В Україні система правових відношень в галузі використання, відтворення, охорони лісів і дикого рослинного світу поза лісами традиційно регулюється різноманітним законодавством: лісовим законодавством і законодавством про рослинний світ поза лісами. Необхідно відзначити, що в юридичному змісті зазначені об'єкти природного середовища істотно різняться між собою. Для з'ясування цих розходжень необхідно насамперед визначити поняття рослинного світу. Рослинний світ - це сукупність диких рослин (наземних і водяних), що виростають у стані природної свободи на території держави, а також у межах її континентального шельфу. Варто звернути увагу на те, що до рослинного світу належать тільки дикі рослини, тобто екологічно пов'язані з іншою природою. Відповідно, культурні рослини, що вирощуються людиною для споживання, не є частиною рослинного світу і відношення в галузі їх використання регулюються аграрним, а також цивільним законодавством.
Правовий режим використання й охорони лісів являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини в сфері використання, відтворення й охорони лісових ресурсів.
Лісові відношення в Україні регулюються Лісовим Кодексом України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також іншими актами законодавства України, прийнятими у встановленому порядку.
Ст. 2 Лісового Кодексу України (далі - ЛК України) визначає, що в якості основної задачі лісового законодавства виступає регулювання правових відношень з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони і відтворення лісів, посилення їхніх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання.
У відповідності зі ст. 4 ЛК України всі ліси на території України складають її лісовий фонд, до якого належать також земельні ділянки, не покриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.
У відповідності зі ст. 5 ЛК України землі лісового фонду підрозділяються на такі категорії:
1) лісові:
· покриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю;
· не покриті лісовою рослинністю, що підлягають озелененню (зруби, пожарища, рідколісся, пустирі і т.д.), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розірваннями.
2) нелісові:
· зайняті спорудженнями, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів і підземних комунікацій;
· зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства);
· зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, надані для потреб лісового господарства.
Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, встановлення їхніх меж проводиться в порядку, встановленому земельним законодавством.
Відповідно до екологічного і господарського значення всі ліси України підрозділяються на дві групи.
Відповідно до ст. 36 ЛК України до першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції. У залежності від пріоритетності виконуваних ними функцій ліси першої групи варто віднести до таких категорій захисту:
· водоохоронні;
· захисні;
· санітарно-гігієнічні й оздоровчі.
До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам'ятники природи, заповідні урочища і т.д.), лісоплодові насадження, а також субальпійські села і групи чагарників.
До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення, і для зберігання захисних функцій, безперервності і раціональності використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.
12.2. Право власності на лісові ресурси та право лісокористування
У відповідності зі ст. 6 ЛК України всі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджаються: Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, а також місцеві Ради в межах своєї компетенції. Зокрема, у їх функції входить надання земельних ділянок лісового фонду в постійне або тимчасове користування.
Відповідно до ст. 48 ЛК України використання лісових ресурсів здійснюється в порядку загального і спеціального використання.
У порядку загального використання лісових ресурсів громадяни мають право вільно знаходитися в лісах, безоплатно збирати для особистого споживання дикоростучі трав'яні рослини, квіти, горіхи, ягоди, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених законодавчими актами. Громадяни зобов'язані додержуватися вимог пожежної безпеки в лісах, користуватися зазначеними лісовими ресурсами в строки, встановлені державними, лісогосподарськими органами, і засобами, що не заподіюють шкоду відтворенню цих ресурсів.
Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих у користування для зазначених цілей. Відповідно до положень ст. 50 ЛК України земельні ділянки лісового фонду можуть даватися одному або декільком лісокористувачам для спеціального використання різноманітних видів лісових ресурсів.
За умови дотримання вимог законодавства України лісокористувачі мають право здійснювати такі види спеціального використання лісових ресурсів:
· заготівля деревини під час рубок основного користування;
· заготівля живиці;
· заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень і т.д.);
· побічні лісові користування.
Законодавством України можуть передбачатися й інші види спеціального використання лісових ресурсів.
Користування земельними ділянками лісового фонду також може бути постійним і тимчасовим.
У постійне користування лісові ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим сільськогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створені спеціальні підрозділи для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб полювального господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються місцевими Радами, на території ведення яких розташована надана ділянка. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду засвідчується державним актом на право постійного користування землею.
В тимчасове користування за узгодженням із постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам і громадянам для тих же цілей. Надання земельних ділянок лісового фонду в тимчасове користування здійснюється місцевими Радами, а також постійними лісокористувачами без їх фактичного вилучення, у порядку, передбаченому законодавством України. Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором.
Ст. 51 ЛК України встановлює, що спеціальне використання лісових ресурсів на наданій земельній ділянці лісового фонду проводиться при наявності спеціального дозволу - відповідно до лісорубального квитка (ордера) або лісового квитка. У цій статті також підкреслюється, що на відведених земельних ділянках лісового фонду можуть використовуватися тільки ті лісові ресурси, на які виданий спеціальний дозвіл.
Постійні лісокористувачі у випадку спеціального використання ними лісових ресурсів і проведення рубок, пов'язаних із веденням лісового господарства, зобов'язані оформити дозвіл на здійснення зазначеної діяльності у встановленому законом порядку. Форми лісорубального квитка (ордера) і лісового квитка, а також порядок їх видачі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Далі слід визначити коло прав і обов'язків користувачів лісовими ресурсами. Отже, ст. 18 ЛК України встановлює, що постійні лісокористувачі мають право:
· на ведення у встановленому порядку лісового господарства;
· на першочергове спеціальне використання у встановленому порядку лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб полювального господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і науково-дослідних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт;
· власності на заготовлену продукцію і прибутки від її реалізації (крім прибутків від реалізації продукції, отриманих від нагляду за лісом і здійснення інших лісогосподарських заходів);
· здійснювати у встановленому законодавством порядку будівництво доріг, лісових складів, пожежно-хімічних станцій, господарських приміщень та інших об'єктів, необхідних для ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів.
Постійні лісокористувачі також зобов'язані:
· забезпечувати відтворення, охорону, захист і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності лісових насаджень і посилення їхніх корисних властивостей, додержуватися інших вимог лісового законодавства, що стосуються ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів;
· додержуватися науково обґрунтованих норм і порядку спеціального використання деревних та інших ресурсів лісу і користування земельними ділянками лісового фонду;
· вести лісове господарство, здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів і користуватися земельними ділянками лісового фонду засобами, які б забезпечували зберігання оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для їхньої охорони, захисту, використання і відтворення;
· виконувати роботи, пов'язані з відводом у натурі земельних ділянок лісового фонду для спеціального використання лісових ресурсів, потреб полювального господарства, культурно-оздоровчих, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт;
· вести первинний облік лісів;
· забезпечувати охорону рідкісних видів рослин і тварин відповідно до природоохоронного законодавства; своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів;
· не порушувати законних прав постійних лісокористувачів.
У свою чергу, ст. 19 ЛК України встановлює, що тимчасові лісокористувачі мають право:
· здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів, користуватися земельними ділянками лісового фонду для потреб полювального господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт відповідно до умов договору;
· за узгодженням із Радами, що надали їм у користування земельні ділянки лісового фонду і постійних лісокористувачів, у встановленому законодавством порядку прокладати дороги, обладнувати лісові склади, стоянки для автотранспорту, будувати господарські будівництва і спорудження для збереження і первинної обробки заготовленої сировини і т.д.
Відповідно до зазначеної статті тимчасові лісокористувачі також зобов'язані здійснювати такі дії:
· забезпечувати користування земельними ділянками лісового фонду відповідно до умов їх надання;
· проводити роботи засобами, які б забезпечували зберігання оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для відтворення насаджень, охорони, захисту і використання лісів, охорони рідкісних видів флори і фауни;
· своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів;
· не порушувати прав інших лісокористувачів;
· додержуватися інших вимог, що стосуються регулювання порядку використання лісових ресурсів, встановлених законодавством України.
Ст. 21 і 22 ЛК України встановлюють підстави і порядок припинення права тимчасового і постійного лісокористування. Зокрема, ст. 21 ЛК України передбачає, що постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним Кодексом України.
У відповідності зі ст. 22 ЛК України право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках:
· добровільної відмови від користування земельними ділянками лісового фонду;
· закінчення строку, на який було надане право користування земельними ділянками лісового фонду;
· припинення діяльності лісокористувачів, яким було надане право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду;
· невикористання у встановлені терміни лісових ресурсів, порушення правил користування земельними ділянками лісового фонду або використання їх не по призначенню;
· користування земельними ділянками лісового фонду і спеціального використання лісових ресурсів засобами, що негативно впливають на стан і відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного середовища на наданих для користування земельних ділянках лісового фонду і за їхніми межами;
· систематичного невнесення у встановлені терміни збору за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду;
· вилучення у встановленому порядку наданої земельної ділянки лісового фонду.
Припинення права тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду здійснюється Радами, що надавали ділянку у користування, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6, у випадку незгоди тимчасових лісокористувачів, - у судовому порядку.
Далі зазначена стаття визначає, що законодавчими актами можуть бути передбачені й інші випадки припинення права тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду.