Кваліфікація крадіжки та грабежу чужого майна.

Найпоширенішим способом розкрадання є крадіжка. Основна її ознака - це таємний спосіб викрадення чужого майна.

Таємно - значить непомітно для: ) власника, володаря або охоронця — за їх відсутності їх присутності, але коли вони не помічають чи не УСВІДОМЛЮЮТЬ факту розкрадання (внаслідок різних особ-Іивих обставин);

2) третіх осіб (сторонніх), які не помічають викрадення або не усвідомлюють сутності того, що відбувається.

Розкрадання визнається таємним, коли воно спостерігається і усвідомлюється співучасниками та особами причетними до цього злочину.

Найбільшу складність становить визначення того, таємний чи відкритий характер має розкрадання чужого майна в тих випадках, коли воно вчиняється в присутності сторонніх осіб (які не є ні матеріально відповідальними особами, ні охоронцями майна, ні особами, що використовують його для роботи тощо). Такі розкрадання трапляються на багатьох виробництвах - кондитерської, горілчаної, м'ясо-молочної промисловості і т. ін.- у присутності співробітників, які бачать і усвідомлюють факт викрадення, що розуміє і винна особа.

За таких обставин розкрадання визнається таємним чи відкритим залежно від оцінки винним ставлення присутніх до його поведінки. Якщо винний вважає або безсумнівно знає, що присутні при цьому схвалюють його дії чи принаймні байдуже ставляться до них, то розкрадання визнається таємним. Якщо ж винна особа не знає, як оцінюють присутні його дії, а тим більше коли знає, що присутні не схвалюють їх, і все ж таки чинить викрадення, то воно визнається відкритим.

Розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно вчиняється в присутності будь-яких осіб, які не усвідомлюють факт викрадення через малолітність (діти 5-6-літ-нього віку), хворобу або у зв'язку з іншими особливими обставинами. Як зазначив Пленум Верховного Суду України, при відмежуванні крадіжки від грабежу належить виходити зі спрямованості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій. У зв'язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно вчинюється за відсутності потерпілого чи інших осіб, а й тоді, коли воно відбувається в їх присутності за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них, а також тоді, коли потерпілий чи інші особи не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна.1 "

Вирішальним для розмежування таємного і відкритого розкрадання є суб'єктивний чинник - думка, міркування винної особи, її оцінка сприйняття присутніми йо-) дій. Тому, якщо винний сумлінно помилявся, вважаючи що вчинене ним розкрадання або ніхто не спостерігає, або ті, хто спостерігають його дії, не розуміють того, що дійсно відбувається, тобто не усвідомлюють факту розкрадання, то воно визнається таємним, розкрадання визнається таємним навіть тоді, коли в дійсності дії винного хтось спостерігав і розумів - вчинюється розкрадання. І навпаки, якщо розкрадання ніхто не бачив, але винний через якісь особливі обставини вважав, що його дії хтось спостерігає, тобто розумів, що він вчиняє розкрадання у присутності сторонніх осіб, яких він не знає і не знає їхньої оцінки своїх дій, то в таких випадках розкрадання визнається відкритим.

Наприклад, П., працюючи в нічну зміну, зайшов до сушильної комори рибозаводу і став викрадати в'ялену рибу. Коли П. склав у мішок близько 40 кг риби, то побачив, що одна з дверей комори почала повільно відчинятися. В коморі світло було слабке, і П. здалося, що до комори заходять робітники іншої зміни. Щоб його не затримали, П. схопив мішок з рибою і втік. Потім слідчому і в суді П. стверджував, що викрав лише 40 кг риби, бо прийшли на роботу робітники іншої зміни, помітили його, і він змушений був тікати. У справі було доведено, що в той час, коли П. викрадав рибу, до комори ніхто не заходив і його там ніхто не бачив. Районний суд засудив П. за грабіж за ч. 1 ст. 186 КК, кваліфікуючи його дії як відкрите розкрадання.

Таке рішення треба визнати правильним, оскільки головне у злочині - це лиха воля, злочинна рішучість вчинити зло, тобто суб'єктивний фактор дії. Саме тому кримінальна відповідальність грунтується на суб'єктивних підставах, а об'єктивна осудність виключається законодавством у демократичному суспільстві.

З усього наведеного можна зробити висновок: головна різниця між таємним і відкритим розкраданням по-Іягає в тому, що при відкритому розкраданні винний Долає істотну психічну перешкоду, психічний бар'єр, Докладає значних вольових зусиль для того, щоб їх по-олати, розуміючи, що його дії усвідомлюють, розуміють і осуджують присутні при цьому особи (власники,володарі, охоронці, сторонні). Така психічна перешкода, бар'єр виникає і тоді, коли в дійсності факту розкрадання ніхто не бачить, не спостерігає, але винний, сумлінно помиляючись, вважає, що його бачать, спостерігають і щомиті можуть затримати, покликати міліцію тощо. У тих випадках, коли під час розкрадання такої психічної перешкоди не виникає, воно повинно визнаватись таємним.

Отже, таємним визнається розкрадання, при вчиненні якого винний не зустрічає ніяких психічних перешкод, бо впевнений у тому, що його дії ніхто не спостерігає, не бачить, не усвідомлює факту розкрадання, а присутні при цьому сторонні особи не осуджують його дії або ставляться до них байдуже.

Крім загальних кваліфікуючих ознак (повторність, вчинення розкрадання групою осіб, організованою групою, у великих чи особливо великих розмірах), крадіжка визнається кваліфікованою, якщо вона була вчинена з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. Зет. 185КК).

Проникнення - це термін не технічний, а юридичний. Головне в ньому не фізичне пересування чи перебу*-вання, не фізичний рух, а його юридичний зміст - за дозволом чи без нього особа перебувала в приміщенні, сховищі чи житлі; легально чи нелегально вона увійшла, до приміщення, сховища чи житла. Проникнення можна визначити як протиправне, недозволене вторгнення до приміщення, сховища чи житла з метою вчинити крадіжку, грабіж чи розбій. Воно може здійснюватися як таємно, так г відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, а також з допомогою різних засобів, які дають можливість винній особі викрадати майно з житла, іншого приміщення чи сховища без входження до них.1

Проникнення - це вторгнення нелегальне, без дозволу, поза волею посадових чи матеріально відповідальних осіб або мешканців, присутніх або відсутніх у приміщенні, сховищі, житловому будинку чи квартирі. Проникнути в житло, інше приміщення, сховище винний може способом:

а) усунення перешкод (запорів, замків, загороди, охорони тощо); б) подолання опору людей; в) обману; г) використання зручних обставин (якщо приміщення, сховище чи житло залишені незачиненими, без охорони тощо).

Викрадення не може кваліфікуватися як вчинене з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, якщо винна особа була допущена туди уповноваженою особою або особою, яка мешкала там, або опинилася там з їхнього дозволу, на їх запрошення, або якщо винний мав право туди увійти. Тому, зокрема, викрадення товарів з магазину під час його роботи не може кваліфікуватися як вчинене з проникненням у приміщення, оскільки за таких обставин немає проникнення.

Не можуть вважатися такими, що проникли в приміщення чи сховище, ті особи, які в цих приміщеннях працюють (сторожі, підсобні робітники, вантажники), якщо вони вчинили викрадення під час роботи.

Не може бути кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло» в діях особи, яка проживала з потерпілим в одній квартирі. Таку помилку зробив районний суд у справі Б., засудивши його за ч. З ст. 185 КК. Його було визнано винним у тому, що, заволодівши ключем від квартири своєї матері, він викрав у неї 7800 крб. Того ж дня Б. було затримано, гроші у нього вилучені і повернуті матері.

Президія обласного суду визнала таку кваліфікацію дій Б. неправильною і зазначила, що Б. був членом сім'ї матері, постійно жив у її квартирі. Тому висновок органів попереднього слідства і суду про те, що Б. протиправне проник у квартиру, де проживав, є неправильним і суперечить змісту ч. З ст. 185 КК. У зв'язку з цим президія обласного суду дії Б. перекваліфікувала з ч. З на ч. 2 ст. 185 КК за ознакою заподіяння потерпілому значної шкоди.'

Проникнення у житло, інше приміщення чи сховище є кваліфікуючою ознакою не саме по собі, а лише за наявності мети - викрасти майно чи гроші. Причому треба довести, що цю мету винний мав, уже проникаючи в жит-Іо, інше приміщення чи сховище. Якщо ж така мета виникла у винного вже під час перебування в приміщенні, сховищі чи житлі, куди він увійшов легально, за дозволом чи на запрошення, то його дії не мають такої кваліфікуючої ознаки. У тих випадках, коли винний потрапив у приміщення, сховище чи житло з відповідного дозволу використавши для цього дійсний чи вигаданий привід з метою викрасти майно чи заволодіти ним, його дії кваліфікуються як вчинені з проникненням у житло, інще приміщення чи сховище.1

Житло - це приміщення, призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок квартира, кімната у готелі, дача, садовий будинок тощо)' а також ті складові його частини, що їх використовують для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від житлових будинків погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).

Приміщенням визнається будова, споруда, призначена для розміщення там людей чи матеріальних цінностей. Воно може бути постійне і тимчасове, стаціонарне і пересувне.

Сховище - це відведена для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей ділянка території, обладнана огорожею чи технічними засобами або забезпечена іншою охороною (пересувні автолавки, рефрижератори, контейнери і т. ін.).

До сховищ не належать ділянки території, які використовують не для зберігання, а, наприклад, для вирощування якої-небудь продукції (городи, сади, баштани, ставки тощо). Безпідставно, зокрема, були кваліфіковані за ч. З ст. 185 КК дії К. як вчинені з проникненням у приміщення. К. був визнаний винним у тому, що вночі за попередньою змовою з іншою особою проник до теплиці радгоспу, звідки викрав 110 кг огірків на суму 60 500 крб.

Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України визнала таку кваліфікацію дій К. неправильною і вказала, що теплиця за своїм призначенням є виробничою ділянкою, яка створена не для зберігання матеріальних цінностей, а для вирощування городніх культур, і тому її не можна визнати іншим приміщенім чи 'сховищем. Отже дії К. треба кваліфікувати за 2ст. 185 КК.1

Не були також визнані сховищем монетоприймачі телефонів-автоматів. С. було засуджено за ч. З ст. 185 КК. Він був визнаний винним у тому, що за попередньою змовою з О. викрав з трьох телефонів-автоматів три скарбнички з розмінною монетою на суму 260 крб. Як свідчать матеріали справи, С. разом з О. викрали гроші з трьох телефонів-автоматів, що знаходилися у кабінах, які на ніч не замикались і ніким не охоронялись, тобто не є таким сховищем. Тому дії С. неправильно кваліфіковані як викрадення державного майна з проникненням у сховище.

Якщо викрадення було вчинене з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище за попередньою змовою групою осіб, то дії винних кваліфікуються за частиною 3 ст. 185 КК. Кваліфікувати такі дії ще й за частиною 2 цієї статті не потрібно. Але за вину мають бути поставлені всі кваліфікуючі ознаки злочину.

У тих випадках, коли розкрадання з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище було вчинене за попередньою змовою з особою, яка охороняла це майно, дії обох винних кваліфікуються за ч. З ст. 185 КК.

Крадіжка визнається кваліфікованою і в тих випадках, коли цим потерпілому було заподіяно значної шкоди (ч. З ст. 185 КК). Для визначення розміру шкоди враховуються: а) вартість краденого на час вчинення злочину; б) кількість викраденого майна; в) значущість майна для потерпілого; г) матеріальне становище потерпілого; д) наявність у потерпілого утриманців та інші обставини.

Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцитність викраденого, престижність володіння певним майном), при визначенні розміру викраденого до уваги не беруться. Розмір заподіяних потерпілому збитків визна-Іється, виходячи з вартості майна на момент вчинення очину за державними роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним, вирощені чи добуті на законних підставах. Якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи комісійними цінами, вартість повинна визначатися виходячи з цих цін на час вчинення злочину.1

Розкрадання визнається вчиненим відкрито (грабіж), якщо його бачать, усвідомлюють і розуміють власники, володарі, охоронці, а також сторонні особи, які, на думку винного, не схвалюють його дій.

Вирішальне значення для визнання розкрадання від критим має суб'єктивне переконання винного. Якщо він впевнений, що діє таємно (сумлінно помиляючись), то хоч би в дійсності його дії і спостерігались кимсь, роз крадання не може бути визнане відкритим. Розкрадання визнається відкритими тоді, коли воно вчиняється у при сутності малолітніх, старших за 5-6-літній вік, оскільки, як свідчить практика, особи в такому віці вже розуміють суспільну сутність розкрадання. «

Інколи розкрадання починається таємно, а потім викривається і стає відкритим. Кваліфікація злочину в таких випадках залежить від того, як діяла винна особа потім.

Якщо винного викрито і він припинив викрадення, то його дії кваліфікуються як замах на крадіжку за ст. І 5 і відповідною частиною ст. 185 КК.

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, не дивлячись на це, продовжені винною особою з метою заволодіти майном або його утримати, кваліфікуються як грабіж. А коли винний застосував насильство чи висловлював погрози його застосувати, його дії кваліфікуються як грабіж чи розбій залежно від характеру насильства чи погроз.2

Дії, розпочаті як таємне розкрадання чужого майна, а закінчені у присутності сторонніх осіб, кваліфікуються як грабіж, оскільки винна особа в такому випадку розуміє І усвідомлює, що вона викрита, але від закінчення злочину не відмовилася. Таке переростання крадіжки в грабіж можливе лише до моменту закінчення крадіжки. Тому коли винний закінчив крадіжку, відійшов з місця вчинення злочину і мав можливість використати викрадене майно або розпорядитись ним, крадіжка уже не може перерости у грабіж.

Дії винного не можуть бути кваліфіковані як грабіж, якщо не доведено, що він мав умисел відкрито викрасти чуже майно. Неправильно, зокрема, були кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК дії У. Його було засуджено за те, що він викрав у М. золоту обручку. Проте в судовому засіданні У. заявив, що попросив у М. обручку і гроші для передачі їх Ч., якому вони належали, але цього не зробив і привласнив їх. Таким чином, У, вчинив не грабіж, а шахрайство.

Важливою ознакою грабежу є насильство, яке застосовує винний з метою заволодіти майном чи утримати його. Застосоване під час грабежу насильство може бути як фізичним, так і психічним: удари, побої, заподіяння легких тілесних ушкоджень без розладу здоров'я, зв'язування, позбавлення волі тощо або погроза застосувати таке насильство. Насильство під час грабежу характерне тим, що воно не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.

Оскільки фізичне насильство є способом вчинення злочину, то заподіяння потерпілому побоїв, легких тілесних ушкоджень без розладу здоров'я охоплюється диспозицією статті про відповідальність за грабіж і додаткової кваліфікації не потребує.

Насильство під час грабежу застосовується з метою заволодіти майном чи мати доступ до нього або утримати майно.

Якщо винний застосовує насильство з метою звільнитися від затримання, припинивши розкрадання, тобто покинувши майно, речі, гроші, то таке насильство не може бути підставою для кваліфікації його як грабежу за '• 2 ст. 186 КК. Залежно від способу розкрадання (таєм-) чи відкрито) дії винного у такому випадку кваліфікується як крадіжка чи грабіж (ненасильницький). Заподіяння при цьому певної шкоди здоров'ю потерпілого утворює окремий злочин проти особи і кваліфікується за сукупністю злочинів.

Не утворює насильницького грабежу (ч. 2 ст. 186 КК) розкрадання способом «хапка» (хапання), оскільки винний у такому випадку застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх дій.