Райковецька культура

Ареал культури охоплює значну територію, що більш-менш збігається з ареалом попередньої, празької культури: Правобережну Україну і Закарпаття, а також суміжні області Білорусі на півночі, Молдови, Болгарії та Румунії на південному заході (рис. 19).

Окремі пам'ятки почали досліджуватися ще наприкінці XIX — на початку XX ст. (розкопки на Житомирщині, а також на Старокиївській Горі у Києві тощо), проте широких масштабів ці дослідження набули вже у повоєнний період, з кінця 1940-х років. Загалом, райковецька культура до останнього часу визначалася як "пам'ятки типу Луки Райковецької" за поселенням в урочищі Лука поблизу с. Райки на Житомирщині, розкопки на якому були проведені В. К. Гончаровим у 1946—1947 рр. Дещо пізніше були досліджені поселення Канів, Сахнівка і городища Монастирок на Канівщині, поселення Макарів Острів і могильник Велика Андрусівка на Тясмині, Тетерівка і Шумськ на Жи­томирщині, Семенки 2 і Коржівка на Південному Бузі (розкопки Г. Г. Мезен-цевої, В. И. Довженка, Д. Т. Березовця, І. П. Русанової, П. І. Хавлюка, О. М. Приходнюка, В. О. Петрашенко). На заході України масштабні розкоп­ки були здійснені В. В. Ауліхом, В. Д. Бараном, Б. О. Тимощуком, Л. П. Ми-хайлиною, М. А. Филипчуком та іншими дослідниками. Найбільш повно досліджені поселення і городища Ріпнів, Рашків І, Кодин, Чорнівка, Пліс-неськ, Бабка, Ревне, Добринівці та ін. У Прикарпатті відомі також Ревнівський та Чорнівський могильники, низка святилищ і культових місць, металургійний центр поблизу Григорівки.

Нині на території України зафіксовано близько 500 райковецьких пам'я­ток, переважну більшість з яких становлять неукріплені поселення. їхня площа, як правило, не перевищує 3 га. Топографія таких селищ досить різноманітна: від низьких терас річок і підвищень у заплаві до ділянок на плато та гірських схилах. Поселення відрізняються і за розмірами: зокрема, у Рашкові І на Дністрі досліджено 90 жител і понад 100 господарських ям, у Чорнівці зафіксо­вано 160 ям-западин на місці споруд. Однак частіше трапляються поселення з 10—20 будівлями.

Селища нерідко розташовані поблизу городищ, що займають берегові миси і підвищення. Вони поділяються на городища-сховища, що не мали постійної забудови, і ремісничо-адміністративні центри племінних князівств. Складна система укріплень включала дерев'яні стіни, розділені на окремі приміщення, частоколи, земляні вали і рови. Слід зазначити, що металургійний центр у Григорівці на Дністрі, де збереглося 25 залізоробних горнів, та частину святи­лищ Прикарпаття було збудовано на місці городищ раннього залізного віку.

Основним типом житла є традиційна для слов'ян прямокутна напівзем­лянка, хоча інколи трапляються й глибші будівлі. Стіни у більшості випадків мали стовпову конструкцію. Опорні стовпи встановлювалися по кутках, а також посередині кожної стіни. Досить широко використовувалися зруби, трапляються також стіни з плоту, обмащеного глиною. Покрівля, очевидно, була двосхилою, причому дерев'яна основа часто засипалася зверху шаром глини. Переважають встановлені у кутку печі, складені з каменю, менш поши­реними були печі, виліплені з глини на дерев'яному каркасі або комбіновані, кам'яно-глиняні. На печах часто встановлювали великі глиняні жаровні, що застосовувалися, можливо, для просушки збіжжя. Як опалювальні споруди інколи використовувалися вогнища з глиняними черенями. На городищі Рев­не 1, крім напівземлянок, зафіксовано наземні невеликі житла з прямокутни­ми підвалами, а також довгі житлові споруди уздовж лінії укріплень. У мате­рикових стінках останніх були вирізані численні печі-каміни.

Окрім жител, на поселеннях трапляються господарські будівлі, ремісничі майстерні, двоярусні гончарні горни, ями-льохи та ін. Такі споруди мають більш легку порівняно з житлами конструкцію. Ями для зберігання зерна, зі стінками, обмащеними глиною і обпаленими, мають діаметр і глибину близь­ко 2 м, а іноді й більше.

Поховальні пам'ятки представлені поодинокими тілоспаленнями, лише на кількох фунтових могильниках досліджено по кілька десятків поховань (Вели­ка Андрусівка — 29 урнових і 14 ямних кремацій, Ревне — 37 ямних). В остан­ньому випадку, окрім поховань, досліджено святилище, яму-крематорій та наземну культову споруду.

Тілоспапення під курганними насипами відкрито на Волині (Пересопниця, Миляновичі), Буковині (Чорнівка) та Закарпатті (Червеневе, Звянцеве). Чор-нівський могильник, розташований неподалік від ґрунтового у Ревному, на іншому березі Пруту, складався більш як із 80 курганів. Підкурганні похован­ня поділяються на три типи: у ямах, на горизонті у вигляді ритуальних кост­рищ та в урнах. Під курганами інколи фіксуються сліди дерев'яних огорож навколо поховань. Крім урн, у похованнях трапляються посудини-приставки, дрібні металеві прикраси, ножі, наконечники стріл, скляні намистини зі сліда­ми вогню. Протягом IX—X ст. у середовищі носіїв райковецької культури пев­ного поширення набувало тілопокладення, що інколи пов'язують із впливом християнства Великої Моравії.

На відміну від інших слов'янських старожитностей раннього середньовіччя серед пам'яток райковецької культури відомі культові споруди у вигляді різно­манітних укріплених і неукріплених святилищ. Зокрема, у Прикарпатті неве­ликі округлі майданчики були оточені одним-двома кільцевими валами, на яких збереглися кам'яні вимостки зі слідами кострищ (Ржавинці, Крутилів). Знахідка чотиригранного кам'яного стовпа на одному з таких святилищ у Ржа-винцях дає підстави припустити, що в центрі майданчика могли стояти язич­ницькі ідоли. На думку І. П. Русанової та Б. О. Тимощука, саме з подібним культовим місцем на горі Богіт пов'язана знахідка відомого Збруцького ідола, опис якого дається у наступному розділі.

Неукріплене святилище досліджено неподалік с. Шумська на р. Гнилоп'ять. Споруда мала неправильну хрестоподібну форму з великою стовповою ямою у центрі. У святилищі зафіксовано рештки кострищ, камені-жертовники, кістки тварин, уламки посудин тощо. До святилища примикав могильник, а непо­далік стояла садиба старійшини, що, можливо, виконував також функції жерця.

Серед кераміки переважає ліпний посуд. На ранньому етапі культури він абсолютно домінує. Керамічний комплекс цього часу складається з горщиків опуклобокої форми, часто орнаментованих вдавленнями по вінцях, конічних чи опуклобоких мисок і кухлів, сковорідок із високим бортиком. Згодом по­ширюється гончарний посуд місцевого виготовлення, за формами близький до ліпних горщиків. Він прикрашений лінійно-хвилястим орнаментом по усій по­верхні. Миски і сковорідки залишаються ліпними, лише іноді трохи підправ­леними на гончарному крузі (рис. 23).

На поселеннях, розташованих на Дніпрі та Дністрі, трапляється невелика кількість імпортної кераміки: сіроглиняної салтівського типу та амфорної із Криму.

Сільськогосподарські та ремісничі знаряддя праці, зброя і побутові речі виготовлені із заліза та сталі. Це наральники, серпи, коси-горбуші, мотижки, сокири, тесла, різці-ложкарі, ножі, шила, риболовецькі гачки, різні типи на­конечників стріл та списів, шпори, кресала, деталі дерев'яних відер тощо. З каменю виготовлено жорна, точильні бруски, з глини — пряслиця, ливарні форми, з кістки — гребені, проколки, лощила та ін.

Прикраси і деякі деталі одягу виготовлені з кольорових металів. Серед них, зокрема, дротяні скроневі кільця, підковоподібна фібула, сережки-лунниці, підвіски-бубонці, різні пряжки (рис. 22). Імпортними, найімовірніше, були скляні намистини та пронйзки. На поселеннях Подніпров'я і Подністров'я трапляються знахідки арабських срібних дирхемів, що були на той час універ­сальною валютою.

Загальний час існування райковецької культури (кінець УІІ—ІХ/Хст.) визна­чається на підставі стратиграфічних спостережень, археомагнітного датування ряду об'єктів, аналізу знахідок дирхемів, прикрас, зброї та знарядь, що мають численні аналогії серед старожитностей Центральної та Східної Європи. Пам 'ятки правобережжя Дніпра дослідники поділяють на два етапи, що відріз­няються відсутністю на ранньому та наявністю на пізньому етапі місцевого гончарного посуду. Ранній етап Луки Райковецької (за І. П. Русановою), близь­кий за своїми ознаками до пам'яток типу Сахнівка (за О. М. Приходнюком), можна датувати кінцем VII—VIII ст., пізній — IX ст. Найпізніші пам'ятки, в яких зафіксована кераміка так званого курганного типу (Канів, Монастирок та ін.), є перехідними до давньоруських і продовжують існувати навіть у X ст.

Райковецька культура, як доведено І. П. Русановою, виникає на основі празь­кої. У південній частині ареалу її субстратом стала, очевидно, пеньківська культура, що зазнала празьких впливів ще в VI—VII ст. Вважається, що пам'ят­ки типу Луки Райковецької є головним компонентом формування давньоруської культури. Таким чином, витоки Київської Русі безпосередньо пов 'язані з ланцюж­ком старожитностей типу Прага-Корчак і Лука Райковецька, тоді як інші сло-в 'янські культури півдня Східної Європи до цих процесів мали побічне відношення.

У межах ареалу райковецької культури літопис уміщує низку племен Пра­вобережного Подніпров'я і Подністров'я — полян, уличів, деревлян, волинян (бужан, дулібів), хорватів, тіверців. Проте типологічна одноманітність пам'яток типу Луки Райковецької утруднює визначення конкретних особли­востей матеріальної культури, властивих кожному з цих племен.