Функції судової влади –це основні напрями діяльності, які визначають її соціальне призначення у вигляді особливого самостійного державно-правового механізму впливу на суспільні відносини.
Функції судової влади поділяються на загальні та спеціальні. До загальних функцій відносяться функції судової влади, якими вона наділена як державно-правова інституція (правоустановча, правореалізаційна, правозахисна (охоронна), регулятивна, ідеологічна, політична, інформаційна, виховна, управлінська, превентивна).
До спеціальних функцій судової влади відносяться ті функції, якими володіє тільки судова влада, як самостійна та незалежна гілка державної влади (правосуддя, судовий контроль, тлумачення правових норм).
1. Функція правосуддявідіграє домінуючу роль серед усіх повноважень судової владиЇЇ може здійснювати тільки суд, і ніякий інший орган. Так суди загальної юрисдикції розглядають і вирішують в межах своєї компетенції цивільні, кримінальні, адміністративні та господарські справи; забезпечують судовий захист прав, свобод та законних інтересів особи; захищають від різного роду посягань всі форми власності передбаченні чинним законодавством.
Ураховуючи виключну соціально-правову значимість правосуддя як ідентифікаційної ознаки судової влади, розгорнута характеристика цієї функції дана в окремому параграфі підручника.
2. Функція судового контролю становить собою правозабезпечувальну діяльність судових органів, що виконується шляхом здійснення судової перевірки виконання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, юридичними особами та громадянами, встановлених Конституцією України, законами та іншими нормативно-правовими актами загальнообов’язкових правил поведінки з метою посилення законності та правопорядку, попередження злочинів та інших правопорушень, дотримання прав і свобод громадян, охорони конституційного устрою та економічної безпеки України.
Зазначена функція реалізується у формі:
· конституційного контролю;
· судового контролю за діяльністю органів досудового розслідування;
· судового контролю за оперативно-розшуковою діяльністю;
· судового контролю за законністю дій та рішень органів державного управління;
· судового контролю за виконанням судових рішень та кримінальних покарань.
Судовий контроль і правосуддя мають багато спільних рис. Перш за все, це суспільні відносини, що складаються у сфері функціонування судової влади, де найчіткіше виражені охоронна і регулятивна функції держави. Спільними є конституційні принципи організації і здійснення правосуддя і судового контролю, а також особливий процесуальний, чітко регламентований законом, порядок розгляду судових справ.
Проте, разом із спільними рисами, правосуддя і судовий контроль мають істотні відмінності. Перш за все – це різні форми державної діяльності, в яких знаходить свою реалізацію судова влада. Правосуддя – це форма державної діяльності, яка здійснюється лише судовою владою. Контроль – функція різних інститутів системи управління суспільними процесами, це самостійна, значуща організаційно-правова форма державного управління, властива всім гілкам державної влади: законодавчій, виконавчій та судовій.
Конституційний контроль як один із видів державної діяльності має комплексний характер, поєднуючи в собі правотворчість, правозастосування та правотлумачення. За своїм місцем в правовій системі держави конституційний контроль є інститутом конституційного права, який реалізуючись у діяльності Конституційного Суду України, забезпечує конституційно-правове регулювання суспільних відносин.
Організаційно конституційний контроль як форма судового контролю може бути реалізований у вигляді декількох моделей:
· «американської», яка передбачає здійснення відповідних повноважень судами загальної юрисдикції;
· «європейської», яка концентрує такі повноваження в межах компетенції спеціалізованого судового органу – конституційного суду;
· «змішаної», яка передбачає розподіл зазначених повноважень між судовими органами загальної та конституційної юрисдикції (модель запроваджена в Російській Федерації).
Сучасна українська модель конституційного контролю відноситься до «європейської», адже відповідними повноваженнями в сфері конституційної юрисдикції наділений виключно Конституційний Суд України.
Конституційний контроль здійснюється Конституційним Судом України при вирішенні питань щодо відповідності Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим (ст. 150 Конституції України), а також при наданні висновків:
· про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди та їх обов’язковість (стаття 151 Конституції України);
· щодо додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (стаття 151 Конституції України);
· щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституції України (ст. 159 Конституції України);
· про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України при вирішенні питання про дострокове припинення її повноважень Верховною Радою України (п. 28 ст. 85 Конституції України).
Судовий контроль за діяльністю органів досудового розслідування здійснюється судами загальної юрисдикції та є невід’ємною частиною кримінального судочинства, де він є проявом судової влади та полягає в здійсненні судом системи заходів перевірки, які мають попереджувальний та правоустановчий характер. Метою цих заходів є забезпечення законності та обґрунтованості рішень і дій органів досудового розслідування, прокурора та суду, які обмежують права і свободи осіб, що залучаються до сфери кримінального судочинства.
Судовий контроль за діяльністю органів досудового розслідування здійснюється в трьох процесуальних формах:
1) ухвалення рішення про застосування до обвинуваченого (підозрюваного) примусових заходів (затримання, взяття під варту, поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник; примусове поміщення обвинуваченого в стаціонарний медичний заклад для проведення експертних досліджень);
2) ухвалення рішення про проведення окремих слідчих дій ( проведення обшуку в житлі та іншому володінні особи, примусової виїмки із житла або іншого володіння особи, примусового огляду в житлі та іншому володінні особи, обшуку особи або виїмки в неї предметів і документів, накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв’язку, накладення арешту на банківські рахунки і вклади).
3) розгляду скарг учасників досудового розслідування на дії та рішення органу дізнання, слідчого, прокурора та суду (на незаконність порушення та відмови в порушенні кримінальної справи, проведення окремих слідчих дій, застосування примусових заходів тощо.).
Судово-контрольні повноваження, що здійснюються суддею на етапі досудового розслідування кримінальних справ за своїм характером і призначенням поділяються на два види:
· попередній контроль за рішеннями органів розслідування, який здійснюється до їх реалізації (наприклад, розгляд подання про взяття особи під варту);
· подальший контроль, який здійснюється стосовно конкретних реалізованих рішень і дій органів розслідування на підставі скарг осіб, чиї інтереси зачіпаються такими рішеннями (наприклад, розгляд скарги на незаконне затримання).
Судовий контроль за оперативно-розшуковою діяльністю здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. і полягає у наданні дозволу на проведення окремих оперативно-розшукових заходів, якими обмежуються конституційні права громадян. Серед них:
· негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи;
· зняття інформації з каналів зв'язку;
· контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією;
· застосування інших технічних засобів одержання інформації проводяться.
Судовий контроль за законністю дій та рішень органів державного управління реалізується зокрема у сфері адміністративного судочинства, де однією зі сторін виступає орган державного управління. Суд (суддя), приймаючи певне рішення по справі, яким змінює чи скасовує управлінське рішення (акт управління), фактично втручається в управлінську сферу діяльності державного органу, чим забезпечує поновлення порушених з боку державної влади прав і свобод громадян.
Судовий контроль за виконанням судових рішеньуцивільному судочинстві здійснюється на підставі і у відповідності з розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Цивільного процесуального кодексу України та полягає у оцінці законності дій (бездіяльності) та прийнятих рішень органами і посадовими особами державної виконавчої служби, з метою реалізації конституційного права громадян на судовий захист на стадії виконавчого провадження.
Аналогічні підстави для здійснення судового контролю за виконанням судових рішень у господарському судочинстві викладені в ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, хоча в тексті самої норми термін «судовий контроль» не вживається.
Виконанням рішення суду завершується процес захисту оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів у цивільному, господарському та адміністративному судочинстві. Однією із гарантій законності виконавчого провадження є закріплення та гарантування права на оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця до суду, який здійснює контроль за виконавчим провадженням.
Особливістю судового контролю за виконанням судових рішень у адміністративному судочинстві є те, що він реалізується у двох формах:
· розгляд адміністративним судом позовної заяви учасників виконавчого провадження, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси (ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України);
· зобов’язання суб’єкта владних повноважень, який програв адміністративній справу і на якого покладено певні обов'язки, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ст.267 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відмінною ознакою цієї форми судового контролю є те, що він здійснюється за ініціативою суду, який ухвалив відповідне судове рішення.
Судовий контроль за виконанням кримінальних покарань спрямований з одного боку – на забезпечення виконання кримінальних покарань, с іншого – на недопущення незаконного обмеження прав громадян в ході виконання покарань з боку установ та органів, що виконують покарання. Ця функція здійснюється судом після винесення вироку у рамках кримінально-виконавчого провадження.
Зазначений напрям судового контролю характеризується наступними ознаками:
· його реалізація можлива тільки після винесення вироку;
· здійснюється в ході процесуального розгляду питань, що виникають при виконанні покарань, за ініціативою суду, або за скаргами засуджених;
· здійснюється одноособово суддею, незалежно від інших державних органів;
· функціонує як міжгалузевий інститут, що регламентується нормами конституційного, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права.
3. Тлумачення правових норм як функція судової влади – є діяльністю відповідних судових органів щодо офіційного з’ясування та (або) інтерпретації змісту норм права, результати якої мають обов’язковий характер для суб'єктів, які підпадають під юрисдикцію органу, що дає тлумачення.
Види судового тлумачення правових норм:
· легальне (делеговане) – загальнообов'язкове тлумачення норми здійснюється органом, який цю норму не встановлював, але уповноважений законом або за дорученням тлумачити її постійно чи одноразово. Право на таке тлумачення мають Конституційний Суд України та Вищі спеціалізовані суди в структурі яких для вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням єдності судової практики у справах відповідної судової юрисдикції діють пленуми. Саме постанови пленумів вищих спеціалізованих судів є актами офіційного тлумачення правових норм. Пленум Верховного Суду України на сьогоднішній день таких повноважень не має, проте його правоінтерпретаційні постанови, винесені до втрати Пленумом таких повноважень, залишаються чинними.
· казуальне – тлумачення яке здійснюється судовими органами при розгляді конкретних прав і знаходить своє вираження у вироках або рішеннях у цих справах.
В тих правових системах, де мотивація суду при вирішенні конкретної справи має обов’язкове значення для всіх суб’єктів правовідносин, які застосовують норми права, такі судові рішення набувають характеру судового прецеденту.
В України доктрина прецедентного права не отримала свого офіційного визнання, проте в ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України та ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України чітко визначено, що: «Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України». Приведена норма є прикладом започаткування в Україні прецедентного права, джерелом якого є судовий прецедент у його класичному розумінні.