Кваліфікація розбою та вимагання чужого майна.

Найнебезпечнішим способом розкрадання є розбій (ст. 187КК).

Розбоєм визнається напад з метою заволодіти чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосувати таке насильство (ч. 1 ст. 187 КК).

Обов'язковою ознакою розбою, як і всякого іншого розкрадання, є корисливий мотив нападу. Напад, вчинений не з корисливих спонукань (зокрема, з помсти, ревнощів чи хуліганських мотивів), не може кваліфікуватися як розбій.

Напад під час розбою характеризується несподіваним фізичним чи психічним впливом на потерпілого, застосуванням фізичної сили чи погроз відкрито, раптово, несподівано.

На відміну від грабежу насильство під час розбою характеризується тим, що в момент застосування воно загрожує життю чи здоров'ю потерпілого.

Небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого насильство - це заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до зазначених наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. До останніх, зокрема, слід віднести насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, удушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіти майном чи грішми належить розглядати як насильство, і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було, кваліфікувати як грабіж (ч. 2 ст. 186 КК) чи розбій за відповідною частиною ст. 187 КК.

Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, вчинене слід кваліфікувати як розбій за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння таких тілесних ушкоджень.1

Таким чином, відмінність між насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, і насильством, що не є небезпечним полягає в характері легких тілесних ушкоджень чи погрозі заподіяти їх. Легкі тілесні ушкодження без розладу здоров'я (ч. 1 ст. 125 КК) або погроза вчинити їх, а також насильницькі дії, поєднані із заподіянням фізичного болю (ст. 126 КК) чи з позбавленням волі (ст. 146 КК), належать до насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я. А легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або короткочасну незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125 КК), належать до насильства, небезпечного для життя чи здоров'я.

Для визнання насильства небезпечним для життя чи здоров'я вирішальне значення має не фактично заподіяна шкода, а створення реальної небезпеки її заподіяння. Тому за ст. 187 КК кваліфікується і таке насильство з метою заволодіти майном, яке хоч і не спричинило шкоди здоров'ю, але в момент його заподіяння створювало реальну небезпеку для життя чи здоров'я потерпілого (наприклад, стискання шиї руками, викидання з потягу під час руху або застосування речовин, небезпечних для життя чи здоров'я).2

Заподіяння потерпілому при цьому певної шкоди здоров'ю або тілесних ушкоджень не є обов'язковою ознакою розбою.

Якщо в процесі розбою потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесні ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, нанесення побоїв, що мали характер мордування, то всі ці дії охоплюються ст. 187 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

Умисне заподіяння під час розбою тяжкого тілесного ушкодження, що не призвело до смерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 чи ч. 2 ст. 121 КК, оскільки воно повністю охоплюється ч. 4 ст. 187 КК.

Оскільки розбійний напад не охоплює заподіяння смерті потерпілого, то умисне чи необережне вбивство потерпілого під час розбійного нападу в усіх випадках утворює сукупність злочинів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 187 КК, або ст. 119 КК та ч. 4 ст. 187 КК). Сукупність злочинів має місце і тоді, коли потерпілому були заподіяні умисні тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть (ч. 2 ст. 121 КК та ч. 4 ст. 187 КК).1

Насильство під час розбою може бути фізичним або психічним. Психічне насильство під час розбою полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тілесні ушкодження тощо).

Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме нападаючому або не виконає його вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсованої зброї або її макета тощо), якщо потерпілий сприймав ці предмети як такі, що становлять небезпеку для життя чи здоров'я. Але коли при відкритому заволодінні майном винна особа демонструє предмет, який має лише зовнішню схожість із справжньою зброєю і об'єктивно не може бути знаряд-' м насильства, головними критеріями наявності реальної загрози для життя чи здоров'я потерпілого повинні бути характер злочинних дій, спрямованість умислу та суб'єктивне сприйняття погрози потерпілим.

Наприклад, Т. і Ч. було засуджено за ч. 2 ст. 187 КК за те що вони з використанням вогнепальної зброї (обріза мисливської рушниці) і автомобіля, що належав T., вчинили розбійний напад з метою заволодіти майном на К., П. і -Я., які біля магазину вивантажували з іншого автомобіля мішки з цукром. Погрожуючи застосувати насильство, небезпечне для життя і здоров'я, засуджені заволоділи мішком цукру, який завантажили у свій автомобіль і зникли з місця події. Визнаючи Т. і Ч. винними в розбійному нападі з метою заволодіти державним майном, суд виходив з того, що під час нападу Т. демонстрував обріз мисливської рушниці і потерпілі сприймали це як реальну загрозу для свого життя і здоров'я.

Але, як свідчать матеріали справи, зокрема показання потерпілих, Т. зброю не використовував, будь-яких погроз на адресу потерпілих не висловлював, а лише демонстрував обріз мисливської рушниці. Причому, як пояснив у стадії розслідування і в суді T., зазначений обріз був несправжній, то був лише макет. Перевірити ці пояснення неможливо, оскільки даний предмет до справи не долучено, а, за твердженням T., знищено. Усі потерпілі заявили в судовому засіданні, що сприйняли демонстрацію обріза як жарт і не вважали, що існує загроза для їх життя. Оскільки суд не висловив свого ставлення ні до пояснень Т. про те, що той демонстрував не обріз мисливської рушниці, а його макет, ні до пояснень потерпілих про те, що вони не сприймали ці дії як реальну за-грозу для свого життя, то, як зазначила президія обласного суду, необхідно визнати, що Т. під час протиправного заволодіння державним майном дійсно демонстрував макет, який лише зовні схожий на справжню рушницю, а тому об'єктивно не може бути визнаний знаряддям на-Ільства, небезпечним для життя потерпілих. Отже у раві доведено, що, демонструючи під час відкритого Ікрадення мішка з цукром завідомо непридатний для стршів предмет, Т. і Ч. розраховували завдяки несподіваності своїх дій І переляку потерпілих справити на них психічний вплив. За таких обставин дії засуджених становлять відкрите розкрадання державного майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб, і тому їх належить кваліфікувати як грабіж за ч. 2 ст. 186 КК.1

Погроза під час розбою окремого злочину не утворює. Вона є складовою частиною об'єктивної сторони цього злочину, а тому повністю охоплюється диспозицією ст. 187 КК і додаткової кваліфікації за ст. 120 КК не потребує.2

Насильство під час розбою, як і під час грабежу, застосовується з метою заволодіти чужим майном чи отримати доступ до нього або утримати вже вилучене, захоплене майно.

Як розбій кваліфікуються дії особи і тоді, коли вона викрала майно (гроші) способом крадіжки чи грабежу, а після цього з метою утримати викрадене застосувала насильство, небезпечне для життя і здоров'я потерпілого. Не можуть бути кваліфіковані як розбій дії особи, яка застосувала насильство, небезпечне для життя чи здоров'я, не з метою захопити чи утримати майно (гроші), а з метою ухилитися від затримання, уникнути затримання і відповідальності. Якщо при цьому потерпілому буета заподіяна шкода, то вчинене утворює сукупність злочинів проти особи і замах на крадіжку, грабіж або шахрайство. Неправильно були кваліфіковані за ч. З ст. 187 КК дії М., який спільно з не встановленою слідством особою вчинив замах на крадіжку майна з проникненням у житло С. Коли М. і невстановлена особа вийшли з викраденими речами з будинку, їх намагались затримати його мешканці. Щоб уникнути затримання, втекти з міс ця вчинення злочину, М. погрожував потерпілому В. ножем.

У зв'язку з цим судова колегія Верховного Суду України зазначила, що дії М. необхідно кваліфікувати за ч. З ст. 185 КК і ч. 1 ст. 350 КК як таємне викрадення приватного майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб з проникненням у житло, і як погрозу вбивством,нанесенням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому у зв'язку з його участю у припиненні злочину.1

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, заволоділа винна особа майном (грішми) чи ні. З моменту нападу в діях винного є склад закінченого злочину, хоч злочин ще може продовжуватися. Тому дії осіб, які приєдналися до злочину, хоч би і після нападу, але до ще не закінченого злочину, кваліфікуються як дії співвиконавців розбою за ч. 2 ст. 187 КК, як вчинення розбою групою осіб.

Якщо розбійний напад вчинює група осіб, то для звинувачення у розбої непотрібно, щоб кожен співучасник нападу застосовував насильницькі дії, спрямовані на заподіяння шкоди потерпілому чи висловлював погрозу вчинити їх. Спільні дії всіх співучасників розбійного нападу, якщо тільки дехто з нападаючих застосував насильство (крім ексцесу, коли співучасник не знав про намір інших застосувати насильство, небезпечне для життя чи здоров'я), кваліфікуються як розбій, вчинений групою осіб, за ч. 2 ст. 187КК.

Вимагання (здирство) чужого майна чи грошей (стаття 189 КК) полягає у вимозі передати винному: 1) чуже майно, гроші; 2) право на майно; або 3) виконати на користь винного будь-які дії майнового характеру, що супроводжується погрозою: а) застосувати насильство до потерпілого чи володаря, охоронця майна або до близьких їм осіб (погроза вбити, заподіяти тілесні ушкодження); б) розголосити відомості, які ганьблять потерпілого, володаря чи охоронця майна або близьких їм осіб; в) пошкодити або знищити майно потерпілого, володаря чи охоронця або чуже майно, що перебуває у їх віданні чи під охороною.

Погроза при вимаганні чужого майна чи грошей повинна бути дійсною, а не уявною, вигаданою, і звернена у недалеке майбутнє. Форма погрози вирішального значення не має. Вона може бути зроблена письмово, усно, по телефону, через інших осіб тощо.

Насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (ч. 1 ст. 189 КК), визнається погроза заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені при вимаганні, пов-Н1СТ.ЇР охоплюються ч. 1 ст. 189 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.1

Небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого насильство (ч. З ст. 189 КК) - це заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, a також інші насильницькі дії, які не призвели до зазначених наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. Це може бути насильство, що призвело до втрати свідомості, чи мало характер мордування, здушення шиї, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Застосування до потерпілого наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіти його майном кваліфікується як вимагання за ч. 1 чи ч. З ст. 189 КК залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було.

Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, воно кваліфікується як вимагання за ч. З ст. 189 КК за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння таких наслідків.

Заподіяння в процесі вимагання легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК), середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 123 КК), позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (ч. 2 ст. 146 КК), нанесення побоїв, що мало характер мордування (ч. 2 ст. 126 КК), повністю охоплюються ч. З ст. 189 КК і додаткової кваліфікації за переліченими статтями КК не потребують.

Якщо в процесі вимагання потерпілому або близьким йому особам було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого або кого-небудь з них було умисно вбито, то дії винного утворюють сукупність злочинів, і їх кваліфікують за ч. 4 ст. 189 КК (за ознакою заподіяння тяжкого тілесного ушкодження) та ч. 1 чи ч. 2 ст. 121 КК або п. 6 ч. 2 ст П5КК.1

Оскільки стаття 189 КК не передбачає відповідальності за заподіяння смерті потерпілому, то вбивство через необережність при насильницькому вимаганні також кваліфікується за сукупністю злочинів: за ст. 119 КК і ч 3 чи 4.4ст. 189 КК.

Психічне насильство при вимаганні полягає в погрозі негайно чи в майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб (родичів, інших осіб, доля яких небайдужа потерпілому).

Якщо винний погрожував потерпілому вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, то його дії кваліфікують за ч. 4 ст. 189 КК. Додаткової кваліфікації за ст. 129 КК ці дії непотребують.

Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її у будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він не виконає вимоги передати майно чи гроші, то ця погроза буде реалізована.

Відомостями, що ганьблять потерпілого чи його близьких або рідних, вважаються такі дійсні чи вигадані дані про них, їхні дії і дії, вчинені щодо них, які потерпілий бажає зберегти в таємниці і розголошення яких, на його думку, принизить честь і гідність його чи близьких йому людей. Це можуть бути відомості про інтимні сторони життя, захворювання, негідні вчинки, дійсні чи вигадані фізичні або психічні вади тощо.

Погроза розголосити такі відомості - це погроза повідомити про них тій особі (особам), якій вони невідомі і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого.

Реалізація такої погрози охоплюється статтею про відповідальність за вимагання і не потребує додаткової кваліфікації за іншими статтями КК.

Погроза пошкодити або знищити майно стосується майна, належного потерпілому або його близьким чи РІДНИМ.

Умисне знищення або пошкодження майна при вимаганні, якщо воно було вчинене не підпалом чи іншим загальнонебезпечним способом, кваліфікується за ч. 2 ст. 189 КК, а в разі настання тяжких наслідків - за ч. З ст. 189 КК. Додатково кваліфікувати ці дії ще й за ч. 1 ст. 194 КК непотрібно.1

Якщо ж майно було знищено чи пошкоджено підпалом або іншим загальнонебезпечним способом, то дії винної особи додатково кваліфікуються і за ч. 2 ст. 194 КК.

За багатьма ознаками вимагання майна чи грошей має схожість із розбоєм. Ці злочини відрізняються тим, що:

при вимаганні винний може вимагати передати йо му не тільки чуже майно чи гроші, але й право на чуже майно (незаконно видати ордер на квартиру, незаконно призначити пенсію, премію, передати йому право на житло, житлову площу тощо);

при розбої погроза спрямована тільки на особу, на яку здійснено напад, а при вимаганні - і на інших осіб (рідних чи близьких потерпілого);

на відміну від розбою погроза при вимаганн^поля- гає в застосуванні насильства не негайно, не під час ви моги передати винному майно чи гроші, а в недалекому майбутньому, якщо вимогу не буде виконано.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. зазначається, що при відмежуванні вимагання від грабежу чи розбою належить виходити з того, що при грабежі і розбої насильство або погроза його застосувати спрямовані на за-володіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосувати в майбутньому, а також вимога передати майно, поєднана з погрозою застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб у майбутньому, кваліфікуються як вимагання за ст. 189 КК. Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволодіти майном потерпілого в момент нападу, але у зв'язку з відсутністю у нього майна вимога про передачу його винною особою була перенесена на майбутнє, дії такої особи кваліфікуються залежно від характеру по-гооз чи насильства як розбій або як замах на грабіж і за відповідною частиною ст. 189 КК, якщо останні дії являли собою вимагання.

Вимагання - це незаконна вимога передати винному чуже майно чи гроші.2 На отримання їх винний не має ніяких підстав. Тому не являє собою злочину, передбаченого ст. 189 КК, вимога передати майно чи гроші, хоч із застосуванням насильства чи погроз його застосувати, але з приводу того майна, на отримання якого ця особа має право.

Не вважається вимаганням також вимога, поєднана з відповідними погрозами чи насильством, повернути борг, якщо він виник на законних підставах.

Крім загальних кваліфікуючих ознак (повторність, вчинена за попередньою змовою групою осіб, вчинена організованою групою та ін.), вимагання визнається кваліфікованим, якщо воно: а) вчинене посадовою особою; б) завдало шкоду у великих та особливо великих розмірах; в) із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Організованою групою називається стійке об'єднання двох і більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності. Про наявність цієї кваліфікуючої ознаки можуть свідчити:

а) розроблений (хоч би у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчи нення конкретного злочину;

б) розподіл ролей;

в) наявність організатора (керівника) групи;

г) прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб, у тому числі і підкупом хаба рами посадових осіб;

д) вербування нових членів;

Вимагання як назва злочинів, передбачених ст. 189 КК, ду-е невдала, оскільки вимагання, по-перше, неповно і неточно викриває сутність цих злочинів, а, по-друге, вимагання чужого ина (грошей) є обов'язковою ознакою багатьох інших злочинів. (Статті 354, 368 КК).

Більш вдалою назвою цього злочину було б «здирство», якого називав М. Грушевський (Історія України-Руси. Т. 4- Київ: Наукова думка, 1995.- С. 375, 393).

е) наявність загальних правил поведінки;

ж) наявність матеріальної бази (транспорт, приміщення, сховища, кошти тощо).

Від банди організована група відрізняється лише ознакою озброєності. Тому, якщо організована група озброєна, відповідальність її керівника і членів, які вчинили вимагання чужого майна чи грошей, настає за ст. 257 КК. Кваліфікувати їх дії додатково за ч. З ст. 189 КК непотрібно.1

При визначенні майнової шкоди у великому чи особливо великому розмірі (ч. З і ч. 4 ст. 189 КК) враховують: а) вартість викраденого на час вчинення злочину; б) кількість викраденого майна; в) значимість викраденого майна для потерпілого; г) матеріальне становище потерпілого; д) наявність у нього утриманців тощо.

При цьому до уваги не беруться критерії, які не мають матеріального змісту (дефіцитність викрадених речей, престижність володіння ними тощо). *

Велику шкоду становлять збитки, заподіяні передачею майна чи грошей винному, а також збитки, заподіяні потерпілому, його близьким або рідним знищенням або пошкодженням їхнього майна.

Розмір заподіяних потерпілому збитків визначається виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за державними роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується встановлення вартості і тих речей, які були створені чи вирощені потерпілим у результаті трудової діяльності.

Якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи комісійними цінами, то його вартість визначається виходячи з цих цін на час вчинення злочину. За відсутності цін на майно його вартість визначають експерти.

Для кваліфікації дій винної особи за ч. З ст. 189 КК за ознакою заподіяння потерпілому великої шкоди необхідно довести, що така шкода дійсно мала місце. Неправильно, наприклад, за ч. З ст. 189 КК були кваліфіковані дії М. і П. Суд установив, що засуджені, погрожуючи застосувати насильство до потерпілого та членів його сім'ї, вимагали у нього 15 тис. крб. На їх вимогу Д. поклав в обумовленому місці грошову «куклу», в якій Фактично було 100 крб. Коли М. і П. забирали пакунок, 'й затримали працівники міліції.

Президія обласного суду, розглянувши справу, зазначила, що кваліфікація дій М. і П. як вимагання, яке заподіяло потерпілому великої шкоди, є помилковою. Вимагання є закінченим з моменту пред'явлення вимоги про передачу чужого майна під погрозою заподіяти шкоду потерпілому або його близьким. Лише така кваліфікуюча ознака цього злочину, як заподіяння потерпілому великої шкоди, передбачає відповідно до ч. З ст. 189 КК настання реальних наслідків від злочинних дій винних осіб. Проте в даному випадку Д. матеріальної шкоди фактично не заподіяно, отже у діях засуджених немає зазначеної ознаки. На цих підставах президія обласного суду перекваліфікувала дії М. і П. на ч. 2 ст. 189 КК.1

Іншими тяжкими наслідками, передбаченими ч. 4 ст. 189 КК, є заподіяння потерпілому чи його близьким родичам тілесних ушкоджень, що спричинило втрату будь-якого органа або втрату його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне зніве-

Здається, що кваліфікація дій М. і П. за ч. 2 ст. 189 КК також неправильна. Адже суд і президія встановили, що М. і П. мали намір вчинити вимагання із заподіянням потерпілому великої шкоди (вимагали 15 тис. крб.), але цього наслідку не досягай з причин від них незалежних, що відповідно до ч. 1 ст. 15 КК є замахом на злочин. Твердження президії обласного суду про те, що вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги передати майно, стосується лише частини 1 ст. 189 КК. Кваліфіковані види вимагання чужого майна, щодо яких закон передбачає настання певних наслідків (знищення майна, велика шкода, інші тяжкі наслідки - частини 2, 3 і 4 стат-189 КК), можуть визнаватися закінченими лише тоді, коли такі наслідки настали. Якщо ж винні прагнули досягти цих наслідків, Мали намір заподіяти потерпілому велику шкоду, але досягти цих наслідків не змогли з причини від них незалежних, то їхні дії належить кваліфікувати як замах на цей злочин за ч. 1 ст. 15 і ч. З ст- Э КК. Кваліфікувати дії М. і П. за ч. 2 ст. 189 КК - значить идставно звільнити їх від відповідальності за більш тяжкий злочин, який вони вчинили.

чення обличчя, заподіяння смерті чи таких же тілесних ушкоджень третім особам, заподіяння останнім великої шкоди, а також інші наслідки, які суд, враховуючи конкретні обставини, може визнати тяжкими.

Якщо винна особа вчинила крадіжку, грабіж, розбій шахрайство, привласнення, розтрату або вимагання і в її діях є кілька кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами тієї чи іншої статті, вчинене кваліфікується за тією частиною, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин. При цьому всі кваліфікуючі ознаки злочину повинні бути поставлені за вину особі, притягнутій до відповідальності, у всіх процесуальних документах - у постанові про притягнення як обвинуваченого, обвинувальному висновку і у мотивувальній частині вироку.