Міжнародне гуманітарне право з питань захисту людей.

У серпні 1949 року в Женеві, за ініціативою ООН, були зібрані представники громадських захисних організацій практично з усіх країн світу, в результаті роботи яких були прийняті Женевські конвенції "Про захист жертв війни" та оформлені у вигляді Протоколів від 12 серпня 1949 року.

У 1949 році були прийняті чотири Женевські конвенції, які мають силу до цього часу :

1 "Про поліпшення долі поранених та хворих в діючих арміях".

2 "Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію зі складу збройних сил на морі".

3 "Про поводження з військовополоненими".

4 "Про захист цивільного населення під час війни".

У червні 1977 року в Женеві представниками 102 країн прийняті два додаткових Протоколи Женевської конвенції 1949 року, які були підписані від імені СРСР в Берні у 1977 році і ратифіковані Верховною Радою 4 серпня 1989 року, вимоги яких повинні виконуватися під час міжнародних та не міжнародних збройних конфліктів.

За основу у Женевських конвенціях береться принцип поваги до людської особистості та людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги, що особи, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також особи, недієздатні внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон чи внаслідок будь-якої причини - поважалися, щоб їм надавався захист від наслідків війни і щоб усім хто страждає, без виключення, надавалася необхідна допомога чи необхідний догляд.

Через додаткові Протоколи цей захист поширюється на кожну особу, що постраждала через збройний конфлікт. Окрім цього, сторонам, які беруть участь у конфлікті та комбатантам ставиться за обов'язок утримуватися від нападу на цивільне населення та цивільні об'єкти, а також вести свої воєнні операції відповідно до загально визначених правил та законів гуманності.

На 10-ій Міжнародній конференції з цивільного захисту, яка відбулася в Аммані (Франція) 3-5 квітня 1994 року, держави-учасниці прийняли Універсальну Декларацію з цивільного захисту, у якій закликали уряди розглядати концепцію і визначення терміну "цивільна оборона" більш широко, а не тільки в рамках військових конфліктів і визначених гуманітарних завдань та НС у період військових конфліктів.

Термін "цивільний захист" (ЦЗ) повинен використовуватися для визначення всіх гуманітарних заходів, спрямованих на захист життя людей, власності і навколишнього середовища від усіх катастроф та НС природного або техногенного характеру.

Визначення: Цивільний захист - це система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів, з метою запобігання та ліквідації НС, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.

ЦЗ діє на наступних засадах:

1 гарантування державою громадянам конституційного права на захист життя, здоров'я та їх майна, а юридичним особам - права на безпечне функціонування;

2 добровільне залучення людей до здійснення заходів у сфері ЦЗ, пов'язаних з ризиком для їх життя та здоров'я;

3 комплексного підходу до вирішення завдань ЦЗ;

4 створення системи раціональної превентивної безпеки з метою максимально можливого, економічно обгрунтованого зменшення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і мінімізації їх наслідків;

5 територіальності та функціональності єдиної системи ЦЗ;

6 мінімізації заподіяння шкоди довкіллю;

7 гласності, вільного доступу населення до інформації у сфері ЦЗ відповідно до законодавства.

Основними завданнями ЦЗ є:

- збирання та аналітичне опрацювання інформації про НС;

- прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків НС;

- здійснення нагляду і контролю у сфері ЦЗ;

- розроблення та виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері ЦЗ;

- розроблення та здійснення запобіжних заходів у сфері ЦЗ;

- створення, збереження та раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання НС;

- розроблення та виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання НС;

- оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення НС, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, заходи, що вживаються для запобігання НС, та подолання їх наслідків;

- організація захисту населення та територій від НС, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим;

- проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків НС і організація життєзабезпечення постраждалого населення;

- забезпечення постійної готовності сил і засобів ЦЗ до НС та ліквідації їх наслідків;

- надання, з використанням засобів ЦЗ, оперативної допомоги населенню у разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

- навчання населення способів захисту у разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань;

- міжнародне співробітництво у сфері ЦЗ.