Основні поняття та визначення. Типи сплавів

Сплавами називаються речовини, які отримують сплавленням двох або декількох металів чи металів і неметалів. Крім сплавлення сплави отримують також спіканням, електролізом тощо.

Роль сплавів у техніці значно важливіша, ніж чистих металів, що пов’язано з більшою різноманітністю властивостей цих речовин.

Речовини, з яких утворюється сплав, називаються компонентами сплавів. Компонентами сплаву можуть бути як чисті елементи, так і стійкі хімічні сполуки.

Фазою називається однорідна частина системи, відділена від інших складових (фаз) поверхнею поділу, при переході через яку стрибкоподібно змінюються хімічний склад і властивості. В залежності від фізико-хімічної взаємодії компонентів системи при кристалізації сплавів можуть утворюватися такі основні типи сплавів: тверді розчини, хімічні сполуки, механічні суміші компонентів, що сплавляються.

Тверді розчини. Твердими розчинами називають фази, в яких один із компонентів сплаву зберігає свою кристалічну гратку, а атоми інших компонентів розміщуються у гратці першого компонента (розчинника), змінюючи її параметри. В залежності від характеру розміщення атому компоненту, що розчиняється, у гратці розчинника розрізняють тверді розчини заміщення і проникнення. При утворенні твердого розчину заміщення атоми компонента, що розчиняється, заміщують частину атомів розчинника в його кристалічній гратці. Тверді розчини заміщення можуть бути як з обмеженою, так і з необмеженою розчинністю.

У твердих розчинах з необмеженою розчинністю можлива будь-яка концентрація розчинної речовини і розчинника. Для цього, згідно дослідженням Юм-Розері, необхідне виконання таких умов:

1) ізоморфність (однотипність) кристалічних граток компонентів, що сплавляються;

2) незначна різниця атомних радіусів компонентів – не більше 8...13%;

3) близькість фізико-хімічних властивостей компонентів.

Необмежено розчинюються, наприклад, Ag і Au (DR=0,2%, ГЦК), Ni і Cu (DR=2,7%, ГЦК).

Тверді розчини проникнення утворюються шляхом розміщення атомів розчинного компоненту в порах кристалічної гратки розчинника. Це можливо тільки в тому випадку, коли атоми елемента, що розчиняється, мають невеликий розмір. До таких речовин належать елементи, які розташовані на початку періодичної системи Д.І.Менделєєва: водень, вуглець, азот тощо (RН=0,046 нм; RС=0,077 нм; RN=0,071 нм).

Хімічні сполуки. Характерними особливостями хімічних сполук є: постійність складу, який може бути виражений формулою хімічної сполуки; наявність нового типу кристалічної гратки, відмінної від граток компонентів, що входять до складу сполуки; різко виражені індивідуальні властивості; постійність температури кристалізації; значний тепловий ефект при утворенні хімічної сполуки.

Хімічні сполуки на основі металів поділяються на дві групи.

Перша група – це сполуки з нормальною валентністю, які утворюють метали з неметалами (O, S, Cl тощо). До таких сполук відносяться оксиди, сульфіди, хлориди. У сплавах ці сполуки присутні у вигляді неметалевих включень.

Друга група – металічні сполуки. З цієї групи найважливішими є фази проникнення та електронні сполуки.

Металічні сполуки можуть бути з металевим, ковалентним та іонним типами міжатомних зв’язків. Вони характеризуються металевим блиском, електропровідністю та, в окремих випадках, надпровідністю. При звичайних температурах вони мають високу твердість і крихкість, але при нагріванні до температур, що складає 0,7...0,8 від температури плавлення, стають дуже пластичними.

До металічних сполук належать також сполуки перехідних металів з вуглецем (карбіди), азотом (нітриди), воднем (гідриди), бором (бориди). Ці сполуки можуть мати як дуже складну, так і просту гратку типу ГЦК, ГЩУ, рідше - ОЦК. Сполуки з простою граткою називають фазами проникнення і до них відносяться сполуки типу МеХ, Ме2Х, МеХ2, Ме4Х, наприклад, Fe2N, Fe4N, WC. Фази проникнення мають велике практичне значення в зв’язку з їх здатністю суттєво підвищувати міцність сплавів.

Електронні сполуки частіше утворюються між одновалентними металами (Cu, Ag, Au, Li, Na) або металами перехідної групи (Fe, Mn, Co та інші) з одного боку та простими металами з валентністю від 2 до 5 (Be, Mg, Zn, Cd, Al та інші) з другого боку. Сполуки цього типу мають певне співвідношення кількості валентних електронів до кількості атомів, тобто певну електронну концентрацію. Існують електронні сполуки з електронними концентраціями 3/2(1,5), 21/13(1,62) і 7/4(1,75), яким відповідають певні типи кристалічних граток. Сполуки з електронною концентрацією 3/2 мають ОЦК, складну кубічну або гексагональну гратку і позначається як b-сполуки; з концентрацією 21/13 – складну гратку і позначається g-фазою (Cu5Zn8, Cu5Cd8 та ін.); з концентрацією 7/4 – ГЩУ-гратку і позначається e-фазою (CuZn3, CuCd3 та ін.). На відміну від звичайних хімічних сполук з нормальною валентністю електронні сполуки утворюють з компонентами, що входять до їх складу, тверді розчини у широкому інтервалі концентрацій.

Фази Лавеса. Ці фази мають формулу АВ2 і утворюються між компонентами типу А і В при співвідношенні атомних діаметрів DA/DB @ 1,2. Фази Лавеса мають ГЩУ (MgZn2, MgNi2) або ГЦК (MgСu2) гратку. До фаз Лавеса належать AgBe2, CuAl2, TiBe2, TiCr2 та ін. (тип MgCu2) і BaMg2, MoBe2, TiMn2 та ін. (тип MgZn2).

Механічні суміші. При сплавлянні компонентів з великою різницею атомних радіусів і електрохімічних властивостей їх взаємна розчинність дуже мала і тому утворюється при кристалізації механічна суміш кристалів вихідних компонентів. До таких сплавів належать сплави Pb-Sb, Zn-Sn, Pb-Bi та ін. Однак слід мати на увазі, що абсолютної відсутності взаємної розчинності компонентів у реальних сплавах не зустрічається.

Системою називають сукупність речовин у твердому, рідкому і газоподібному станах. Системи бувають прості (один компонент) та складні (декілька компонентів).

Важливу роль у металознавстві відіграють діаграми стану. Діаграма стану – це графічне зображення фазового та структурного складу сплавів даної системи в залежності від температури і хімічного складу. Знання діаграми стану дозволяє уявити повну картину формування фазового складу будь-якого сплаву даної системи, визначати оптимальну температуру заливання сплаву в ливарну форму для отримання литих деталей, оцінити ливарні властивості та можливість отримання хімічної неоднорідності в литих деталях, зробити висновки про можливість та умови обробки тиском, визначити оптимальні режими термічної обробки сплавів даної системи.

Діаграми стану будують на основі експериментальних досліджень, наприклад, термічного аналізу, який дає можливість визначати критичні точки, тобто температури, при яких починаються або закінчуються фазові перетворення будь-якого сплаву. Це можливо тому, що будь-яке фазове перетворення супроводжується зміною певних властивостей або тепловим ефектом. Для визначення критичних точок у твердому стані звичайно застосовують фізичні методи досліджень, коли спостерігають за яким-небудь фізичним параметром, що суттєво змінюється при фазових перетвореннях.

Діаграми стану будують у координатах “температура - хімічний склад”. Положення ліній на діаграмах залежить від швидкості охолодження сплавів. Тому критичні точки визначають експериментально при повільному охолодженні чи нагріванні і тому діаграми називають рівноважними.

Загальні закономірності існування стійких фаз, які відповідають умовам рівноваги, виражаються математично правилом фаз або законом Гіббса:

c = k – f + 2, (3.1)

де с – число ступенів свободи системи; k – число компонентів; f – число фаз; 2 – число зовнішніх факторів (температура і тиск).

Число ступенів свободи системи с – це число зовнішніх (t, P) і внутрішніх (хімічний склад) факторів, які можна змінювати без зміни кількості фаз у системі, що знаходяться у рівновазі.

При застосуванні правила фаз до металічних систем враховують лише один із зовнішніх факторів – температуру, адже в атмосферних умовах тиск залишається постійним. Тому для металічних систем правило фаз має такий вигляд:

c = k – f + 1. (3.2)

Якщо число ступенів свободи системи дорівнює нулю (нонваріантна рівновага), то неможливо змінювати ні зовнішній, ні внутрішній фактори без зміни числа фаз. Якщо с=1 (моноваріантна рівновага), то зміна одного з факторів рівноваги не викличе зміну числа фаз. Якщо с=2 (біваріантна рівновага), то можлива зміна обох факторів рівноваги без зміни числа фаз. З правила фаз випливає, що в подвійній системі при постійному тиску неможливе існування одночасно більше трьох фаз.

Діаграми стану багатьох технічних сплавів дуже складні, але у більшості випадків вони можуть бути зведені до кількох простіших діаграм.