І. Р. Юхновський

Красуня Десна також потребує термінової й серйозної допо­моги, її в минулому чисті, цілющі води сьогодні не відповідають навіть третій категорії якості, й ситуація дедалі погіршується. До основних забруднювачів Десни належать Шосткинський хімком­бінат, а також підприємства Чернігова й Сум, Смоленська та Курська атомні електростанції.

Врятування Дніпра можливе лише за умови прийняття й ре­алізації комплексної програми національного рівня, обов'язко­вою складовою якої має бути система заходів для екологічного оздоровлення й відновлення малих річок, а також спів­робітництво з Росією й Білоруссю в цих питаннях.

Такі самі негативні явища характерні й для Дністра. Величез­ної шкоди його басейнові завдають забруднені пестицидами й нітратами стоки з полів, викиди промислових концернів «Хлор­вініл» (Калуш), «Укрцемент» (Кам'янець-Подільський), «Укр-нафтохім» (Надвірна), Бурштинської ГРЕС та ін.

Необхідно якнайшвидше розробити концепцію розвитку вод­ного господарства України на наступне десятиріччя, провести во­догосподарське екологічне районування басейнів річок.

Чорне й Азовське моря — найвіддаленіші від Світового океану. Площа їхнього водозбірного басейну набагато перевищує площу самих морів. Цим зумовлена надзвичайна чутливість їх до впливу людської діяльності. Протягом останніх десятиліть відбувались ев-трофікаційні процеси, забруднення морського шельфу токсичними речовинами, абразія берегів, зменшення біологічної різно­манітності й рибних запасів, значні втрати рекреаційних ресурсів.

368

Гостра екологічна криза охопила Азовське море. Це, без пе­ребільшення, зона екологічної катастрофи. Ще 40—50 років тому в ньому виловлювали риби в 35 разів більше, ніж у Чорному морі, й у 12 разів більше, ніж у Балтійському. В цьому морі водилося 114 видів риби, й загальний вилов іноді перевищував 300 тис. т. Значну частину влову становили цінні осетрові породи. Сьогодні влови знизилися в середньому в 6 разів, а виловлювана риба часом містить стільки хімікатів, що споживати її небезпечно для здоров 'я.

В Азовському морі стався також беззвучний біологічний ви­бух. Десятиліття тому з експериментальних кошів у море вийшла далекосхідна риба пелен гас і швидко розселилася на всій аква­торії Азова. Будучи конкурентно сильнішим, пеленгас витісняє чимало аборигенних видів азовської іхтіофауни й уже став одним із основних промислових видів цього моря.

Води Азова здавна славилися цілющими властивостями. Нині ж у результаті антропогенного забруднення ці властивості втра­чені. Так, іще в 1987 р. концентрація пестицидів збільшилася в 20 разів. Сьогодні в донних відкладах моря вміст отрутохімікатів і важких металів у багато разів перевищує норму.

У 70-х роках у Таганрозькій затоці було зареєстровано перші великі спалахи токсичного «цвітіння» води синьозеленими водоростями. У 80-х роках вони стали регулярними. В 1997 р. «цві­тіння» спостерігалося вже на відкритих акваторіях моря й охоплю­вало не тільки його східну, найзабрудненішу частину, а й західну.

Різко погіршилася санітарно-епідеміологічна ситуація на узбе­режжі Азова. Щороку великі курортні зони періодично оголошу­ються закритими через невідповідність санітарно-гігієнічним нормам, спалахи особливо небезпечних інфекційних захворю­вань, наприклад холери.

Головні причини екологічної кризи Азова:

• хижацький вилов риби підприємствами Мінрибгоспу колиш­
нього СРСР, розпочатий у 50-х роках способом потужного оке­
анічного лову за допомогою величезних тралів, кошів, меха­
нічних драг, замість традиційних невеликих сіток, спеціальних
снастей, невеликих баркасів, розрахованих на глибини моря
5-8 м;

• будівництво гребель і водосховищ на основних річках, що жив­
лять море, — Дону та Кубані, й перетворення цих водосховищ
на гігантські промислові відстійники;

369

Розділ II Екологічні проблеми України

Гла в а 8

Екологічний стан окремих регіонів України

 

• впровадження в басейнах стоку в море зрошуваного землероб­
ства та інтенсивних технологій вирощування рису замість ви­
рощування традиційних культур, що призвело до перехімізації
та засолення ґрунтів, забруднення вод, істотного скорочення
стоку річок Дону й Кубані;

• неконтрольоване, лавиноподібне змивання пестицидів із полів
сільгоспугідь і винесення їх у море водами Дону й Кубані;

• збільшення кількості неочищених викидів підприємствами
хімічної та металургійної промисловості в містах Маріуполь,
Ростов-на-Дону, Таганрог, Камиш-Бурун (лише один Маріу­
поль «постачає» Азовському басейнові 800 тис. т токсичних
речовин щорічно);

• інтенсивне будівництво на узбережжі й морських косах числен­
них пансіонатів і баз відпочинку й, як наслідок, — скидання в
море побутових відходів і каналізаційних стоків.

Екологічна ситуація в басейні Чорного моря дещо краща, чому сприяють його розміри та глибина. Проте в Чорне море впадають Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай, які щорічно приносять мільйони кубометрів стоків, що містять токсиканти десятків най­менувань. У воді й донних відкладах значно підвищилася концен­трація радіонуклідів. Шельф забруднюють побутові й каналіза­ційні стоки, супровідні індустрії туризму. Через це останнім ча­сом десятки разів закривалися пляжі Ялти, Феодосії, Євпаторії, Алушти, Одеси. В південно-західній частині Чорного моря у зв'язку з розробкою підводних нафтогазових родовищ почалось інтенсивне забруднення води нафтопродуктами. В цьому ж регіоні дедалі частіше виникають зони замору. Величезну небез­пеку становлять потужні припортові заводи та Південний порт поблизу Одеси. Тут, зокрема, виготовляються й концентруються величезні об'єми рідкого аміаку, експлуатується потужний аміакопровід Одеса—Тольятті. Ця вкрай шкідлива речовина пере­возиться танкерами місткістю 50—120 тис. т. Навіть одна аварія на заводі, в порту чи на такому танкері може мати дуже тяжкі екологічні та економічні наслідки.

Через порушення регіонального гідродинамічного, гідрохіміч­ного й теплового балансів водних мас моря поступово підви­щується межа насичених сірководнем глибинних вод. Якщо раніше вона проходила на глибині 150—200 м, то тепер підняла­ся до 80—110 м.

370

 

Унаслідок забруднення води й перевилову значно змінився склад іхтіофауни Чорного моря. Протягом останніх років спо­стерігається загальний спад вилову риби, причому найбільше це стосується цінних видів — скумбрії, пеламіди, лосося, бичка, ке­фалі, натомість на перше місце виходять малоцінні види — шпрот і хамса. До Червоної книги України занесено чотири види чорноморських осетрових: білугу, шипа, стерлядь і атлантичного осетра.

Через катастрофічне зменшення кількості червоної водорості філофори її добування заборонено. Це саме стосується й мо­люсків, зокрема мідій.

Кризова ситуація розвивається в чорноморських лиманах — Дніпровсько-Бузькому, Дністровському, в Каламітській і Каркі-нітській затоках, а в лимані-озері Сасик вона оцінюється як ката­строфічна. В лиманах спостерігаються токсичні «цвітіння» синьо-зеленими водоростями, а з початку 80-х років як у лиманах, так і на відкритих акваторіях моря з'явилися «цвітіння», подібні до сумнозвісних «червоних припливів». У всьому світі саме це «цвітіння» вважається найшкідливішим, бо водорості, що його спричиняють, здатні виділяти у воду сакситоксин — смертельну отруту кураре.

§ 8.3. j Донецько-Придніпровськии регіон

"онецько-Придніпровський регіон займає близь-.ко 19 % території України. Тут проживає 28 % населення країни, розташовано майже 5 тис. підприємств, серед яких — гіганти металургії, хімії, енергетики, машинобудування, гірничої, вугільної та інших галузей промисловості. Це район інтенсивного сільського господарства. Територія орних земель становить 70,4 %, причому майже три чверті ґрунтів деградує. Ґрунти надмірно забруднені не тільки пестицидами та мінераль­ними добривами, а й важкими металами, особливо поблизу міст у радіусі 20—25 км.

Підприємства цього регіону викидають в атмосферу більш як 70 % загального в Україні обсягу викидів оксидів вуглецю та азоту, сірчистого ангідриду, вуглеводнів. Протягом тривалого ча­су не вирішується проблема утилізації промислових відходів, яких

371

Розділ II Екологічні проблеми України

Глав а 8

Екологічний стан окремих регіонів України

 

у регіоні нагромадилося понад 10 млрд т. Обладнання на заводах і фабриках майже сповна виробило свій ресурс, основні фонди підприємств зношені в середньому на 70 %. Унаслідок цього частішають аварії, що завдають шкоди довкіллю, нерідко — надто відчутної. На більшості підприємств або немає очисних споруд, або вони не діють; нові ресурсозберігаючі технології не впровад­жуються за браком коштів.

Найзабрудненішими містами протягом останніх років залиша­ються Донецьк, Макіївка, Горлівка, Дніпропетровськ, Єнакієве, Кривий Ріг, Алчевськ, Дзержинськ (Донецька область), Крама­торськ, Луганськ, Запоріжжя, Маріуполь.

Стан природного середовища регіону можна без перебільшення назвати кризовим. Тому необхідні здійснення комплексу приро­доохоронних, рекреаційних і рекультиваційних заходів, модерні­зація промисловості, переорієнтація на ресурсо- та енергозберіга­ючі технології. Слід негайно розпочати утилізацію відходів.

§8.4.

Українське Полісся

п;

[

еред Другою світовою війною Українське По­лісся було одним із найблагополучніших регіо­нів Європи, славилося чистими, сповненими життям лісами, річками, прекрасними озерами, грибами, рибою, дичиною, уні­кальними представниками рослинного й тваринного світу. Сьогодні Полісся — регіон із найзагрозливішою екологічною ситу­ацією в Україні та Європі. Інтенсивне вирубування лісів, необ­грунтовані обсяги осушення боліт і видобутку торфу, забруднен­ня хімічними препаратами сільгоспугідь, промислові забруднен­ня, негативні наслідки розробки гранітних кар'єрів і, насам­кінець, жорстокий ядерний удар чорнобильської аварії призвели до критичного екологічного стану. В дуже напруженому екологіч-ому стані перебуває Київське водосховище, донні відклади якого й біота забруднені радіонуклідами. Тому нагально необхідні при­родоохоронні заходи та зміни регіональної екополітики.

На Поліссі переважає сільськогосподарський напрям, хоч окремі райони, де видобуваються корисні копалини — граніт, пісок, нафта, газ, торф, потерпають від негативного впливу гірни-

чодобувної промисловості. Особливої шкоди завдають сотні кар'єрів, під час розробки яких відходять грунтові води, відчужуються великі плоші ґрунтів, відбувається забруднення довкілля нафтопродуктами й газопиловими викидами (вибухові роботи).

Величезним лихом для Полісся стали науково не обфунтовані меліорації, осушення боліт, що відігравали важливу роль регуля­торів річкового стоку на значних територіях. Інтенсивне осушу­вання на Поліссі розпочалося з 1966 р. Спочатку за рахунок зни­щених боліт площа сільгоспугідь збільшилася на 1,6 млн га. Та вже до 1992 р. позитивний економічний ефект змінився на нега­тивний — у тяжкому стані опинилися не тільки території осуше­них боліт, а й сільгоспугіддя в цілому: 24,4 % їхніх площ втрача­ють родючість через дефляцію (вітрову ерозію), 47,1 % — через підкиснення, 17,7 % — через водну ерозію.

Рівень фунтових вод понизився в середньому на 1,8—1,0 м. Близько 50 % малих річок стали жертвами необоротних змін ре­жиму стоку, в багатьох річках істотно зменшилася кількість риби та інших гідробіонтів.

Порушились умови відтворення представників дикої флори та фауни, різко зменшилися площі боліт, багатство болотних видів рослин і тварин, триває винищення лісів.

Жахливого за своїми наслідками удару екосистемам Полісся завдала чорнобильська катастрофа.

Останнім часом Західному Поліссю, зокрема перлині Украї­ни — Шацькому національному паркові, почала загрожувати нова небезпека. В Білорусі, за 15 км на північ від парку, споруд­жується величезний Малоритський комбінат будівельних матеріалів. Один із його об'єктів — кар'єр завглибшки 35 м — спричинить загибель низки прекрасних озер цього краю, серед них — найбільшого в Україні озера Світязь (глибина до 60 м) і завдасть непоправної шкоди національному паркові.

Українське Полісся також потребує уваги, вироблення програ­ми екологічного оздоровлення та відновлення. Адже Полісся й Карпати — «легені» України.

 

372

373

Розділ II Екологічні проблеми України

Глава 8 Екологічний стан окремих регіонів України

 

§ 8.5.^ Українські Карпати

"арпати — не тільки один із наймальовничіших суточків України. Це також один із най-значніших східноєвропейських оздоровчо-рекреаційних об'єктів, зона цінних лісових масивів, які очищують повітряний басейн над величезною частиною Східної Європи, — її «легені».

У Карпатах зосереджена третина лісових запасів України, лісистість цієї території одна з найвищих у країні — 53,5 %. Тут росте 2110 видів квіткових рослин (50 % генофонду судин­них рослин України), багато цінних видів дерев і лікарських рослин.

Та протягом останніх десятиліть Карпати зазнають дедалі більших втрат унаслідок діяльності людини. Карпатські ліси опинилися перед загрозою зникнення не тільки через лісорозроб­ки та надмірний випас худоби на більшості полонин, а й від хімічного забруднення, кислотних дощів, які йдуть і зі сходу, й із заходу, від діяльності великих промислових центрів у містах Калуш, Стебник, Надвірна, Новий Роздол, Дрогобич, Бурштин, об'єктів Чехії, Словаччини, Польщі, Румунії.

Збереження біорізноманітності Карпат — нагальна проблема. Структурні зміни в економіці регіону мають передбачити поси­лення рекреаційного значення Українських Карпат для населен­ня не тільки нашої країни, а й Центральної та Східної Європи, зменшення техногенного навантаження. Надзвичайно важливе при цьому міжнародне співробітництво всіх країн Карпатського регіону.

Вельми перспективним є розвиток туризму в Карпатах, але туризму цивілізованого, з урахуванням екологічної стійкості рекреаційних зон і заповідних територій.