Відповідно до ч. 4 ст. 124 Конституції України народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.
Розглядаючи участь народу у здійсненні правосуддя як конституційний принцип судової влади України, необхідно виділити ті елементи, які розкривають його зміст:
· народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя шляхом розгляду справ в судах першої інстанції колегією з числа професійних суддів та народних засідателів, або судом присяжних;
· при здійсненні правосуддя народні засідателі та присяжні реалізують державно-владні повноваження публічного характеру, виступаючи посадовими особами державної судової влади, та мають такі ж гарантії незалежності й недоторканності, як і професійні судді.
Громадсько-політичне значення принципу участі народу в здійсненні правосуддя реалізується перш за все у функції громадського контролю, яку виконують у сфері судівництва народні засідателі та присяжні. Зазначена функція полягає у спостереженні за правильністю ходу судового процесу, відіграючи серйозну роль у виховально-профілактичній діяльності суду та в підвищенні правової культури суспільства.
Відзначаючи соціально-правову значимість конституційного принципу участі народу в здійсненні правосуддя, слід констатувати непослідовність державної політики щодо реалізації його положень у галузевому законодавстві. Так Законом України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо участі народних засідателів» від 19.05.2011 р. інститут народних засідателів у кримінальному судочинстві було ліквідовано. Отже, єдиною формою участі народу в здійсненні правосуддя, ураховуючи існування суду присяжних лише на папері, є розгляд цивільних справ окремого провадження колегією у складі одного судді та двох народних засідателів (ст.ст.18, 234 Цивільного процесуального кодексу України).
Вимоги до народних засідателів містяться у ст. 59 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у відповідності з якою народним засідателем може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.
До списку народних засідателів у кількості, зазначеній у поданні голови суду, включаються громадяни, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, відповідають вимогам і дали згоду бути народними засідателями.
Список народних засідателів затверджується рішенням відповідної місцевої ради на чотири роки і переглядається у разі необхідності, але не рідше ніж раз на два роки.
Не підлягають включенню до списків народних засідателів громадяни:
1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;
2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків народного засідателя;
3) які мають не зняту чи не погашену судимість;
4) народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, адвокати, нотаріуси;
5) громадяни, які досягли шістдесяти п'яти років;
6) особи, які не володіють державною мовою.
Суд залучає народних засідателів до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньої участі.
На відміну від детальної нормативної регламентації статусу народних засідателів, статус присяжних в Законі України ««Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. (на відміну від попереднього Закону «Про судоустрій» від 07.02.2002 р.) визначений доволі поверхово з посиланням на процесуальне законодавство, яке взагалі не містить про них згадки. Така ситуація пояснюється правовою невизначеністю щодо моделі та повноважень суду присяжних, а, отже, перспектив його існування в Україні.
Гарантії діяльності народних засідателів та присяжних обумовлені суддівським статусом представників народу при виконанні ними функції правосуддя та складаються з організаційно-правових та процесуальних гарантій. В частині гарантій забезпечення незалежності та недоторканності народних засідателів та присяжних, вони повністю збігаються з гарантіями діяльності професійних суддів, у той час, як гарантії матеріального забезпечення їх суддівської діяльності окремо передбачені у ст. 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Так народним засідателям за час виконання ними обов'язків у суді виплачується винагорода в розмірі їх середньомісячного заробітку чи пенсії, але не менше прожиткового мінімуму для працездатної особи. Їм відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові. Зазначені виплати здійснюються територіальними управліннями Державної судової адміністрації України за рахунок коштів Державного бюджету України.
За народними засідателями і присяжними на час виконання ними обов'язків у суді за місцем основної роботи зберігаються всі гарантії та пільги, передбачені законом. Час виконання народним засідателем чи присяжним обов'язків у суді зараховується до всіх видів трудового стажу. Звільнення народного засідателя з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов'язків у суді не допускається.
Контрольні питання:
1. Хто є носіями судової влади в Україні?
2. Правовий статус професійних суддів.
3. Гарантії суддівської діяльності.
4. Порядок формування професійного суддівського корпусу.
5. Повноваження Вищої ради юстиції.
6. Компетенція Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
7. Підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
8. Правовий статус народних засідателів та присяжних.
Нормативно-правові акти:
1.Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.
2.Основні принципи незалежності суддів, затверджені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 40/32 від 29 листопада 1985 р. та № 40/146 від 13 грудня 1985 р.,
3.Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 року
4.Законі України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р.
5.Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р.
6.Указ Президента України від 06.04.2011 р. № 380/2011 «Про Порядок складання присяги судді особою, вперше призначеною на посаду професійного судді».
7.Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/99 від 19.05.1999 р. (справа про запити народних депутатів України).
8.Рішення від Конституційного Суду України .№ 19-рп/2004 від 01.12. 2004 р (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу)
9.Рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2011 від 11.03.2011 р. (справа щодо конституційності окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції»)
10. Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2011 від 05.04.2011 р. у справі про стаж для зайняття посади судді в апеляційних, вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України
11. Постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 р. «Про незалежність судової влади».
12. Кодекс професійної етики судді, затверджений 24 жовтня 2002 р. V з’їздом суддів
Наукові та навчально-методичні джерела:
1.Гончаренко О. Вища рада юстиції: питання статусу і повноважень // Право України. – 2006. – № 2. – С. 17-21.
2.Іваницький С.О. Судова влада та правоохоронні органи України: Практикум /МВС України, Луган., держ. ун-т внутр. справ імені Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2008. – 150 с.
3.Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. – Харків: Право; Київ: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 808 с.
4.Кузнєцова Н. До питання про підвищення професійної підготовки суддівських кадрів // Право України. – 2010. – № 5. – С. 25-29.