рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Функції.

Функції. - раздел Философия, Предмет і структура курсу Українська мова за професійним спрямуванням 121. Механізми Взаєморозуміння В Спілкуванні (Ідентифікація, Емпатія....

121. Механізми взаєморозуміння в спілкуванні (ідентифікація, емпатія. атракція, рефлексія).

Під соціальним стереотипом розуміється стійкий образ або уявлення про які-небудь явища або людей, властиве представникам тієї чи іншої соціальної групи. Наприклад, коли ми чуємо неправильний з погляду української мови вираз «особа кавказької національності», ми цю «особу» не бачимо, але представити її можемо в усій її неповторній індивідуальності. Для ситуацій управлінського спілкування такими розхожими стереотипами будуть вирази «грубий начальник», «ледачий підлеглий» тощо.

Головне завдання соціальних стереотипів - дати нам можливість швидко зорієнтуватися в ситуації спілкування. Орієнтування відбувається миттєво, і ми вибудовуємо відповідну стратегію подальшої поведінки. Для людини, яка засвоїла стереотипи своєї групи, вони виконують функцію спрощення та скорочення процесу сприйняття співрозмовника.

Проблема надійності сприйняття неможлива без урахування ряду ефектів у процесі дії механізму стереотипізації. Найбільш типовими з них є:

  • хало-ефект, тобто грубе узагальнення, оцінка в чорно-білих кольорах;
  • ефект полегкості, тобто занадто позитивна оцінка спостережуваних подій, учинків;
  • ефект центральної тенденції, тобто прагнення усереднити оцінки спостережуваних процесів і явищ;
  • ефект ореола, тобто тенденція пов'язувати характеристику однієї риси характеру з іншими властивостями людини. Наприклад, високий науковий інтелект в уявленні більшості людей асоціюється з високою шляхетністю або добре розвиненим почуттям громадського обов'язку. Зовні привабливим людям часто приписують шляхетні риси характеру;
  • ефект контрасту, тобто схильність підкреслювати протилежні своїм позитивним рисам риси оточуючих;
  • ефект проекції, тобто схильність приписувати негативні властивості свого характеру, а також мотиви своєї поведінки іншим. Так людина, яка часто говорить неправду, найчастіше не вірить й іншим.

Стереотипи являють собою інструмент «грубого настроювання», що дозволяє людині «заощаджувати» психологічні ресурси і час. Вони мають свою «дозволену» сферу соціального застосування. Однак далі, у процесі наступного сприйняття співрозмовника, соціальний стереотип повинен піти в тінь і звільнити місце для дії механізмів «тонкого настроювання». Наступає етап більш глибокого й об'єктивного розуміння партнера - його актуального емоційного стану, динаміки його ставлення до нас, тобто прагнення за зовнішніми ознаками побачити внутрішній стан, «прочитати» внутрішній світ іншого. До механізмів «тонкого настроювання» відносяться ідентифікація, емпатія (співчуття - Ред.), атракція (принада - Ред.), рефлексія (самоаналіз - Ред.), візуальна атрибуція (достовірність - Ред.).

Ідентифікація (постлат. identifico - ототожнюю) являє собою спосіб пізнання іншої людини, при якому припущення про внутрішній стан співрозмовника будується на основі спроб поставити себе на місце цього співрозмовника. Тобто відбувається уподібнення себе іншому. При ідентифікації з іншим пізнаються його норми, цінності, поведінка, смаки та звички.

Емпатія - це емоційне відчування або співпереживання іншому. Через емоційний відгук ми розуміємо внутрішній стан іншого. Емпатія заснована на вмінні правильно уявляти собі, що відбувається всередині іншої людини, що вона переживає, як оцінює навколишній світ. Відомо, що емпатія тим вище, чим більше людина здатна уявити собі, як та сама подія буде сприйнята іншими людьми, і чим краще вона здатна зрозуміти право на існування цих різних точок зору.

Атракція (фр. attraction, буквально - залучення, притягання) - це вміння домогтися сприятливого, стійкого позитивного ставлення співрозмовника до нас; це здатність позитивно налаштувати, настроїти його стосовно нас. У цьому випадку розуміння партнера по спілкуванню виникає завдяки формуванню прихильності до нього, дружнього або глибокого інтимно-особистісного ставлення.

Рефлексія (постлат. reflexio - повертання назад) - це механізм самопізнання у процесі спілкування, в основі якого лежить здатність людини представляти й усвідомлювати те, як вона сприймається партнером по спілкуванню.

Каузальна атрибуція (від лат. causalis - причинність і attributio - приписування) - це механізм інтерпретації вчинків і почуттів іншої людини, прагнення до з'ясування причин поведінки суб'єкта. Дослідження показують, що в кожної людини є свої «улюблені» схеми причинності, тобто звичні пояснення чужої поведінки. Так, наприклад, люди з особистісною атрибуцією будь-якої ситуації схильні знаходити винуватця того, що відбулося, приписувати причину того, що відбулося, конкретній людині. У випадку ж пристрасті до докладної атрибуції люди схильні насамперед обвинувачувати обставини, не утруднюючи себе пошуками конкретного винуватця. При стимульній атрибуції людина бачить причину того, що сталося, у предметі, на який була спрямована дія, або в самій собі.

Окрім цих схем були виявлені й деякі закономірності процесу каузальної атрибуції. Наприклад, причину успіху люди найчастіше приписують собі, а невдачу - обставинам. Характер приписування залежить також і від міри участі людини в обговорюваній події. Оцінка буде різна залежно від того, чи була вона учасником (співучасником) чи спостерігачем. Загальна закономірність полягає в тому, що в міру росту значимості того, що сталося, випробувані схильні переходити від докладної та стимульної атрибуції до особистісної (тобто шукати причину в усвідомлених діях особистості).

122. Комунікативна компетентність: її характеристика.

Комунікативна компетентність розглядається як система внутрішніхресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації впевному колі ситуацій особистісного взаємодії. Компетентність вспілкуванні має безсумнівно інваріантні загальнолюдські характеристики і втеж час характеристики, історично і культурно обумовлені.

Розвиток компетентного спілкування в сучасних умовах передбачає рядпринципових напрямків його гармонізації. При цьому для практики розвиткукомунікативної компетентності, важливо обмежити такі види спілкування, якслужбово-ділове або рольова та інтимно-особистісний. Підстава для розрізненняє звичайно психологічна дистанція між партнерами, це я - тиконтакт. Тут інша людина набуває статусу ближнього, а спілкуваннястає довірчим в глибокому сенсі, оскільки йдеться про довірупартнеру себе, свого внутрішнього світу, а не тільки «зовнішніх» відомостей,наприклад, пов'язаних з спільно розв'язуваної типовий службовим завданням.

Компетентність у спілкуванні передбачає готовність і вміння будуватиконтакт на різній психологічної дистанції - і відстороненої і близькою.
Труднощі часом можуть бути пов'язані з інерційністю позиції - володіннямякої-небудь однієї з них і її реалізацією повсюдно, незалежно відхарактеру партнера і своєрідності ситуації. У цілому компетентність у спілкуваннізвичайно пов'язана з опануванням не який-небудь однією позицією якнайкращою, а з адекватним залученням до їх спектру. Гнучкість в адекватнійзміні психологічних позицій - одна з суттєвих показниківкомпетентного спілкування.

Компетентність у всіх видах спілкування полягає у досягненні трьохрівнів адекватності партнерів - комунікативної, інтерактивної таперцептивної. Отже можна говорити про різні види компетентностіу спілкуванні. Особа повинна бути спрямована на знаходження багатоїрізноманітної палітри психологічних позицій, засобів, які допомагаютьповноті самовираження партнерів, всім гранях їх адекватності --перцептивної, комунікативної, інтерактивної.

Реалізація особистістю своєї суб'єктивності у спілкуванні пов'язана з наявністюу неї необхідного рівня комунікативної компетентності.

Комунікативна компетентність складається з здібностей:

1. Давати соціально-психологічний прогноз комунікативній ситуації, в якій належить спілкуватися;

2. Соціально-психологічно програмувати процес спілкування, спираючись на своєрідність комунікативної ситуації;

3. Здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування в комунікативній ситуації .

Прогноз формується в процесі аналізу комунікативної ситуації нарівні комунікативних установок.

Комунікативна установка партнера - це своєрідна програмаповедінки особистості в процесі спілкування. Рівень установки можепрогнозувати в ході виявлення: предметно-тематичних інтересівпартнера, емоційно-оцінних відносин до різних подій, ставленнядо форми спілкування, включеності партнерів в систему комунікативноговзаємодії. Це визначається в ході вивчення частоти комунікативнихконтактів, типу темпераменту партнера, його предметно-практичнихпереваг, емоційних оцінок форм спілкування .

При такому підході до характеристики комунікативної компетентностідоцільно розглянути спілкування як системно-інтегрує процес,що має такі складові.

. Комунікативно-діагностичну (діагностика соціо-психологічні ситуації в умови майбутньої комунікативної діяльності, виявлення можливих соціальних, соціально-психологічних та інших суперечностей, з якими можливо доведеться зіткнутися особистості в спілкуванні)

. Комунікативно-програмуючу (підготовка програми спілкування, розробка текстів для спілкування, вибір стилю, позиції та дистанції спілкування

. Комунікативно-організаційну (організація уваги партнерів по спілкуванню, стимулювання їх комунікативної активності і т.д.)

. Комунікативно-виконавську (діагноз комунікативної ситуації, в якій розгортається спілкування особистості, прогноз розвитку цієї ситуації, який здійснюється за заздалегідь осмисленої індивідуальною програмою спілкування).

Кожна з цих складових потребує спеціального соціотехнологіческогоаналізу, однак рамки викладу концепції дають можливість зупинитисятільки на комунікативно-виконавської частини. Вона розглядається яккомунікативно-виконавську майстерність особистості.

Комунікативно-виконавську майстерність особистості проявляється як двавзаємопов'язаних і все ж таки щодо самостійних вміння знайтиадекватну темі спілкування комунікативну структуру, що відповідає ціліспілкування, і вміння реалізувати комунікативний задум безпосередньо вспілкуванні, тобто продемонструвати комунікативно-виконавську технікуспілкування . У комунікативно-виконавській майстерності особистостіпроявляються багато її навички і перш за все навики емоційно -психологічного саморегулювання як управління своєї психофізичноїорганікою, внаслідок чого особистість досягає адекватного комунікативно -виконавської діяльності емоційно-психологічного стану.

Емоційно-психологічна саморегуляція створює настрій на спілкування ввідповідних ситуаціях, емоційний настрій на ситуацію спілкування,означає насамперед переклад повсякденних емоцій людини в тональність,відповідну ситуації взаємодії .

У процесі емоційно-психологічної саморегуляції слід розрізнятитри фази: тривалий емоційний «зараження» проблемою, темою іматеріалами майбутньої ситуації спілкування; емоційно-психологічнуідентифікацію на стадії розробки моделі своєї поведінки і програмимайбутнього спілкування; оперативну емоційно-психологічну перебудовув обстановці спілкування.

Емоційно-психологічна саморегуляція набуває характеруцілісного і завершеного акту в єдності з перцептивних і експресивниминавичками, які також становлять необхідну частину комунікативно -виконавської майстерності. Вона виявляється в умінні гостро, активнореагувати на зміни обстановки спілкування, перебудувати спілкування з урахуваннямзміни емоційного настрою партнерів. Психологічне самопочуття,емоційний настрій особистості прямо залежать від змісту ірезультативності спілкування .

перцептивні навички особистості проявляються в умінні керувати своїмсприйняттям і організовувати його: вірно оцінювати соціально-психологічнийнастрій партнерів по спілкуванню; встановлювати необхідний контакт з першимвраженню прогнозувати «хід» спілкування. Вони дозволяють особистості вірнооцінювати емоційно-психологічні реакції партнерів по спілкуванню і навітьпрогнозувати ці реакції, уникаючи тих, які завадять досягти метиспілкування .

Експресивні навички комунікативно-виконавської діяльностіприйнято розглядати як систему умінь, що створюють єдність голосових,мімічних, візуальних і моторнофізіолого-психологічних процесів. Засвоєю суттю це навички самоврядування виразною сферою комунікативно -виконавської діяльності

Зв'язок емоційно-психологічної саморегуляції з виразністює органічний зв'язок внутрішнього і зовнішнього психологічного. Цепрагнення і забезпечує зовнішнє поводження, виразні діїособистості в спілкуванні в спілкуванні. Експресивні навички особистості проявляються яккультура мовних висловлювань, що відповідають нормам усного мовлення, жестів іпластики поз, емоційно-мімічної супроводу висловлювання, мовноготону і мовної гучності .

У різноманітних випадках спілкування інваріантними складовими виявляютьсятакі компоненти, як партнери-учасники, ситуація, завдання. Варіативністьзвичайно пов'язана зі зміною характеру самих складових - хто партнер,яка ситуація або завдання і своєрідність зв'язків між ними.

123. Протокольна мова та вимоги до неї.

Виключно велика роль письмової розмови в кримінальному, громадянському, адміністративному судовиконаннях, при виконанні різних нотаріальних дій, які пов’язані з оформленням і підписанням договірних відносин, при складанні процесуальних документів, в яких виражається позиція їх автора, аналізуються докази, викладається мотив прийнятих рішень, їх правове пояснення.

У зв’язку з існуючою чіткою регламентацією складання процесуальних документів можна зустріти термін «протокольна мова» (протокольний стиль викладення). Під цим терміном розуміють не тільки сукупність спеціальних юридичних термінів і понять, але і певні розмовні обороти, стилістичні правила складання процесуальних документів, їх обов’язкові реквізити. До протокольного стилю викладення вимагають певні правила: використання однозначних термінів, які виключають їх просте тлумачення; використання точних і скорочених формулювань, певних фразеологічних оборотів, визначень; коротке зрозуміле викладення матеріалу.

Слідчим постійно потрібно вдаватися до різних розмовних форм, оцінювати особливості розмовної поведінки інших осіб. Перш за все до чужої розмови слід ставитися як до джерела інформації, а точніше, як до джерела доказів по справі. Однак інформація, яка повідомляється може знайти силу доказів тільки в тому випадку, якщо розмова свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинувача проходить у визначеному процесуальному режимі, то вона отримала форму показань. В інших випадках розмова згаданих осіб може розглядатися лише в якості звичайних висловів. Процесуальне оформлення висловів у вигляді показань направлено на те, щоб підвищити їх достовірність, пробудити свідків та інших осіб більш відповідально відноситися до своїх слів.

Розмова (усна або письмова) може також зацікавити слідчого, суддю і як об’єкт ідентифікації суб’єкта по її особливостям (звук, почерк, інші ознаки).

Як справедливо відмічається, розмова учасників спілкування зі слідчим часто буває стилістично не організована, як правило, має надлишкову інформацію. По своїй формі вона близька до звичайної розмовної мови, часто віддалена від літературної норми, має велику кількість інформації, яка йде по нерозмовним (невербальним) каналам (міміка, жести і т. ін.).

Значний вплив на якість, повноту розмови має стан емоційної напруги, в якому перебуває людина, викликана в слідчі органи або, яка знаходиться в залі судового засідання. Тому мова таких людей буває експресивною. Більшість фраз, слів залишаються незавершеними, супроводжуються різними коректуваннями, пошуковими словами такими як: «це…», «ну…», «такий…» та ін.. Закінчення голосних в словах розтягуються.

Часто в розмові таких осіб зустрічається перестановка слів в реченні, з’являються формально-структурні порушення фраз, збільшується кількість «пауз нерішучості». Мова порушується глибокими подихами, частим диханням.

Відмічено, що «за рахунок збільшення кількості пошукових пауз в усних висловах в стані емоційної напруги зменшується середня довжина відрізка розмови, яка говориться без пауз нерішучості, а також збільшується індекс нерішучості – відношення часу пауз в висловах до часу «чистої» розмови». Зменшується словниковий запас. Розмова стає більш стереотипною. Збільшується використання слів зі значенням семантичної безвиході, таких як, «завжди», «нічого», «ніколи», «все» та ін., які передають категорично позитивний або негативний зміст. Частіше використовується посилюючі частки, по-іншому розставляються наголоси, що призводить до феномену так званої поверхпідкресленої актуалізації.

Особи, з якими приходиться спілкуватися слідчим, часто відчувають значні труднощі в оперативному підборі слів для адекватного вираження своїх думок, за рахунок чого і з’являються «слова-паразити», які не несуть будь-якого змістовного навантаження, наприклад: «бачте», «як сказати», «знаєте», «ось». Змінюється граматичний зміст речення, частіше використовуються дієслова, а не прикметники, що роблять розмову більш динамічною. Дуже поширені помилки в узгодженні членів речення, які не помітні тому, хто розмовляє. Фрази стають скороченими, з’являється так званий телеграфний стиль мови, що створює додаткові труднощі для розуміння того, хто розмовляє і протоколювання його свідчень (пояснень).

Крім того, в мовній поведінці допитуваних осіб нерідко спостерігається підсвідоме прагнення в своїх відповідях повторювати слова, фразеологічні конструкції, які використовуються слідчим (суддею). Таке явище небезпечне тим, що воно в значній мірі руйнує сенс і зміст показань. Наприклад, слова «бешкетував», «здійснював бешкетні дії», сказані слідчим, наповнені абсолютно чітким кримінально-правовим змістом. Але цього зазвичай не спостерігається в розмові свідків, які далекі від правильного розуміння юридичного змісту подібної термінології. Застосовуючи ті ж самі слова, свідок може назвати любі дії обвинуваченого, які носять насильницький характер, бешкетними. Тому, задаючи запитання допитуваному, слід підбирати нейтральні в змістовому відношенні вираження, які б не мали руйнуючої дії на його розмову.

Аналогічну руйнуючу дію на мову допитуваного має його необдумане прагнення думати так само, як думає і мислить в голос слідчий, - явище, яке отримало назву вербальної ригідності . Тому абсолютно пояснені рекомендації слідчого ставити уточнюючі запитання, застосовуючи передачу змісту сказаного з використанням інших мовленевих оборотів, слів у вигляді так званих перифраз.

Описані вище явища слід розглядати в якості об’єктивно існуючих комунікативних бар’єрів, оскільки партнери по спілкуванню мають різні погляди, освіту, відношення до предмету розмови та ін..

124. Характерні порушення мови.

Порушення мови:
Мовний напір — патологічне мовне порушення з безперервною потребою говорити.
Вигадлива мова — використання незвичайних, малозрозумілих, що часто не підходять за змістом слів, що супроводжуються манірною жестикуляцією й гримасничаньем.
Дзеркальна мова (эхолалия) — мимоволі повторювані слова, почуті від навколишніх.
Монотонна мова — розлад мови, при якому відсутні (або вкрай незначні) зміни інтонацій.
Докладна мова — уповільнена мова, із зайво докладним викладом маловажних і несуттєвих деталей.
Олигофазична мова — збідніння словникового запасу, граматичного ладу й інтонацій.
Парадоксальна мова — перевага суперечливих за змістом висловлень.
Персевераторная мова — багаторазове повторення того самого слова або обороту мови, неможливість підібрати необхідні слова й обороти для продовження мови.
Скандована мова — це розлад мови, при якому говорять повільно, роздільно вимовляючи склади й слова.

125. Прийоми у професійному спілкуванні юристів.

Ефективність ділового спілкування залежить від об’єктивної інформації про предмет розмови, створення атмосфери взаємної довіри, вміння обґрунтовувати свою позицію, погляди, ідеї й аргументовано довести помилковість думок та доведень опонентів.

Пам’ятайте: ваша поведінка на зустрічі повинна мати відбиток вашої особистості.

При проведенні ділових розмов дотримуйтесь таких правил:

- Дотримуйтесь терміну домовленості з точністю до хвилини. Дайте зрозуміти партнерові, що , ви надійна людина. Звертайтесь до партнерів по імені. Старанно готуйтесь до початку бесіди.

- Будьте цікавим співрозмовником. Якщо ви створите хороші умови, партнерові буде приємно мати з вами справу. Не будьте набридливим, не виявляйте занадто суєти. Внесіть трохи гумору. Дотримуйтесь дружнього тону, усміхайтесь, якщо обставини розмови Вам дозволять це зробити.

- Говоріть спокійно, чітко і переконливо. Тримайтесь незалежно, не дозволяйте партнеру довести Вас до роздратованого стану чи “збити з пантелику”. Стримуйте емоції і хвилювання, спокійно реагуйте на його висловлювання.

- Не уникайте обговорення складних питань. Якщо він робить заяву, яку Ви вважаєте неправильною, то краще починайте зі слів: “Я вважаю інакше, проте я можу помилятися. Давайте перевіримо факти!” Ці слова можуть обеззброїти співрозмовника, який чекає заперечення.

Ділова розмова – це відкритий діалог. Стимулюйте партнера більше висловлюватися. Уважно слухайте його, якщо у розмові беруть участь кілька осіб, стимулюйте кожного висловлюватися, за собою залишайте право висловитися останнім.

Висловлюйтесь конкретно, а не абстрактно. При собі майте відповідні документи, щоб гідно підтвердити розмову фактами.

Ведіть розмову енергійно, конкретно. Більше оперуйте питаннями, щоб партнер погоджувався з вами. Ставлячи запитання, ви можете:
- отримати потрібну вам інформацію,
- проаналізувати умови, висунуті партнером,
- виявити нові обставини, що впливають на Вашу позицію,
- перевірити вплив вашого висловлювання,
- вислухати думку, протилежну вашій.

Запропонуйте список переваг, якщо опонент погодиться з вашою думкою, якщо він прагне зважити на ваші пропозиції. З урахуванням наслідків складіть план подальшої роботи з партнером. Зробіть висновок таким, щоб у вашого співрозмовника виникла зацікавленість мати з вами спільний інтерес, мати надію на спільну вигоду.

126. Допит як процес передачі інформації. Класифікація запитань, що використовуються у процесі допиту.

Допит - це процес отримання показань від особи, яка має відомостями, що мають значення для розслідуваної справи. Це найпоширеніше, але і найскладніше слідча дія. І справа не тільки в тому, що слідчому нерідко протистоїть людина, що не бажає говорити правду або взагалі давати показання; помилятися, помилятися може і щиро прагне повідомити все відоме йому в справі. Спотворення і вигадка належить своєчасно виявити і врахувати при оцінці та використанні показань. Для слідчого показання - джерело доказів, а які у них фактичні дані - докази. Для підозрюваного та обвинуваченого показання - засіб захисту від виниклого проти них підозри або пред'явленого обвинувачення. Це необхідно враховувати, оцінюючи значення допиту як слідчої дії. Допит являє собою процес передачі інформації про розслідуваному подію або пов'язаних з ним обставин та осіб. Ця інформація надходить до допитуваного в момент сприйняття ним тих чи інших явищ або предметів, запам'ятовується і потім при допиті відтворюється і передається слідчому.

У теорії криміналістики існує певна класифікація запитань, які можуть бути сформульовані допитуваному. За своєю спрямованістю запитання поділяються на основні (спрямовані на з’ясування головних відомостей у справі) та доповнюючі (спрямовані на з’ясування фактів, пропущених допитуваним у вільній розповіді). Відповідно до цільового призначення запитання можуть бути: уточнюючими — спрямовані на найповніше і найточніше з’ясування питань, що мають значення для справи (наприклад: «Ви показали, що пістолет знаходився біля трупа. Чи не можете Ви сказати, з якого боку і на якій відстані від трупа знаходився пістолет?»); нагадуючими — переслідують мету оживити пам’ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації (наприклад: «Що Ви робили після дня народження? В якому місці Ви гуляли?» тощо); контрольними — спрямовані на перевірку даних, що були повідомлені допитуваним, з’ясування джерел одержання фактів (наприклад: «На підставі чого Ви стверджуєте, що злочин було вчинено о 16 годині?»).

Під час допиту як тактичний прийом застосовується пред’явлення доказів. Криміналістична тактика передбачає певні способи пред’явлення доказової інформації. Найдоцільнішою є класифікація способів пред’явлення доказів за декількома підставами:

1. За характером використання доказів у розслідуванні:

а) пред’явлення доказів на одному допиті;

б) пред’явлення доказів під час ряду допитів однієї особи.

2. За характером взаємозв’язку доказів у кримінальній справі:

а) роздільне пред’явлення одиничних доказів;

б) пред’явлення комплексу взаємопов’язаних доказів;

в) пред’явлення всієї системи доказів.

3. За характером демонстрації доказів на допиті:

а) згадування про наявні докази на допиті;

б) перерахування доказів, що мають місце, із зазначенням джерел їх походження;

в) показ доказів допитуваному не повністю, мимохідь;

г) надання допитуваному можливості розглядати, вивчати докази;

ґ) підкреслена демонстрація ознак об’єкта, що пред’являється.

4. За характером послідовності пред’явлення доказів:

а) пред’явлення доказів у послідовності «зростання сили»;

б) пред’явлення доказів у послідовності «зменшення сили».

5. За характером додаткових умов, що посилюють вплив на допитуваного доказів, що пред’являються:

а) несподіване пред’явлення доказів;

б) пред’явлення доказів після попереднього з’ясування обставин, які пов’язані з ними;

в) пред’явлення доказів і роз’яснення їх значення у кримінальній справі;

г) використання науково-технічних засобів для роз’яснення допитуваному особливостей доказів, що пред’являються;

ґ) супроводження пред’явлення доказів описом передбачуваного перебігу розслідуваної події та її обставин (запропонована система пред’явлення доказів була досліджена В. С. Комарковим*).

Використання тактичних прийомів у процесі допиту повинно мати не хаотичний характер, а логічну доцільність їх реалізації. Тактичні прийоми можуть бути упорядковані відповідно до ситуації допиту. Дослідження типових ситуацій допиту дозволяє встановити такі їх види:

1) повідомлення правдивих показань;

2) добросовісна помилка допитуваного;

3) суперечності у показаннях допитуваного;

4) відмова від давання показань;

5) повідомлення неправдивих показань.

Побудова і використання систем тактичних прийомів допиту залежать не лише від ситуаційної зумовленості, а й від мети допиту, його виду, процесуального становища допитуваного та інших чинників.

Можна запропонувати системи тактичних прийомів (тактичні комбінації), що мають на меті:

1) встановлення психологічного контакту з допитуваним;

2) спонукання його до давання показань;

3) уточнення свідчень і усунення в них суперечностей;

4) актуалізацію забутого в пам’яті допитуваного;

5) викриття неправди;

6) усунення перекручень при добросовісній помилці допитуваного.

127. Кличний відмінок (закінчення іменників). Клична форма Іменників у діловому спілкуванні.

Кличний відмінок є однією з самобутніх рис української мови. Ро­сій­ська та білоруська мови цей відмінок втратили. В українських піснях звер­таються не тільки до осіб, але й до неживих предметів – персоніфікованих явищ природи: Ой не шуми, луже, зелений байраче, на плач, не журися, молодий козаче... Ой верше мій, верше, зелененький верше... Місяцю-князю... Ой ти Галю, Галю молодая... Галю, приходь... (Нар. тв.) Звертання обо­в’язково стоїть у кличному відмінку у творах класиків української літератури: Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила! (Леся Українка). Світе ясний! Світе тихий! Світе вольний, несповитий! (Т. Шевченко). Зоре моя вечірняя, зійди над горою... (Т. Шевченко). Земле моя, всеплодющая мати... (І. Франко). Бандуристе, орле сизий, добре тобі, брате (Т. Шев­ченко). Пречиста діво, радуйся, Маріє... (Ю. Федькович). Якби ж то ти, Богдане п’яний...
(Т. Шевченко). Заворожи мені, волхве... (Т. Шевченко).
Примусове наближення української мови до російських норм призвело до часткової втрати форми кличного відмінка: замість Петре почали вжи­вати називний відмінок Петро, або, що ще гірше, Петя.

Іменники першої відміни у кличному відмінку мають такі закінчення:
а) закінчення мають іменники твердої групи: дружино, Ганно, книжко, Михайлівно, перемого, сестро, Микито, Миколо;
б) мають іменники м’якої та мішаної груп: воле, земле, Катре, робіт­ни­це, душе, круче;
в) – іменники м’якої групи після голосного та апострофа: Маріє, мріє, сім’є, Соломіє, Софіє;
г) мають деякі пестливі іменники м’якої групи: Олю, Лесю, бабусю, бабцю, Галю, доню, матусю, тітусю.

Іменники другої відміни у кличному відмінку мають закінчення -у (-ю) або. Закінчення мають:
а) іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик, -ок, -к-): батьку, синку;
б) іншомовні імена з основою на г, к, х: Джеку, Жаку, Людвігу, Фрідріху;
в) деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж): слухачу, товаришу, атакож іменники сину, тату, діду.
Закінчення мають іменники м’якої групи: Віталію, вчителю, Грицю, краю, лікарю, місяцю, пролетарю, розмаю, ясеню.
Закінчення мають:
а) безсуфіксні іменники твердої групи: Богдане, голубе, друже, козаче, орле, Петре;
б) іменники м’якої групи із суфіксом -ець: хлопче, молодче, шевче, кравче, при цьому суфікс -ець зазнає фонетичних змін. Але: боєць – бійцю, знавець – знавцю;
в) деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж: Довбуше;
г) загальні назви з основою на -р, -ж: гусляре, маляре, стороже, тесляре, школяре.

Іменники третьої відміни у кличному відмінку мають закінчення е: вісте, любове, радосте.
1. У звертаннях, що складаються із двох загальних назв, форму кличного від­мінка може мати як перше, так і друге слово: пане лейтенанте, але може бу­ти і пане лейтенант, пане директоре (директор), шановний ювіляре.
2. У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, форми клич­но­го відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: пані Катерино, панно Маріє, пане Ігорю, колего Сте­пане, друже Василю.
3. У звертаннях, що складаються із двох власних назв, імені та по бать­ко­ві, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володимире Богда­но­ви­чу, Ярославе Андрійовичу, Оксано Мирославівно.
4. У звертанні, що складається із загальної назви та прізвища, форму клич­но­го відмінка має тільки загальна назва, а прізвище переважно виступає у формі назив­ного відмінка: колего Ментинський, пане Гнатюк. Такі звертання є дуже офіційними і сухими. Їх вживають тільки тоді, коли ім’я співрозмовника невідоме.

128. Структура юридичних термінів.

Юридичні конструкції --це стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв'язків його елементів, їх типовими схемами, моделями, в які втілюється «юридичний матеріал». Тобто юридичні конструкції — це чіткі, відпрацьовані наукою і законодавчою діяльністю, перевірені практикою типові схеми правовідносин. Особливі юридичні конструкції дозволяють включати в дію — залежно від обставин — різні юридичні норми. Відпрацьованість конструкцій — показник досконалості законодавства. Такими юридичними конструкціями є «кримінальна недоторканність», «необхідна оборона», «суб'єктивні права» та ін.

Приклад юридичних конструкцій: громадянин К., який перебігав вулицю, був збитий автомашиною і зазнав важкої травми. Залежно від особливостей обставин у кожній з наведених конструкцій «працюють» різні юридичні норми.

Конструкція 1. «Соціальне забезпечення». Громадянин К. одержує від органів соціального забезпечення допомогу по тимчасовій непрацездатності (за наявності умов, передбачених законодавством про соціальне забезпечення) без власних зустрічних дій.

Конструкція 2. «Договір добровільного страхування». Якщо громадянин К. має договір страхування, Держстрах при за-знанні ним травми виплачує суму страхування. Договірна конструкція передбачає, що відповідно до умов договору громадянин періодично вносить внески до страхової установи, а у разі нещасного випадку одержує обумовлену в договорі суму. Конструкція 3. «Юридична відповідальність заподіювана шкоди”. Громадянська майнова відповідальність власника автомашини, що збив громадянина К., полягає у відшкодуванні заподіяної шкоди. Специфіка цієї конструкції полягає в тому, що це — особлива юридична відповідальність, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Така шкода обов'язково відшкодовується, якщо не буде доведено, що вона виникла внаслідок непереборної сили або наміру потерпілого.

В юридичній техніці поряд з важливістю правильного застосування юридичної термінології і юридичних конструкцій не менше значення має форма нормативно-правового акта.

Прийоми і правила викладу юридичних норм у тексті нормативно-правового акта стосуються:

1) способів викладу;

2) формулювання заголовних назв статей і частин тексту;

3) юридичного стилю;

4) юридичної мови.

Існують два основних способи викладу юридичних норм у тексті закону:

• абстрактний — характеризується тим, що ознаки явищ, незважаючи на їх різноманіття, подаються в узагальненому виді, виражаються абстрактними поняттями;

• казуїстичний — характеризується урахуванням індивідуальних ознак явищ, їх видів, фактів; перелічуються ті чи інші випадки — казуси.

Абстрактний спосіб (прийом) викладу свідчить про вищий рівень юридичної техніки. Однак казуїстичний спосіб (прийом) дозволяє з більшою визначеністю і чіткістю регулювати суспільні відносини, точно визначати кількість випадків відповідальності тощо. Абстрактний і казуїстичний способи викладу юридичних норм доповнюють один одного у разі їх правильного застосування.

Загальні вимоги до форми нормативних актів (формулювання заголовних назв статей і частин тексту, юридичного стилю, юридичної мови):

1) логічна послідовність і компактність викладу нормативних розпоряджень, що містяться в нормативному акті; відповідність змісту закону його найменуванню;

2) відсутність суперечностей усередині нормативного акта, а також суперечностей з іншими нормативними актами; заповнення прогалин;

3) наявність формальних реквізитів у нормативних актах: найменування акта; органу, шо його видав; місця видання; дати видання; підписів офіційних осіб; порядкового номера;

4) наявність встановленої структури нормативного акта: глав, розділів і частин — у великих законах; статей — у всіх законах; пунктів — у підзаконних актах; заголовків у кожній статті — у законах, переважно в кодексах, а також можливість преамбул в окремих законах; додатків — у підзаконних нормативних актах.

5) стислість викладу і разом з тим сність, логічність, граматична правильність мови нормативного акта — без художньої красивості і декларативних положень: метафор, епітетів, порівнянь, абревіатур, ненормативних слів і словосполучень та ін.

Для юридичної мови характерним є наказовий стиль викладу.

Відступ від цих вимог призводить до юридичних помилок: прогалин у нормативному акті, суперечностей між його статтями, нечітких формулювань, стилістичних погрішностей та ін., які знижують кість акта, ускладнюють його усвідомлення і роз'яснення (тлумачення), реалізацію норм права в конкретних відносинах.

Види юридичних (правотворчих) помилок такі.

1. Власне юридичні — прийняття декларативних норм, тобто норм, не забезпечених матеріальними ресурсами і необхідними юридичними засобами; наявність колізійних норм, тобто норм, що суперечать одна одній; відсилання до неіснуючих нормативно-правових актів або неповне закріплення життєвих обставин, що мають істотне значення для застосування норм права; прогалини та ін.

2. Логічні — наявність логічних суперечностей між окремими нормативними розпорядженнями, порушення домірності визначення понять; тавтологія — повторення одного терміна в іншому, наприклад, «живі тварини», «ліс як деревна рослинність»; визначення одного невідомого терміна через інший невідомий, наприклад, визначення оперативно-розшукової діяльності як виду діяльності, здійснюваної шляхом проведення оперативно-роз-шукових заходів, та ін.

3. Граматичні — наявність ненормативних словосполучень, громіздких конструкцій, що ускладнюють розуміння змісту статті нормативного акта, та ін.

Юридична техніка в правозастосовній діяльності містить:

1) методики роботи над текстами правозастосовних актів;

2) прийоми найдосконалішого викладу думки правозастосу-вача (суду, адміністрації та ін.) у судовому рішенні, рішенні арбітражних судів та інших актах;

3) вибір найдоцільнішої структури правозастосовного акта, термінології і мови та ін.

Виносячи правозастосовний акт, суб'єкт застосування повинен указати орган, що застосовує право, і відповідальну особу (якщо орган колегіальний, то вказується його склад), осіб, що беруть участь у розгляді справи (якщо ця участь є обов'язковою). Правозастосовник зобов'язаний описати діяння, що стало предметом розгляду, навести докази вчинення діяння конкретною людиною. У тексті документів слід навести і норми законодавства. Правозастосовний акт має таку структуру: вступна частина, констатуюча частина, мотивувальна частина, результативна частина.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Предмет і структура курсу Українська мова за професійним спрямуванням

Мета курсу сформувати національно мовну особистість ознайомити... студентів з нормами сучасної української мови в професійному... спілкуванні з основними вимогами до складання та оформлення...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Функції.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм. Форми сучасної української літературної мови.
Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність

Поняття усного та писемного мовлення. Вимоги до усного і писемного мовлення.
Сучасна українська літературна мова існує у писемній та усній формах. Вони однаково важливі для суспільства, обом їм властиві мовні норми. Усна форма літературної мови обс

Вимоги до ораторів початківців. Види публічних виступів та їх характеристика.
Формулюючи вимоги до знань та умінь майбутнього спеціаліста, можна зазначити, що він повинен: а) знати: Ø особливості і характеристики етапів діяльності оратора — закони ви

Промова адвоката, прокурора, судді під час судових засідань. Судові промови відомих адвокатів. Вимоги до судових промов.
Судова промова— це промова, звернена до суду та інших учасників судочинства і присутніх при розгляді кримінальної, цивільної, адміністративної справи, в якій містяться висновки щод

Кодифікація мови. Місце мови в комунікативній деонтиці юриста.
Кодифікація мови- 02, упорядкування, відкидання всього чужого для літературної мови і прийняття всього, що її збагачує. Засобами кодифікації мови є словни

Розрізняють юридичну техніку в правотворчості та правоза-стосовній діяльності.
Юридична техніка в правотворчості охоплює нормативні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні законів і підзаконних актів), а в правозастосовній діяльності — індивідуальні акти (техн

Для юридичної мови характерним є наказовий стиль викладу.
Відступ від цих вимог призводить до юридичних помилок: прогалин у нормативному акті, суперечностей між його статтями, нечітких формулювань, стилістичних погрішностей та ін., які знижують якість акт

Функціональна диференціація сучасної української мови.
Стилістична система української мови відповідає потребам спілкування, охоплюючи всі сфери її функціонування. Це мова державного урядування й громадських та інших організацій; нею користуються праці

Головні ознаки офіційно-ділового мовного стилю
1. Ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу актів, документальність, об’єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність висл

Системи документації
В офіційно-діловому мовному стилі виділяють такі підстилі: 1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.

Поняття кліше. Види кліше.
Офіційно-діловий стиль визначають такі особливості: 1. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні. Діловий стиль позбавлений образності, емоційн

Поняття мовного кліше і штампа.
Кліше – певний мовної стандарт, готовий стійкий оборот, мовної стереотип, конструктивна одиниця тексту. У використанні цього кошти на ділових документах часом виникає необхідність, наприклад: до

Сучасна українська ділова мови: етапи становлення, проблеми та перспективи розвитку.
Сучасна українська літературна мова почала формуватися в 19 столітті. Її започаткував І. Котляревськийтворами "Енеїда", "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарі

Поняття про документ, його властивості та вимоги до його оформлення.
Документ (лат. доказ) – це засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища дійсності та розумову діяльність людини. Такі документи в Україн

Юридична сила документа.
Діловий документ має юридичну силу, коли його правова функція доповнюється відповідним складом і розташуванням реквізитів, відповідними зовнішніми ознаками, часовими й територіальними межами та об'

Вимоги до документів (правові, логічні, технічні, лінгвістичні).
Текст (21) — головний реквізит документа. Зміст доку-мента має бути бездоганним у юридичному відношенні. Документи треба писати коротко, точно, зрозуміло. Завдання документа — пер

Мова і професія. Мовленнєва діяльність як один з основних видів діяльності людини.
Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах. Теорія мовленнєвої діяльнос

Основні ознаки культури мовлення юриста.
Культура мови — галузь знань, яка вивчає нормативність мови, її відповідність суспільним вимогам; індивідуальна здатність особи вільно володіти різними функціональними стилями.

Основні ознаки культури мовлення юриста.
Культура мови — галузь знань, яка вивчає нормативність мови, її відповідність суспільним вимогам; індивідуальна здатність особи вільно володіти різними функціональними стилями.

Правила культури спілкування (за І.Томаном).
Мистецтво слухати можна висловити трьома тезами: l жодних абстрактних думок; l доки ви слухаєте, не можна готувати наступне питання або вигадувати контраргументи; l потрі

Взагалі, засоби спілкування поділяються на вербальні і невербальні.
Невербальні поділяються на оптико-кінетичні (жести, міміка, пантоміміка), паралінгвістичні (якість голосу, діапазон, тональність), екстралінгвістичні (включення пауз, сміху, покашлювань), проксеміч

Характеристика видів спілкування.
Існують різноманітні класифікації видів спілкування. 1. Безпосереднє і опосередковане спілкування. Безпосередній контакт партнерів, які бачать і чують одне одного, знаходяться в одному часі і

Особливості професійного спілкування суддів, працівників правоохоронних органів та міліції.
При розгляді моральних засад діяльності слідчого необхід­но виділити три види правил, які визначають поведінку слід­чого при виконанні ним своїх функціональних обов'язків у кримінальному процесі: а

Етичні норми і нормативи. Професійна юридична етика.
Існують основні норми етичної культури юриста: 1. Гуманне відношення до людини, тобто відношення до людини не як до засобу досягнення якоїсь мети, а як до цілі. 2. Чесність

Правові та етичні обмеження під час діяльності правочинців.
Юрист не може мати поведінки, яка мала б стосунок до „нечесності, шахрайства, обману, викривлення фактів”, навіть якщо така чесність не на руку клієнтові. Відтак, представляючи клієнта, юрист не мо

Форми та функції спілкування юристів у ділових стосунках.
1. Усна. 2. Писемна. Підстилі: l Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо. l Дипломатичний —

Форми та функції спілкування юристів у ділових стосунках.
1. Усна. 2. Писемна. Підстилі: l Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо. l Дипломатичний —

Сучасні теорії міжособистісних стосунків.
Оцінка міжособистісних стосунків передбачає проведення їхньої класифікації. Так, виділяються стосунки-знайомства, приятелювання, дружби, Коли один з партнерів сприймає ці стосунки тільки як знайомс

Допит як різновид переговорів.
Допит — це слідча дія, яка має на меті одержання інформації про обставини розслідуваного злочину від свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених. Залежно від джерела одержанн

Мовленнєвий етикет у діловому спілкуванні.
Ділове спілкування стає тим ефективнішим, чим краще в ньому пов'язуються всі засоби (і вербальні, і невербальні) із дотриманням ділового етикету. Так, люди, особливо під час першої зустрічі, зверта

Загальні принципи і правила ділового спілкування фахівця: моральність, повага до інших людей, раціональність, правила критики та самокритики.
Етична культура юриста - це знання юристом його моральних прав та обов'язків та використання їх у професійній діяльності. Мораль - це норми поведінки, які

Культура телефонного діалогу.
Якщо телефонуєте ви: l насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також своє прізвище, ім'я та по батькові. Зазвичай перші слова телефонної розм

Основи комунікативної лінгвістики.
Комунікативна лінгвістика — розділ мовознавства, предметом якого є процеси спілкування людей з використанням живої природної мови, а також з урахуванням усіх наявних складових кому

НЛП як мистецтво комунікації.
Нейролінгвістичне програмування — це галузь знань, що вивчає структуру суб'єктивного досвіду людей, що займається розробкою мови його опису, розкриттям механізмів і способів моделю

Герменевтика як наука тлумачення текстів.
Герменевтика — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних те

Закон про мови в Українській PCP - нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні.
Закон про мови містить 6 розділів (40 статей). У ньому зазначається, що закон регулює суспільні відносини у сфері всебічного розвитку і вживання української та інших мов, якими користується населен

Державна мова та її функції.
Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у держ

Слово як найменша самостійна одиниця мови, його лексичне значення.
Слово— найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значима одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (

Лексика сучасної української мови з погляду її походження.
Відступи від норм слововживання в мовній практиці широких мас мовців досить численні. Це пояснюється кількома чинниками. По-перше, названі й неназвані лексикографічні праці далекі від довершеності.

Стилістична диференціація української лексики. Професійна лексика. Професійно-жаргонна лексика.
Слова характеризуються також сферою їх уживання. Слова, що їх розуміють і вживають усі носії української мови незалежно від місця проживання і роду занять, називаються загальновживаними (рука, книг

Канцеляризми та штампи.
Канцелярська лексика, або канцеляризми, — це слова, словосполучення й граматичні форми офіційно-ділового мовлення, доречні й потрібні у діловому стилі, але недоречні, зайві, навіть

Фразеологія у професійному спілкуванні юристів. Типи фразеологізмів.
Фразеологізми - відтворювані одиниці мови з двох або більше слів, цілісні за своїм значенням і стійкі за складом та структурою. Фразеологізми це майже завжди яскраві, обра

Українська юридична термінологічна система. З історії розвитку мови права.
Юридична термінологія розвивається з розвитком держави. Розглядаючи питання про джерела права східного слов'янства, вчені , вважають, що в епоху первіснообщинного ладу правові відносини регулювалис

Загальновживані, спеціально-технічні, спеціально-юридичні.
— терміни в загальноприйнятому значенні, наприклад, бу-динок, документ, будівля, природа, довкілля та ін. — — терміни, що мають значення у галузі спеціальних знань — техніки, медицини, еко

Труднощі, що виникають при перекладі термінів з російської на українську мову.
Труднощі під час перекладання пов’язані, по-перше, з недостатнім знанням мови оригіналу, по-друге, з недостатнім знанням суті предмета, по-третє, з недостатнім знанням мови, якою перекладають, або

Синоніми. Правила функціонування синонімів. Групи синонімів.
Сино́німи (від грецького συνόνυμος /synonymos/ — однойменний) — це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняють

Фразеологічні синоніми
Варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття. Так, на поняття «бути байдужим до чогось»: тримати нейтралітет, моя хата скраю, про мене — хай вовк траву їсть, наше діло півняче:

Стилістичні синоніми
Характеризуються закріпленістю за певним стилем і більш або менш виразним емоційним забарвленням. З-поміж синонімів: ознака і симптом — перше слово нейтральне, друге має забарвлення книжності, наук

Омоніми та їх використання в юридичних текстах.
Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення. Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм

Пароніми в юридичній термінології.
Пароніми (грецьк. parа - біля, мимо і опута - ім’я) - слова, подібні за зовнішньою формою у морфемному складі і звучанні, але відмінні за значенням. Найчастіше - це спільнокореневі слова: авторитет

Міжмовні пароніми.
Близькоспоріднені мови мають таку лексико-семантичну особливість: у них є майже тотожні за звучанням слова того самого кореня, які позначають різні, часом навіть протилежні поняття. Скажімо, укр.

Особливості використання різних частин мови у професійному спілкуванні.
Аналіз специфіки відмінювання іменників в українській мові дозволяє зробити висновки, які мають особливий резонанс у практиці професійного спілкування. По-перше, слід нагадати про варіативність зак

Іменники на позначення професій, посад, звань. їх рід та правильність вживання. Узгодження прикметників з іменником на означення певних професій.
Такі основні ознаки офіційно-ділового стилю, як стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту, залежить від правильного вибору граматичної форми слова, зокрема іме

Правопис відмінкових закінчень іменників II відміни у родовому відмінку.
У сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Однак існує певна закономірність у їх використанні. Так, у родовому відмінку однини іменники II відмін

Рід невідмінюваних іменників.
1. Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: прибулий месьє, військовий аташе, люб'язний портьє, мій імпресаріо, справедливий рефері, сміливий тореро, відомий шансоньє, елегантний мае

Нормативність уживання граматичних форм прикметника.
Прикметник – це частина мови, яка виражає ознаку предмета і від­повідає на питання який? чий? За значенням прикметники поділяють на якісні, від­носні і присвійні.Я

Нормативність уживання граматичних форм числівника, написання цифрових даних у професійних текстах.
Числівник – це самостійна частина мови, яка називає кількість або порядок предметів при лічбі (скільки? котрий?). За характером називання і граматичними ознаками числівники поділяють

Особливості використання займенників у діловому мовленні
Займенник - це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Займенники у мові вживаються для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню ф

Нормативність уживання граматичних форм дієслова та дієслівних форм
Особливості використання дієслів у діловому мовленн Дієсловом називається частина мови, що означає дію або стан предмета як прцес. У сисему дієслова входять такі форми: а

Прийменники у професійному мовленні. Прийменник по в діловому мовленні
Для українського ділового мовлення важливе правильне вживання прийменника по, особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови на українську. Адже російські конструкції з прийменником по

Орфоепічні норми
Орфоепічні норми –це система правил літературної вимови. За особ­ли­вос­тя­ми ви­мови можна відразу здо­га­да­тися, чи людина є куль­тур­ною, ви­хо­ваною та інтелі­ге

Систематизація правил орфографії
Орфографія - (від грецького orthos - правильний, рівний і grapho - пишу, або правопис,) - це система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі мови у писемній формі. Орфограф

Правопис російських прізвищ українською мовою
Передаємо їх якомога ближче до російського звучання, дотримуючись, однак, українського правопису. І. Російське е передається через українське е: а) після приголосних: Вознесенськи

Складні іменники пишуться разом або через дефіс.
Разом пишуться: іменники, утворені за допомогою сполучної голосної із двох чи кількох основ (одна з яких —дієслівного походження): коноплепрядіння, бавовнозаготівля, звуко

Приклади
1. Разом пишуться: а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом; лісостеповий, трубопрокатний, чорноземний  

Правопис прислівників
Кількість прислівників поповнюється переважно за рахунок прийменниково-іменникових сполучень. Деякі з цих сполучень перейшли у прислівники і пишуться разом або через дефіс. Разом п

Написання слів з великої літери
Більшість слів в українській мові пишуться з малої літери. Але власні назви завжди пишуться з великої літери. Власні назви можуть бути виражені як одним словом, так і сполученням

Особливості доречного слововживання
Доречність мовлення це така організація язикових засобів, що найбільше підходить для ситуації висловлення, відповідає завданням і цілям спілкування, сприяє встановленню контакту між мовцем (пишучим

Багатозначні слова та омоніми.
Омо́німи (від грец. homos — однаковий і грец. onyma — ім'я) — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від

Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення.
Іменники та інші частини мови, крім прикметників і дієприкметників, скорочують лише за наявності їх у переліку особливих випадків скорочень слів. Під час скорочення іменників ураховуються відмінков

Вимоги до використання складноскорочених слів, абревіатур, графічних скорочень у текстах документів.
Дотримуючись вимоги лаконічного, максимально стислого письма, під час укладання ділових паперів на позначення по­нять чи значень широко користуються системою скорочень, яка розроблена й рекомендова

Абревіатури, загальновживані та вузькоспеціальні у юридичному тексті.
Абревіатура (від лат. скорочую) – іменник, утворений поєднанням початкових літер, звуків, частин слів, словосполучень. Абревіатура має граматичне оформлення (рід, число) і функціо

Синтаксичні структури у професійному мовленні.
Основний різновид канцелярського стилю має своїм завданням представити всі обставини справи в усіх її логічних взаємозв'язках разом з висловленим в одному цілому. Звідси виникає культура складни

Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні
Для правильного оформлення висловлення важливо насамперед узгодити присудок з підметом. Для цього існують такі правила: 1. Якщо підмет виражений іменником і числівником, що закінчуються на

Документ — основний вид ділового мовлення.
Документ (лат. доказ) – це засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища дійсності та розумову діяльність людини. Такі документи в Україн

Вимоги до складання та оформлення різних видів документів. Основні реквізити.
Документ — основний вид ділового мовлення. Він має бути достовірним, переконливим, належним чином відредагованим і оформленим, повинен містити конкретні й реальні пропозиції та вка

Види документів та їх класифікація.
Відповідно до змісту документа, зокрема відношен­ня інформації документа до особи, структури, предмета, напрямку діяльності укладача чи адресата, за ознаками і класифікації та групами розрізняють т

Правила оформлення сторінки, рубрикація тексту, правила оформлення заголовків, виділення окремих частин тексту .
Публікація будь-яких матеріалів є індивідуальною справою дослідника. Стиль і методика їх підготовки залежить від творчості та задуму автора, власного розуміння проблеми. При цьому можуть використов

Реквізити документів та вимоги до їх розміщення.
Реквізити - це сукупність обов'язкових даних у документі, без яких він не може бути підставою для обліку й не має юридичної сили. Державний герб - розташовується посередині бланка або у ку

Документи щодо особового складу: автобіографія, характеристика, резюме, заява.
До цих документів належать автобіографія, резюме, заява, пропозиція, скарга, характеристика, трудова книжка, особовий листок з обліку кадрів. Заява - це документ, який міс

Автобіографія
Я, Звершховський Артемій Володимирович, народився 6 жовтня 1993 року в м. Києві. У 2000 році вступив до першого класу спеціалізованої школи № 82 ім. Т.Г.Шевченка м. Києва, де навчався до 2

Звершховського Артемія Володимировича
06.10.93 р.н.   Звершховський Артемій вчиться в спеціалізованій школі №82 ім. Т.Г.Шевченка з першого класу. Учень має хороші здібності до навчання, має добру пам’ять.

Види службових листів Ділове листування.
Службові листи— узагальнена назва різноманітних за змістом інформаційних документів, які виступа­ють основним засобом спілкування й оперативного управління діяльністю установ, орга

Вимоги до офіційного листування.
Дотримуючись деяких традиційних і нетрадиційних правил, можна досягти подвійної мети в діловому листуванні: вирішувати проблеми співробітництва зі своїм діловим партнером і зміцнювати особис

Кореспонденція за характером інформації.
За характером інформації листи поділяються на різні групи. Ініціативні листи містять прохання, пропозицію, звернення чи запит до адресата. Лист-відповідь викладає характер проблем

Виробничі протоколи. Витяг з протоколу.
Протокол – це документ, в якому фіксується хід об­говорення питань і рішення, прийняті колегіальними органами на зборах, нарадах, конференціях тощо. Це первинний офіційний

Витяг з протоколу
Витяг з протоколу— це певна частина (уривок) про­токолу, що відображає конкретне окреме питання по­рядку денного, оформлена належним чином. Один із наймасовіших видів доку

Розпорядчі документи: наказ, розпорядження, постанова.
До розпорядчих відносяться такі документи: вказівка, наказ, постанова, розпорядження. Наказ -це розпорядчий документ, який видається керівником установи і стосується

Протокол слідчої дії.
В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, ад

Постанова процесуального рішення.
Важливим чинником кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду є скла-дання процесуальних документів. Процесуальні документи-це протоколи

Обвинувальний висновок.
Обвинувальний висновок складається з описової і резолютивної частини. В описовій частині зазначаються: обставини справи як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслі

Іваненко Ольга Петрівна
Мета:заміщення вакантної посади літературного редактора, коректора. Досвід роботи: з квітня 1999 року працюю на посаді літературного редактора тижневи

Особисті офіційні документи
Доручення— це документ, за яким приватна чи посадоваособа, організація передає права (повноваження) іншій особі чи організації здійснювати від її імені за­фіксовані в дорученні дії

ДОРУЧЕННЯ
на представництво інтересів Видане Шевцовій Людмилі Дмитрівні, юрисконсульту фір­ми «Право» (м. Донецьк, пр. Перемоги, 12) у тому, що їй доручається представництво інтересів ЗАО «Інтербуд»

Розписка
Я, Медведєва Тамара Олексіївна, отримала від Юзв’яка Івана Зиновійовича гроші в сумі 250 (двісті п’ятдесят) гри­вень. Зобов’язуюсь повернути всю суму одноразово до 1 грудня 2009 р. Домашня

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги