Згідно ст.6 Конституції України «Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову». Новий Основний Закон України вперше на конституційному рівні закріпив судову владу як рівноправну і самостійну в системі двох інших галузей влади - законодавчої і виконавчий. Судова влада - один із проявів державної влади в цілому. Отже, її поняття випливає від загального поняття влади і поняття державної влади зокрема.
Загальне поняття влади, як відомо, категорія багатоаспектна і багатолика. Влада батьківська, влада почуттів, влада юрби чи вулиці, місцева влада і т.п. - це діапазон уживання слова «влада». Тому загальне визначення влади теж є дуже широким. У нього нерідко включають, насамперед, здатність і можливість впливати на діяльність; поводження людей за допомогою якихось якостей - наприклад, авторитету, вольового впливу, правових велінь, примуса. Таким його бачать не тільки філософи і суспільствознавці, але і великі знавці російської мови. Наприклад, В.І. Даль писав, що влада - це «право, сила, воля над чим-небудь, воля дії і розпорядження, начальствування, керування і».Трохи інакше, але по суті так само визначає владу і С. Ожегов. На його думку, такою варто вважати «право і можливість розпоряджатися ким-небудь чи чим-небудь, підкоряти своїй волі» Іншими словами владою не може вважатися якась особа, орган, об'єднання, установа. Вони - діючі особи, але не влада.
Більш вузьким є поняття державної влади. У ньому вже є присутнім діючий суб'єкт - народ і (чи) держава, її апарат, якому народ делегує свою владу. Тобто владою прийнято вважати можливість і здатність народу і (чи) держави в особі її органів впливати на поводження людей і в цілому на процеси, що відбуваються у суспільстві за допомогою переконання чи примусу.
Ще вужчим є поняття судової влади. Це, як відзначалось вище, одна з галузей державної влади. Суб'єктом, що здійснює її, є не будь-який державний орган, а лише суд, що володіє властивими тільки йому можливостями і засобами впливу на поводження людей, а через це - і на процеси, що відбуваються у суспільстві.
Поняттю судової влади властиво, принаймні два компоненти: по-перше, дана влада може реалізовуватися тільки спеціально створюваними державними установами - судами; по-друге, у цих органів повинні бути свої, властиві тільки їм здатності і можливості впливу. Ці ознаки взаємопов'язані і взаємозалежні. Їх не можна ізолювати один від одного чи протиставляти.
Буде помилкою зводити судову владу до суду як державному органу. Нерідко говорять: «Судова влада - це суд». Владою є те, що даний орган може й у стані здійснити. Власне кажучи, це повноваження, функція, але не її виконавець.
Досить поширені помилки іншого роду - зведення судової влади до якогось одного із видів судової діяльності. Нерідко про судову владу говорять і пишуть як про синонім правосуддя і навпаки. Такого роду помилка поширена, мабуть ширше, ніж відзначена вище. Судова влада і правосуддя - поняття родинні, але не тотожні. Останнє треба розглядати як важливий прояв судової влади, але не єдиний. Повноваження суду як носія судової влади здійснювати правосуддя має так званий «титульний» характер, воно засвідчує його головне призначення та ідентифікує серед інших органів державної влади.
Таким чином, судова влада – це незалежна і самостійна гілка державної влади, яка реалізується судами шляхом відправлення правосуддя і здійснення інших, передбачених законом функцій.
Судовій владі притаманні ряд ознак. Зупинимося на найважливіших зних, а саме ознаках винятковості, самостійності, повноти, законності і незалежності.
Винятковість судової влади характеризується рядом особливостей;
1. Жоден інший орган державної влади і керування не має права брати на себе компетенцію судової влади. З цього випливає, що тільки органи судової влади мають право вирішувати всі правові розбіжності.
2. Винесення рішення по конкретній справі є прерогативою суду і це положення підкреслює виключність судових рішень. Держава тільки суду надає право застосовувати примусові повноваження державної влади, а саме: у встановленому законом порядку застосовувати цивільно-правові санкції в цивільній справі; визнавати особу винною у вчиненні злочину; призначати покарання у кримінальній справі. Рішення суду є обов’язковими для виконання всіма державними органами і посадовими особами.
З. Надзвичайний правовий стан суду у системі державних органів визначається Конституцією й іншими нормативними актами України. Формування системи органів державної влади, порядок їх організації і діяльності відносяться до ведення законодавчої влади. Крім можливості створення надзвичайних і особливих судів, як про це сказано в частині 4 ст. 125 Конституції України, законодавство про судоустрій допускає деяку диференціацію судових органів для вирішення різних категорій справ. Іншими словами чинне законодавство закріплює можливість спеціалізації судів. Вони будуть відрізнятися по своїй предметній підсудності і процесуальній формі провадження.
4. Виключність судової влади характеризується особливим порядком формування суддівського корпусу і притягненням суддів до відповідальності. Вимоги, що пред'являються до суддів, їх обов'язку при здійсненні правосуддя і поза судовою діяльністю, є специфічними і чітко визначені в чинному законодавстві.
5. Зазначеній ознаці властива і виключність правового положення особистості у сфері здійснення правосуддя. Саме в стадії судового розгляду права й обов'язки учасників процесу детально регламентовані і забезпечені відповідними гарантіями, зокрема передбаченими КПК України.
У відповідності зі ст. 62 Конституції «особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню поки її провина не буде доведена у законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду». Цьому передує ретельне дослідження судом обставин справи, при якому враховуються як пом'якшуючі, так і обтяжуючі провину обставини, що підкреслює винятковість правового положення особистості підсудного.
Самостійність судової влади обумовлена конституційним принципом розподілу влади. Кожна із гілок влади самостійно виконує тільки їй властиві функції, не підкоряючи одна іншої. Судова влада покликана захищати свободи громадян, конституційний лад України, забезпечувати відповідність актів законодавчої і виконавчої влади Конституції. Рішення, що виносяться органами судової влади, унаслідок зазначеної ознаки, не вимагають якого-небудь затвердження іншою владою.
Повнота судової влади пов'язана із рамками компетенції,тобто зобсягом судової влади і закінченістю рішень, що приймаються відповідними органами; обов'язковістю цих рішень (п.9 ст.129 Конституції). У рамках, визначених Конституцією, при вирішенні спорів роль арбітра без яких-небудь виключень належить судовій владі. У даному випадку судова влада поширюється на коло відносин, які виникають між різними суб'єктами (між громадянами, громадянами і державою). Рішення й інші акти органів судової влади, що вступили в дію, обов'язкові для всіх органів державної влади, підприємств, установ, посадових осіб і підлягають безумовному виконанню на всій території України. Не виконання ухвалених органами судової влади актів, що вступили в дію, вимог суддів тягне відповідальність у встановленому законом порядку.
Підзаконність судової влади полягає у відповідності закону судових структур і судових процедур. Судові органи і судді діють на основі Конституції і законів України. Законодавчою основою функціонування судової влади в Україні є Конституція, закони України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Конституційний Суд України» і ін. У цих нормативних актах установлюються компетенція, порядок утворення, структура й основні функції судів, а також регулюються питанняїх матеріально-технічного й організаційного забезпечення. Одні з них детально регламентують статус носіїв судової влади, вимоги, що пред'являються до них, містять гарантії незалежності суддів. Інші регулюють процедурні аспекти діяльності суддів – кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні, господарсько-процесуальні.
Незалежність судової влади, її рівність із законодавчою та виконавчою владою є невід'ємними ознаками правової держави, в якій кожен має право на судовий захист своїх прав і свобод.
Незалежність судової влади має два рівні - зовнішній і внутрішній. Зовнішній рівень, у свою чергу, диференціюється на політичну і соціально-економічну незалежність. Рівень політичної незалежності обумовлений суспільно-політичною обстановкою, у якій здійснюється діяльність суду. При цьому важливо підкреслити, що реальна незалежність суду абсолютно виключає будь-який вплив політичних партій, суспільних рухів і їх лідерів на судову владу (ст.126 Конституції). Це положення набуває актуальності в умовах багатопартійності, політичного плюралізму.
Забезпечення прогресивних перетворень вимагає і соціально-економічної незалежності судової влади. Це гарантується особливим порядком фінансування суддів (ст.130 Конституції), їх матеріальним і побутовим забезпеченням, соціальним захистом.
Внутрішній рівень незалежності судовоївлади обумовлює,з одного боку, власне діяльність суду по здійсненню правосуддя,а з іншого – гарантії суддів у відповідності зі статусом. Правозабезпечувальними гарантіями режиму незалежногоправосуддя єнасамперед Закон України «Про судоустрій і статус суддів», чинне цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне й ін. законодавство, яке передбачає відповідальністьза втручанняудіяльність суду, таємницю наради суддів і заборону вимагатиїї розголошення.
Торкаючись встановлених аспектів незалежності судової влади, відзначимо, що ст.125 Конституції, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» закріпили принципи формування судової системи, вказавши порядок і терміни обрання і призначення суддів. Перше призначення на посаду професійного судді Президентом України є оптимальним і забезпечує його незалежність. Такий порядок дає можливість уникнути впливу на суддів з боку місцевих органів влади. Звертання до закордонного досвіду свідчить, що призначення суддів на невизначений термін, або безстроково також є важливою гарантією незалежності судової влади.