Стилі, типи і форми мовлення

В Україні статус державної має тільки українська мова, що закріплено Законом «Про мови в Українській РСР» і Конституцією України: «Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної самобутності». Статус української мови як державної зумовлює її державотворчу функцію. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови, інших мов національних меншин України.

Мова –це ідеальна система матеріальних одиниць(звуків, слів, речень), яка існує поза часом і простором. Мова становить певну систему фонетичних, лексичних і граматичних засобів, що служить для виразу думок. Мова - невід`ємна ознака людського колективу. Вона могла з`явитися тільки в людському суспільстві в умовах спільної трудової діяльності на початковому етапі розвитку людства. Саме в процесі колективної праці з`явилася потреба погоджувати й коригувати свої дії, передавати знання і набутий досвід майбутнім поколінням.

Державна мова – це мова, якою розмовляє або вміє розмовляти більшість населення країни незалежно від національної або територіальної належності її громадян. Найвищою її формою є офіційна мова, яка представляє державу на міжнародному рівні.

Національна мова – це тип національного мислення, тип національної культури, філософії і психології, що може реалізуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої і національно-культурної діяльності.

В суспільстві мова виконує ряд функцій.

Перша і головна функція мови - функція спілкування (комунікативна). Такий особливий стан словесної мови зумовлений зв`язком мови з мисленням. Будь-яка думка найточніше передається саме через слово. Саме слово допомагає людині піднятися на ті висоти мислення, на які не здатні піднятися інші істоти.

Друга, не менш важлива функція мови – мислеформуюча. Завдяки мові людина спроможна задовольнити духовні потребі - здійснювати наукове й мистецьке пізнання світу, засвоїти норми моралі та етики, звичаї, традиції і т.д.

Наступна функція мови – пізнавальна. Завдяки пізнавальній функції мови ми знайомимося з найрізноманітнішими галузями науки, надбаннями світової культури, з досвідом і історією попередніх поколінь людства. Зростання пізнавальної ролі мови в епоху науково-технічної революції привело до появи професійної функції, яка стала критерієм спеціальної підготовки і засобом оволодіння фахом. Якщо зважити на те, що за рік у світі з`являється понад 120 тисяч нових термінів, то цілком зрозумілою стає вимога про постійне вивчення мови, без якої не можна вважати себе спеціалістом у будь-якій сфері діяльності. Правильному професійному спілкуванню слід навчатися все життя, бо це підвищує продуктивність та ефективність праці, наповнює результатом і змістом життя й діяльності конкретної особи.

Естетична функція мови. Найповніше естетична функцій мови проявляється через художню літературу.

Інші функції - номінативна, експресивна (емоції і почуття), гуманізуюча, функція впливу (волюнтативна).

Стилі мови –це функціональні різновиди загальнонаціональної мови, які розрізняються типовими мовними засобами залежнотвідтсфери людського спілкування.

У мовній практиці виділяють, як правило, 5 стилів: розмовний, публіцистичний, науковий, діловий (офіційно-діловий) і художній. Правильне використання стилів мови стає невід`ємною ознакою сучасної людини, яка більшу частину свого життя проводить у діловому і професійному спілкуванні.

Розмовний стиль реалізує здебільшого комунікативну функцію мови шляхом безпосереднього діалогу, головною метою мовця є встановлення психологічного контакту із співрозмовником. Мовні засоби є максимально прості і зрозумілі.

Публіцистичний стиль реалізує перш за все інформативну й волюнтативну функції мови. Сфера використання – засоби масової інформації. Цей стиль існує для спілкування з публікою.Його основна мета – формування громадської думки, спонукання до активної дії й прийняття рішень.Мета зумовлює відповідний підбір мовних засобів, фактів, інформації, які б примусили читача або слухача діяти так, а не інакше.

Художній стиль відрізняється від усіх інших стилів передусім тим, що може включати в себе елементи будь-якого стилю.Його призначення пов`язане з використанням естетичної функції мови - різноманітними мовними засобами виражати художнє бачення світу. Цей стиль формує загальнолюдські й національно свідомі естетичні, культурні і психологічні смаки окремої людини і нації у цілому.

Науковий стиль реалізує передусім мислетворну і номінативну функції мови.Обслуговує професійно - наукову сферу, головною метою є: об`єктивний, зрозумілий, доказовий, точний і неупереджений виклад інформації, яка має впливає не на почуття, а на розум і свідомість читача.Серед специфічних мовних засобів науковогог стилю виділяються спеціальні наукові символи, умовні скорочення, формули, таблиці, списки і т.д.

Діловий (офіційно- діловий) стиль зумовлений насамперед активізацією пізнавальної та професійної функції мови. Це стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного та виробничого життя і діяльності, ділових стосунків між державами або організаціями, а також стосунків між окремими членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування.

Українська мова існує в двох формах: літературна мова і діалекти.

Літературна мова - це впорядкована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей, державні і громадські установи, пресу, художню літературу, науку, освіту і т.д. Літературна мова характеризується такими нормами: орфоепічні (вимова звуків), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (побудова речень),стилістичні, пунктуаційні.

Слід розрізняти поняття: мова і мовлення.

Якщо мова - це тільки засіб спілкування, то мовлення - сам процес і результат використання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, характеру діяльності мовлення людини набуває певних особливостей, хоча люди говорять однією мовою.

Так, мовлення однієї людини, образне, виразне, переконливе, а іншої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. Отже, кожна людина говорить по своєму хоча й користується спільною мовою для всіх.

Ніщо не характеризує людину так швидко, всебічно і наочно, як її мовлений. Мовлення - це своєрідна візитна картка кожної людини. Древньогрецький філософ Сократ говорив: "Заговори, щоб я тебе побачив".

Більшість сучасних мов існує у двох формах: усній і писемній.

Усне мовлення - це слухове сприймання певної інформації.

Усна і писемна форми мовлення мають свої особливості і розрізняються за такими ознаками:

За походженням. Усна форма мовлення первинна, а писемна -вторинна.

За сприйманням. Усна форма мовлення сприймається на слух ( крім жестів і міміки, які сприймаються зорово), а писемна - тільки зорово.

За виражальними засобами. Усна форма мовлення матеріалізується у звуках, жестах, міміці, паузах, інтонації, а писемна - у буквах і розділових знаках, які компенсують на письмі можливості більшості виражальних засобів усної форми ( жестів, міміки, пауз, інтонації). Тому розділові знаки мають розгалужену систему, а пунктуаційні помилки, особливо в діловому і науковому стилях неприпустимі, бо в сучасному житті невербальні засоби комунікації досить часто відіграють вирішальну роль при передачі інформації.

За основними одиницями. Основною одиницею усної форми мовлення є висловлювання, писемної - текст .Саме вони надають інформацію при спілкуванні.

За функціонуванням. Усне мовлення існує тільки в ситуаціях діалогу чи полілогу, а писемна - монологічна. Усна форма ділового мовлення відрізняється від його писемної форми передусім тим, що для переконливості безпосереднього діалогу треба створювати атмосферу постійного контакту і спільності з аудиторією.

Усна форма мовлення завжди ситуативна, непідготовлена, спонтанна, обмежена у часі й просторі.

Усна форма мовлення - революційна, писемна - консервативна. Ось чому реформи в орфографії треба проводити обережно.

Писемне мовлення - це універсальний засіб спілкуванню людей. За допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління, відображаються суспільні відносини в державі.

Писемне мовлення переважно монологічне, має свої лексичні й стилістичні особливості, відповідну граматичну будову. Писемне мовлення спирається на усне і є вторинним.

У писемному мовленні точніший добір лексики, яка вживається в прямому значенні. Переважає суспільно-політична, професійно-виробнича, науково-термінологічна лексика. З діалектної лексики добираються лише найцінніші необхідні слова і граматичні форми.

У писемному мовленні використовуються складні речення, різні форми сурядності і підрядності, відокремлення, вставні слова. Писемне мовлення передається не лише словами й літерами, а й графічними знаками, схемами, таблицями, малюнками і т.д.

У писемному мовленні форма викладу залежить від того, який стиль використовується для викладу тексту.

Одиницею писемного мовлення є текст.