Загальні поняття та терміни: право власності на природні ресурси, право володіння, право користування, право розпорядження, форми права власності на природні ресурси,суб’єкти права власності на природні ресурси, об’єкти права власності на природні ресурси, юридичні факти, виндикаційний позов, негаторний позов.
3.1. Поняття та зміст права власності на природні ресурси
Право власності на природні ресурси являє собою сукупність правових норм, що регулюють правовідносин на землю, надра, водні і лісові ресурси, тваринний світ, об'єкти і території природно-заповідного фонду, а також тих, що забезпечують реалізацію повноважень власників по володінню, користуванню і розпорядженню приналежними їм природними ресурсами.
Право власності на природні ресурси володіє рядом характерних рис, що відрізняють його від інших інститутів екологічного права. До них належать такі особливості:
· право власності не є всеосяжним у зв'язку з тим, що не всі природні ресурси по своїх властивостях можуть знаходитися в колективній або приватній власності, а тільки ті з них, що, володіючи відповідною стабільністю, підлягають індивідуалізації (земля, надра, водні і лісові ресурси і тваринний світ). Інші елементи природного середовища в силу об'єктивних причин не можуть виступати в якості об'єктів власності (наприклад, атмосферне повітря, вітрова або сонячна енергія і т.д.);
· оскільки природні ресурси являються самостійними об'єктами права власності вони знаходяться в нерозривному екологічному взаємозв'язку один з одним, у зв'язку з чим не припускається їхнє відділення від природного середовища;
· право власності виникає в зв'язку з придбанням або передачею у власність відповідних природних ресурсів;
· свідченням про наявність у особи права власності на природні ресурси є державний акт на право власності або цивільно-правова угода про придбання (купівля-продаж, обмін і т.д.);
· право власності на природні ресурси абсолютизовано, тобто в наявності виключна приналежність повноважень по володінню, користуванню і розпорядженню природними ресурсами їх власнику, а з іншого боку - наявність загального обов'язку всіх інших суб'єктів еколого-правових відношень утримуватися від порушення зазначених прав.
Під змістом права власності на природні ресурси слід розуміти сукупність повноважень суб'єктів даного права по володінню, користуванню і розпорядженню природними ресурсами.
Право володіння означає наявність фактичної належності індивідуально визначеного природного об'єкта конкретній особі. Дане право може належати не тільки власнику, але й особі, із якою власник уклав договір про передачу її приналежного власнику природного об'єкта на праві користування.
Право користування являє собою законодавчо закріплену можливість власника за допомогою відповідного природного ресурсу задовольняти свої потреби.
Право розпорядження припускає наявність у власника юридично гарантованої можливості здійснювати дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення або стану приналежних їм на праві власності природних об'єктів, а також на визначення їх юридичної долі.