Податкова система

Поняття податкової системи не є виключно категорією податко­вого права. Вона має визначене, комплексне, граничне положення на стику бюджетного і податкового права. З одного боку, податкове право регулює відносини щодо надходження коштів до дохідної час­тини бюджетів, а з другого боку — це фактично і є відносини формування дохідної частини бюджетів, що регулюються бюджетним правом. Звичайно, у більшості випадків використовуються бланкетні норми і бюджетними правовідносинами не деталізуються особливос­ті надходження до бюджетів доходів у вигляді податків та зборів. Але використання податків та зборів передбачає закріплення їх за певни­ми видами бюджетів, розподіл коштів між відповідними бюджетами, що вже виступає через об'єднання бюджетних і податкових норм. Відповідно до цього необхідно розділити зовнішню і внутрішню форми існування податкової системи. Зовнішня форма включає осо­бливості розподілу податків за відповідними бюджетами і надходжен­ня їх до централізованих державних фондів. Внутрішня форма по­даткової системи буде охоплювати відносини із справляння податків та зборів і фактично включати видовий перелік обов'язкових платежів податкового характеру.
При визначенні податкової системи важливо розмежувати два під­ходи до її розуміння. З одного боку, податкова система являє собою сукупність податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначе­них, законодавчо закріплених важелів з акумуляції доходів держави. У цьому випадку вона може збігатися із системою податків, зборів, платежів. У такому разі робиться акцент на матеріальну сторону по­даткової системи, що забезпечує механізм дії податків.
З другого боку, податкова система містить у собі і досить широкий спектр процесуальних відносин щодо встановлення, зміни, відміни податків, зборів, обов'язкових платежів, забезпечення їхньої сплати, організації контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства. це ніби тіньова, але не менш важлива частина подат­кової системи.
Таким чином, у широкому розумінні податкова система являє собою сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо закріплених у даній державі; принципів, форм і методів їхнього встановлення чи зміни, скасування; дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і від­повідальність за порушення податкового законодавства.
Складно уявити собі систему бюджетних доходів без податкових надходжень. Це та сфера регулювання, де бюджетні і податкові право­ві норми повинні застосовуватися з неодмінною кореспонденцією одна одній, з чітким, нерозривним взаємозв'язком. У цій ситуації і необхідна, на наш погляд, визначеність у співвідношенні понять «по­датки», «доходи бюджетів» тощо.

Об'єкти і суб'єкти податкових правовідносин

Об'єкти податкового права можна об'єднати в одне поняття — матеріальні блага фізичних і юридичних осіб, з яких в установленому законом порядку стягуються податки. У вужчому розумінні — об'єктами податкових правовідносин є доходи (прибутки), вартість визначених товарів, окремі види діяльності платників податків, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майно юридичних та фізичних осіб, передача майна, додана вартість продукції, робіт і послуг та інші об'єкти. Отже, об'єктом податкових правовідносин є все те, з приводу чого між суб'єктами податкових правовідносин формується певний правовий зв'язок.
“Суб'єктом податкового права може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб'єктивних прав і обов'язків”.
Суб'єктами податкових правовідносин є держава (органи влади, які встановлюють та регулюють механізм оподаткування), державні податкові органи (податкові адміністрації), платники податків.
Платники податків і зборів (обов'язкових платежів)
У фінансовому праві найбільш традиційною є класифікація платників податків на юридичних і фізичних осіб. Але такий поділ не враховує різноманітності реальних проявів у галузі регулювання податків і зборів. Багато податків і зборів передбачають змішаного платника. Ним можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Крім того, виділяється також група платників, які не мають статусу юридичної особи.
Таким чином, платник (суб'єкт) податку — це фізична чи юридична особа, а також група осіб без статусу юридичної особи, на яку згідно із законодавчими актами покладено обов'язок сплачувати податки та інші обов'язкові платежі. Юридичною особою вважається організація, яка має у власності, господарському веденні чи оперативному управлінні відокремлене майно, може від свого імені придбавати і здійснювати майнові і особисті немайнові права, нести зобов'язання, бути позивачем і відповідачем у суді.

2. Стаття 14. Дефіцит та профіцит бюджету

1. Прийняття Державного бюджету України або місцевих бюджетів
на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі
наявності обгрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного
бюджету з урахуванням особливостей, визначених статтею 72 цього
Кодексу. ( Частина перша статті 14 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 1086-IV ( 1086-15 ) від 10.07.2003 )

2. Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення
основної суми боргу та на забезпечення збереження розміру
оборотної касової готівки. ( Частина друга статті 14 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 1086-IV ( 1086-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 15. Джерела фінансування дефіциту бюджету

1. Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні
внутрішні та зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів
влади Автономної Республіки Крим, внутрішні та зовнішні
запозичення органів місцевого самоврядування, а також вільний
залишок бюджетних коштів із дотриманням умов, визначених цим
Кодексом. ( Частина перша статті 15 із змінами, внесеними згідно
із Законом N 1086-IV ( 1086-15 ) від 10.07.2003 )

2. Кабінет Міністрів України може брати позики в межах,
визначених законом про Державний бюджет України. Запозичення не
використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних
видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для
збереження загальної економічної рівноваги.

3. Міністр фінансів України з урахуванням вимог частини
другої цієї статті з метою економії коштів та ефективності їх
використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту
запозичення.

4. Витрати на погашення зобов'язань із боргу здійснюються
відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів,
за якими виникають державні боргові зобов'язання та боргові
зобов'язання Автономної Республіки Крим чи місцевого
самоврядування, незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю
мету в законі про Державний бюджет України або рішенні про
місцевий бюджет.

5. Якщо витрати на обслуговування та погашення державного
боргу перевищать обсяг коштів, передбачений в законі про Державний
бюджет України на таку мету, Міністр фінансів України невідкладно
інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів
України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких
витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін
пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет
України.

6. Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути
джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

3. видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення
програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком
коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру
сплачених до бюджету сум Стаття 10. Класифікація видатків бюджету

1. Видатки бюджету класифікуються за:

1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки
(функціональна класифікація видатків);

2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких
здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча
класифікація видатків);

4) за бюджетними програмами (програмна класифікація
видатків).

2. Функціональна класифікація видатків має такі рівні
деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на
здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної
Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями
спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій
держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

3. За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються
на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за
вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів
України.

4. Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік
головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне
казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр
усіх розпорядників бюджетних коштів.

5. Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при
формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.Стаття 82. Види видатків на здійснення повноважень

1. Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за
рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів,
поділяються на:

1) видатки на забезпечення конституційного ладу держави,
державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а
також інші передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути
передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому
самоврядуванню;

2) видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути
передані до виконання Автономній Республіці Крим та місцевому
самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх
виконання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної
Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий
характер та визначені законами України.

Білет №11

1. Основи правової регламентації фінансової діяльності даються у Конституції будь-якої держави, яка закріплює за найвищими органами законодавчої і виконавчої влади керівництво державними фінансами. Далі ці основи розвиваються і деталізуються у фінансовому законодавстві.
У правовому відношенні чітко розмежовується фінансова діяльність, яка здійснюється державою безпосередньо і через органи господарського управління підприємств, установ та організацій. В галузі загальнодержавних фінансів держава в особі уповноважених фінансових і кредитних органів сама мобілізує, розподіляє й витрачає кошти, фінансуючи народне господарство, установи соціально-культурної сфери, оборону, охорону порядка в країні, управління, створення матеріальних і фінансових резервів.

2. Стаття 4. Основні засади податкового законодавства України

4.1. Податкове законодавство України ґрунтується на таких
принципах:

4.1.1. загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана
сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної
справи податки та збори, платником яких вона є згідно з
положеннями цього Кодексу;

4.1.2. рівність усіх платників перед законом, недопущення
будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення
однакового підходу до всіх платників податків незалежно від
соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми
власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця
походження капіталу;

4.1.3. невідворотність настання визначеної законом
відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

4.1.4. презумпція правомірності рішень платника податку в
разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта,
виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи
різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне
(множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або
контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення
на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

4.1.5. фіскальна достатність - встановлення податків та
зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості
витрат бюджету з його надходженнями;

4.1.6. соціальна справедливість - установлення податків та
зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

4.1.7. економічність оподаткування - установлення податків та
зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно
перевищує витрати на їх адміністрування;

4.1.8. нейтральність оподаткування - установлення податків та
зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення
конкурентоздатності платника податків;

4.1.9. стабільність - зміни до будь-яких елементів податків
та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до
початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові
правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові
пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

4.1.10. рівномірність та зручність сплати - установлення
строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності
забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для
здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

4.1.11. єдиний підхід до встановлення податків та зборів -
визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів
податку.

4.2. Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння
яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

4.3. Податкові періоди та строки сплати податків та зборів
установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного
надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання
платником податкового обов'язку та зменшення витрат на
адміністрування податків та зборів.

4.4. Установлення і скасування податків та зборів, а також
пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу
Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної
Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх
повноважень, визначених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та
законами України.

3. Правове регулювання грошового обігу в Україні
Гривня, що є грошовою одиницею України відповідно до ст. 99 Конституції України, виступає єдиним законним платіжним засобом в Україні, який приймається усіма юридичними та фізичними особами без будь-яких обмежень на території країни для проведення грошових трансфертів та здійснення розрахунків у готівковому та безготівковому вигляді.
Стаття 92 Конституції України закріплює, що засади створення і функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також іноземних валют на території України встановлюються виключно законами України. За ст. 99 забезпечення її стабільності - основна функція Національного банку України. Чинне законодавство визначає такі основні економічні засоби та методи грошово-кредитної політики, що спрямовані на регулювання обсягу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ; 2) процентну політику; 3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами на відкритому ринку; 6) регулювання імпорту та експорту капіталу (ст. 25 Закону України "Про Національний банк України").
Європейський центральний банк має 5 головних операційних інструментів грошово-кредитної політики: оборотні операції; прямі угоди; випуск боргових сертифікатів; залучення строкових депозитів. Головна мета діяльності ЄЦБ - підтримка стабільності цін, у тому числі шляхом підтримання єдиної валюти - євро. Не завдаючи шкоди зазначеним цілям, європейська система центральних банків має сприяти також спільній економічній політиці співтовариства. Основоположним для переходу на євро став Регламент Ради ЄС від 17 червня 1997 р. № 1103/97, що базується на ст. 235 Маастріхтської угоди, а також Регламент Ради ЄС від 20 листопада 1997 р. № 1/98, що визначив технічні характеристики монет євро.
Законодавством регламентуються основні показники, за якими здійснюється грошово-кредитна політика. При цьому відповідно до ст. 51 зазначеного Закону Національний банк України двічі на рік повинен надавати Президенту України та Верховній Раді Україна інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі.
Кінцевою метою грошово-кредитної політики є досягнення макроекономічної стабілізації, додержання нормативне передбачених темпів інфляції, забезпечення стабільності курсу національної валюти, досягнення рівноважного платіжного балансу, створення умов для позитивних зрушень, подолання кризових явищ в економіці. У країнах з перехідною економікою грошово-кредитна політика повинна мати єдину мету - забезпечення повної конвертованості національної валюти та підтримання її фіксованого обмінного курсу проти однієї з основних світових валют - долара США або євро.
Розробка основних засад грошово-кредитної політики покладена за ст. 100 Конституції України на Раду Національного банку України, яка повинна також здійснювати контроль за її проведенням. Основні засади грошово-кредитної політики являють собою комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість Національному банку України з допомогою інструментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики регулювати грошовий обіг та кредитування економіки, щоб забезпечити стабільність грошової одиниці України як монетарної передумови для економічного зростання і підтримки високого рівня зайнятості населення. Вони ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.
За період своєї діяльності НБУ пройшов кілька етапів регулювання грошово-кредитного ринку, здійснюючи при цьому функції, передбачені чинним законодавством, через використання певних монетарних інструментів. І в першу чергу зміна в курсі регулювання грошово-кредитної політики центральним банком пов'язувалася з грошовими реформами, що проводилися в Україні.
Початок грошової реформи в Україні пов'язують із виданням Указу Президента України "Про реформу грошової системи України" від7листопада 1992р. №549/92, який базувався на положеннях Декларації про державний суверенітет України щодо впровадження своєї грошової одиниці та Закону України "Про економічну самостійність України" (ст. 6). Згідно з Указом починаючи з 23-ї години 12 листопада 1992 р. було припинено функціонування рубля у грошовому обігові на території України. Єдиним законним засобом платежу на території України став український карбованець, якого в готівковому обігу представляв купон Національного банку України. Готівка у рубля та переоцінка активів і пасивів юридичних та фізичних осіб, як резидентів, так і нерезидентів, здійснювалася у співвідношенні 1 до 1 без обмежень щодо сум коштів.
І лише з 1996 р. в обіг була випущена гривня, що стала єдиною національною валютою та єдиною законною грошовою одиницею. Відповідно до Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні" від 25 серпня 1996 р. гривня була випущена в обіг у вигляді банкнот номінальною вартістю 1, 2, 5, 10 і 20 гривень зразка 1992 р., а також номінальною вартістю 1, 50 і 100 гривень зразка 1994 р. Реформа проводилася з 2 до 16 вересня 1996 р. За встановленим курсом 1,76 грн. /І дол. було перераховано у гривні ціни, тарифи, заробітну плату, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, вклади громадян.
Гривня дорівнює 100 копійкам. Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються. Чинним законодавством було передбачено, що офіційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється.
У 2001 р. в обіг випущено гривню номінальною вартістю 200 грн. Розмінні монети, випущені в обіг НБУ вартістю 1, 2 і 5 копійок, виготовлені із металу срібного кольору, а вартістю 10, 25 і 50 коп. - з металу жовтого кольору. Основні характеристики дизайну та захисних елементів були закріплені в Правилах визначення платіжності гривні й монет. У той же час НБУ в межах своїх повноважень, користуючись виключним емісійним правом, випустив в обіг ряд ювілейних та пам'ятних монет. Чинним законодавством передбачено, що банкноти і монети є безумовними зобов'язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. В своєму виступі на початку лютого 2003 р. Президент України звернув увагу на низький рівень монетаризації економіки України, що є нижчим 25 %. Його підвищення є одним з факторів зростання національної економіки. В Польщі рівень монетаризації становить 44%, Чехії - 76%, Великій Британії - 98%, Китаї - 104 %.
Гроші існують у вигляді готівки (грошові знаки) або у безготівковій формі (записи на рахунках у банках). Грошові знаки випускаються у вигляді банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість. Вони обертаються через відповідні платіжні системи, що узаконені на території держави. Обробка та передача в межах України електронних та паперових документів на переказ, документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та документів на відкликання можуть здійснюватися за допомогою як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем, що діють в Україні.
Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу грошей регулюються Конституцією України, законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про зв'язок", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами НБУ, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами.
Платіжна система становить основну інфраструктуру сучасної ринкової економіки. Саме її ефективність і стабільність є інструментами безперебійного функціонування економічної системи країни, у тому числі грошових та фінансових ринків. Платіжна система є важелем ефективного управління економікою, зокрема щодо втілення монетарної політики, яку здійснює центральний банк або уряд. У разі порушення функціонування платіжних систем найвірогіднішим є настання тяжких наслідків на фінансових ринках, які обслуговуються такими системами, оскільки нині практично всі економічні операції відбуваються саме через платіжні системи.
На платіжну систему покладається завдання здійснювати грошовий обіг між операторами. Фактично будь-яка платіжна система складається з посередників, інструментів, процедур та мереж, метою яких є переказування грошей від одного оператора економіки до іншого.
Платіжна система - набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказування коштів, поєднання яких, разом з інституційними та організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів та механізмів, забезпечує грошовий обіг. Основна мета платіжної системи - забезпечення розвитку виробництва товарів і послуг. Згідно з чинним законодавством платіжна система є платіжною організацією членів платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при переказуванні грошей. Переказування грошей є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система. Діяльність платіжної системи (за винятком внутрішньобанківської) визначається відповідно до правил, які приймаються платіжною організацією і мають визначати: організаційну структуру платіжної системи, умови членства, порядок вступу та виходу із системи, принципи виконання документів на переказ, відкликання документів на переказ, порядок розв'язання спорів, управління ризиками в системі, систему страхування, систему захисту інформації, порядок проведення реконсиляції тощо.
Щодо внутрішньобанківської платіжної системи, то її створює безпосередньо сам банк, щоб забезпечити найсприятливіші умови для переказування грошей між його підрозділами. Банк самостійно визначає умови та порядок функціонування власної внутрішньобанківської платіжної системи, враховуючи при цьому вимоги закону та нормативно-правові акти Національного банку України.
Чинним законодавством передбачено кілька видів платіжних систем. Зокрема, за юрисдикцією їх можна класифікувати на внутрішньодержавні та міжнародні. Перші в свою чергу за правовою ознакою засновника поділяються на банківські та небанківські платіжні системи. Внутрішньодержавні банківські платіжні системи включають системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські платіжні системи.
Система електронних платежів НБУ є державною системою міжбанківських розрахунків. Вона обслуговує ті банківські установи, які мають кореспондентські рахунки, відкриті в НБУ. Саме на НБУ покладено завдання регламентації діяльності СЕП, забезпечення її функціонування, надання гарантій її надійності та безпеки з метою проведення через неї міжбанківських переказів.
В Україні у 2001 р. було запроваджено пілотний проект зі створення Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП). У межах проекту було розпочато програму роботи з Укрпоштою, підписано відповідні угоди. НБУ дав дозвіл Укрпошті виконувати готівкові операції за картками, її установи дістали право видавати-приймати готівку. Крім того, НБУ закінчив розробку системи інтерплат, яка дає змогу за допомогою карток НСМЕП здійснювати розрахунки Інтернет-платежів. Можна платити в Інтернет-магазинах, на комерційних сайтах, здійснювати грошові перекази, оплачувати комунальні послуги, послуги Інтернет-провайдерів, ІР телефонії та мобільного зв'язку, оплату авіа-, залізничних квитків, перераховувати кошти на розважальні заходи в режимі он-лайн.
На кінець 2002 р. НСМЕП експлуатується у багатоемітентному режимі багатьма банками у різних регіонах України. Банками емітовано понад 85 тис. карток, використовується близько 400 одиниць термінального обладнання (включаючи банкомати), а загальні обороти банків за картковими рахунками НСМЕП за місяць становлять близько 20 млн. грн.
У 2003 р. кілька вітчизняних банків планують запровадити пілотний проект переходу на більш сучасний стандарт платіжних карток - ЕМV. Цей стандарт прийнятий основними платіжними системами:
Еuropay, МasterCard та Viza International для дебетових і кредитних карток. Міжнародні платіжні системи встановили закінчення терміну переходу банків на чипові системи - 2005-2006 роки.
Щодо використання технічних можливостей міжнародних платіжних систем в Україні, то відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", банки, клірингові установи, а також інші установи, що надають фінансові послуги, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про членство або про участь у цих системах після отримання ними відповідного дозволу Національного банку України.

Грошова система України: поняття та види
Категорію «грошова система» слід розглядати у двох аспектах, які мають відповідний зміст. По-перше, досліджувана категорія — це конкретно-історичний тип організації грошових відносин; вона відо­бражає еволюція організаційно-правової форми грошового обороту. Тип грошової системи залежить від того, які метали виконують роль загального еквівалента, які гроші функціонують як засоби обігу і пла­тежу, а також який існує зв'язок між паперовими й повноцінними грошима. Залежно від цього виділяють такі типи грошових систем: а) система металевого обігу, при якій грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу й виконує всі функції грошей, а кредитні гроші роз­мінні на метал; б) система обігу кредитних і паперових грошей, при якій повноцінні гроші витиснені з обігу.
Тип грошової системи — це характер зв'язку між загальним екві­валентом і грошима, що перебувають в обігу, який спочатку складаєть­ся стихійно, а пізніше закріплюється законодавчим рішенням.
У правовій науці склалося досить однакове бачення змісту катего­рії «грошова система». На підставі наведених точок зору фахівців можна зробити висновок, що грошова система держави являє собою результат державно-правового впливу на процес руху грошей, який виступає об'єктом цього впливу.
Грошова система — категорія особливого роду. її особливість по­лягає в тому, що вона одночасно належить до економічного базису і політичної надбудови. Як базисна категорія грошова система є сукуп­ністю економічних відносин, що складаються в процесі функціонуван­ня грошового обороту між його суб'єктами на території держави. Бу­дучи надбудовним явищем, ця система є державно-правовою формою організації грошового обороту, включаючи сукупність державних ор­ганів, які здійснюють управління грошовим оборотом і наділені для цього відповідним правовим статусом. Отже, грошова система в пер­шому випадку є об'єктивною економічною категорією, а в другому — правовою.

 

Білет №12