М.Алмонд виходив з того, що здатність політичної системи здійснювати перетворення в суспільстві й одночасно підтримувати стабільність залежить від спеціалізації ролей і функцій політичних інститутів. Кожен елемент цілісності (держава, партії, групи тиску, еліта, право і т.д.) виконує життєво важливу для всієї системи функцію. Отже, система може розглядатися не тільки в термінах “збереження”, “зміни” і “адаптація”, але і “взаємодія” структур, що здійснюють певні функції. Усі разом вони забезпечують задоволення основних потреб системи.
Порівнюючи різні політичні системи, важливо було виділити основні функції, необхідні для забезпечення ефективного соціального розвитку. Порівняльний аналіз політичних систем припускав перехід від вивчення формальних інститутів до розгляду конкретних проявів політичної поведінки. Виходячи з цього, Г. Алмонд і Д. Пауелл визначили політичну систему як сукупність ролей і їхніх взаємодій між собою, здійснюваних не тільки урядовими інститутами, але і всіма структурами суспільства з політичних питань.
Таким чином, під структурою вони розуміли сукупність взаємозалежних ролей. Слідуючи положенню Д. Істона про “систему, занурену в середовище”, яка підтримує з нею численні взаємозв’язки і взаємообміни на основі ролей, Г. Алмонд і Д. Пауелл установили, що політична система повинна ефективно здійснювати три групи функцій: а) функції взаємодії із зовнішнім середовищем; б) функції взаємозв’язку усередині політичної сфери; в) функції, що забезпечують збереження й адаптацію системи.