Загальна уява про гормони.

Продукти життєдіяльності ендо­кринних залоз називають інкретами, або гормонами. Термін «гормон» (від гр. hormao — спонукаю, збуджую) ввели англійські фізіологи W. М. Вауliss і Е. Н. Starling у 1905 р. Вони виділили із стінки дванадцятипалої кишки секретин, який стимуляє секрецію підшлункової залози. Потім цим термі­ном стали називати речовини, які виділяються у кров залозами внутрішньої секреції.

Гормони виробляються в ендокринних залозах двох типів: у зало­зах зі змішаною функцією, які здійснюють внутрішню і зовнішню секрецію (підшлункова, статеві залози), і у залозах, що виконують лише інкреторну функцію (гіпофіз, епіфіз, щитовидна і прищитовидні, підгрудинна, надниркові залози).

Усі ендокринні залози добре оснащені кровоносними судинами, стінки яких мають високу проникність. Це полегшує надходження гормонів у міжклітинні щілини, а звідси у кров і лімфу. Залози внутрішньої секреції іннервуються головним чином вегетативною нервовою системою, добре забезпечені рецепторами.

Завдяки досягненням у галузі хімії було одержано фундамен­тальні дані про хімічну природу гормонів, здійснений синтез біль­шості з них.

Гормони за своєю хімічною будовою різнорідні і можуть бути поділені на три групи: 1) поліпептиди та білки, з наявністю вугле­водного компоненту і без нього; 2) амінокислоти і їх похідні; 3) стероїди (табл. 6).

Гормони циркулюють у крові у вільному і зв'язаному з білками стані. Внаслідок сполучення з білками гормони, як правило, пере­ходять у неактивну форму. Для всіх гормонів характерний віднос­но невеликий період напівжиття (звичайно близько 1 год). У про­цесі обміну речовин змінюються їх структура і функції. Крім того, частина гормонів використовується клітинами організму, а части­на виводиться із сечею.

Інактивація гормонів відбувається за рахунок сполучення з білками, утворення парних сполук із глюкуроновою кислотою, активності ферментів печінки та процесів окислення.

Типи дії гормонів на організм. Гормони впливають на найріз­номанітніші прояви життєдіяльності організму. Виділяють чотири типи впливу гормонів: 1) метаболічний—вплив на обмін речовин; 2) морфогенетичний — стимуляція формоутворення, диференціація тканин і органів, росту, метаболізму та метаморфозу; 3) кінетич­ний, чи пусковий,—вплив на певний аспект діяльності ефектора; 4) коригуючий — зміна функцій організму чи окремих його орга­нів.

Функціональне значення гормонів. Гормони виконують такі важливі функції: 1) беруть участь у механізмах регуляції та інте­грації функцій організму, забезпечують підтримання деяких фізіо­логічних констант на відносно постійному рівні (наприклад, рівня глюкози в крові, осмотичного тиску тощо), тобто мають «гомео­статичну» функцію (гормональна регуляція фізіологічних функцій є вищою формою гормональної регуляції); 2) пристосовують (адаптують) організм до умов внутрішнього і зовнішнього середо­вищ організму, які постійно змінюються); 3) роблять можливим і забезпечують статевий, фізичний і розумовий розвиток; 4) поряд із нервовими імпульсами гормони є носіями відповідної інформації чи сигналу.

Гормони -мають також «пермісивну» дію, яка полягає в тому, що різні біохімічні реакції відбуваються лише у присутності одно­го або декількох гормонів, хоча реакція й не прискорюється у разі збільшення концентрації гормонів.

Властивості гормонів. До основних властивостей гормонів на­лежать специфічність, дистантний характер їх дії та висока біо­логічна активність.

1. Специфічність дії гормонів. Гормони специфічно впливають на органи-мішені, на що, як правило, нездатні інші біологічно активні речовини. Тобто кожен гормон діє лише на конкретні фізі­ологічні системи чи органи (ефекторні органи). Специфічність дії гормонів пояснюють існуванням гормонспецифічних рецепторів клітинних мембран.

2. Дистантний характер дії гормонів. Органи-мішені і системи, на які діють гормони, як правило, розташовані далеко від місця їх утворення в ендокринних залозах. Так, тропні гормони гіпофіза, який лежить біля основи мозку, діють на щитовидну, статеві, над­ниркові залози, антидіуретичний гормон гіпофіза (вазопресин) — на нирки тощо.

Тканинні гормони, які виділяються без участі спеціалізованих органів (ендокринних залоз), хоча й потрапляють у кров, найчас­тіше діють місцево, на невеликій відстані від місця виділення. До них належать гормони, які виділяються спеціальними клітинами слизової оболонки органів травлення і впливають на його секре­торну і моторну активність (гастрин, секретин та ін.).

3. Висока біологічна активність гормонів. Гормони діють у мі­зерних концентраціях. Так, щоденна мінімальна потреба в гормо­нах для дорослої людини така: гормони щитовидної залози — 0,3 мг, інсулін—1,5 мг, мінералокортикоїди — 2 мг, глюкокортикоїди — 20 мг, андрогени — 5 мг, естрогени — 0,25 мг. Це треба враховувати у разі введення гормонів у організм. Наприклад, що­денна доза синтетичного аналога гормона кори надниркових залоз преднізолону, що підтримує життєдіяльність організму при недос­татності функції надниркових залоз, складає 10 мг.

Механізм дії гормонів дуже складний і до кінця не вивчений. Вони безпосередньо впливають на активність клітин, тканин, орга­нів, а також діють опосередковано через нервову систему, змінюю­чи її функціональний стан.

Є два шляхи дії гормонів на клітину-мішень: 1) взаємодії з ре­цептором плазматичної мембрани клітини; 2) зв'язування з ре­цепторами, розташованими в ядрі клітини.