ОСНОВНІ ЗАХОДИ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Відповідно до ст.6 Закону України „Про правові засади цивільного захисту" основними заходами, які здійснюються (з метою ефективної реалізації завдань ЦЗ, зменшення людських і матеріальних втрат та недопущення шкоди об'єктам, матеріальним і культурним цінностям та довкіллю у разі виникнення НС) органами управління і силами ЄДС ЦЗ, є: оповіщення та інформування; спостереження і лабораторний контроль; укриття в захисних спорудах; евакуація; інженерний захист; медичний захист; психологічний захист; біологічний захист; екологічний захист; радіаційний і хімічний захист.

Оповіщення та інформування у сфері ЦЗ включають: оперативне доведення до відома населення інформації про виникнення або можливу загрозу виникнення НС у тому числі через загальнодержавну, територіальні і локальні автоматизовані системи централізованого оповіщення; завчасне створення та організаційно-технічне поєднання постійно діючих локальних систем оповіщення та інформування населення із спеціальними системами спостереження і контролю в зонах можливого ураження; централізоване використання мереж зв'язку, радіомовлення, телебачення та інших технічних засобів передачі інформації незалежно від форми власності та підпорядкування у разі виникнення НС /ст.7 Закону/.

Спостереження і лабораторний контроль включають: створення і підтримання в постійній готовності загальнодержавної та територіальних мереж спостереження і лабораторного контролю; організацію збирання, опрацювання і передачі інформації про стан довкілля, забруднення продуктів харчування, харчової сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами та інфекційними мікроорганізмами /ст.8 Закону/.

Укриття у захисних спорудах. Для забезпечення укриття населення в містах, селах, селищах (а персоналу на ОГ) створюється фонд захисних споруд (ЗС) шляхом: комплексного освоєння підземного простору населених пунктів для взаємопогодженого розміщення в ньому споруд і приміщень соціально-побутового, виробничого і господарського призначення з урахуванням необхідності пристосування і використання частини приміщень для укриття населення у разі виникнення НС; обстеження і взяття на облік підземних і наземних будівель і споруд, що відповідають вимогам захисту, споруд підземного простору населених пунктів, гірничих виробок, природних порожнин; дообладнання з урахуванням вимог захисту підвальних та інших заглиблених приміщень; будівництва заглиблених споруд, інших нерухомих об'єктів, пристосованих для виконання завдань ЦЗ, будівництва в період загрози виникнення НС найпростіших сховищ та укриттів; будівництва окремих сховищ і протирадіаційних укриттів /ст. 9 Закону/.

В умовах високої ймовірності раптового виникнення надзвичайних ситуацій укриття в захисних спорудах є одним з найефективніших заходів захисту виробничого персоналу (населення). Згідно з діючими нормативно-правовими документами укриттю в захисних спорудах (ЗС) підприємств підлягає виробничий персонал найбільшої працюючої зміни, а в ЗС мікрорайонів – населення. За призначенням і ступенем захисту ЗС цивільного захисту (ЦЗ) поділяються на сховища (Сх) і протирадіаційні укриття (ПРУ), а за розміщенням – на вбудовані (В) і окремо розташовані (О).

Сховища – це інженерні споруди ЦЗ, призначені для забезпечення надійного захисту людей від впливу: повітряної ударної хвилі вибухів і сильного вітру; теплового випромінювання вибухів і пожеж; проникаючої радіації, нейтронного випромінювання, радіоактивного зараження (радіоактивного забруднення); хімічного зараження (хімічного забруднення), бактеріальних засобів. За захисними властивостями сховища поділяються на 4 класи: класу А-І (розраховані на захист від повітряної ударної хвилі з надлишковим тиском у її фронті - ∆Р_ф = 500 кПа і на захист від впливу іонізуючих випромінювань з коефіцієнтом послаблення – К_посл = 5000); класу А-ІІ (∆Р_ф = 300 кПа і К_посл = 3000); класу А-ІІІ (∆Р_ф = 200 кПа і К_посл = 2000); класу А-ІV (∆Р_ф = 100 кПа і К_посл = 1000). Основними приміщеннями кожного із сховищ є приміщення для людей, що укриваються, приміщення пунктів управління, приміщення медичних пунктів (санітарних постів), а допоміжними – захищені входи, тамбури (тамбури-шлюзи), приміщення фільтровентиляційних систем, комори для зберігання продуктів харчування, санітарні вузли, приміщення захищених дизельних електростанцій (ДЕС), електрощитова, станція перекачування стічних вод, балонна і т. ін. Приміщення для тих, що укриваються, обладнуються нарами (перший ярус для сидіння (з розмірами 45см х 45см на особу), другий (третій) ярус – для відпочинку лежачи (з розмірами 180см х 45см на особу)). Система постачання повітрям може працювати у 3 режимах: чистої вентиляції (захист від радіоактивних речовин (РР) і бактеріальних засобів (БЗ)) з продуктивністю 13 м³/год на одну людину; фільтро-вентиляції (захист від РР, БЗ, бойових отруйних речовин (БОР) і від небезпечних хімічних речовин (НХР)) з продуктивністю 3 м³/год на одну людину; повної ізоляції (захист від РР, БЗ, БОР, НХР і чадного газу) з продуктивністю 2м³/год на одну людину. Система водопостачання підключається до водопровідної мережі і має проточні резервуари із запасами води з розрахунку 3 л. води для пиття і 5 л. води для санітарно-гігієнічних потреб на 1 людину на добу. Сховища будуються місткістю не менше ніж 150 чол. та обладнаються системою зв’язку і системою електроосвітлення.

Протирадіаційні укриття – це інженерні споруди ЦЗ, призначені для захисту людей від впливу: повітряної ударної хвилі і сильного вітру; проникаючої радіації, нейтронного випромінювання і радіоактивного зараження (радіоактивного забруднення); теплового випромінювання вибухів і пожеж; бактеріальних засобів. За захисними властивостями ПРУ поділяються на 5 груп: П-І (∆Р_ф = 10 кПа і К_посл = 200); П-ІІ (∆Р_ф = 10 кПа і К_посл = 200); П-ІІІ (∆Р_ф = 20кПа і К_посл = 100); П-ІV (∆Р_ф = 10 кПа і К_посл = 100); П-V (∆Р_ф = 10 кПа і К_посл = 50). До складу ПРУ входять приміщення для тих, що укриваються, захищені входи, приміщення для вентиляційної системи (яка працює в режимі чистої вентиляції), комора для продуктів харчування, приміщення санітарного поста, санітарні вузли тощо і обладнуються системами водопостачання, зв’язку, і електроосвітлення.

Рис. 4.1 Вбудоване сховище

Рис. 4.2 Окремо розташоване сховище

Рис. 4.3 Елементи сховища: 1-захисно-герметичні двері; 2-тамбур-шлюз; 3-санітарно-побутові приміщення; 4-приміщення для тих, хто укривається у сховищі; 5-галерея та оголовок аварійного виходу; 6-фільтровентиляційні камери; 7-приміщення медичного пункту; 8-приміщення для зберігання продуктів харчування

Рис. 4.4 Протирадіаційне укриття: 1-вхід; 2-витяжна шахта; 3-перекриття; 4-обсипка грунтом; 5-приточна шахта; 6-герметизація входу

Здійснення заходів з евакуації населення. В умовах недостатнього забезпечення ЗС в населених пунктах, де розташовані об'єкти підвищеної небезпеки, а також в особливий період основним способом захисту населення є його евакуація і розміщення у зонах, безпечних для проживання. Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, у районі виникнення стихійного лиха, аварій і катастроф, якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю людей. У разі виникнення НС проводиться загальна або часткова евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру. Загальна евакуація населення в особливий період проводиться в окремих регіонах за рішенням КМУ у разі: небезпеки радіоактивного забруднення навколо АЕС; загрози катастрофічного затоплення місцевості з менш ніж чотиригодинним добіганням проривної хвилі, виникнення загрози життю та здоров'ю населення, яке проживає в зоні виникнення НС військового характеру. Часткова евакуація населення у разі виникнення або загрози виникнення НС на відповідній території проводиться за рішенням КМУ. Під час проведення часткової або загальної евакуації не зайняте у сфері виробництва та сфері обслуговування населення, студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери та інваліди, які утримуються в будинках для осіб похилого віку, разом із викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їх сімей евакуюються в першу чергу. Евакуація населення з небезпечних районів проводиться пішки і шляхом вивезення основної його частини наявним транспортом. З метою запобігання проявам паніки та недопущення загибелі людей під час евакуації забезпечуються: планування евакуації людей; визначення зон, придатних для розміщення евакуйованого населення з потенційно небезпечних зон; організація оповіщення керівного складу центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та населення про початок евакуації; управління проведенням евакуації; створення мінімально необхідних умов для життєдіяльності евакуйованого населення; навчання населення діям при проведенні евакуації /ст.10 Закону/.

Для планування, підготовки та проведення евакуації, приймання евакуйованих та їх розміщення створюються такі евакуаційні органи: евакуаційні комісії (ЕК); збірні евакуаційні пункти (ЗЕП); проміжні пункти евакуації (ППЕ) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП).

Інженерний захист території проводиться з метою створення умов безпечного проживання населення на території з підвищеним техногенним навантаженням та ризиком виникнення НС, а його заходи включають: урахування під час розроблення генеральних планів забудови населених пунктів і ведення містобудування в умовах підвищеного ризику можливості виникнення НС на окремих територіях та в регіонах; здійснення контролю за раціональним розміщенням потенційно небезпечних об'єктів (ПНО) з урахуванням можливих наслідків НС для безпеки населення і довкілля у разі виникнення таких ситуацій; будівництво споруд, будинків, інженерних мереж та транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки і надійності; розроблення і запровадження заходів щодо безаварійного функціонування ПНО; створення комплексних схем захисту населених пунктів та об'єктів від небезпечних природних процесів шляхом організації будівництва протизсувних, протиповіневих, протиселевих, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення /ст.11 Закону/.

Медичний захист населення та забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій. Для запобігання або зменшення ступеня ураження населення, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах НС здійснюються такі заходи: планування і використання існуючих сил та засобів закладів охорони здоров'я незалежно від форм власності та господарювання; розгортання в умовах НС необхідної кількості додаткових лікувальних закладів (пунктів); своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів та санітарно-епідеміологічних заходів; контроль за якістю харчових продуктів, продовольчої сировини, питної води, джерел водопостачання; завчасне створення і підготовка спеціальних медичних формувань; накопичення медичних засобів захисту, медичного та іншого спеціального майна і техніки; здійснення контролю за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією; навчання населення способам надання невідкладної медичної допомоги та дотримання правил відповідної санітарії; забезпечення недопущення впливу на здоров'я людей шкідливих факторів навколишнього середовища та наслідків НС, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань; санітарна охорона територій та об'єктів в зоні НС /ст.12 Закону/.

Психологічний захист. Запобігання або зменшення ступеня негативного психологічного впливу на населення та своєчасне надання ефективної психологічної допомоги забезпечуються шляхом здійснення таких заходів: планування діяльності та використання існуючих сил і засобів підрозділів психологічного забезпечення МНС; своєчасне застосування психопрофілактичних методів; виявлення за допомогою психологічних та соціологічних методів чинників, що сприяють виникненню соціально-психологічної напруги; використання сучасних технологій психологічного впливу для нейтралізації негативного впливу на населення /ст.13 Закону/.

Біологічний захист включає: виявлення осередку біологічного зараження; прогнозування масштабів розвитку наслідків біологічного зараження; використання колективних та особистих засобів захисту; введення режимів карантину та обсервації; знезаражування осередку біологічного зараження; здійснення заходів екстреної та специфічної профілактики; дотримання протиепідемічного режиму суб'єктами господарювання, лікувальними закладами і населенням /ст.14 Закону/.

Екологічний захист включає здійснення природоохоронних заходів, спрямованих на: захист родовищ (газових, нафтових, вугільних, торфових) від пожеж, затоплень і обвалів; ліквідацію лісових пожеж та буреломів, сніголамів, вітровалів, техногенного впливу на лісові насадження, а також їх наслідків /ст.15 Закону/.

Радіаційний і хімічний захист включає: виявлення вогнищ радіаційного та хімічного забруднення і проведення його оцінки; організацію і здійснення дозиметричного і хімічного контролю; розроблення та запровадження типових режимів радіаційного захисту; забезпечення засобами радіаційного та хімічного захисту; організацію та проведення спеціальної та санітарної обробки. Радіаційний і хімічний захист забезпечується шляхом проведення таких заходів: завчасне накопичення і підтримання в постійній готовності засобів радіаційного і хімічного захисту, обсяги і місця зберігання яких визначаються диференційовано відповідно до зон можливого ураження; своєчасне впровадження засобів, способів і методів виявлення та оцінки масштабів і наслідків аварій, руйнувань на радіаційно та хімічно небезпечних об'єктах; створення уніфікованих засобів захисту, приладів радіаційної, хімічної розвідки й дозиметричного контролю; надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів радіаційного та хімічного захисту; розроблення типових режимів радіаційного захисту населення і функціонування об'єктів в умовах радіоактивного забруднення місцевості; завчасне обладнання радіаційно та хімічно небезпечних об'єктів засобами для проведення спеціальної обробки одягу, майна і транспортних засобів, а також санітарної обробки населення, постраждалого внаслідок НС; розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки /ст.16 Закону/.

Виявлення та оцінка фактичної радіаційної обстановки, фактичної хімічної обстановки, що склалися на промисловому об’єкті (території) внаслідок впливу уражальних чинників надзвичайних ситуацій здійснюються в процесі невідкладних робіт у зоні НС за даними радіаційної та хімічної розвідки (які виконують з використанням приладів радіаційної і хімічної розвідки відповідно).

Найбільш поширеним у ЄДС ЦЗ приладом радіаційної розвідки є рентгенометр типу ДП-5В (А, Б), призначений для здійснення вимірювання величин потужності дози радіації (рівня радіації) на місцевості, а також вимірювання ступеня зараження (забруднення) радіоактивними речовинами (РР) поверхонь різноманітних об’єктів. До складу комплекта ДП-5В входять (рис.4.5): головні телефони – 1; вимірювальний пульт – 2, розміщений у футлярі з кришкою; гнучкий кабель і блок детектування (зонд) – 3, подовжуючи штанга. На верхній панелі вимірювального пульта розташовані: індикатор мікроамперметра (який має дві шкали – нижню з поділками від 5 до 200 Р/год і верхню з поділками від 0,5 до 5); перемикач піддіапазонів на вісім положень; тумблер підсвітлення шкал мікроамперметра; кнопка скидання показань мікроамперметра (і регулятор «Реж» тільки в ДП-5А і Б). Можливий діапазон вимірювань від 0,05 мР/год до 200 Р/год, маса приладу становить 3,2 кг. ДП-5 працездатний при температурах від -50°С до 50°С, відносній вологості до 80% (допускається робота під час зливи та при зануренні блоку детектування у воду на глибину до 50 см.).

Підготовка ДП-5В (А, Б) до використання за призначенням передбачає виконання таких операцій: дістати прилад з укладального ящика, відкрити кришку футляру, провести зовнішній огляд приладу, закріпити поясний та плечовий ремені; вийняти з футляра блок детектування і приєднати до нього подовжуючу штангу;

Рис. 4.5 Прилад ДП-5В

 

Рис. 4.6 Вимірювання рівня радіації у даній точці місцевості

Рис. 4.7 Визначення ступеня радіоактивного зараження (забруднення) транспортного засобу

Рис. 4.8 Визначення ступеня радіоактивного зараження (забруднення) виробничого обладнання

 

Рис. 4.9 Визначення ступеня радіоактивного зараження (забруднення) одягу, взуття, засобів особистого захисту та спорядження

 

Рис. 4.10 Визначення ступеня радіоактивного зараження (забруднення) джерела водопостачання

 

 

підключити до приладу головні телефони; переконатися в тому, що перемикач піддіапазонів стоїть у положенні «0» (для ДП-5В) або у положенні «Викл» (для ДП-5А і Б); механічним коректором встановити стрілку індикатора приладу на нуль шкали мікроамперметра; встановити у відсік живлення приладу елементи живлення, додержуючись встановленої полярності; ввімкнути прилад, встановити перемикач піддіапазонів у положення «▼» (для ДП-5В) або у положення «Реж» (для ДП-5А і Б). При справному приладі стрілка індикатора повинна встановитися в межах «режимного сектора» верхньої шкали (для ДП-5А і Б – встановити стрілку за допомогою регулятора «Реж»); перевірити справність приладу на всіх піддіапазонах за допомогою вбудованого (в блок детектування (для ДП-5В) або на кришку футляра (для ДП-5А і Б)) контрольного джерела бета-випромінювання. Для цього слід поворотний екран блока детектування ДП-5В поставити у положення «К» (або для ДП-5А і Б: відкрити «захисну шторку» джерела бета-випромінювання, повертаючи її проти годинникової стрілки; поставити поворотний екран блока детектування у положення «Б» (при цьому на блоці детектування «відкриється віконце» для доступу бета-часток); піднести вказане «відкрите віконце» до «відкритого» джерела бета-випромінювання). При цьому до іонізаційної камери блока детектування ДП-5В (А, Б) буде надходити потік бета-часток від вбудованого джерела. Встановлювати перемикач піддіапазонів по-черзі у положення «200» (відлік по нижній шкалі зробити через 10 с.), «×1000» (відлік по верхній шкалі зробити через 10 с.), «×100» (відлік по верхній шкалі зробити через 30 с.), «×10» (відлік по верхній шкалі через 45 с.), «×1» (відлік по верхній шкалі через 45 с.), «×0,1» (відлік по верхній шкалі через 45 с.). Після кожного перемикання слід натискувати на кнопку скидання показань індикатора. У разі справності ДП-5В (А, Б) стрілка індикатора буде «зашкалювати» у положеннях перемикача «×1» і «×0,1», буде «відхилятися» у середню частину шкали індикатора у положенні «×10», може і не відхилятися у положеннях «×100», «×1000» і «200». В процесі виконання зазначених операцій впевнитись у наявності сигналів у телефонах.

У разі позитивних результатів вказаних операцій необхідно: вимкнути прилад за допомогою перемикача піддіапазонів; поставити поворотний екран блока детектування у положення «Г» ( закрити «захисну шторку» джерела бета-випромінювання (тільки для ДП-5А і Б)). На цьому завершується контроль функціонування рентгенометра ДП-5В (А, Б).

Для вимірювання величини потужності дози радіації (рівня радіації) у даній точці місцевості слід:

• «розмістити» блок детектування приладу горизонтально на висоті 0,7…1,0м;

• перемикач піддіапазонів встановити у положення «200», натиснути на кнопку скидання показань індикатора і через 10 сек. визначити величину рівня радіації – Р_факт, Р/год по нижній шкалі індикатора;

• якщо значення рівня радіації у даній точці менше ніж 5 Р/год, необхідно перемикач піддіапазонів по-черзі встановлювати у положення «×1000» (відлік через 10с.), «×100» (відлік через 30 с.), «×10», «×1» і «×0,1» (відлік через 45 с.) до того моменту, поки стрілка індикатора приладу не відхилиться у середню частину його шкал;

• визначити фактичне значення величини рівня радіації у даній точці - Р_факт, Р/год помноживши показання індикатора за верхньою шкалою на множник, що відповідає положенню перемикача піддіапазонів;

• відобразити отримане таким способом значення величини Р_факт, Р/год, на «Картці фактичної радіаційної обстановки …», а також на табличці «знака огородження» (з позначенням часу і дати вимірювання) або на зручній для відображення інформації поверхні місцевого предмета.

Рентгенометр ДП-5В (А, Б) використовують також для визначення ступеня радіоактивного зараження (забруднення) різноманітних предметів у процесі здійснення дозиметричного контролю. При цьому роботу виконують у п’ять етапів:

• підготовка приладу до використання за призначенням (виконується за описаною вище методикою);

• визначення значення величини «гамма-фону» - Р_фон, Р/год (виконується за описаною вище методикою вимірювання величини рівня радіації у даній точці місцевості. При цьому дану точку обирають на відстані 15…20 м від досліджуваного предмета та інших предметів, що можуть «перекрутити» результати вимірювання);

• визначення місця розташування найбільш забрудненої РР ділянки поверхні досліджуваного предмета (здійснюється «скануванням» поверхні предмета зондом приладу з використанням звукових сигналів у головних телефонах. При «проходженні» зонда над найзабрудненішою ділянкою поверхні досліджуваного предмета «лящання» у головних телефонах відбувається з найменшим періодом);

• визначення рівня радіації при розташуванні зонда приладу ДП-5 на висоті 10…15 мм над «найзабрудненішою ділянкою» поверхні досліджуваного предмета Р_пов, Р/год, (здійснюється за описаною вище методикою);

• визначення ступеня радіоактивного зараження (забруднення) поверхні досліджуваного предмета Р_{ступ.р.з.}, Р/год, (здійснюється з використанням співвідношення - Р_{ступ.р.з} = Р_пов - Р_фон).

Саме за визначеною таким способом величиною Р_{ступ.р.з} вирішується питання про можливість подальшого використання досліджуваного предмета або про невідкладну необхідність проведення дезактивації його поверхні.

Найпоширенішим у ЄДС ЦЗ приладом хімічної розвідки є газоаналізатор типу ВПХР (військовий прилад хімічної розвідки), призначений для виявлення наявності та визначення типу бойових отруйних речовин (БОР) або виду небезпечних хімічних речовин (НХР), їх концентрації у повітрі, а також для визначення ступеня хімічного зараження (забруднення) ними місцевості і різноманітних предметів. Комплект приладу ВПХР складається (рис. 4.11) з металевого корпусу з кришкою і розміщених у ньому ручного насоса – 1, насадки до насоса – 2, захисних ковпачків – 3 для насадки, протидимових фільтрів – 4, грілки – 7 для підігрівання індикаторних трубок, патронів грілки – 5, касет з індикаторними трубками – 10, лопатки – 9, штиря – 8, електричного ліхтаря – 6. Прилад переносять і використовують у роботі за допомогою плечового ременя.

Ручний насос призначений для прокачування повітря з оточуючого середовища через індикаторні трубки. У головці насоса є спеціальний центральний отвір для встановлення розкритої досліджуваної індикаторної трубки. Розкриту контрольну індикаторну трубку ставлять у штатив корпусу приладу. Для розкриття індикаторних трубок використовують спеціальний пристрій (серповидний склоріз (для надрізання) і два спеціальних гнізда (для надламування) запаяних кінців скляних оболонок індикаторних трубок), що знаходяться на корпусі насоса. На ручці поршня насоса розташовані два спеціальні пристрої для зруйнування ампул індикаторних трубок.

 

Рис. 4.11 Прилад ВПХР

 

Рис. 4.12 Визначення БОР (СДОР) у повітрі: 1 - насос; 2 -індикаторна трубка

 

Рис. 4.13 Використання грілки: а - корпус грілки; б - патрон грілки; в - приведення грілки у робочий стан; 1 - кожух; 2 - штир; 3 -сердечник; 4 - отвори для індикаторних трубок; 5 - отвір патрона грілки; 6 - патрон грілки; 7 -індикаторні трубки

 

Рис. 4.14 Визначення БОР ( СДОР ) у повітрі на задимленій території

Рис. 4.15 Визначення БОР (НХР) на поверхні: 1 - захисний ковпачок; 2 - індикаторна трубка; 3 - насадка; 4 – насос

Насадка для насоса є пристроєм, який дозволяє збільшити кількість парів БОР (або НХР), що проходять через індикаторну трубку, при визначенні наявності стійких БОР (або НХР) на місцевості та різноманітних предметах.

Індикаторні трубки (рис. ?) призначаються для визначення типу й концентрації БОР (або НХР) і являють собою запаяні з обох кінців скляні трубки, у середині яких містяться наповнювач і скляні ампули з реактивами. Кожна індикаторна трубка має маркування (що вказує на тип БОР або вид НХР, який можна виявити з допомогою цієї індикаторної трубки), а на її касеті нанесені еталонні зразки для визначення ступеня зараження (забруднення). Так, наприклад, індикаторні трубки з червоним кільцем і червоною крапкою призначені для виявлення БОР і НХР нервово-паралітичної дії, зокрема, зарину, зоману, VХ – газів, інших речовин лужного або кислотного характеру. Індикаторні трубки з трьома зеленими кільцями призначені для виявлення БОР і НХР задушливої дії (фосген, діфосген, металохлоридні дими, антрацитні дими) та загально отруйної дії (синильна кислота, хлорціан, металохлоридні дими, бромціан, хлорпікрин, окисли озоту). Індикаторні трубки з одним жовтим кільцем призначені для виявлення БОР і НХР шкірно-виразкової дії (іприт, азотистий іприт, сірководень, миш’яковистий водень). Існують також індикаторні трубки з іншим видом маркування призначені для виявлення відповідних видів БОР і НХР. При цьому вид БОР і НХР визначають за зміненням забарвлення наповнювача досліджуваної індикаторної трубки з відповідним маркуванням, а їх концентрацію – шляхом порівняння інтенсивності забарвлення наповнювача з еталоном.

Протидимові фільтри являють собою пластини із спеціального картону, які використовують при визначенні виду та концентрації БОР (або НХР), у повітрі на задимленій території.

Грілка призначена для підігрівання індикаторних трубок (які містять в собі ампули з реактивами) у випадку виявлення БОР і НХР при низькій температурі оточуючого середовища. Підігрівання здійснюється завдяки виділенню тепла у процесі хімічної реакції у патроні грілки, що починається після його проколу за допомогою штиря.

При визначенні наявності та концентрації БОР і НХР у пробах ґрунту і сипучих матеріалів (у процесі здійснення хімічного контролю) ці проби засипають у захисні ковпачки (які ставлять на насадку і накривають протидимовими фільтрами) для запобігання хімічного зараження (забруднення) внутрішньої поверхні лійки насадки.

Перед застосуванням ВПХР для здійснення хімічної розвідки або хімічного контролю слід підготувати його до роботи: провести зовнішній огляд комплекту ВПХР; перевірити наявність усіх деталей і пристроїв, впевнитись у їх справності; підготувати і розмістити у певному порядку (за ступенем небезпеки відповідних БОР і НХР) касети з індикаторними трубками (зверху індикаторні трубки з маркировкою у вигляді червоного кільця і червоної крапки, нижче з маркировкою у вигляді трьох зелених кілець, індикаторні трубки з маркировкою у вигляді жовтого кільця, а потім індикаторні трубки для визначення інших видів НХР); зняти з протидимових фільтрів захисний поліетиленовий пакет; закріпити прилад ВПХР на грудях за допомогою плечового і поясного ременів.

При проведені хімічної розвідки (або хімічного контролю) розвідник-хімік завчасно одягає протигаз і засоби особистого захисту шкірних покривів та проводить (з використанням приладу ВПХР) дослідження загазованості повітря (або зразків ґрунту чи сипучих матеріалів), прокачуючи повітря оточуючого середовища через відповідні індикаторні трубки за допомогою насоса. Дослідження проводять у такій послідовності: спочатку застосовують індикаторні трубки з червоним кільцем і крапкою (дозволяють виявити наявність і концентрацію зоману, зарину, VХ – газів, парів хімічних з’єднань кислотного або лужного характеру та інших НХР, до складу яких входять фосфорорганічні хімічні з’єднання).

Роботу виконують у такій послідовності:

• відкривають корпус приладу ВПХР, дістають з касети дві (дослідну і контрольну) трубки з маркировкою у вигляді червоних кільця і крапки та встановлюють їх у штатив;

• виймають з корпусу приладу ручний насос і, використовуючи його пристосування, надрізають та відламують верхні і нижні запаяні кінці у обох трубок, а потім руйнують верхні ампули цих трубок, по два-три рази енергійно струшують їх (держачи за кінці з маркировкою), щоб спрямувати реактив з ампул до наповнювача трубки;

• контрольну трубку ставлять у штатив, а дослідну трубку вставляють немаркированим кінцем у центральний отвір насосу і роблять п’ять-шість качків. При цьому через дослідну трубку прокачується близько 0,5 літра повітря оточуючого середовища, яке може бути заражене (забруднене) БОР (чи НХР) нервово-паралітичної дії (через контрольну трубку повітря не прокачують);

• за допомогою ампулорозкривача насосу розкривають нижні ампули (де міститься каталізатор) дослідної і контрольної трубок, одночасно енергійно струшують їх і встановлюють у штатив;

• спостерігають за зміненням пофарбування наповнювачів дослідної і контрольної індикаторних трубок.

Пофарбування наповнювача контрольної трубки з часом змінюється з червоного кольору на жовтий. Якщо до моменту виникнення жовтого кольору наповнювача контрольної трубки верхній шар наповнювача дослідної трубки зберігає червоне пофарбування, то це свідчить про наявність у повітрі оточуючого середовища смертельної концентрації БОР чи НХР нервово-паралітичної дії.

Якщо у дослідній індикаторній трубці жовте пофарбування наповнювача з’являється одночасно з жовтим пофарбуванням наповнювача контрольної трубки, то це свідчить про відсутність у повітрі БОР (чи НХР) нервово паралітичної дії або про наявність їх у меншій концентрації (якщо наповнювач дослідної трубки пофарблюється у жовтий колір зразу ж після зруйнування нижньої ампули, то це свідчить про наявність у повітрі кислот, а тому дослід необхідно повторити із застосуванням двох нових індикаторних трубок, насадки до насосу і закріпленого на ній протидимового фільтру).

Для остаточного з’ясування питання про наявність у повітрі оточуючого середовища БОР (чи НХР) нервово-паралітичної дії беруть дві нові індикаторні трубки з маркировкою у вигляді червоних кільця і крапки та повторюють дослідження, прокачуючи через дослідну трубку вже близько п’яти літрів повітря (для цього роблять 50-60 качків), а нижні ампули руйнують після двох-трьох хвилинної витримки. Наявність червоного пофарбування верхнього шару наповнювача дослідної трубки у момент, коли наповнювач контрольної трубки пофарбовується у жовтий колір, свідчить про наявність в оточуючому повітрі БОР (чи НХР) нервово-паралітичної дії з уражальною концентрацією.

Незалежно від результатів дослідження повітря оточуючого середовища на наявність БОР (чи НХР) нервово-паралітичної дії слід провести його дослідження на наявність БОР (чи НХР) задушливої і загальноотруйної дії з використанням індикаторної трубки з маркировкою у вигляді трьох зелених кілець. Для цього необхідно:

• взяти з касети одну таку індикаторну трубку (ІТ), з використанням пристосувань насосу надрізати і відламати обидва її кінці та зруйнувати ампулорозкривачем ампулу з реактивом, а потім двічі-тричі енергійно струшити ІТ (держачи за кінець з маркировкою);

• вставити приготовану таким способом ІТ у центральний отвір насосу немаркированим кінцем і зробити 10-15 качків (при цьому через індикаторну трубку прокачується 1,0…1,5 літра повітря оточуючого середовища);

• вийняти ІТ з отвору насосу і порівняти пофарбування її наповнювача з еталоном, який нанесено на лицевій частині касети;

• за результатами цього порівняння визначити наявність і тип БОР (або вид НХР) та її концентрацію у повітрі оточуючого середовища – ОС.

Потім визначають неявність у повітрі БОР (чи НХР) шкірно-виразкової дії з використанням ІТ з маркировкою у вигляді жовтого кільця. Для цього:

• за допомогою пристроїв ручного насоса надрізають і відламують обидва кінці індикаторної трубки;

• вставляють приготовану таким способом ІТ у центральний отвір насосу і роблять 60 качків (при цьому через індикаторну трубку покачується до 6 л. повітря оточуючого середовища);

• виймають ІТ з отвору насосу і порівнюють пофарбування її наповнювача з еталоном, який нанесено на лицьову частину касети;

• за результатами порівняння визначають наявність і тип БОР (НХР) і її концентрацію у повітрі ОС.

Визначення наявності у повітрі ОС парів інших НХР здійснюється за методиками, подібними до описаних, з використанням відповідних індикаторних трубок.

У процесі здійснення хімічного контролю визначають неявність, тип БОР (чи НХР) та їх концентрацію на різноманітних поверхнях, у ґрунті та інших сипучих матеріалах з використанням ВПХР у такій послідовності:

• підготовлюють до використання відповідну ІТ і встановлюють її у центральний отвір насосу;

• нагвинчують на насос насадку і надягають на її лійку захисний ковпачок;

• беруть лопаткою пробу пилу, ґрунту або конкретного сипучого матеріалу і заповнюють нею захисний ковпачок до країв;

• накривають вказану пробу протидимовим фільтром і закріплюють притискуючим кільцем насадки;

• роблять насосом 120 качків, прокачуючи повітря через пробу, можливо заражену (забруднену) БОР (чи НХР);

• відкинувши притискуюче кільце, викидають протидимовий фільтр, пробу і захисний ковпачок, згвинчують насадку, виймають індикаторну трубку та за описаними вище методиками визначають неявність у пробі відповідних БОР (чи НХР).

Дозиметричний і хімічний контроль є складовою радіаційного і хімічного захисту населення та включає комплекс організаційно-технічних заходів ЦЗ, що приводяться для:

• визначення ступеня зараженості (забрудненості) радіоактивними, бойовими отруйними і небезпечними хімічними речовинами одягу і взуття людей, їх засобів особистого захисту, а також будівель, споруд, виробничих приміщень, транспортних засобів, техніки, обладнання, продуктів харчування, фуражу, джерел водопостачання, інших матеріальних цінностей (здійснюється з використанням рентгенометра ДП-5В (А, Б) і газоаналізатора ВПХР за описаними вище методиками);

• контролю радіоактивного опромінювання особового складу формувань ЦЗ, робітників і службовців об’єктів господарювання і населення (здійснюється з використанням комплектів індивідуальних дозиметрів).

Найпоширенішими у Єдиній державній системі цивільного захисту є комплекти індивідуальних дозиметрів типу ДП-22 і ДП-24, призначені для забезпечення вимірювання експозиційних доз зовнішнього гамма (і нейтронного) опромінювання людей, що працюють (знаходяться) на території, зараженій (забрудненій) радіоактивними речовинами (РР). До складу комплекту ДП-22 входять: зарядний пристрій типу ЗД-5 і п’ятдесят індивідуальних дозиметрів кишенькових прямопоказуючих типу ДКП-50А, а до складу ДП-24 (рис.4.15) – ЗД-5 і п’ять ДКП-50А.

Зарядний пристрій ЗД-5 призначений для забезпечення зарядки (тобто підготовки до використання) індивідуальних дозиметрів ДКП-50А безпосередньо перед видачею їх у користування. На верхній панелі ЗД-5 розташовані: ручка потенціометра регулятора напруги заряжування; зарядне гніздо з захисним ковпачком; кришка відсіку живлення.

Індивідуальний дозиметр типу ДКП-50А (рис.4.16) призначений для вимірювання індивідуальних експозиційних доз зовнішнього гамма (і нейтронного) опромінювання у діапазоні від 2 Р до 50 Р при величинах експозиційної дози від 0,5 Р/год до 200 Р/год (саморозряд конденсатора дозиметра не перевищує двох поділок шкали дозиметра за добу). Відлік вимірюваних доз здійснюється за положенням вертикальної нитки відносно поділок шкали дозиметра, проградуйованої у рентгенах (від 0 до 50 Р) з ціною поділки 2 Р.

 

Рис. 4.15. Комплект індивідуальних дозиметрів ДП-24: 1 -зарядний пристрій ЗД-5; 2 - індивідуальні дозиметри ДКП-50А

Рис.4.16. Індивідуальний дозиметр ДКП-50А: 1 - окуляр; 2 - шкала; 3 -корпус дозиметра; 4 - рухома платинована нитка; 5 - внутрішній елек­трод; 6 - конденсатор; 7 - захисна оправа; 8 - скло; 9 - іонізаційна камера; 10 - об'єктив; 11 - тримач; 12 - фасонна гайка

Зарядка індивідуального дозиметра ДКП-50А здійснюється у такій послідовності:

• згвинчують захисну оправу індивідуального дозиметра (пробку з органічного скла) і захисний ковпачок зарядного гнізда на верхній панелі ЗД-5;

• ручку потенціометра регулятора напруги ЗД-5 повертають проти руху годинникової стрілки до упору;

• вставляють ДКП-50А у зарядне гніздо ЗД-5;

• спостерігаючи через окуляр ДКП-50А і забезпечуючи його електричний контакт із ЗД-5, плавно повертають ручку потенціометра за напрямком руху годинникової стрілки з метою «ввести» вертикальну нитку в межі шкали ДКП-50А, та встановити її на нульову поділку шкали;

• виймають ДКП-50А із зарядного гнізда ЗД-5, перевіряють положення вертикальної нитки (вона повинна знаходитись на поділці «0» шкали), направивши ДКП-50А «на світло», «загвинчують» захисну оправу дозиметра і зарядне гніздо ЗД-5.

Після проведення описаних операцій індивідуальний дозиметр готовий до роботи і його передають особам, що будуть працювати на зараженій (забрудненій) РР місцевості. В процесі використання ДКП-50А за призначенням кожен гамма-квант (і нейтрон), що опромінює особу (яка має індивідуальний дозиметр), спричиняє виникнення імпульсу електричного струму у іонізаційній камері ДКП-50А, а, отже, і розряд конденсатора, внаслідок чого вертикальна нитка переміщується вздовж шкали дозиметра, фіксуючи величину дози зовнішнього опромінювання. Спостереження за величиною «отриманої» дози здійснюють за положенням вертикальної нитки відносно шкали ДКП-50А, направивши його на світло. Для осіб направлених для роботи на зараженій (забрудненій) РР місцевості їх начальники називають встановлену (безпечну) дозу Д_вст = 15 Р (або 25 Р, або 35Р), залишаючи «резерв допустимого (тобто до 50 Р на протязі 4 діб) опромінювання».

Засоби особистого захисту (ЗОЗ) забезпечують виключення проникнення у середину організму людини, на її шкірні покриви та одяг радіоактивних речовин (РР), бойових отруйних речовин (БОР), небезпечних хімічних речовин (НХР), а також бактеріальних засобів (БЗ). За призначенням вони поділяються на засоби особистого захисту органів дихання (ЗОЗ ОД) і засоби особистого захисту шкірних покривів (ЗОЗ ШП), а за принципом захисту на фільтруючі та ізолюючі.

Найпоширенішими у Єдиній державній системі цивільного захисту ЗОЗ ОД є респіратори, фільтруючі протигази типів ЦП-5 (5М), ЦП-7 (7В), фільтруючі промислові протигази, ізолюючі протигази типів ІП-4 (4М), ІП-5 (5М), ІП-46 (46М) та ін.

Респіратори (наприклад, Р-2, ШБ-1, «Пелюсток») складаються з фільтруючої напівмаски та закріплюючого оголовника і забезпечують захист ОД від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів. Тільки деякі з респіраторів (наприклад, «Тополь») мають напівмаску з фільтропоглинальними елементами, а тому захищають ОД не тільки від впливу РР і БЗ, а ще й від деяких НХР (на протязі 15…30 хвилин). Напівмаски респіраторів виготовляються трьох розмірів відповідно до «висоти обличчя»: перший розмір – 99…109 мм; другий – 109…119 мм; третій – понад 119 мм. Для підбору «особистого розміру» напівмаски слід виміряти за допомогою штангенциркуля висоту свого обличчя, як відстань від підборіддя до перенісся.

 

 

Рис. 4.18 Протигаз ЦП-5: 1 - фітрувально-поглинальна коробка; 2 - коробка з плівками, що не запотівають; 3 - обличчева частина; - сумка

Рис. 4.19 Протигаз ЦП-7: 1- обличчева частина; 2- обтюратор; 3- трубка; 4- окуляр; 5- клапан вдиху; 6-клапан видиху; 7- фітрувальна коробка; 8- гайка;

Рис. 4.20 Ізолювальні протигази: 1 - обличчева частина; 2 - регеративний патрон; 3 - пусковий пристрій; 4 - дихальний мішок; 5 - каркас; 6 - сумка; 7 - чохол; 8 - нагрудник

Рис. 4.21 Респіратор Р-2: а - загальний вигляд; б -бойове по­ложення; 1-корпус; 2-вдихальний клапан; 4-носовий стискач; 5-кріплення

Рис. 4.22 Захисний фільтруючий одяг ЗФО-58

Рис. 4.23 Легкий захисний костюм Л-1: 1 - сорочка з капюшоном; 2 - штани з панчохами; 3 -двопалі рукавиці; 4 - підшоломник; 5 - сумка

Фільтруючі протигази складаються з шолома-маски типу ШМ-62 до ЦП-5 (або шолома-маски типу ШМ-66МУ(ЦП-5М) з переговорним пристроєм, або маски з переговорним пристроєм (ЦП-7), або маски з переговорним пристроєм і пристроєм для підключення до фляжки – ЦП-7В) та фільтро-поглинальної коробки малих габаритів зеленого кольору і забезпечують захист ОД, очей і обличчя людей від впливу РР, БОР і БЗ (на протязі 2…2,5 годин) і від впливу деяких НХР (на протязі кількох хвилин). Надійний захист від конкретних видів НХР (на протязі 2…2,5 годин) забезпечують промислові протигази, до складу яких входять шоломи-маски типу ШМ-62 (ШМ-66МУ) з фільтро-поглинальною коробкою малих габаритів:

• типу А коричневого кольору (від впливу парів та аерозолів ацетону, бензину, тетраетилу, толуолу, свинцю, етилового і метилового спиртів, ефіру, сірководню);

• типу В жовтого кольору (від впливу парів і аерозолів хлору, фосгену, сірчаного ангідриду, синильної кислоти, окислів азоту, сірководню, хлористого водню);

• типу Г жовто чорного кольору (від впливу парів та аерозолів ртуті);

• типу М червоного кольору (від впливу чадного газу);

• типу КД сірого кольору (від впливу парів та аерозолів аміаку, сірководню);

• типу СО сірого кольору (від впливу чадного газу).

Вказаний термін захисту промисловими протигазами забезпечується тільки при умові, що вміст (за об’ємом) відповідних НХР в оточуючому повітрі не перевищує 0,5%. В іншому ж випадку термін захисту різко зменшується, а тому слід застосовувати ізолюючі протигази, які складаються з шолома-маски типу ШМ-62 (ШМ-66МУ) і регенеруючого пристрою (наприклад, у протигазах ІП-4 (4М), ІП-5 (5М), ІП-46 (46М)), який перетворює вуглекислий газ, що видихається, у кисень, яким можна дихати, або запасів дихальної суміші (у балонах). Слід підкреслити, що ізолюючі протигази забезпечують надійний захист на протязі 40…45 хвилин. Шолом-маска ШМ-62 виготовляється п’яти зростів (0, 1, 2, 3 і 4). Підбір потрібного зросту шолома-маски здійснюється за величиною вертикального периметру голови (який вимірюється сантиметровою стрічкою за замкнутою лінією, що проходить через маківку, щоки та виступаючу частину підборіддя) з урахуванням таких даних: до 63 см – 0 зріст; 63,5…65,5 см – 1-й зріст; 66…68 см – 2-й зріст; 68,5…70,5 см – 3-й зріст; 71 см і більше – 4-й зріст.

Згідно з вимогами діючих нормативних документів особовий склад формувань ЦЗ об’єктів господарювання повинен бути забезпечений протигазами і респіраторами на 110%, а населення на 100%.

Найпоширенішими у ЄДС ЦЗ засобами особистого захисту шкірних покривів є захисний фільтруючий одяг (наприклад, комплект ЗФО-58) та ізолюючі костюми (наприклад, легкий захисний костюм типу Л-1).

ЗФО-58 забезпечує захист шкірних покривів від РР, БЗ, парів і аерозолів БОР та НХР і складається з бавовняного (просоченого особливим розчином) комбінезону з капюшоном ЗФО, чоловічої натільної білизни, бавовняних онуч, водостійких чобіт і каски. Час безперервного перебування у ЗФО-58 залежить від температури повітря оточуючого середовища і не перевищує 12…14 годин.

Костюм типу Л-1 призначений для захисту шкірних покривів людини при тривалому перебування на місцевості, зараженій (забрудненій) РР, БЗ, БОР, НХР, а також при виконанні робіт з дегазації, дезактивації та дезинфекції місцевості, будівель (споруд), приміщень, транспортних засобів, техніки, технологічного обладнання, одягу, взуття і т. ін. Комплект Л-1 складається із захисної сорочки з капюшоном, захисних штанів з панчохами і захисних рукавець.

Тривалість безперервного перебування у костюмі Л-1 (з екрануючим комбінезоном) не повинна перевищувати: 1,0…1,5 год. (при температурі оточуючого середовища – t_ОС = 30°С); 1,5…2 год. (при t_ОС = 25…29°С); 2,0…2,5 год. (при t_ОС = 20…24°С); 3 год. (при t_ОС = 15…19°С); 4 год. (при t_ОС ≤ 15°С);

ЗФО-58 і Л-1 виготовляються трьох зростів:

1^й – для людей зростом до 165 см,

2^й – для людей зростом до 165…172 см,

3^й – для людей зростом більше 172 см.

Медичні засоби особистого захисту (наприклад, аптечка індивідуальна типу АІ-2, перев’язувальний пакет індивідуальний типу ППІ, індивідуальний протихімічний пакет типу ІПП-8(9, 10)) призначені для надання невідкладної медичної допомоги у зоні НС, а також для запобігання і послаблення впливу отруйних речовин, бактеріальних засобів та іонізуючих випромінювань.

Аптечка індивідуальна АІ-2 являє собою пластмасовий футляр, в якому містяться:

• шприц-тюбик з протибольовим засобом (застосовується для запобігання виникненню больового шоку внаслідок тяжких поранень і травм, переламів кісток, обширних опіків);

• лікарські препарати (протиблювотний засіб, протибактеріальні засоби №1 і №2);

• антидот (для запобігання і послаблення впливу отруйних речовин нервово- паралітичної дії);

• радіопротектори (радіозахисні засоби №1 і №2).

Перев’язувальний пакет індивідуальний ППІ (призначений для накладання стерильних пов’язок) складається з бинта (шириною 10 см і довжиною 7 м) з двома ватномарлевими подушечками (одна з яких пришита до кінця бинта, а іншу можна пересувати вздовж бинта), укладеного в герметичний пакет із стерильною внутрішньою поверхнею. Цю стерильну поверхню «використовують для ущільнення» при накладанні стерильної пов’язки у разі проникаючого поранення грудної клітки.

Індивідуальний протихімічний пакет (наприклад, типу ІПП-8) призначений для знезаражування крапель БОР і НХР (а також «змивання радіонуклідів»), що опинилися на відкритих ділянках шкірних покривів та одязі, при проведенні часткової санобробки людей у зоні НС (з метою відновлення їх боєздатності).

Згідно з вимогами діючих нормативно-правових документів в Україні (в залежності від величини фактично існуючої на конкретній території потужності дози

іонізуючих випромінювань - Р_факт) може запроваджуватись один з п’яти

 

Рис. 4.24 Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8

 

 

Рис. 4.25 Аптечка індивідуальна АІ-2

 

 

 

Рис. 4.26 Індивідуальний перев‘язувальний пакет

 

режимів радіаційного захисту населення:

• режим І – вводиться при Р_факт = 0,1…0,3 м рад/год. Передбачає: герметизацію приміщень; укриття в них дітей; герметизацію продуктів харчування і води; обмеження перебування дорослих на відкритій місцевості (не більше ніж 3 год. за добу);

• режим ІІ – вводиться при Р_факт = 0,3…1,5 м рад/год. Передбачає: проведення йодної профілактики у дітей; перебування дорослих на відкритій місцевості тільки із застосуванням респіраторів або протигазів;

• режим ІІІ – вводиться при Р_факт = 1,5…15 м рад/год. Передбачає: проведення йодної профілактики всього населення; проведення часткової евакуації;

• режим ІV – вводиться при Р_факт = 15…100 м рад/год. Передбачає проведення повної евакуації населення (крім персоналу спец підрозділів ЄДС ЦЗ);

• режим V – вводиться при Р_факт > 100 м рад/год. Передбачає повну евакуацію всіх.

Захист населення від несприятливих побутових і нестандартних ситуацій включає: здійснення заходів з виявлення і проведення оцінки наслідків таких ситуацій; організацію і надання допомоги населенню; розроблення типових рекомендацій щодо дій в умовах виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій; проведення спеціальних аварійно-рятувальних робіт (ст. 17 Закону).