Здійснення громадянами своїх екологічних прав і виконання ними обов'язків у сфері екології не може ефективно перетворюватися в життя без наявності сукупності юридично значимих забезпечувальних методів, що прийнято називати гарантіями реалізації. Ці засоби і методи встановлюються державою.
Отже, під гарантіями реалізації фізичними особами своїх екологічних прав прийнято розуміти систему закріплених у законодавстві методів і засобів, за допомогою яких держава сприяє всебічному втіленню в життя громадянами своїх прав у сфері екології.
Базовий комплекс зазначених гарантій зосереджений в Основному Законі нашої держави, тобто в Конституції України. Зокрема, ст. 3 говорить, що права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед громадянином за свою діяльність. Затвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 13 Конституції України держава також забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. У висновку даної статті мова йде про те, що всі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Особлива увага в зазначеному нормативно-правовому документі приділяється реалізації права власності на землю. Ст. 14 проголошує, що право власності на землю гарантується державою.
Право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище гарантується ст. 16 Конституції України, зміст якої варто викласти цілком: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримка екологічної рівноваги на території України, переборення наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, зберігання генофонду Українського народу є обов'язком держави».
Ще одне з найбільше важливих прав в галузі екології гарантується нормами Конституції України. Мова йде про право громадян на одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища. Ст. 50 говорить, що кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища, про якість продуктів харчування і предметів споживання, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Перерахований вище комплекс конституційних гарантій реалізації екологічних прав громадян не є вичерпним. Цілий ряд гарантій, що забезпечують ефективне регулювання зазначених правовідносин, зафіксований у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідно до ст. 10 якого екологічні права громадян забезпечуються:
· проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримки, відтворенню і поліпшенню стана навколишнього природного середовища;
· обов'язком міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для попередження шкідливого впливу господарської та другої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві й експлуатації народногосподарських об'єктів;
· участю громадських об’єднань і громадян у діяльності по охороні навколишнього природного середовища;
· здійсненням державного і суспільного контролю за дотриманням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
· компенсацією у встановленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
· невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
А у висновку даної статті резюмується, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище, а також інших екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому даним Законом та іншим законодавством України.
Порушені права громадян в галузі охорони навколишнього природного середовища повинні бути відновлені. З цією метою держава встановлює і законодавчо закріплює систему засобів захисту екологічних прав громадян. Наявність механізму захисту екологічних прав громадян є необхідною умовою того, щоб права, що проголошуються стали реальністю.
У теперішній час у наукових колах проводиться пожвавлена дискусія, що стосується визначення кількості й змісту засобів, за допомогою яких кожний громадянин може здійснювати ефективний захист приналежних йому прав у сфері екології. Аналіз чинного українського законодавства, що регулює еколого-правові відношення, призводить до висновку про необхідність поділу усіх існуючих методів захисту екологічних прав громадян на дві групи: 1) самозахист і 2) захист за допомогою державних інститутів. Ефективність перетворення в життя кожного з зазначених засобів залежить від рівня економічного розвитку суспільства, ступеня його демократизації, а також від якості нормативно-правового регулювання суспільних відносин.
Самозахист припускає самостійне здійснення реалізації громадянами своїх прав в галузі екології. Ефективність зазначеного засобу захисту залежить насамперед від ступеня внутрішньої правосвідомості кожного громадянина і від рівня його правової культури. Самозахист своїх природоохоронних прав кожний громадянин може здійснювати шляхом об'єднання у відповідні природоохоронні організації і товариства.
Наявність другої групи засобів захисту екологічних прав припускає можливість відновлення громадянами своїх порушених прав шляхом звертання у спеціально уповноважені державні органи. У ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлюється, що ради всіх рівнів, спеціально уповноважені державні органи управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів зобов'язані робити всеосяжну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності. При цьому вони (ради) повинні враховувати пропозиції по поліпшенню стану навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до вирішення питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів. У статті також мова йде про те, що порушені права громадян в галузі охорони навколишнього природного середовища повинні бути відновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України.
Таким чином, закон надає можливість позивачу вибір органа для організації такого захисту. Він може звернутися або безпосередньо в суд, або до вищестоящого в порядку підпорядкованості державного органу, органу місцевого самоврядування, установи, підприємства, суспільного об'єднання або посадовій особі. Якщо в задоволенні скарги громадянину відмовлено, він має право звернутися до суду у встановленому законом порядку.