутовими й іншими відходами;

· розміщення, проектування, будівництво, запровадження в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель;

· невиконання вимог до використання земель по цільовому призначенню;

· порушення термінів повернення тимчасово зайнятих земель або невиконання зобов'язань по приведенню їх у стан, придатний для використання їх по призначенню;

· знищення межових знаків;

· приховування від урахування і реєстрації, перекручування даних про стан земель, розмірах і кількості земельних ділянок;

· непроведення рекультивації порушених земель;

· знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруджень, захисних насаджень;

· невиконання умов зняття, зберігання і нанесення родючого прошарку ґрунту;

· самовільне відхилення від проектів землеустрою;

· відхилення від державної реєстрації земельних ділянок і надання недостовірної інформації про неї;

· порушення термінів розгляду заяв із приводу земельних ділянок.

Законодавством України може бути встановлена відповідальність і за інші види порушень земельного законодавства. Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність:

· за порушення правил використання земель (ст. 53 КУпАП);

· самовільне заняття земельної ділянки (ст. 531 КУпАП);

· приховування або перекручування даних земельного кадастру (ст. 532 КУпАП);

· несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або неприведення їх у стан, придатний для використання по призначенню (ст. 54 КУпАП);

· самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою (ст. 55 КУпАП);

· знищення межових знаків (ст. 56 КУпАП).

Кримінальна відповідальність наступає відповідно до Кримінального Кодексу (КК) України:

· за самовільне заняття земельної ділянки і самовільне будівництво (ст. 195 КК);

· навмисне знищення або пошкодження майна (ст. 198 КК);

· порушення правил екологічної безпеки (ст. 242 КК);

· незастосування заходів для ліквідації екологічного забруднення
(ст. 243 КК);

· приховування або перекручування відомостей про екологічну обстановку або захворюваність населення (ст. 244 КК);

· забруднення або псування земель (ст. 245 КК);

· безгосподарське використання земель (ст. 260 КК).

Цивільно-правова відповідальність у сфері екології припускає відшкодування шкоди за збиток, заподіяний власникам земельних ділянок і землекористувачам. Ст. 156 ЗК України встановлює підстави відшкодування шкоди власникам земельних ділянок і землекористувачам внаслідок:

· вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

· тимчасового заняття сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для інших видів використання;

· встановлення обмежень по використанню земельних ділянок;

· погіршення якості ґрунтового покрову та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників;

· приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників у негожий для використання стан;

· неотримання прибутків за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відшкодування шкоди власникам землі і землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадяни і юридичні особи, що використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадяни і юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, у тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими й іншими відходами і стічними водами (ст. 157 ЗК України). Порядок визначення і відшкодування шкоди власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З питань здійснення права власності на землю і землекористування, а також застосування мір юридичної відповідальності за порушення вимог земельного законодавства можуть виникати суперечки, що вирішуються у встановленому законом порядку.

 

Змістовий модуль 10.

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ НАДР

(2 год.)