Реферат Курсовая Конспект
РОЗПОВІДЬ ВЕДЕ ЛІКАР: КІНЕЦЬ БОЇВ ПЕРШОГО ДНЯ - раздел Философия, Роберт Льюис Стивенсон Острів Скарбів Щосили Бігли Ми Через Ліс, Який Відділяв Нас Від Форту І З Ко...
|
Щосили бігли ми через ліс, який відділяв нас від форту і з кожним нашим кроком голоси піратів лунали все ближче й ближче. Незабаром ми почули тупіт їхніх ніг і тріскотіння гілок, коли вони продиралися крізь хащі.
Я зрозумів, що нас чекає неабияка сутичка, і оглянув свого мушкета.
— Капітане, — сказав я, — Трелоні стріляє без промаху. Дайте йому свою рушницю, бо його підмокла.
Вони обмінялися рушницями, і Трелоні, мовчазний і спокійний, як і з самого початку подій, на хвилину зупинився, щоб перевірити набій у капітановій рушниці. Саме тоді я помітив, що Грей не має зброї, і дав йому свого кортика. Ми радо побачили, як він поплював на руку, насупив брови й вимахнув кортиком, розтинаючи повітря. З усього було видно, що наш новий товариш не осоромиться.
Пробігши ще кроків сорок, ми дісталися узлісся й побачили частокіл просто перед себе. Ми опинились якраз посередині його південного боку. І майже цю саму хвилину семеро бунтівників з боцманом Джобом Ендерсоном на чолі галасуючи вискочили з заростей біля південно-західного рогу частоколу.
Побачивши нас, вони розгублено зупинились. Ми скористалися з цього й вистрелили — не тільки я та сквайр, а й Гантер і Джойс із блокгаузу. Чотири постріли гримнули, може, безладно, але своє зробили: один пірат упав, решта поспіхом чкурнули до лісу.
Знову набивши мушкети, ми прокралися вздовж частоколу, щоб глянути на підстреленого ворога. Він був мертвий: куля влучила в саме серце.
Ми не встигли навіть зрадіти нашому успіхові, коли з кущів пролунав пістольний постріл, над вухом моїм свиснула куля, і бідолашний Том Редрут поточився й упав на землю. Сквайр і я, — ми відповіли на постріл, але стріляти нам довелося навмання, і, очевидно, то була даремна витрата пороху. Знову набивши рушниці, ми підбігли до бідолахи Тома.
Капітан і Грей уже схилилися над ним. Я з півпогляду побачив, що справа безнадійна.
Мабуть, те, що ми так енергійно відбили їхній напад, налякало піратів, і вони знову відступили, бо ми без усяких перешкод змогли перетягти нещасного старого доглядача дичини через частокіл і занести до блокгаузу.
Бідолаха тільки стогнав і спливав кров'ю. Він нічому не дивувався, ні на що не скаржився, не виявляв ніякого страху і навіть ні на що не нарікав від самого початку наших пригод аж до цієї хвилини, коли ми поклали його вмирати в блокгаузі. Він, мов троянець, один стримував ворогів у проході на шхуні, прикриваючись самим матрацом. Усі накази він виконував мовчки, покірливо й сумлінно. Він був старший за кожного з нас принаймні років на двадцять. І ось тепер цей неговіркий старий і вірний служник помирав у нас на очах.
Сквайр упав перед ним навколішки, цілуючи йому руки і плачучи, мов дитина.
— Я вмираю, докторе? — спитав Том.
— Томе, друже, — сказав я, — скоро ти повернешся додому.
— Перше я хотів би розквитатися з ними за той постріл, — відказав він.
— Томе, — промовив сквайр, — скажи, чи прощаєш ти мене?
— Хіба ж мені годилося б це робити, коли йдеться про мого пана, сквайре? — відповів служник. — А втім, хай буде так. Амінь!
Кілька хвилин він лежав, не озиваючись, а тоді попросив, щоб хтось прочитав молитву.
— Такий уже звичай, сер, — додав він вибачливим тоном. І невдовзі, не мовивши більш ні слова, одійшов у вічність.
Тим часом капітан, в якого, як я давно помітив, кишені й пазуха аж дуже так віддимались, понавитягав звідти купу найрізноманітніших речей: британський прапор, Біблію, моток шворки, перо, чорнило, корабельний журнал і кілька фунтів тютюну. Він розшукав ошкурену соснову жердину й за допомогою Гантера встановив над блокгаузом у тому місці, де перехрещувалися колоди. Потім виліз на дах і власноруч прив'язав до жердини й розправив цього прапора.
Це, очевидно, дуже втішило його. Злізши вниз, він заходився перелічувати й сортувати припаси, наче не мав ніякого іншого клопоту. Але роблячи це, він іноді поглядав на Тома, а коли той помер, підійшов і шанобливо покрив його другим прапором.
— Не беріть це так дуже до серця, сер, — сказав він, потискуючи руку сквайрові. — Він загинув, виконуючи свій обов'язок, а хіба може бути краща смерть? Можливо, з погляду теології я щось і не так кажу, але це правда.
Потім він одвів мене вбік і спитав:
— Докторе Лівсі, через скільки тижнів ви і сквайр чекаєте на прибуття другого корабля?
Я відповів йому, що тут ідеться не про тижні, а про місяці. Тільки в тому разі, якщо ми не повернемося до кінця серпня, Блендлі пошле нам на допомогу корабель. Але не раніше, хоч і не пізніше.
— Тож і підрахуйте, коли він буде тут, — докінчив я.
— Ну, сер, — сказав капітан, чухаючи потилицю, — за таких обставин доведеться скрутнувато, навіть коли нам сприятиме доля.
— Що ви цим хочете сказати? — поцікавився я.
— Дуже шкода, сер, що ми втратили наш другий вантаж. Ось що я хочу сказати, — відповів він. — Пороху й куль у нас досить, але харчів мало, украй мало, докторе Лівсі. Так що, може, навіть і краще, що ми позбулися зайвого їдця.
І він показав на небіжчика, вкритого прапором. В цю мить високо над дахом блокгаузу з ревом і свистом пролетіло ядро, впавши десь оддалік у лісі.
— Ого! — сказав капітан. — Почали бомбардувати! Та вам же ненадовго вистачить пороху, голуб'ята!
Але вдруге вони поцілили краще. Ядро перелетіло через частокіл і впало біля блокгаузу, здійнявши хмару піску, хоч і не заподіяло ніякої шкоди.
— Капітане, — сказав сквайр, — будівлі зі шхуни зовсім не видно. Мабуть, вони ціляють у прапор. То чи не розумніше було б спустити його?
— Спустити прапор? — обурився капітан. — Ні, сер. Я цього не зроблю.
І як тільки вимовив він ці слова, ми, здається, всі погодилися з ним. Ішлося бо не тільки про честь і гордість моряка — це був і тактично влучний хід: цим прапором ми показували своїм ворогам, що не боїмося їхньої канонади.
Бомбардування тривало весь вечір. Одне ядро перелітало, інше не долітало або ж тільки збивало пісок біля огорожі. Піратам доводилося цілятись високо, а тому ядра втрачали силу й заривалися в сипкий пісок. А уламки ядер майже ніякої шкоди нам не завдавали, хоч один з них попав у дах, а другий пробив підлогу. Тому ми незабаром звикли до канонади і звертали на неї уваги не більш, ніж на тріскотню цвіркуна.
— В усій цій історії є й дещо путнє, — зауважив капітан. — Як видно, у лісі перед нами зараз нема жодної людської істоти. Відплив посилився, і наші припаси, мабуть, уже показалися з-під води. Отже, викликаю охочих піти по солонину.
Грей і Гантер найперші зохотилися. Добре озброївшись, вони перелізли через частокіл, однак із солониною їм не поталанило. Бунтівники були хоробріші, ніж ми гадали, або ж покладали більше сподіванок на канонірську вправність Ізреєла Гендса. Так чи так, але четверо чи п'ятеро з них витягували з води наші припаси і вбрід переносили до шлюпки, яка стояла поблизу. Один з матросів увесь час веслував, щоб течія не віднесла шлюпку.
Сілвер стояв на кормі й командував. І кожен з них був тепер озброєний мушкетом, що їх вони видобули з якоїсь схованки на острові.
Каштан сів на колоді й почав занотовувати в корабельному журналі: „Александер Смоллет — капітан, Девід Лівсі — корабельний лікар, Ейбрегем Грей — тесля, Джон Трелоні — власник корабля, Джон Гантер і Річард Джойс — челядники власника корабля, люди сухопутні, — оце й усі, хто не зрадив свій обов'язок. Сьогодні вони зійшли на берег, взявши з собою припасів щонайбільше на десять днів, і піднесли британський прапор над блокгаузом на Острові Скарбів. Томаса Редрута, служника кораблевласника, теж людину сухопутну, вбили бунтівники. Джім Гокінс, юнга…“
Саме цю хвилину я задумався про долю бідолашного Джіма Гокінса.
Аж це з глибини острова пролунав голос.
— Хтось гукає до нас, — мовив Гантер, що стояв на варті.
— Докторе! Капітане! Сквайре! Агов, Гантере, це ви? — почули ми чийсь голос.
Я підбіг до дверей і побачив Джіма Гокінса: живий і здоровий, він перелазив через частокіл.
Розділ XIX
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
Острів Скарбів... Аннотация Дитинство моє щиро кажучи було безрадісне Жар марення безсоння тяжкі дні нескінченні ночі згадує про себе англійський письменник Роберт...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: РОЗПОВІДЬ ВЕДЕ ЛІКАР: КІНЕЦЬ БОЇВ ПЕРШОГО ДНЯ
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов