ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ

 

ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ

Мета:засвоїтиосновні властивості організації як об'єкта управління,еволюцію поглядів на сутність поняття менеджменту та багатоаспектність цієї категорії, функції менеджменту та їх взаємозв'язки в межах циклу менеджменту, ознаки діяльності менеджера і специфіку його діяльності на різних рівнях

План:

1. Еволюція поглядів на сутність менеджменту

2. Організація як об’єкт управління.

3. Менеджмент як вид професійної діяльності.

Час: 2 год.

Література. Основна: [1], [2], [4], [11], [12], [14]

Додаткова: [2], [3], [10], [14], [26]

 

Еволюція поглядів на сутність менеджменту

Сучасний менеджмент — особлива галузь знань. Без глибокого оволодіння менеджментом неможливо ефективно управляти підприємством. Етимологічно менеджмент походить від латинського слова «manus» – рука.… Для позначення діяльності з координації роботи людей на практиці використовують різні поняття:

Організація як об’єкт управління

Для більшої точності скажемо, що приведене вище визначення справедливо не просто для організації, а для формальної організації. Існують також… Всі організації мають загальні для них характеристики. 1) всі організації використовують чотири види ресурсів (рис. 1.2):

Характерні риси механістичного типу управління

1) консервативна, негнучка структура; 2) чітко визначені, стандартизовані та стійкі задачі; 3) опір змінам;

Менеджмент як вид професійної діяльності

Директор, керівник групи, начальник, завідувач тощо — всі ці слова позначають посади. Люди, які обіймають ці посади можуть бути об’єднані загальним… 1) менеджер має хоча б одного підлеглого; 2) менеджер управляє частиною або всією організацією, в якій він працює;

Вищий середній нижчий

Середній рівень менеджменту (керівники виробничих та функціональних підрозділів) розробляє та реалізує оперативні плани із впровадження рішень, які… Менеджери нижчого рівня (керівники секторів, груп, майстри, бригадири тощо)… Вищі керівники організації опрацьовують стратегію, середні розробляють плани її реалізації, а нижчі — відповідають за…

ТЕМА 2. РОЗВИТОК НАУКИ УПРАВЛІННЯ

Мета: засвоїти сутність менеджменту з позиції вивчення історії розвитку науки управління, становлення менеджменту у ранніх цивілізаціях Сходу, ключові ідеї класиків менеджменту; сутність інтегрованих (синтетичних) підходів до управління як бази для розробки сучасних концепцій та моделей менеджменту.

План

1. Виникнення науки менеджменту. Управлінська думка і практика в ранніх цивілізаціях Сходу

2. Ранні теорії менеджменту

Час: 2 год.

Література. Основна: [1], [4], [6], [10], [14], [16]

Додаткова: [3], [6], [9], [15], [32],[33], [36]

 

Виникнення науки менеджменту. Управлінська думка і практика в ранніх цивілізаціях Сходу.

Необхідність в управлінській діяльності виникла на перших етапах становлення людського суспільства. Первісні люди змушені були певним чином будувати свою діяльність. З'являлися перші лідери (вожді), виникала необхідність в управлінських (хоч і примітивних) функціях (розроблення плану полювання на мамонта, розташування мисливців під час полювання на хижаків, заохочення членів колективу шляхом поділу туші та ін.). Але ця управлінська діяльність здійснювалася не послідовно (щоразу мала різний характер), не продумано (не застосовувались єдині принципи та підходи, не бралися до уваги закономірності та попередній досвід). Тому це не дає підстав стверджувати, що становлення науки про менеджмент відбулося у первісні часи, але окремі ознаки професійного управління з’являлися.

Суспільний поділ праці. Традиційний погляд на проблему.

Зміна масштабів і складності менеджменту в державі (на прикладі Месопотамії та Єгипту).

Месопотамська цивілізація представляє для дослідників винятковий інтерес, оскільки дозволяє побачити механізм становлення професійного менеджменту.… Храмові господарства стають настільки складними і великими, що знадобився… Єгипет– цивілізація, де головною метою був порядок, і де були найвища централізація і тотальний контроль, а також…

Ранні теорії менеджменту

На відміну від інших наук розвиток управлінської думки не був системою знань, які накопичувалися послідовно. Навпаки, на першому етапі (до середини…   Рис. 2.1. Еволюція управлінської думки

Час: 2 год.

Література. Основна: [2], [3], [5], [7], [12], [13]

Додаткова: [14], [17], [19], [15], [37], [33], [36]

Основи теорії прийняття рішень

Розширене розуміння охоплює не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації. У вузькому розумінні прийняття рішення – це процес, який починається з… На процес прийняття управлінських рішень впливають різноманітні фактори:

Основні моделі прийняття управлінських рішень

  Класична модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо… 1) поняття “обмеженої раціональності”, яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення,…

Процес прийняття рішень

Найпростішою технологією прийняття рішень є інтуїтивна, яка у спрощеному схематичному вигляді представлено на рис. 3.1.   Рис. 3.1. Модель інтуїтивної технології прийняття рішення

Методи творчого пошуку альтернатив

- методи індивідуального творчого пошуку (аналогії, інверсії, ідеалізації); - методи колективного творчого пошуку (“мозковий штурм”, конференція ідей,… - методи активізації творчого пошуку (метод контрольних запитань, метод фокальних об'єктів, метод морфологічного…

План

1. Класифікація методів обґрунтування управлінських рішень

2. Інструменти обґрунтування управлінських рішень

3. Обґрунтування рішень в умовах невизначеності

Час: 2 год.

Література. Основна: [1], [3], [6], [7], [10], [16]

Додаткова: [5], [28], [30], [34]

 

Класифікація методів обґрунтування управлінських рішень

Відповідно до цього способу всі методи обґрунтування управлінських рішень поділяються на кількісні та якісні. Кількісні методи (або методи дослідження операцій) застосовують, коли фактори,… Якісні методи використовують тоді, коли фактори, що визначають прийняття рішення не можна кількісно охарактеризувати…

Рис. 4.1. Класифікація методів обґрунтування управлінських рішень

 

Загальна характеристика наведених груп методів:

Аналітичні методи характеризуються тим, що встановлюють аналітичні (функціональні) залежності між умовами вирішення задачі (факторами) та її результатами (прийнятим рішенням). До аналітичних належить широка група методів економічного аналізу діяльності фірми (наприклад, побудова рівняння беззбитковості і знаходження точки беззбитковості).

Статистичні методи ґрунтуються на збиранні та обробці статистичних матеріалів. Статистичні методи включають методи теорії ймовірностей та математичної статистики. В управлінні широко використовують наступні з цієї групи методів: кореляційно—регресійний аналіз; дисперсний аналіз; факторний аналіз; кластерний аналіз; методи статистичного контролю якості і надійності та інші.

Широко використовуються на практиці метод платіжної матриці і "дерево рішень".

Методи математичного програмування.Математичне програмування – розділ математики, який містить теорію та методи рішення умовних екстремальних задач з кількома змінними. В задачах математичного програмування необхідно вибрати значення змінних (тобто параметрів управління), щоб забезпечити максимум (мінімум) цільової функції за певних обмежень. Найбільш широко методи математичного програмування застосовуються в сферах планування номенклатури і асортименту виробів; визначенні маршрутів виготовлення виробів; мінімізації відходів виробництва; регулюванні запасів; календарному плануванні виробництва тощо.

 

Інструменти обґрунтування управлінських рішень

Метод платіжної матриці дозволяє дати оцінку кожної альтернативи як функції різних можливих результатів реалізації цієї альтернативи. Основними умовами застосування методу платіжної матриці є: · наявність кількох альтернатив вирішення проблеми;

Обґрунтування рішень в умовах невизначеності

1) методи теорії статистичних рішень (ігри з природою); 2) методи теорії ігор. Методи теорії статистичних рішень використовуються, коли невизначеність ситуації обумовлена об'єктивними обставинами,…

Критерій коефіцієнта оптимізму (критерій Гурвіца). В реальності, особа яка приймає рішення, не є абсолютним песимістом або абсолютним оптимістом. Звичайно вона знаходиться десь поміж цими крайніми позиціями. У відповідності до таких передбачень і використовується критерій коефіцієнта оптимізму. Для математичної формалізації коефіцієнта оптимізму до його формули вводиться коефіцієнт l, який характеризує (у долях одиниці) ступінь відчуття особою, яка приймає рішення, що вона є оптимістом. Вибирається при цьому стратегія, яка забезпечує: max[l ( max Rij ) + ( 1— l )( min Rij)].

Таблиця 4.1

Критерії теорії статистичних рішень

4. Критерій Лапласа. За допомогою трьох попередніх критеріїв стратегія обиралася, виходячи з оцінки результатів станів природи і практично не… 5. Критерій жалю (критерій Севіджа). Використання цього критерію передбачає,… - побудову матриці втрат. Втрати (bij) при цьому розраховуються окремо для кожної стратегії за формулою: bij = max…

Верхня ціна гри (яку прийнято позначати b) розраховується шляхом визначення максимального значення Aijпо кожному стовпцю платіжної матриці гри (стратегії гравця Z) і вибору з—поміж них мінімального значення, тобто: b = min ( max Aij ).

Якщо нижня ціна гри дорівнює верхній (a = b), то така гра має сідлову точку і вирішується в чистих стратегіях. Сідлова точка – елемент платіжної матриці гри, який є мінімальним у своєму рядку і одночасно максимальним у своєму стовпці.

Чисті стратегії – це пара стратегій (одна — для першого гравця, а друга — для другого гравця), які перехрещуються в сідловій точці. Сідлова точка в цьому випадку і визначає ціну гри. Ігри, які не мають сідлової точки, на практиці зустрічаються частіше. У цьому випадку рішення знаходиться в межах змішаних стратегій. Знайти рішення гри без сідлової точки означає визначення стратегії, яка передбачає використання кількох чистих стратегій.

Експертні методи прийняття рішеньзастосовуються у випадках, коли для прийняття управлінських рішень неможливо використовувати кількісні методи. Найчастіше на практиці застосовують такі експертні методи: простого ранжування та вагових коефіцієнтів.

Метод простого ранжування (надання переваги) полягає у тому, що кожний експерт ранжує ознаки у порядку надання переваги. Цифрою 1 позначається найбільш важлива ознака, цифрою 2 — наступна за ступенем важливості і т.д. Оцінки ознак (a_ij) кожного експерта, зводяться в таблицю:

Ознаки	Експерти
1	2	...	m
x1	a11	a12	...	a1m
x2	a21	a22	...	a2m
...	...	...	...	...
xn	an1	an2	...	anm

Далі визначається середній ранг, тобто середнє статистичне значення S_i за і—тою ознакою за формулою:

,

де a_ij – порядок надання переваги і—тій ознаці j—им експертом;

j — номер експерта;

і — номер ознаки;

m — кількість експертів.

Чим меншим є значення S_i , тим вагомішою є ця ознака.

Метод вагових коефіцієнтів (оцінювання) полягає у наданні всім ознакам вагових коефіцієнтів. Воно може здійснюватися двома способами:

1) усім ознакам призначають вагові коефіцієнти так, щоб сума всіх коефіцієнтів дорівнювала 1 або 10, або100;

2) найважливішій з усіх ознак призначають ваговий коефіцієнт, який дорівнює певному фіксованому числу, а решті ознак – коефіцієнти, які дорівнюють часткам цього числа.

Узагальнену думку експертів S_i за і—ою ознакою розраховують за формулою:

,

де a_ij —ваговий коефіцієнт, який призначив j—ий експерт і—ій ознаці;

j — номер експерта;

і — номер ознаки;

m — кількість експертів, які оцінюють і—ту ознаку.

Чим більшою є величина S_i, тим більш вагомою є ця ознака.

 

Запитання для самоперевірки:

1. Надати класифікацію методів обґрунтування управлінських рішень за критерієм ступеня невизначеності інформації про ситуацію.

2. Визначити особливості аналітичних, статистичних і теоретико-ігрових методів.

3. Надати характеристику методу «дерево рішень» як інструмента обґрунтування управлінських рішень.

4. Надати характеристику характеристику основних критеріїв теорії статистичних рішень (критерії песимізму, оптимізму, коефіцієнта оптимізму, Лапласа, жалю).

5. Розкрити сутність теорії ігор як метода обґрунтування управлінських рішень.

6. Охарактеризувати експертних методів обґрунтування управлінських рішень.

 

 

 

ТЕМА 5. ПЛАНУВАННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ

Мета: засвоїти сутність планування як функції управління, еволюцію систем управління, механізм управління за цілями, його переваги та недоліки, сутність поняття «стратегія», основні етапи процесу планування, класифікацію управлінських рішень, методологію використання найпоширеніших інструментів вибору загальнокорпоративної стратегії та стратегії бізнесу.

План

1. Сутність та етапи стратегічного планування в системі управління підприємствами

2. Модель формування та реалізації стратегії підприємства

3. Формування стратегії підприємства як основний етап стратегічного управління

Час: 2 год.

Література. Основна: [2], [3], [7], [8], [9], [17], [18],

Додаткова: [1], [4], [11], [12], [25], [29]

 

Сутність та етапи стратегічного планування в системі управління підприємствами

Роль планування, застосовані форми й методи залежно від етапу еволюції суттєво різнилися. Системи планування провідних підприємств удосконалювалися… Стратегічне планування концентрувалося на розумінні цього нового ринкового… Табл.5.1

Еволюція систем управління

 

По—перше, він фокусується безпосередньо на ринкових можливостях підприємства, а його основна задача – пошук змін, які представляють собою стратегічні вікна та використання їх. По—друге, в стратегічному ринковому плануванні більша увага приділяється скороченню часу реакції підприємства на зовнішні зміни та їх використання для досягнення конкурентних переваг.

Стратегічні вікна або парадигматичні зрушення – це нові потреби, які виникають внаслідок неочікуваних змін на ринку та дають можливість отримати або втратити конкурентні переваги.

Причини відкриття стратегічних вікон:

1) Нові технології (поява нових технологій викликає швидке знецінення товарів, які випускаються на застарілій технічній базі).

2) Нові сегменти, які пропонують вікна для компаній, коли конкуренти недооцінюють їх перспективність.

3) Нові канали розподілу.

4) Переорієнтація ринку. Часто з розвитком ринку змінюється природа попиту, який розвивається від купівлі товарів до купівлі сервісних систем (товарів з підкріпленням).

5) Нове законодавство. Нові закони, правила, рішення о приватизації та міжнародні угоди представляють стратегічні вікна.

6) Зовнішні потрясіння. Непередбачені зміни цін на товари, курси валют, банківські процентні ставки бо політичні катаклізми

Необхідно встановити, яким чином співвідносяться поняття «передбачення», «планування», «програмування» і «прогнозування».

Передбачення — це випереджальне відображення майбутньої дійсності, засноване на пізнанні законів розвитку об’єкта, процесу або явища.

Прогноз являє собою обґрунтований опис тих або інших сторін в майбутньому й альтернативних варіантів розвитку подій. Прогнозування – це процес формування прогнозів розвитку на основі аналізу тенденцій поведінки досліджуваного об’єкту або явища.

Програмування є встановленням основних положень у процесі планування або визначенням послідовності конкретних заходів.

Планування – це набагато більше,ніж процес передбачення, воно вимагає точного визначення цілей організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення.

Виділяють основні принципи планування:

1)Залучення більшої кількості працівників. Вважається, що люди будуть ефективніше та охоче виконувати ті завдання, які вони самостійно поставили для себе, а не надані зверху.

2) Безперервність. Планування розглядається не як одиничний акт, а як постійно повторюваний процес. Принцип безперервності означає, що всі плани складаються з урахуванням перспектив та базуються на попередніх.

3) Координація та інтеграція.Зазвичай координуються плани підрозділів (по горизонталі). Інтегруються процеси на різних рівнях по вертикалі.

4) Забезпечення умов досягнення поставлених завдань. Плани повинні бути реальними та здійсненними.

5) Первинність планування. Полягає в тому,що воно передує всім іншим функціям – організації, мотивації та контролю.

6) Економічність. Досягнення цілей найбільш раціональним способом.

7) Принцип єдності. Планування на підприємстві повинно мати системний характер, тобто ґрунтуватися на цілісній сукупності ринкового господарства, взаємозв’язку окремих елементів.

8) Принцип участі. Кожний працівник стає учасником планової діяльності, незалежно від посади та виконуваної функції.

9) Принцип точності. Кожний план повинен бути складений з такою точністю, яка була б достатня для прийняття обґрунтованого рішення.

10) Науковість. Планування повинно здійснюватися на науковій основі, тобто на достовірній інформації та науково—перевірених методах.

Схематично процес планування в організації можна представити як послідовність таких етапів:

1. Встановлення цілей діяльності організації.

2. Розроблення стратегії діяльності організації (шляхів досягнення цілей).

3. Надання стратегії конкретної форми (впровадження стратегії у конкретні дії організації). Цей етап здійснюється шляхом розроблення відповідних планів та бюджетів.

На практиці існує багато критеріїв класифікації планів організації. Найчастіше з них використовують такі:

1. за критерієм широти охоплюваної сфери розрізняють стратегічні й оперативні плани;

2. за критерієм часового горизонту планування плани поділяють на довгострокові й короткострокові;

3. за ступенем конкретизації виділяють завдання й орієнтири.

Стратегічні плани – це плани, які визначають головні цілі організації, стратегію придбання та використання ресурсів для досягнення цих цілей.

Оперативні плани – це плани, у яких стратегія деталізується у розрахованих на короткий термін рішеннях щодо того: що конкретно треба зробити, хто повинен це зробити, як це має бути зроблено. Стратегічне планування є однією з підсистем стратегічного менеджменту і разом з іншими підсистемами призначене для збільшення можливостей підприємства до пристосування до зовнішніх впливів. Оперативний менеджмент призначений для досягнення запланованих цілей шляхом визначення загальних оперативних завдань організації, мотивації, координації та контролю як за виконавцями, так і за керівниками підприємства.

Короткострокові плани – це плани, які складаються на період до 1 року. Вони, як правило не мають змінюватися та містять кількісні показники за найважливішими напрямами діяльності. Складаються плани виробництва, збуту, використання робочої сили й виробничих потужностей та ін. У річному плані завдання короткострокового періоду уточнюються щоквартально та помісячно.

Довгострокові плани – це плани розраховані на перспективу 3—5 років. Ці плани мають враховувати зміни у зовнішньому середовищі організації та вчасно реагувати на них.

В єдиній плановій системі не завжди присутні всі види планів. Наприклад,американські фахівці виділяють два типи планування: стратегічне та оперативне.

Завдання– це плани, що мають чіткі, однозначні, конкретно визначені цілі. Їх не можна тлумачити двозначно (збільшити виробництво на 3% за рік).

Орієнтири– це плани, що носять характер напрямку дій. Їх використання доцільне за умов невизначеності середовища, великої ймовірності непередбачуваних змін, які вимагають гнучкості управління. Вони визначають курс дій, але не прив’язують управління до жорстких конкретних цілей, тобто вони надають у певних межах свободу для маневру (збільшити обсяги виробництва на 3—4% за рік)

 

Модель формування та реалізації стратегії підприємства

Одночасно з парадигмою, окреслюється певна концепція розвитку підприємства — це системна сукупність поглядів, розумінь, тлумачень, яка дає… Розглянемо наступну послідовність: місія — бачення — стратегічний намір. Місія… Проекція в майбутнє об’єднує бачення та стратегічний намір, але різниця між ними приблизно така ж як між словами…

Формування стратегії підприємства як основний етап стратегічного управління.

  Основні елементи стратегії: 1. Сфера діяльності – це вибір продукції, яку буде виробляти підприємство, ринки, які буде воно обслуговувати та…

Рис. 5.5. Модель “життєвого циклу” продукту

За аналогією можна самостійно зробити висновки щодо стратегії фірми на кожній стадії життєвого циклу продукту.

2)Методи вибору стратегій бізнесу.

Кількість стратегій бізнесу практично не обмежена. Проте, більшість стратегій бізнесу можна згрупувати, якщо взяти за основу класифікацію типових стратегій бізнесу, запропонованих М. Портером: стратегія контролю за витратами; стратегія диференціації; стратегія фокусування.

Стратегія контролю за витратами ґрунтується на зменшенні витрат на виробництво продукції. Нижчі витрати на виготовлення продукції забезпечують прийнятний рівень прибутків, навіть за нижчих проти конкурентів цін. До того ж, низькі ціни одночасно слугують бар’єром для появи нових конкурентів.

Найбільш поширені засоби реалізації стратегії контролю за витратами: збільшення обсягів виробництва; зменшення накладних витрат;

впровадження нового устаткування; використання більш дешевих ресурсів;

застосування нових технологій тощо.

Умови ефективного застосування стратегії контролю за витратами:

1) чутливість покупців до зміни цін на продукцію (еластичність попиту);

2) наявність прямих товарів -замінників;

3) наявність реальної можливості регулювати обсяги продажу та масштаби виробництва.

Вибір стратегії контролю за витратами має і певні небезпеки. Найчастіше організації помиляються переоцінивши свої можливості управляти витратами.

Стратегія диференціації – ґрунтується на постачанні на ринок товару із унікальними властивостями. Унікальними властивостями можуть бути:

- висока якість продукції;

- розгалужена система філіалів для надання послуг;

- принципова новизна продукції;

- імідж фірми тощо.

Диференціація – надійна стратегія. Проте, аби зробити її успішною необхідно вміти донести до споживача цінність унікальної властивості даної продукції. Не слід також забувати про те, що витрати на створення унікальної властивості товару можуть підняти ціни на нього так високо, що він стане неконкурентоспроможним на ринку.

В основу стратегії фокусування покладено ідею про те, що будь—який ринок складається з відносно відокремлених часток або сегментів. Кожний сегмент ринку висуває специфічні вимоги до продукту. Якщо фірма здатна забезпечити ці вимоги та зробить це краще від конкурентів, вона здатна збільшити свою частку на ринку.

Опрацювання стратегії фокусування здійснюється у такій послідовності:

1. Вибір одного або кількох сегментів ринку:

Варіанти ознак сегментації:

- певна група споживачів (Ролс—Ройс);

- специфічний географічний ринок (Африка);

- обмежена частина асортименту продукції (Опель).

2. Ідентифікація специфічних потреб споживачів у цьому сегменті ринку.

3. Пошук кращих за конкурентів способів задоволення специфічних потреб споживачів.

Зробити це можна:шляхом контролю за витратами, шляхом диференціації.

Отже, в стратегії фокусування існує два варіанти: фокус витрат та фокус диференціації, обмежених сегментами ринку (рис. 5.6).

 

Рис. 5.6. Типові стратегії бізнесу за класифікацією М. Портера

Жодна з зазначених типових стратегій бізнесу не має абсолютних переваг. Усі вони широко використовуються на практиці.

В цілому ефективна стратегія повинна відповідати наступним характеристикам:

1) орієнтація на конкретних споживачів, їх потреби, запити, інтереси;

2) орієнтація на сильні сторони (конкурентні переваги)фірми;

3) наявність конкретних задач, що дозволяють реалізувати конкурентні переваги (обслуговувати споживачів краще проти конкурентів);

4) наявність заходів, що дозволяють долати слабкості фірми та загрози із зовнішнього середовища.

Надання стратегії конкретної форми.

На заключному етапі стратегічного планування організація втілює сформульовану стратегію у повсякденну діяльність шляхом розробки системи: тактичних планів, одноразових планів, планів, що повторюються (табл. 5.5).

Таблиця 5.5

Плани впровадження стратегії

 

Плани, що повторюються:

а) політика – це загальне керівництво для дій та прийняття рішень, своєрідний “кодекс законів організації”, який визначає напрямок діяльності. Політика пояснює, яким чином мають досягатися цілі, встановлює орієнтири організації. Політика дозволяє уникнути короткозорих рішень, які випливають з вимог даного моменту;

б) стандартні операційні процедури (СОП) показують, які конкретні дії має здійснити виконавець за певних обставин. Вони докладно розписують, як слід виконувати певний вид діяльності. Головне в них – хронологічна послідовність дій, які вимагаються. СОП є швидше орієнтирами для дій, ніж для мислення. На практиці СОП – це випробувані способи дій у ситуаціях, що часто повторюються;

в) правила – це найбільш вузька форма планів, що повторюються (опис змісту дій, які вимагаються від виконавця). Сутність будь—якого правила полягає у тому, що воно вказує: слід чи не слід виконувати певні дії.

СОП та правила дуже схожі. Вони слугують замінниками прийняття рішень. Але СОП звичайно описують послідовність дій, тоді як правила – сконцентровані на самих діях. Правила та СОП за своєю природою розраховані на усунення мислення. Менеджер використовує їх тоді, коли не хоче, щоб підлеглі діяли самостійно.

 

Запитання для самоперевірки:

1. Визначити сутність планування як функції управління.

2. Надати характеристика поняття «мета» в управлінні й основні вимоги до правильно сформульованих цілей.

3. Характеристика ситуаційних факторів планування та їх вплив на вибір типу планів в організації.

4. Визначити сутність концепції управління за цілями (МВО).

5. Розкрити переваги і недоліки процесу управління за цілями (МВО).

6. Визначення поняття «стратегія»

7. Охарактеризувати основні елементи та рівнів стратегії організацій.

8. Визначити процес визначення місії організації.

9. Розкрити процедуру зовнішнього і внутрішнього аналізу як етапів процесу формування стратегії.

10.Надати класифікацію типів загальнокорпоративної стратегії.

11.Навести відмінності між стратегію контролю за витратами та стратегію диференціації

12.Надати характеристику стратегії фокусування.

13.Надати класифікація і стислу характеристику основних типів і форм планів впровадження стратегії.