При розгляді цього питання важливо врахувати, що для вираження і представництва загальнозначущих інтересів суспільство, соціальні групи, індивіди створюють політичні інститути. Політичний інститут − це сукупність ролей і статусів, призначених для задоволення політичної потреби. Він складається з двох елементів: структури (організації) і колективних уявлень, вірувань (чи загальної мети), що обслуговують організації. Найбільш важливим політичним інститутом є держава.
Питання, пов’язані з державою, вивчаються в рамках цілого ряду суспільних наук: політичної історії, філософії, економічної теорії. Політичний аспект вивчення держави припускає аналіз його політичних характеристик, цілей, завдань, функцій, форм політичного правління в сучасному світі.
У самому загальному cенсі сутність держави можна визначити як політичну спільність, структуру, що має певну організацію політичної влади, управління соціальними процесами на певній території. Однак це управління має потребу в додаткових характеристиках.
Були часи, коли держава трактувалася широко і не відокремлювалася від суспільства, яке вона організовує і представляє. Потім з’явилися розходження: суспільство без держави і суспільство з державою. У суспільстві без держави політичні функції не монополізуються на постійній основі великою групою людей. У суспільстві з державою передбачається наявність центральної політичної влади, що спирається на адміністративний апарат і будує свою діяльність на основі юридичних норм.
Однак найбільш чіткого розмежування держави, суспільства й індивідів здійснили такі вчені Нового часу, як Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо й ін. У поєднанні “індивід-товариство-держава” вони виділили кожне поняття і довели, що, існуючі у вільному, напівдикому стані індивіди спочатку утворили суспільство (у результаті економічної й іншої взаємодії), а потім − державу (для захисту своєї безпеки і природних прав і свобод).
Загальним для багатьох визначень держави є підхід до неї як до універсальної цінності, без якої неможливо людське співіснування, констатація її владоутворюючої та особливої духовної ролі.
Не існує загальної точки зору щодо сутності держави, причин та умов її виникнення. Теократична теорія розглядає державу як Божій промисел, ґрунтуючись на тезі, що “уся влада від Бога”.
Патріархальна концепція трактує державу як велику родину, що виникає в результаті з’єднання родів у племена, племен у спільності, держави.
Договірна теорія розуміє державу як суспільний договір, відповідно до якого люди з метою надійного забезпечення своїх природних прав, волі, захисту особистості і власності погоджуються створити державу.
Згідно з марксистською теорією держава виникає внаслідок розколу суспільства на антагоністичні класи в результаті поділу праці і появи приватної власності. Економічно панівний клас створює державу для підпорядкування собі незаможних.
Теорія насильства трактує державу як результат прямої політичної дії − внутрішнього чи зовнішнього насильства, завоювання.
Найчастіше держава визначається як основний інститут політичної системи суспільства, який здійснює управління суспільством, охорону його політичної і соціальної структури на основі права за допомогою спеціального механізму (апарату).
Держава як політичний інститут має низку ознак:
1) виступає як єдина територіальна організація політичної влади в масштабах усієї країни. Державна влада поширюється на все населення в межах визначеної території;
2) являє собою особливу організацію політичної влади, що володіє спеціальним механізмом, системою органів і установ, що безпосередньо керують суспільством;
3) організує громадське життя на основі права, регулює життя суспільства за допомогою законів, що мають загальнообов’язковий характер;
4) являє собою суверенну організацію влади. Суверенітет державної влади виражається в її верховенстві і незалежності від будь-якої іншої влади усередині країни чи у взаєминах з іншими державами;
5) має у своєму розпорядженні систему примусового стягування податків та інших обов’язкових платежів.
Основними атрибутами держави є:
територія − фізична, матеріальна основа держави, простір, на якому розповсюджується її юрисдикція;
населення − сукупність людей, які мешкають на території даної держави і підкоряються її владі;
публічна влада − органи, які виконують функції управління.
Виділившись із суспільства, держава стає його основною пануючою політичною організацією.
Державна влада − це головна об’єднуюча, організуюча і примусова сила суспільства.
Держава є та форма, в якій здійснюються як загальні, так і приватні інтереси, в якій усе громадянське суспільство даної епохи знаходить своє зосередження, тому всі загальні установки опосередковуються державою, одержують політичну форму.
У державно-організованому суспільстві для підтримки його нормальної життєдіяльності, вирішення завдань, що стоять перед державою, необхідне функціонування різних державних організацій.
Механізм держави являє собою систему державних організацій, за допомогою яких реалізується державна влада, забезпечується державне управління суспільством.
Усі державні організації тісно пов’язані між собою. Кожна з них виконує певні завдання, є “приводним ременем” загального механізму, в якому всі організації діють узгоджено, в єдиній системі.
Державний апарат − це частина механізму держави, що є сукупністю державних органів, наділених владними повноваженнями для реалізації державної влади.
У структуру механізму держави, крім державного апарату, входять державні установи і державні підприємства.
Державні установи − це такі державні організації, які здійснюють безпосередню, практичну діяльність по виконанню функцій держави в різних сферах: економічній, соціальній, культурній, охоронній, а також у сфері науки, освіти, охорони здоров’я.
Державні підприємства засновуються для здійснення господарчої діяльності з метою виробництва, або його забезпечення, виконання різних робіт і надання численних послуг для задоволення потреб суспільства, приватних осіб, отримання прибутку і т.п.
У більшості сучасних держав виділяють два види функцій згідно з містом їх здійснення: внутрішні та зовнішні. До внутрішніх функцій відносяться: економічна, соціальна, організаторська, правова, політична, освітня, культурно-виховна і т. ін. Серед зовнішніх функцій виділяють функцію взаємовигідного співробітництва в економічній, соціальній, технологічній, культурній, торговій і іншій сферах з іншими країнами і функцію оборони країни.
Усі функції держава здійснює через право. З цього погляду розрізняються три основні форми діяльності: 1. Правотворча − розробка і прийняття законів. 2. Правовиконавча − виконання норм права. 3. Правоохоронна − контроль і нагляд за виконанням законів і примус щодо тих, хто їх порушує.