Валютный контроль

 

Законопроектом уточняется состав органов и агентов валютного контроля, регламентируются их права и обязанности.

Основные направления валютного контроля сводятся к:

— осуществлению контроля за полнотой и своевременностью валютных поступлений в Украину и исполнению резидентами и нерезидентами обязательств в иностранной валюте и валюте Украины;

— осуществлению контроля за законностью валютных операций резидентов на территории Украины и за ее пределами и нерезидентов на территории Украины;

— осуществлению контроля за полнотой и объективностью учета и документации о валютных операциях, отчетности о валютных операциях и декларировании резидентами валютных ценностей, товаров и имущества, которые находятся за пределами Украины, а также осуществлению контроля за регистрацией договоров, предусматривающих исполнение резидентами долговых обязательств перед нерезидентами относительно привлеченных от нерезидентов кредитов, займов (возвратной финансовой помощи) в денежной форме или банковских металлах.

Валютный контроль осуществляется органами и агентами валютного контроля.

Органами валютного контроля в Украине являются: Национальный банк Украины — главный орган валютного контроля; Кабинет Министров Украины; Государственная налоговая администрация; Государственная таможенная служба.

Агентами валютного контроля являются: уполномоченные банки; уполномоченные финансовые учреждения; уполномоченные специализированные организации; Государственное казначейство.

В пределах своей компетенции органы валютного контроля и их должностные лица имеют право: проводить проверки соблюдения резидентами и нерезидентами валютного законодательства, полноты и достоверности учета и отчетности; получать документы и информацию, связанную с проведением валютных операций, открытием и ведением счетов, и создавать фотокопии документов для последующего их приобщения к материалам проверки; выдавать обязательные для исполнения письменные требования об устранении выявленных нарушений; налагать санкции за нарушение валютного законодательства и др.

При этом они обязаны предоставлять проверявшемуся резиденту (нерезиденту) экземпляр акта проведенной ими проверки и не допускать разглашения информации о деятельности и финансовом положении резидентов и нерезидентов, ставшей известной при осуществлении валютного контроля.

Агенты валютного контроля и их должностные лица в пределах своей компетенции имеют право:

— требовать и бесплатно получать от резидентов, а также нерезидентов, осуществляющих валютные операции через эти учреждения, документы, необходимые для подтверждения законности валютной операции и права на ее проведение.

Перечень документов, необходимых для подтверждения законности валютной операции, агент валютного контроля будет определять сам, исходя из содержания валютной операции и требований нормативно-правовых актов НБУ об осуществлении данной валютной операции;

— получать от резидентов, нерезидентов, осуществляющих валютные операции через данные учреждения, необходимые объяснения, другие дополнительные справки и сведения по вопросам, возникающим при осуществлении контроля за валютными операциями.

На агентов валютного контроля и их должностных лиц законопроектом возложены также и определенные обязательства, в частности:

— осуществлять контроль за валютными операциями, которые проводят резиденты и нерезиденты через их учреждения;

— отказывать в осуществлении валютной операции в случае получения отказа от резидента или нерезидента, осуществляющего валютные операции через эти учреждения, в представлении документов или незаконности валютной операции, или выявления, что резидент или нерезидент не имеет права на ее проведение;

— предоставлять резиденту или нерезиденту, которому отказано в осуществлении валютной операции, письменное объяснение причин отказа;

— не допускать разглашения информации о деятельности и финансовом положении резидентов и нерезидентов, ставшей известной при осуществлении валютного контроля;

— представлять отчетность по собственным валютным операциям и по валютным операциям резидентов и нерезидентов.

В проекте также обстоятельно регулируются права и обязанности резидентов и нерезидентов, в том числе обязанность предоставлять органам и агентам валютного контроля документы и информацию.

Законопроект отличается от действующего законодательства ограничением общего размера штрафных санкций за нарушение резидентами сроков расчетов при осуществлении экспортно-импортных операций, в частности определено, что размер начисленной пени не может превышать сумму неполученной валютной выручки (стоимости непоставленного товара).

Ограничиваются также суммы штрафов к уполномоченным банкам. Объясняется это тем, что действующие меры ответственности неадекватны нарушениям, поскольку штраф за эти нарушения значительно превышает доход банка от осуществленной операции и собственные активы, которые могут теперь находиться в распоряжении банка

Білет №16

1. Місце фінансового права в системі права України

Різноманіття якісно відмінних між собою видів суспільних відносин є об’єктивною основою існування різноманіття видів правовідносин. Доповнювані відповідними методами правового регулювання відносин, вони створюють в суспільстві цілісну систему галузей права. Ці галузі, що є крупними самостійними блоками правової системи суспільства в цілому, тісно взаємодіють між собою, взаємодоповнюють одна одну. Останнє обумовлено тим, що якісно відмінні між собою види суспільних відносин перебувають в діалектичній єдності, їх співвідношення між собою і межі з часом змінюються. Звідси і з’являється іноді ілюзія, що предмет тієї чи іншої галузі права немов би розмивається, поглинається предметами інших, перш за все сусідніх за змістом галузей права. З огляду на все це, в силу Цілої низки обставин найбільш "невезучим" є саме фінансове право. В попередньому параграфі було показано, що воно об’єктивно має притаманні йому предмет регулювання, метод регулювання.

Якісні відмінності і специфіка предмету фінансового права, своєрідність його методів ще більше і повніше виявляються при їх співставленні і відмежуванні від предметів і методів інших галузей права, інакше кажучи, при визначенні місця фінансового права в системі права. При цьому не треба упускати з виду те, що фінансово-правові інститути безпосередньо пов’язані з діяльністю держави по створенню, розподілу і використанню централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Діяльність держави регламентують також конституційне і адміністративне право. Перше з них охоплює суспільні відносини, що випливають з організації держави, її устрою, а друге суспільні відносини, пов’язані з державним управлінням в цілому.

Конституційне право регулює основи суспільного ладу і політики, державний устрій, правове положення громадян, систему і принципи організації діяльності державних органів, головні завдання і функції держави. Як і всі останні галузі права, фінансове право базується і розвивається на цих основах. Наприклад, фінансово-правові норми, що регулюють, утворення фондів державних фінансових ресурсів, засновані на засадах рівноправності всіх форм власності в країні. Конституційне право містить і норми, що мають пряме відношення до фінансового права. Це, зокрема, норми, що закріплюють основи організації фінансової діяльності держави. Наприклад, стаття 85 Конституції України встановлює виняткові повноваження Верховної Ради України затверджувати Державний бюджет, вносити до нього зміни, контролювати його виконання, приймати рішення стосовно звіту про його виконання. Відповідно до статті 92 Конституції України встановлюється Державний бюджет України і бюджетна система України (система оподаткування, податки і збори і т.п.). Ці норми конкретизуються у фінансовому праві. Спираючись на них, норми фінансового права встановлюють деталізовані правила, що стосуються діяльності різних державних органів в галузі фінансів. Наприклад, група фінансово-правових норм докладно регламентує порядок складання, розгляду, затвердження і виконання Державного і місцевих бюджетів (Закон України "Про бюджетну систему України").

Тісно стикається фінансове право з адміністративним правом, оскільки діяльність по формуванню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави є за своїм характером управлінською. Між тим, предмет адміністративного права не поглинає ті суспільні відносини, які відносяться до фінансового права.

Адміністративне право визначає основні принципи державного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів, в тому числі і органів спеціального управління фінансами держави, закріплює структуру цих органів, організаційні форми їх діяльності, порядок призначення і звільнення посадових осіб, закріплює їх права і обов’язки і т.д. Спираючись на норми і принципи адміністративного права, фінансове право регулює ті відносини, які безпосередньо пов’язані з виконанням цими органами функцій по збиранню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави, контролю за їх цільовим витрачанням.

Інакше кажучи, фінансове право регулює відносини, що виникають з фінансової діяльності держави. Для того щоб держава могла існувати і виконувати свої завдання і функції, в тому числі адміністративні, їй щоденно, повсякчасно потрібні величезні суми грошових коштів. Фінансове право регулює їх акумуляцію і витрачання, забезпечуючи тим самим виконання державою свого призначення.

Ще тісніший зв’язок фінансового права в умовах ринкових перетворень з цивільним правом, оскільки до предмету останнього серед багатьох майнових відносин входять і грошові відносини. Крім того, деякі органи державного управління спеціальної компетенції, наприклад, Національний банк України, водночас є господарською організацією юридичною особою, що діє на комерційних засадах. Між цими органами, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями і громадянами з другого, виникають відносини на основі договорів. Наприклад, на основі кредитної угоди.

Характерними для таких відносин є добровільність, рівність і відокремленість сторін, відсутність переходу права власності від одного суб’єкта до іншого тощо і тому до предмету фінансово-правового регулювання не входять. Норми фінансового права в даному випадку встановлюють джерела фінансово-кредитних ресурсів, якими оперує Національний банк, порядок утворення і розподілу створюваних ним грошових фондів; порядок мобілізації НБУ грошових коштів в розпорядження держави; способи здійснення контролю за фінансовою діяльністю організації тощо.

У всіх цих випадках Національний банк виступає як орган виконавчої влади, що наділений владними повноваженнями. Взаємозв’язане фінансове право і з іншими галузями права з трудовим, кримінальним і т.д.

Тісно пов’язане фінансове право, як галузь права і особливо як навчальна дисципліна з загальною теорією фінансів. Зокрема, фінансове право відображає у специфічних формах ті ж явища об’єктивної реальності, що і загальна теорія фінансів фінансові відносини. Понятійнокатегоріальний апарат фінансового права також є похідним від понятійнокатегоріального апарату загальної теорії фінансів. Що стосується фінансового права як навчальної дисципліни, то його зовнішня подібність і близькість із загальною теорією фінансів іноді призводить навіть до фактичної підміни змісту предмета фінансів змістом предмета фінансового права. Раніше така підміна зустрічалась навіть в підручниках. В дійсності ж відмінності між фінансовим правом і загальною теорією фінансів не менш яскраві і промовисті, ніж подібність між ними.

Причому якщо подібність їх відноситься до чисто зовнішніх сторін, то відмінності між ними коріняться в їх змісті. Фінансове право відображає надбудовні суспільні відносини, а загальна теорія фінансів базисні суспільні відносини. Тобто фінансове право і загальна теорія фінансів настільки подібні і різні між собою, як подібні і різні між собою форма і зміст будь-якого явища.

2. Організаційну структуру Державного казначейства України сформовано, виходячи із завдань, поставлених щодо виконання Державного бюджету України.

Держказначейство має у своєму підпорядкуванні територіальні органи - управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та відділення, агентства, представництва, філії, пункти уповноважених у районах, містах і районах у містах. Доцільність створення територіальних органів у районах, містах і районах у містах визначається Колегією Держказначейства.

Організаційна структура Державного казначейства України (ДКУ) відтворює структуру адміністративно-територіального устрою України. ДКУ складається з центрального, 27 казначейських управлінь обласного значення та 684 територіальних відділень. Відповідно до свого адміністративно-територіального розміщення установи ДКУ поділені на три рівні:

• центральний,
• обласний,
• районний.

Центральний рівень представляє Державне казначейство України, яке знаходиться у столиці України – Києві.

« Попередня публікація | Наступна публікація »

(function(d, s, id) { var js, fjs = d.getElementsByTagName(s)[0]; if (d.getElementById(id)) return; js = d.createElement(s); js.id = id; js.src = "//connect.facebook.net/uk_UA/all.js#appId=178406328912732&xfbml=1"; fjs.parentNode.insertBefore(js, fjs); }(document, 'script', 'facebook-jssdk'));

Рекомендую!

window.___gcfg = {lang: 'uk'}; (function() { var po = document.createElement('script'); po.type = 'text/javascript'; po.async = true; po.src = 'https://apis.google.com/js/plusone.js'; var s = document.getElementsByTagName('script')[0]; s.parentNode.insertBefore(po, s); })(); > Версія для друку

Казначейська система виконання бюджетів в Україні: обґрунтування і доцільність запровадження. Реферат

Структура державного казначейства, його роль у виконанні бюджету. Казначейська система виконання бюджету

Структура державного казначейства, його роль у виконанні бюджету

Організаційну структуру Державного казначейства України сформовано, виходячи із завдань, поставлених щодо виконання Державного бюджету України.

Держказначейство має у своєму підпорядкуванні територіальні органи - управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та відділення, агентства, представництва, філії, пункти уповноважених у районах, містах і районах у містах. Доцільність створення територіальних органів у районах, містах і районах у містах визначається Колегією Держказначейства.

Організаційна структура Державного казначейства України (ДКУ) відтворює структуру адміністративно-територіального устрою України. ДКУ складається з центрального, 27 казначейських управлінь обласного значення та 684 територіальних відділень. Відповідно до свого адміністративно-територіального розміщення установи ДКУ поділені на три рівні:

• центральний,
• обласний,
• районний.

Центральний рівень представляє Державне казначейство України, яке знаходиться у столиці України – Києві.

27 управлінь Державного казначейства (ОУДК) розташовані таким чином:

• 1 адміністративне управління - в Автономній Республіці Крим;
• 24 адміністративні управління функціонують в областях;
• 2 адміністративні управління - у містах Києві та Севастополі.

684 районних відділення Державного казначейства (РВДК) – у найбільш важливих місцевих адміністративних центрах.

У деяких випадках районні відділення Державного казначейства (РВДК) або одночасно обслуговують бюджетні установи, що розташовані як у сільській місцевості, так і у районному центрі, або зовсім не запроваджуються як окремі органи, оскільки деякі адміністративні райони великих міст об'єднують свої функції, зливаючись у єдине міське ВДК великого міста.

Державне казначейство України та його територіальні органи є юридичними особами, мають самостійні баланси, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

Державне казначейство України очолює Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Голова Держказначейства має заступників, яких призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України.

Казначейська система виконання бюджету базується на принципі єдиного казначейського рахунку. Єдиний казначейський рахунок – це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідним балансовим рахунком, на які зараховуються податки, збори, інші обов’язкові платежі державного бюджету та надходження з інших джерел встановлених законодавством України, і з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяльності, які виконали роботи та \ або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів.

На органи Державного казначейства покладені такі функції:

1. Розробка довготермінових та оперативних прогнозів що­до надходження коштів до державного бюджету.

2. Здійснення контролю за дотриманням чинного законо­давства України з питань виконання державного бюджету, надходження коштів до державних цільових фондів.

3. Здійснення контролю над касовим виконанням держав­ного бюджету за доходами.

4. Організація роботи з ведення обліку доходів державного бюджету на основі складання реєстрів.

5. Організація проведення аналітичної роботи з основних напрямків роботи.

6. Регулювання фінансових взаємовідносин між держав­ними і місцевими бюджетами та платниками податків.

7. Підготовка пропозицій із збільшення доходної частини державного бюджету.

8. Підготовка інформацій та звітів.

9. Розробка методичних рекомендацій та організація мето­дологічного забезпечення відповідних структурних підроз­ділів.

10. Надання практичної допомоги відповідним структур­ним підрозділам.

3. Стаття 54. Визначення сум податкових та грошових зобов'язань

54.1. Крім випадків, передбачених податковим законодавством,
платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або
грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій
(митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається
контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума
грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.{ Пункт 54.1 статті 54 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

54.2. Грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань з
податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до
бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника
податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом
або платником податку, який отримує доходи не від податкового
агента, в момент виникнення податкового зобов'язання, який
визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього
Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного
бюджету.

54.3. Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити
суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного
відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення
об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення
суми податку на додану вартість платника податків, передбачених
цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: { Абзац перший пункту
54.3 статті 54 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3609-VI
( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

54.3.1. платник податків не подає в установлені строки
податкову (митну) декларацію;

54.3.2. дані перевірок результатів діяльності платника
податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових
зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного
значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного
значення суми податку на додану вартість платника податків,
заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих
розрахунках;{ Підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 3609-VI ( 3609-17 ) від 07.07.2011 }

54.3.3. згідно з податковим та іншим законодавством особою,
відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з
окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових)
санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері
зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;

54.3.4. рішенням суду, що набрало законної сили, особу
визнано винною в ухиленні від сплати податків;

54.3.5. дані перевірок щодо утримання податків у джерела
виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення
правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів
податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку
на доходи фізичних осіб таким податковим агентом;

54.3.6. результати митного контролю, отримані після
закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів,
свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань,
визначених платником податків у митних деклараціях.

54.4. У разі надходження від уповноважених органів іноземних
держав документально підтверджених відомостей щодо країни
походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які
мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні
(пересиланні) на митну територію України або територію спеціальної
митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з
митної території України або території спеціальної митної зони,
які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення,
митний орган має право самостійно визначити базу оподаткування та
податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій,
визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей,
зазначених у таких документах.

54.5. Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового
зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків
не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту
нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне
та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання
і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим
Кодексом.

Білет №17