Правові основи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

У 1996 році створюється МНС, яке ініціює розроблення і прийняття цілої низки законодавчих актів, указів, розпоряджень Президента України, рішень Кабінету Міністрів України. Серед них найбільшого значення набули закони України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру", "Про аварійно-рятувальні служби", "Про війська цивільної оборони України", " Про зону надзвичайної екологічної ситуації "; Укази Президента України від 26 березня 1999 року №284/99 "Про Концепцію захисту населення і території у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій", від 9 лютого 2001 року №80 "Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру"; постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2000 року № 1313 "Про затвердження Програми запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру на 2000-2005 роки", від 7 лютого 2001 року №122 "Про комплексні заходи, спрямовані на ефективну реалізацію державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та оперативного реагування на них на період до 2005 року" та інших. Детальніше розглянемо основоположні документи, на яких ґрунтується робота системи цивільного захисту населення.

Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".

Цей Закон було прийнято 8 червня 2000 року. Закон визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від НС. Ним також визначаються:

- основні принципи, завдання, права громадян у сфері захисту населення і територій від НС;

- права та обов'язки іноземців та осіб без громадянства у разі виникнення НС;

- види, рівні та критерії класифікації НС;

- основні заходи у сфері захисту населення і територій від НС, а саме: інформування та оповіщення; спостереження, укриття в захисних спорудах; евакуаційні заходи; інженерний, біологічний, радіаційний і хімічний захист; державна стандартизація, експертиза, нагляд і контроль; декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки;

- повноваження органів, державна система управління з питань запобігання і реагування на НС;

- сили і засоби захисту населення і територій від НС; порядок їх залучення та діяльність;

- підготовка до дій у НС та обов'язки громадян у сфері захисту населення і територій від НС;

- фінансове та матеріальне забезпечення заходів у сфері захисту населення і територій від НС;

- міжнародне співробітництво.

Прийняття Закону надало можливість створити систему організаційних, технічних, медико-біологічних, фінансово-економічних та інших заходів, спрямованих на захист населення і територій, матеріальних і культурних цінностей довкілля від НС.

Закон України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації". Закон було прийнято 13 липня 2000року, він визначає:

- основні принципи регулювання правового режиму в зоні НЕС та завдання у цій сфері;

- підстава та порядок оголошення окремої місцевості зоною НЕС, зміну меж території зони;

- визначення правового режиму зони НЕС;

- визнання юридичних та фізичних осіб потерпілими від НЕС та відшкодування їм збитків;

- відповідальність за порушення правового режиму в зоні НС.

- Прийняття Закону надало можливість врегулювання правових відно­син організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення під час здійснення надзвичайних заходів, спрямованих на захист людей і нормалізацію екологічного стану на території зони НЕС.

Закон України "Про аварійно-рятувальні служби". Закон прийнято 14 грудня 1999 року, він визначає:

- основні принципи, завдання і функції державної політики щодо діяльності аварійно-рятувальних служб;

- права аварійно-рятувальних служб;

- організацію діяльності аварійно-рятувальних служб;

- координацію та управління діяльністю аварійно-рятувальних служб;

- діяльність аварійно-рятувальних служб в умовах ліквідації НС;

- обов'язки, права, гарантії соціального захисту та відповідальність рятувальників;

- матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності аварійно- рятувальних служб;

- нагляд, контроль та припинення діяльності аварійно-рятувальних служб;

- міжнародне співробітництво аварійно-рятувальних служб.

Закон України "Про правові засади цивільного захисту". Політичні зміни, що відбувалися останніми роками на міжнародній арені, зумовили переорієнтацію діяльності більшості національних та міжнародних організацій, які займалися питаннями цивільної оборони, та завдань щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації мирного часу, надання гуманітарної допомоги у разі їх виникнення.

Сукупність завдань, що стоять перед національними службами цивільної оборони більшості країн, пов'язані сьогодні з проблемами мирного часу, що дає змогу говорити швидше про цивільний захист населення, ніж про цивільну оборону.

Реалізація державної політики у сфері захисту населення і територій повинна базуватися на правових нормах, у тому числі на тих, які прийнято міжнародною спільнотою.

Цивільна оборона в сучасних умовах набуває соціального значення і цільового спрямування на збереження життя і здоров'я громадянина суспільства і середовища його існування.

Саме з цих причин актуальною стає створення системи цивільного захисту, яка вирішує комплекс завдань з протидії надзвичайним ситуаціям мирного і воєнного часу.

У зв'язку з цим Указом Президента України від 27 січня 2003 року №47/2003 Державний департамент пожежної безпеки було переведено з Міністерства внутрішніх справ України до складу Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Перехід Державного департаменту пожежної безпеки до складу МНС призвів до об'єднання пожежо-рятувальних та аварійно-рятувальних формувань. Об'єднання таких двох державних структур, як цивільна оборона і пожежна безпека, в єдину систему змінило характер і обсяг її завдань, розширило сферу її діяльності і максимально наблизило до об'єкта захисту - суспільства та людини зокрема. А це поставило на порядок денний необхідність законодавчого оформлення цієї системи.

24 червня 2004 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про правові засади цивільного захисту".

Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері цивільного захисту. Законом передбачено утворення єдиної системи цивільного захисту, яка має на меті захист населення від небезпечних наслідків аварій пожеж та інших катастроф техногенного, екологічного, природного характеру. Закон має на меті:

-утворення національної структури цивільного захисту;

- приведення системи захисту населення і територій від НС у відповідність до норм міжнародного права, стандартів ЄС.

Ним визначаються:

-основні принципи, напрями та завдання державної політики у сфері цивільного захисту;

-режими функціонування системи цивільного захисту;

-регулювання питань взаємодії між державними органами виконавчої влади в повсякденній діяльності та під час ліквідації наслідків НС;

-система управління, структура і повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади на всіх рівнях побудови;

-сутність та організація системи цивільного захисту.

Закон регулює порядок проходження служби громадянами України в органах управління у силах цивільного захисту. Ним регламентується діяльність органів і підрозділів цивільного захисту щодо інтеграції до світової системи міжнародного співробітництва у цій сфері, порядок надання допомоги іноземним державам з питань ліквідації НС. Дія закону поширюється на всю територію України, всі верстви населення, підприємства, організації.

Закон України "Про пожежну безпеку" . Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади забезпечення пожежної безпеки, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі.

Законом визначаються:

-засади забезпечення пожежної безпеки, розмежування компетенцій та обов'язків державних органів підприємств, установ та організацій, громадян щодо забезпечення пожежної безпеки;

-здійснення державного пожежного нагляду;

-нормативно-технічна робота з питань дотримання вимог пожежної безпеки;

-завдання та організація пожежної охорони, засади проходження служби;

-фінансове та матеріально-технічне забезпечення пожежної охорони;

-відповідальність за порушення вимог пожежної безпеки.

Сьогодні захист населення і територій від надзвичайних ситуацій регулюється 17-ма законами України та безліччю підзаконних актів. Можна констатувати, що в Україні сьогодні сформувалася загалом основна законодавча і нормативно-правова база у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій. Проте вона розроблялася у різний час, тому деякі документи втратили свою актуальність або суперечать реаліям і потребам держави не відповідають нормам міжнародного права, яке в останні роки зазнало істотних змін. Робота щодо удосконалення нормативно-правової бази постійно продовжується.

 

3. Надзвичайні ситуації та сценарний аналіз їх розвитку.

Надзвичайна ситуація - це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи будь-якому об'єкті, розташованому на ній, або спричинене аварією, катастрофою, стихійним явищем чи іншою небезпечною подією, зокрема епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело або може призвести до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.

Класифікація надзвичайних ситуацій на території України за походженням здійснюється відповідно до Державного класифікатора НС, затвердженого в 2010 році. Метою класифікації НС є створення ефективного механізму оцінювання події, що відбулася чи може відбутися у прогнозований термін, та визначення ступеня реагування на відповідному рівні управління.

До причин, які породжують надзвичайні ситуації, належать:

- стихійні явища, особливо небезпечні інфекції;

-вплив зовнішніх природних чинників, які призводять до старіння або корозії матеріалів конструкцій, споруд, зниження їх фізико-механічних показників;

- проектно-виробничі дефекти споруд (помилки під час проведення пошукових робіт та проектування, неякісне виконання будівельних, робіт, низька якість будівельних матеріалів та конструкцій, порушення у технології виготовлення та будівництва);

- дія технологічних процесів промислового виробництва на матеріали споруд (навантаження, швидкість, високі температури, вібрації, дія окиснювачів);

- порушення правил експлуатації споруд та технологічних процесів (вибухи котлів, хімічних речовин, вугільного пилу та метану в шахтах тощо);

- порушення правил техніки безпеки під час проведення робіт та технологічних процесів;

- помилки, пов'язані з системою відбору керівних кадрів, низьким рівнем фахової підготовки працівників і спеціалістів, їх некомпетентністю, недосконалістю законодавчої бази та її застосування;

- інші причини або непередбачені взаємодії ряду причин.

Розвиток надзвичайної обстановки з урахуванням реальних умов відображається в сценарії НС.

Сценарій НС- відображення у часі дій факторів ризику та/або результатів дій діючої сторони із запобігання НС.

Обстановкою в момент часу t назвемо набір подій, що сталися до моменту t. Сценарій НС визначимо як дискретну послідовність подій та даних про обстановку в моменти t₁, t₂,…t_n.

На основі аналізу сценаріїв формується генеральна мета операції, що забезпечує для системи бажану ситуацію в майбутньому. Сформульована генеральна мета розгортається в ієрархію цілей і задач, що називається курсом дій. Курс дій - граф цілей і задач, виділений в результаті прийняття визначених рішень з повного альтернативного графу.

Можливі два шляхи визначення генеральної метиз відповідними ієрархіями цілей і задач та опрацювання курсу дій:

· з усіх альтернативних сценаріїв обирається найбільш ймовірний та відповідно до нього формується генеральна мета й курс дій;

· для кожного альтернативного сценарію будується своя генеральна мета зі своєю ієрархією цілей і задач (варіантне планування).

Для кожного сценарію розглядається декілька альтернативних варіантів генеральної мети та декілька альтернативних курсів дій.

Локальні сценарії розвитку НСстворюються для окремих підприємств (об'єктів) з урахуванням конкретних умов виникнення і розвитку факторів ризику, а також взаємодії об'єкту з оточуючим середовищем, можливих альтернативних напрямів розвитку ситуації, початкових подій і даних про обстановку. На підставі локальних сценаріїв розвитку НС визначаються локальні цілі запобігання факторам ризику і перелік дій, що потім подається у вигляді конкретного плану.

Локальний сценарій розвитку НС є частиною територіального (регіонального) сценарію у наступних випадках:

• коли масштаби і наслідки локальної НС розповсюджуються на великі території (регіони) (викид НХР, обмежене радіаційне забруднення, стихійні лиха та інше);

· небезпечний об'єкт знаходиться в зоні ураження великомасштабним природним лихом (землетрус, повінь, ураган руйнівної сили та інше;

· на території регіону багато потенційно небезпечних об'єктів;

· природне лихо уражає велике місто (з населенням 1 млн. чол. та більше) та регіон і супроводжується значними втратами і збитками.

В усіх цих випадках створюються паспорт ризику території та територіальний сценарій розвитку НС, який комплексно враховує всі фактори ризику, включаючи фактори оточуючого середовища, альтернативні варіанти розвитку, методи запобігання та необхідні ресурси.

Локальні сценарії є невід'ємними складовими частинами територіального сценарію. Процес сценарію розвитку НС представлений на рис. 1.

Рис 1. Схема сценарію виникнення та розвитку НС

У НС можуть бути дві і більше ініціюючі події, що є джерелом і початком розвитку надзвичайної ситуації. Ініціююча подія впливає на захисні бар’єри при наявності сприяючих факторів. Результат такого вливу і є надзвичайна подія (НП). Виражається вона через певні види небезпек, що безпосередньо впливають на комплексні систему захисту (КСЗ). Далі через уражаючі чинники НП переходить в головну подію. При цьому є декілька варіантів впливу уражаючих чинників коли вони накладаються (сумуються «і»), чи діють виключаючи один одного («або»). Тому кінцевий результат головної події може приймати різний вид та мати різний ступінь загрози.

 

4. Моніторинг небезпек, що можуть спричинити надзвичайні ситуації.

Як свідчить багаторічний досвід, без урахування даних моніторингу і прогнозування НС неможливо планувати розвиток територій, приймати рішення про будівництво промислових і соціальних об'єктів, розробляти програми і плани з попередження та ліквідації можливих НС.

Від ефективності і якості проведення моніторингу та прогнозування залежить ефективність і якість програм, планів, прийняття рішень щодо запобігання надзвичайним ситуаціям та їх ліквідації.

Необхідно підкреслити, що якість моніторингу і прогноз надзвичайних ситуацій значною мірою впливають на ефективність діяльності у сфері зниження ризиків їх виникнення і зменшення масштабів їх поширення.

Сутність і призначення моніторингу та прогнозування полягають у спостереженні, контролі і передбаченні небезпечних процесів та явищ приро­ди, техносфери, зовнішніх дестабілізуючих чинників (збройних конфліктів, терористичних актів тощо), які є джерелами надзвичайних ситуацій, а також динаміки розвитку ситуацій, визначення їх масштабів з метою вирішення завдань щодо запобігання НС та організації ліквідації лиха.

Діяльність із моніторингу та прогнозування НС природного і техноген­ного характеру є багатоплановою. Вона здійснюється багатьма організаціями (установами) з використанням різноманітних методів і засобів. Наприклад, сейсмічні спостереження і прогноз землетрусів у країні здійснюються систе­мою сейсмологічних спостережень і прогнозу землетрусів, до якої входять установи і системи спостереження Національної академії наук, МНС,

Міноборони і Мінбуду. Моніторинг і прогноз подій метеорологічного характеру здійснюється установами Держкомгідромету, який, крім того, здійснює моніторинг стану і забруднення атмосфери, води і грунту.

Важливу роль у справі моніторингу відіграє Мінекології, яке здійснює загальне керівництво державною системою екологічного моніторингу.

Міністерство охорони здоров'я через територіальні органи санітарно- епідеміологічного нагляду організовує та здійснює соціально-гігієнічний моніторинг і прогнозування у цій сфері.

Моніторинг стану техногенних об'єктів і прогноз аварійності здійснюють Держтехнагляд, Держатомрегулювання, а також наглядові органи у складі центральних органів виконавчої влади, зокрема МНС.

Методичне керівництво та координація діяльності системи моніто­рингу і прогнозування НС на державному рівні здійснюється МНС, зокрема управлінням прогнозування, яке в перспективі має перетворитися на Службу прогнозування. Прогноз ризиків НС на території країни загалом здійснює МНС у взаємодії з іншими центральними органами виконавчої влади.

Відповідно до викладеного вище, основними завданнями центральних і місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, установ і організацій, які беруть участь у моніторингу довкілля, несприятливих та небезпечних природних явищ і процесів, у прогнозуванні НС природного і техногенного характеру є:

- створення, постійне удосконалення і розвиток на всіх рівнях відповідних систем (підсистем, комплексів) моніторингу навколишнього середовища, прогнозування НС природного і техногенного характеру;

- оснащення організацій та установ, які здійснюють моніторинг і прогнозування сучасними технічними засобами для вирішення покладених на них завдань;

- координація робіт установ і організацій на всіх рівнях щодо збирання та обліку інформації про результати спостереження та контролю за станом навколишнього середовища;

- координація робіт галузевих і територіальних органів нагляду щодо збирання та обміну інформацією про результати спостереження та контролю за обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах;

- створення інформаційно-комунікаційних систем для вирішення завдань моніторингу і прогнозування НС;

- створення інформаційної бази про джерела НС та їх масштаби;

- удосконалення нормативно-правової бази моніторингу і прогнозу­вання;

- визначення органів, уповноважених координувати роботу установ та організацій, які вирішують завдання моніторингу і прогнозування;

- подання із встановленою періодичністю даних моніторингу і прогнозу­вання НС, відповідних аналізів про зростання небезпеки і загрози та пропозицій щодо їх зниження;

- своєчасний розгляд даних моніторингу і прогнозування НС, запровад­ження необхідних заходів щодо зниження небезпеки і загрози, відвернення НС, зменшення їх можливих масштабів, захист населення і територій у разі їх виникнення.

Державна система екологічного моніторингу довкілля (далі - система моніторингу) - це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Система моніторингу - це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства; збереження природних екосистем; запобігання кризовим змінам екологічного стану довкілля та надзвичайним екологічним ситуаціям. Вона є складовою національної інформаційної інфраструктури, сумісної з аналогічними системами інших країн.

Створення і функціонування системи моніторингу з метою інтеграції інформаційних систем, що охоплюють певні території, ґрунту­ється на таких принципах:

- узгодженості нормативно-правового та організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових;

- систематичності спостережень за станом довкілля та техногенними об'єктами, що впливають на нього;

- своєчасності отримання, комплексності оброблення та викорис­тання екологічної інформації, що надходить і зберігається в системі моніторингу;

- об'єктивності первинної, аналітичної і прогнозованої екологічної ін­формації та оперативності її доведення до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів масової інформа­ції, населення України, зацікавлених міжнародних установ та світового співтовариства.

Систему моніторингу спрямовано на:

- підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля;

- підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях;

- підвищення якості обґрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення;

- сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Урядова інформаційно-аналітична система з питань надзвичайних ситуацій (УС НС)

Урядова інформаційно-аналітична система створена Постановою Кабінету Міністрів України 7.04.1995. Її метою є вдосконалення заходів, що здійснюються органами виконавчої влади у галузі техногенно-екологічної безпеки, запобігання надзвичайним ситуаціям.

УІАС НС вирішує завдання обробки, аналізу та надання керівництву органів виконавчої влади повної та достовірної інформації щодо НС при ліквідації їх наслідків, а також прогнозування та моделювання виникнення та розвитку НС.

Основними завданнями Урядової інформаційно-аналітичної системи є:

- поліпшення організації державного управління надзвичайними ситуаціями, а саме:

1) своєчасне забезпечення Уряду достовірною інформацією, необхідною для підготовки рішень Кабінету Міністрів України з питань запобігання, пом'якшення, локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, а також створення умов для оперативного координування ним дій органів державної виконавчої влади у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

2) об'єднання і вдосконалення існуючих відомчих систем щодо запобіган­ня наслідкам надзвичайних ситуацій та їх ліквідації;

3) проведення регулярного системного аналізу найважливіших подій, їх чинників та наслідків, а також багатомірної інтегрованої оцінки факторів і умов, що впливають на розвиток надзвичайних ситуацій;

4) створення і впровадження нових технологій контролю за об'єктами підвищеного ризику з урахуванням їх взаємозв'язку, впливу гідрометеороло­гічних умов та стихійного лиха, суб'єктивних та інших факторів;

5) розроблення і впровадження територіальної системи моделювання техногенно-екологічного та епідеміологічного навантаження на відповідну територію та зменшення невиправданого паралелізму у діях і програмах щодо надзвичайних ситуацій;

6) систематизація існуючих розробок у галузі надзвичайних ситуацій;

7) координація робіт у рамках державного моніторингу, пов'язаних із застосуванням єдиної нормативної та довідкової документації;

- створення і впровадження геоінформаційних систем для прогнозного моделювання надзвичайних ситуацій;

- розроблення та впровадження механізму для забезпечення надход­ження до Урядової інформаційно-аналітичної системи необхідних даних від міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

УІАС НС призначена для інформаційно-аналітичної підтримки процесів підготовки, прийняття та контролю управлінських рішень стосовно надзвичайних ситуацій (НС).

За допомогою УІАС НС вирішуються такі завдання:

-інформування та моніторинг;

-аналіз та прогнозування;

-планування заходів і підготовка рішень;

-контроль за виконанням рішень та заходів.

 

4.1 Галузевий моніторинг довкілля та його основні показники

Моніторинг довкілля (екологічний моніторинг) здійснюють відповідні державні органи:

• Міністерство охорони навколишнього природного середовища;

• Міністерство з питань надзвичайних ситуацій;

• Міністерство охорони здоров'я;

• Міністерство аграрної політики;

• Міністерство житлово-комунального господарства;

• Державні комітети лісового господарства, водного господарства та по земельних ресурсах України.

Об'єктами моніторингу є:

• атмосферне повітря та опади (вміст забруднюючих речовин (далі - ЗР), у тому числі радіонуклідів, транскордонне перенесення ЗР); джерела про­мислових викидів в атмосферу (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів);

• поверхневі і морські води (гідрохімічні та гідробіологічні визначення, вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів) та підземні води (гідрогеологічні та гідрохімічні визначення складу і властивостей, включаючи залишкову кількість пестицидів та агрохімікатів, оцінку ресурсів); джерела скидів стічних вод (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів); водні об'єкти у межах природоохоронних територій (фонова кількість ЗР, включаючи радіонукліди); питна вода (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення);

• грунти різного призначення, у тому числі на природоохоронних територіях (вміст ЗР, включаючи радіонукліди; вміст агрохімікатів, пестицидів, важких металів, бактеріологічні, вірусологічні визначення, прояви ерозійних та інших екзогенних процесів, просторове забруднення земель об'єктами промислового і сільськогосподарського виробництва);

• радіаційний стан на пунктах стаціонарної мережі та об'єктах захоронення радіоактивних відходів (вміст радіонуклідів),

• геофізичні поля (фонові та аномальні дослідження);

• стихійні та небезпечні природні явища: ендогенні та екзогенні геологічні процеси (їх видові і просторові характеристики, активність прояву), повені, паводки, снігові лавини, селі (у районах спостережних станцій); наземні і морські екосистеми (фонова кількість ЗР, включаючи радіонукліди);

• звалища промислових і побутових відходів (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів).

Суб'єкти системи моніторингу забезпечують удосконалення підпорядко­ваних їм мереж спостережень за станом довкілля, уніфікацію методик спостережень і лабораторних аналізів, приладів і систем контролю, створення банків даних для їх багатоцільового колективного використання за допомогою цінної комп'ютерної мережі, яка забезпечує автономне і спільне функціо­нування складових цієї системи та взаємозв'язок з іншими інформаційними системами, що діють в Україні і за кордоном.

Підприємста, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану довкілля, зобов'язані здійснювати екологічний контроль за виробничими процесами та станом промислових зон, збирати, зберігати та безоплатно надавати дані або узагальнену інформацію для її комплексного оброблення. З цією метою між суб'єктами системи моніторингу та постачальником інформації укладається угода, що підлягає реєстрації в Міністерстві охорони навколишнього природного середовища або його органах на місцях.

Організація і функціонування системи екологічного моніторингу

Організаційна інтеграція суб'єктів системи моніторингу на всіх рівнях здійснюється органами Мінекоресурсів на основі:

- загальнодержавної і регіональних (місцевих) програм моніторингу довкілля, що складаються з програм відповідних рівнів, поданих суб'єктами системи моніторингу;

- укладених між усіма суб'єктами системи моніторингу угод про спільну діяльність під час здійснення моніторингу довкілля на відповідному рівні.

До складу виконавців зазначених програм суб'єкти системи моніторингу можуть залучати підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Суб'єкти системи моніторингу - централь­ні органи виконавчої влади - погоджують з Мінекоресурсів розроблені ними проекти нормативно-правових актів та нормативних документів з питань проведення моніторингу довкілля.

Методологічне забезпечення об'єднання складових і компонентів системи моніторингу покладається на Мінекоресурсів із залученням суб'єктів цієї системи, а також Національної Академії наук, Української аграрної академії наук, Національного космічного агентства України, Мінтрансзв'язку тощо. Воно здійснюється на основі:

- єдиної науково-методичної бази щодо вимірювання параметрів і визна­чення показників стану довкілля, біоти і джерел антропогенного впливу на них;

- впровадження уніфікованих методів аналізу і прогнозування властивос­тей довкілля, комп'ютеризації процесів діяльності й інформаційної комунікації;

- загальних правил створення і ведення розподілених баз, банків даних і знань, картування і картографування екологічної інформації, стандартних технологій з використанням географічних інформаційних систем.

Метрологічне забезпечення об'єднання складових і компонентів системи моніторингу покладається на Мінекоресурсів із залученням суб'єктів цієї системи та органів Держстандарту. Воно здійснюється на основі:

- єдиної науково-технічної політики щодо стандартизації, метрології та сертифікації вимірювального, комп'ютерного і комунікаційного обладнання;

- єдиної нормативно-методичної бази, що забезпечує достовірність і порівнянність вимірювань і результатів оброблення екологічної інформації в усіх складових частинах цієї системи.

Суб'єкти системи моніторингу, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, повинні здійснювати:

- розроблення й узгодження з органами Мінекоресурсів та МНС планів здійснення заходів з метою спостереження за станом екологічно небезпечних об'єктів, запобігання екологічно небезпечній виробничій, господарській та іншій діяльності;

- захист зареєстрованих у системі моніторингу постів (пунктів, станцій) спостережень за об'єктами довкілля від пошкодження та несанкціонованого перенесення;

- виділення в установленому порядку земельних ділянок під улашту­вання нових постів спостережень на підставі затверджених програм удосконалення і розвитку складових частин системи моніторингу.

Інфраструктура системи моніторингу, її складові, системотвірні та уніфіковані компоненти створюються на підставі відповідних технічних завдань і проектів, затверджених у встановленому порядку. Такі технічні завдання і проекти підлягають реєстрації в Мінекоресурсів.

 

4.2 Територіальний моніторинг НС

Органи виконавчої влади України і місцевого самоврядування з метою запобігання НС здійснюють такі заходи:

- визначають найважливіші напрямки у сфері запобігання НС, які вимагають розроблення нормативно-правових актів та внесення змін і доповнень до існуючих документів;

- організовують моніторинг і прогнозування НС, аналіз та управління ризиком НС природного і техногенного характеру, розроблення паспортів безпеки територій, потенційно небезпечних об'єктів (ПНО);

- створюють і здійснюють підготовку та утримання в готовності органів управління сил і засобів до дій у НС;

- організовують розроблення і реалізацію комплексу превентивних заходів за всіма напрямками запобігання НС;

- організовують підготовку керівного складу органів управління і населення до дій у разі загрози і виникнення НС;

- організовують систему оповіщення та інформування населення у НС;

- організовують взаємодію органів управління підсистем єдиної системи ЦЗ;

- створюють резерви фінансових і матеріальних ресурсів для запобігання і та ліквідації наслідків НС;

- організовують і здійснюють державний нагляд і контроль у сфері ЦЗ.

Мережа спостереження і контролю уражальних чинників техногенних НС

З метою своєчасного захисту населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та реагування на них відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади відповідно до статей 9 та 15 Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" (1809-14) і постанови Кабінету Міністрів У країни від 3 серпня 1998 р. № 1198 (1198-98 - п) "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру" наказом МНС за № 186 від 06.08.2002 р. була введена в дію "Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки".

Ця методика визначає єдиний порядок спостережень щодо оцінювання радіаційної обстановки та хімічної обстановки у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У межах цієї методики введено такі терміни:

- зона відповідальності - це визначена територія, на якій здійснюється радіаційне та хімічне спостереження відповідно до встановлених завдань регламенту;

- пост радіаційного та хімічного спостереження (ПРХС) - позаштатне спеціалізоване формування (від 2 до 4 осіб), яке здійснює періодичне або постійне радіаційне та хімічне спостереження відповідно до встановлених завдань та регламенту;

- диспетчерська служба - передбачений штатним розписом підприєм­ства, організації або установи в разі потреби (виробничої, службової тощо) підрозділ, який здійснює цілодобове чергування силами однієї або декількох осіб (далі - черговий об'єкта);

- радіаційне та хімічне спостереження - комплекс заходів щодо збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан радіаційної та хімічної обстановки для прийняття рішень про своєчасне реагування на негативні зміни стану довкілля у разі виникнення надзвичайної ситуації або інших подій з радіоактивними і хімічними речовинами;

- розрахунково-аналітична група (РАГ) - позаштатне спеціалізоване формування, яке здійснює збирання, оброблення, передавання і збереження інформації про стан радіаційного та хімічного становища.

Для ПРХС відповідно до конкретних завдань, які уточнюються на період спостережень, завчасно визначаються місця розташування або зони відповідальності.

Для виконання окремих завдань ПРХС за рахунок суб'єкта можуть оснащуватися автомобілями, зокрема, спеціально обладнаними.

З метою збирання та обробки великого обсягу інформації, яка надходить від диспетчерських служб і ПРХС у період посилення роботи у режимах підвищеної готовності та діяльності у надзвичайних ситуаціях, за рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій для роботи в Центрах управління в надзвичайних ситуаціях Автономної Республіки Крим, областей, сільських районів, міст і міських районів у порядку, відзначеному у пункті 17 Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного походження, створюються РАГ.

Для роботи у РАГ залучаються спеціалісти, які мають відповідну кваліфікацію (викладачі, математики, хіміки, креслярі, оператори ПК, зв'язківці тощо).

Для ведення радіаційного та хімічного спостереження використовуються:

- прилади радіаційної розвідки - для спостереження за радіаційною обстановкою (стаціонарні) з граничним рівнем інформації 0,05 мР/год (0,5 мкЗв/год), і визначення потужності експозиційної (поглинутої) дози в діапазоні від фонових значень до значень не менших за 100 Р/год (1 Зв/год) (переносні);

- спеціальні прилади хімічної розвідки - для визначення типу або виду небезпечної хімічної речовини ( переносні автоматичні або ручні).

Усі прилади повинні бути в робочому стані та регулярно перевірятися у встановлений для них термін.

За періодичне обстеження приладів та підтримку їх у робочому стані з числа працівників об'єкта призначаються відповідальні особи.

На випадок виходу з ладу приладів радіаційного та хімічного контролю на об'єкті може створюватися запас таких приладів, які теж підлягають повірці в установлені терміни.

Методика якісного аналізу небезпек

Основні критерії, за якими здійснюється якісне оцінювання потенційних наслідків для кожного небезпечного стану ОГ, такі:

- клас 1 - безпечний: не спричиняє незворотних наслідків, пошкодження обладнання та нещасних випадків з людьми;

- клас 2 - граничний: призводить до порушень в роботі, може бути компенсованим або взятим під контроль без ушкодження обладнання або нещасних випадків з персоналом;

- клас 3 - критичний - призводить до великих порушень у роботі, ушкодження обладнання або створення небезпечної ситуації, яка потребує негайних заходів для порятунку персоналу;

- клас 4 - катастрофічний - призводить до втрати обладнання та (чи) загибелі або масового травмування персоналу.

Ця методика якісного аналізу ризиків пропонує реалізовувати його за відповідними етапами, а саме, через попередній аналіз небезпек, виявлення послідовності небезпечних ситуацій, аналіз наслідків. Попередній аналіз небезпек - це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в будь-якій системі, їх розвитку та рекомендацій щодо контролю.