Стан техногенної та природної безпеки в Україні

Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи розраховано інтегральний показник техногенної та природної небезпеки регіонів України, який враховує потенційні загрози, реальні матеріальні збитки та ризики смертності населення від надзвичайних ситуацій. Середній інтегральний показник за даними 2003 року (0,227) на 12% більший за показник 2002 року (0,203).

До регіонів підвищеної небезпеки (що значно перевищують середній показник по державі 0,227) належать Миколаївська (0,478), Херсонська (0,447), Запорізька (0,379), Хмельницька (0,356), Харківська (0,256), Одеська (0,257) області та АР Крим (0,286).

До регіонів помірної небезпеки (що близькі до середнього показника по державі 0,227) належать Київська (0,248), Чернівецька (0,247), Чернігівська (0,246), Дніпропетровська (0,245), Донецька (0.238), Львівська (0,235), Житомирська (0,206), Івано-Франківська (0,204), Сумська (0,191), Луганська (0,188) області.

До регіонів відносної безпеки (менше за середньо-український показник -0,227) можна віднести: Полтавську (0,168), Черкаську (0,149), Вінницьку (0,141), Волинську (0,135), Рівненську (0,125), Закарпатську (0,098), Тернопільську (0,087), Кіровоградську (0,0492) області.

Як відомо, розвинена промисловість, надвисока її концентрація в окремих регіонах, великі промислові комплекси, на яких зосереджено потенційно небезпечні об'єкти різної категорії та потужності, обумовлюють і велику вірогідність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій, які несуть загрозу для людини, економіки і природного середовища.

На сьогодні найбільшу техногенну загрозу несуть у собі об'єкти атомної енергетики, урановидобувної та переробної промисловості, джерела іонізуючого випромінювання, що використовуються у виробництві, науково-дослідній роботі і в медицині, радіоактивні відходи та радіаційно-небезпечні об'єкти на території сусідніх країн.

В Україні наразі функціонує 4 атомні електростанції з 13 енергоблоками. Най­більшу небезпеку становить об'єкт "Укриття" над 4-м зруйнованим блоком Чорнобильської АЕС. Ще на 3 тис. об'єктів використовуються джерела іонізуючого випромінювання, в тому числі майже 2,5 тис. у медичних закладах. Значну небезпеку становлять хвостосховища стосховища підприємств із переробки урану, які займають площу 542 га і містять близько 66 млн. тонн радіоактивних речовин.

На 1,5 тис. промислових об'єктів зберігається або використовується понад 300 тис. тонн небезпечних хімічних речовин, зокрема понад 9 тис. тонн хлору, 200 тис. тонн аміаку.

При виникненні надзвичайних ситуацій на хімічно небезпечних об'єктах у зони можливого хімічного зараження можуть потрапити понад 250 адміністративно-територіальних одиниць, на яких мешкає понад 17 млн. людей.

Великою проблемою для України залишається забезпечення належних умов зберігання, утилізації та знешкодження відходів. Загальна площа земель, зайнятих під нагромадження відходів (відвали, терикони, шламонакопичувачі, звалища тощо), становить понад 160 тис. га, а загальна кількість відходів перевищує 5 млрд. тонн, причому близько 60 млн. тонн належать до 1-3 класів хімічної небезпеки. Місця нагромадження відходів у більшості своїй не відповідають нормам і спричиняють інтенсивне забруднення Грунтів, поверхневих і підземних вод та атмосферного повітря. В Україні діє понад 1,5 тис. пожежовибухонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено близько 13 млн. тонн твердих та рідких небезпечних речовин. Переважна більшість пожежовибухонебезпечних об'єктів розташована в центральних, східних та південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні та металургійні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-аміакопроводів, експлуатуються вугільні шахти, нафтові та газові промисли. Найбільш ризикова щодо виникнення надзвичайних ситуацій - вугільна промисловість, зокрема, вугільні шахти. На сьогодні з майже 200 діючих шахт значна кількість працює без реконструкції вже понад 20 років.

Більшість із них потребують заміни вентиляційного обладнання. Близько 90% шахт - газонебезпечні, 30% - небезпечні через раптові викиди вугілля, породи та газу, 70% - небезпечні через вибухи викидів вугілля, 30% - через самозаймання вугілля.

Значну гідродинамічну небезпеку становлять водосховища, греблі, дамби, шлюзи, зокрема, захисні споруди Дніпровського каскаду, із метою захисту від підтоплення і затоплення територій побудовано комплекс захисних споруд, до якого входить 31 насосна станція, які перекачують щорічно близько 3,0 км¹ води, З компресорні станції, 308,4 км захисних дамб, 118 інших гідротехнічних споруд та 325 км берегоукріплень. Тривалий період експлуатації цих споруд значною мірою призвів до їх технічного зносу. Чимала частина захисних гідротехнічних споруд на дніпровських водосховищах вже стали потенційно небезпечними об'єктами.

Розвинута мережа дорожньо-транспортних комунікацій, їх стан, перевезення ними переважної кількості небезпечних вантажів та функціонування всіх видів транспортних засобів несуть значну загрозу для людей, економіки та природного середовища. Адже щорічно в Україні перевозиться транспортом загального користування понад 900 млн. тонн вантажів, у тому числі значна частка небезпечних, та понад 3,0 млрд. пасажирів. Попри позитивні зрушення, на залізничному транспорті ще низьким залишається рівень технічного стану колій, стрілочних переводів, земляного полотна та штучних споруд, що обумовлює не­обхідність обмеження швидкості (до 40-60 км/год) на 3 тис. км головних колій, а на 357 км швидкість обмежена до 20-25 км/год.

Невід'ємною і найбільш відповідальною складовою частиною дорожньо-транспортної мережі є мости. Всього на автомобільних дорогах України по­будовано понад 16 тис. мостів і шляхопроводів, із них понад 45% мостів за своїми параметрами не відповідають нинішнім потребам та вимогам безпеки дорожнього руху. А протяжність магістральних трубопроводів по території України становить понад 43 тис. км, із них: магістральних газопроводів - 35 тис. км, магістральних нафтопроводів - 4 тис. км, продуктопроводів -3,3 тис. км. Близько 14% лінійної частини магістральних газопроводів побудовано у 60-70-ті роки і нині вони відпрацювали свій амортизаційний термін. Потреба в їх оновленні становить 500 км на рік. фактичне ж виконання робіт із капітального ремонту та реконструкції газотранспортної мережі майже у 10 разів нижче від необхідного. До того ж аварії та навмисні пошкодження на магістральних продуктопроводах спричиняють забруднення довкілля, а отже, стають джерелами підвищеної екологічної небезпеки.

Житлово-комунальне господарство у містах і селищах міського типу в Ук­раїні характеризується теж незадовільним станом споруд, обладнання, недосконалістю системи управління галуззю. Аналіз технічного стану цент­ралізованих систем водопостачання свідчить, що четверта частина водо­провідних споруд і мереж відпрацювала нормативний термін амортизації. Половина насосних агрегатів фактично замортизована, а 40% потребує заміни. Понад 29% загальної кількості мереж перебуває в аварійному стані. Через дефіцит потужностей більше половини міст із населенням понад 100 тис. чол. забезпечуються питною водою лише за графіком. Особливе занепокоєння викликає проблема якості питної води. Адже переважна більшість діючих споруд водопостачання та водовідведення теж побудована в 60-70-х роках і вже не може забезпечити належну якість води. В критичному стані перебуває каналізаційне господарство. На комунальних спорудах із 10,6 млн. куб. м стічних вод за добу проходять очищення лише 9,6 млн. куб. м, тобто щодоби у водні об'єкти скидається 1 млн. куб. м стоків. При виникненні певних надзвичайних ситуацій їх дія може поширюватись на територію кількох країн. Прикладом може бути Чорнобильська катастрофа, яка мала глобальні наслідки, але з найбільшою силою проявилася в Україні, Білорусі, Росії.

Відповідно нині для території України транскордонну потенційну небезпеку становлять за відповідних умов: Курська, Смоленська АЕС (Росія), Інгалінська АЕС (Литва). При аваріях із високим рівнем активності до них можуть додатися АЕС у Болгарії, Угорщині та Словаччині.

Крім АЕС, негативний транскордонний вплив можуть заподіяти підприємства хімічної промисловості, які розміщені в прикордонних районах. При можливих аваріях на великих хімічних підприємствах у Вінниці, Новому Роздолі, Калуші їх наслідки можуть бути небезпечними для східноєвропейських країн. Аварійні ситуації на підприємствах в Сєвєродонецьку, Первомайському, Шостці, Рубіжному можуть становити небезпеку для території Росії. Для України потенційну небезпеку можуть становити хімічні підприємства Польщі, Східної Словаччини тощо.

Помітну небезпеку для здоров'я і життя людей у всіх країнах становлять випадки терористичних акцій, які здійснюються як проти окремих громадян чи об'єктів, так і проти країн у цілому. Зокрема, в разі вибуху на потенційно небезпечному об'єкті виникає небезпека реалізації техногенної аварії, яка може призвести до значних людських жертв та матеріальних збитків. До таких об'єктів у першу чергу слід віднести атомні електростанції, транспортні вузли, магістральні трубопроводи, військові склади та арсенали, промислові підприємства, які виробляють та зберігають високотоксичні і отруйні речовини, біологічні препарати, системи централізованого водопостачання та інші. На сьогодні в реєстрі аварійно небезпечних об'єктів фігурує 2260 таких, у тому числі, непридатних до нормальної експлуатації - 1549, аварійних -711.

Ризик виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру значною мірою визначається станом потенційно небезпечних об'єктів. До Державного реєстру ПНО внесено 8482 об'єкти, до числа яких входять промислові підприємства, шахти, кар'єри, магістральні газо-, нафто- і продуктопроводи, гідротехнічні споруди, вузлові залізничні станції, мости, тунелі, накопичувачі та полігони промислових відходів, місця збереження небезпечних речовин та ін. До Державного реєстру об'єктів підвищеної небезпеки внесено 2108 об'єктів, які належать 877 суб'єктам господарської діяльності.

Одночасно з динамічним зростанням обсягів виробництва на високому рівні тримається виробничий травматизм. Так, у 2003 році в Україні на виробництві загинуло 1230 осіб, сталося 258 групових нещасних випадків (із кількістю травмованих 2-4 особи) та 29 аварій. Попри зменшення загальної кількості нещасних випадків, високий рівень травматизму не знижується у вугільній галузі, де загинуло 217 осіб, агропромисловому комплексі (загинуло 276), будівництві (загинуло 133), на транспорті (загинуло 130), у соціально-культурній сфері та торгівлі (загинуло 129). Більше половини випадків загального (66,3%) і смертельного (62,5%) травматизму припадає на Автономну Республіку Крим, Дніпропетровську, Донецьку, Київську, Луганську, Одеську та Харківську області.

Аналіз смертельних і групових нещасних випадків, аварійних ситуацій щодо причин їх виникнення засвідчує, що в середньому в 70% випадків ці причини мають організаційний характер. З технічної вини сталося близько 20% нещасних випадків та аварій, а через психофізіологічний характер - 10%.

Великих втрат, людських і матеріальних, завдають пожежі. Лише протягом 2003 року виникло 61 тис. 280 пожеж, в яких загинуло 3915 осіб (у тому числі 130 дітей) та отримали травми 1850. Внаслідок пожеж у 2003 році завдано збитків на суму 441,7 млн. грн., із них прямих близько 89,1 млн. гривень.

А на наших дорогах, образно кажучи, триває стан мовби неоголошеної війни. Внаслідок 42409 дорожньо-транспортних пригод торік загинуло 7149 і поранено 47458 осіб. Та ще віл нещасних випадків із різних причин померло 71916 осіб. Найбільше померлих, понад 10% від загальної кількості, зареєстровано в Донецькій (8304 особи), вище 8% - у Дніпропетровській (5925 осіб), перейшло рубіж 6 % - у Харківській (4771 особа). Одеській (4394 особи) та Луганській (4339 осіб) областях. В результаті в 2003 році по Україні усереднений показник смерт­ності населення від нещасних випадків (число померлих на 100 тис. осіб) становить 150.4. Значно пише цього усередненого показника сягає смертність у Чернігівській (187,7), Кіровоградській (186,1), Запорізькій (183,6), Полтавській (182.4), Одеській (180,1), Сумській (178,6), Херсонській (177,2), Миколаївській (175,4), Донецькій (174,9) та Луганській (174,3) областях. Попонні причини загибелі людей від нещасних випадків такі самогубство 112306 осіб), нещасні випадки, пов'язані із транспортними засобами (9288 осіб), випадки отруєння алкоголем (9132 особи), убивства(5255 осіб), інші форми отруєння (4539 осіб), випадки утоплення (3462 особи) та падіння І висоти або на небезпечні предмети (3242 особи). Зокрема, найбільшу кількість померлих від утоплення засвідчено у Донецькій (289 осіб). Дніпропетровській (239 осіб) та Одеській (192 особи) областях, а найменшу - у Чернівецькій (57 осіб), Тернопільській (68 осіб). Закарпатській (85 осіб) та Волинській (87 осіб) областях. А усереднений показник смертності населення (число померлих на 100 тис. осіб) від утоплення становить 7.2. У Миколаївській та Чернігівській областях нижче - 11,1. у Херсонській 1,1 Миколаївській областях відповідно 10.1 та 10.0. Найбільшу ж кількість померлих від нещасних випадків, викликаних вогнем, зареєстровано в Луганській (287 осіб), Одеській (258 осіб) та Донецькій (184 особи) областях.

За останні 30 років спостережень на території України занотовано близько 20 тисяч зсувів, обвалів, осипів загальною площею 1880 кв. км та понад 5 тисяч провальних форм карсту, осідання земної поверхні. їх кількість, у порівнянні з обстеженням у 80 роки, збільшилась майже на 45%, а площа поширення - на 28,8%, що негативно впливає на безпеку споруд і будівель, функціонування господарських об'єктів і території держави в цілому. Активна ж господарська діяльність без проведення необхідних інженерно-захисних заходів викликала поширення зсувних процесів на території майже 200 міст і селищ міського типу Автономної Республіки Крим, Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Закар­патської. Запорізької, Івано-Франківської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської. Сумської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької областей, що створює постійну загрозу виникнення надзвичайних ситуацій.

Серед цього виду стихійного лиха найбільшу небезпеку становлять зсуви, що відбуваються на забудованих територіях, які можуть виникати миттєво і важко піддаються прогнозуванню. А ліквідація наслідків таких зсувних явищ вимагає відчутних фінансових і матеріальних витрат та залучення значних сил і засобів.

Досить розповсюдженим небезпечним явищем природного і техногенного характеру є підтоплення територій. Тільки за останні 20 років кількість міст і селищ із сталими проявами підтоплення зросла удвічі - з 265 до 541, а загальна площа підтоплених територій у цих містах і селищах збільшилася з 88,6 тис. га до 196,2 тис. га. Скажімо, в Рівненській області процесами підтоплення охоплено близько 52% загальної площі, Волинській -82%, Житомирській - 83%. У цих регіонах головний фактор підтоплення це гідрогеологічні умови. Треба мати на увазі, що техногенне підтоплення характерне для регіонів із високим рівнем міської забудови. Так, у Дніпропетровську площа підтоплених ділянок становить близько 6,3 тис. га (18% міської території), у Харкові (10 тис. га), Запоріжжі (9 тис. га), Донецьку (5,2тис. га). У Донецьку площі підтоплених земель становлять 5180 га (31 відсоток міської території), а в Макіївці - 1690га (42%). У деяких містах і селищах міського типу розміри площ підтоплення сягають іноді 50% їх території.

Спостереження свідчать про негативну тенденцію зростання підтоплених площ у зонах впливу водосховищ та зрошувального землеробства, в гірни­чодобувних регіонах. Також у стані стійкого підтоплення перебуває 454 сільські населені пункти, з них 223 - у зонах впливу зрошуваного землеробства та великих водосховищ. За даними багаторічних спостережень за режимом ґрунтових вод на масивах зрошення півдня України інтенсивність приросту рівнів перебуває в чіткій залежності від водоподачі і в середньому складає 0,3-0,8 м/рік. Так, за даними Держводгоспу в сільській місцевості цього регіону в підтопленому стані у зоні зрошуваного землеробства опинилося 196 селищ, із них найбільше в Херсонській - 76 сіл, Автономній Республіці Крим - 50 сіл, Дніпропетровській - 40, Миколаївській - 23 села.

На терені Донбасу при загальній площі вуглепромислових районів близько 15 тис. кв. км, площа осідання сягає 8 тис. кв. км, а в Дніпропетровській області - майже 500 кв. км. Сумарне просідання земної поверхні у Західному Донбасі може досягти 5-7 метрів, внаслідок чого в зоні затоплення і підтоплення опиниться до 14,4 тис. га, на яких вже нині підтоплена значна кількість населених пунктів, не використовуються понад 6 тис. га сільгоспугідь. Аналогічні процеси (хоч менші за масштабом) відбуваються на території Львівсько-Волинського вуглепро­мислового басейну.

Негативний вплив на господарську діяльність спричиняє розвиток карстових процесів, які спостерігаються на 37% території України, а на 24% він може безпосередньо впливати на господарчу діяльність. Безперечно, що одними з найбільш загрозливих явищ природи, які призводять до катастрофічних наслідків, є землетруси. Варто завжди мати на увазі, що Західні. Південно-Західні та Південні області України розташовані на окраїні потужного Середземноморсько-Альпійсько-Трансазійського сейсмогенного поясу планети. До 40% території держави можуть бути охоплені безпосереднім впливом небезпечних сейсмічних подій і до 70% - спільним впливом землетрусів із підтопленням, зсувами та іншими інженерно-геологічними процесами, що позначаються на стійкості споруд. Згідно з сейсмічним районуванням, майже 120 тис. км², що становить близько 20% території країни, із населенням майже в 11 млн. осіб та значною кількістю об'єктів промисловості перебувають у сейсмонебезпечних зонах, де сила можливих землетрусів оцінюється на рівні від 6 до 8 балів (за 12-бальною шкалою М8К-64). Ця зона охоплює території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Одеської, Закарпатської, Херсонської, Хмельницької областей.

Як свідчить статистика, лише протягом 1997-2003 рр. на території України виникло понад 70 надзвичайних ситуацій геологічного характеру. А техно-природні процеси підтоплення, які охопили значну територію країни, взагалі можна віднести до "постійно діючої надзвичайної ситуації". З огляду на вплив техногенного навантаження, найбільш несприятливі умови з підтопленням склалися в містах Вугледар, Керч, Кременчук, Кривий Ріг, Котовськ, Маріуполь, Одеса, Первомайськ, Сєвєродонецьк, Слов'янськ, Херсон та низці інших.

Відомо, що виникнення надзвичайних ситуацій природного характеру значною мірою залежить від гідрометеорологічних умов. Та для останнього двадцятиріччя характерна підвищена повторюваність стихійних гідрометеорологічних явищ. Скажімо, двічі за три роки Закарпаття зазнавало руйнівної сили паводків (1998, 2001), руйнівні смерчі, шквали, крупний град, зледеніння спостерігалися на Волині (1987), Тернопільщині (2000), Вінниччині (2000), Житомирщині (2001), Одещині (2001) та в цілій низці інших областей. Глобальне потепління клімату, яке проявляється в змінах кліматичних умов, стало однією з причин ускладнення прогнозованості небезпечних явищ та можливого зменшення періоду завчасного передбачення нападів стихії. Отже, господарський комплекс країни та населення постійно мають бути готовими до погодних та інших природних аномалій і явищ, а відтак і пов'язаних із ними надзвичайних ситуацій.

Значної шкоди завдають пожежі не тільки в людських осідках, а й у природних екосистемах. Серед них найбільш поширені лісові пожежі, пожежі степових масивів та на торфовищах. Так, у 2001 році загальна площа уражених пожежами лісів склала 2960 га. У 2002 році ця площа уражених пожежами лісів вже склала 3387 га, із них верховими пожежами охоплено - 390 га, а протягом липня — вересня 2002 року лише на торфовищах було зафіксовано 38 осередків пожеж на площі понад 350 га. У 2003 році в лісовому фонді Ук­раїни виникло 4527 пожеж, якими зачеплено територію 2833 га та 123 га нелісових земель.