Загального фонду бюджету;

2 - спеціального фонду.

Видатки плануються в сумі, що не перевищує запланованих доходів. При цьому розподіл видатків в кошторисі здійснюється за повною економічною класифікацією видатків.

В процесі бюджетного планування крім складання кошторису доходів та видатків складаються також такі документи:

Поняття кошторису доходів і видатків та його види

Установи, що утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльності й виконання покладених на них функцій складають кошторис, який є важливим інструментом планування, так і контролю фінансової політики бюджетної установи. Основним документом, що регулює процеси складання, розгляду й затвердження кошторисів бюджетних установ є Порядок складання, розгляду, затвердження й основні вимоги щодо виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 (зі змінами).

Кошторис бюджетної установи- основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Бюджетне асигнування- повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.

Бюджетне призначення- повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане Бюджетним кодексом України, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Бюджетне зобов'язання- будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійс Разом з кошторисом затверджуються такі документи: План асигнувань загального фонду бюджету (за винятком надання кредитів з бюджету) - це помісячний розподіл бюджетних асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету), затверджених у загальному фонді кошторису, за скороченою формою економічної класифікації видатків, який регламентує протягом бюджетного періоду взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів відповідно до зазначених зобов'язань.

Скорочена економічна класифікація видатків бюджету включає:

o оплату праці працівників бюджетних установ (код 1110);

o нарахування на заробітну плату (код 1120);

o медикаменти та перев'язувальні матеріали (код 1132);

o продукти харчування (код 1133);

o оплату комунальних послуг та енергоносіїв (код 1160);

o дослідження і розробки, окремі заходи розвитку із реалізації державних (регіональних) програм (код 1171);

o окремі заходи розвитку із реалізації державних (регіональних) програм, не зараховані до заходів розвитку (код 1172);

o поточні трансферти населенню (код 1340);

o решта економічних категорій видатків відображаються загальною сумою за кодом 5000 "Інші видатки".

нити платежі протягом цього ж періоду або в майбутньому.

Білет №18

1. Існують загальні засоби (методи), які державі та органам місцевого самоврядування необхідно застосовувати, щоб формувати публічні централізовані фонди коштів.

Ці загальні засоби зводяться до застосування:

- імперативного методу, коли держава і органи місцевого самоврядування виражають вольові бажання, обов'язкові для всіх юридичних І фізичних осіб у процесі фінансової діяльності;

- рекомендаційного методу, заснованого на Імперативному, коли держава або орган місцевого самоврядування не наказують, а радять виконувати ті чи інші дії. Наприклад, Конституція України, Закон України "Про самоврядування в Україні" мають припис щодо можливості введення нових чи встановлення порядку справляння місцевих податків і зборів, якщо законодавством не встановлено Інше.

Також мають місце спеціальні методи фінансової діяльності держави;

До спеціальних методів фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування належать:

· а) формування публічних централізованих і децентралізованихфондів коштів;

· б) розподіл фінансових ресурсів, які створюють публічні фонди коштів;

· в) використання цих ресурсів при фінансуванні видатків.

2. Склад доходів Державного бюджету України. Доходи Державного бюджету України включають:1) доходи (за винятком тих, що згідно з статтями 64, 66 та 69 цього Кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов’язкові платежі та Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”, а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств; 2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку; 3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

3. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документiв:- платіжними дорученнями;- платіжними вимогами-дорученнями;- чеками;- акредитивами;- векселями;- платіжними вимогами;- інкасовими дорученнями(розпорядженнями). Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках, передбачених чинним законодавством та нормативними актами Нацiонального банку України. Безготiвковi розрахунки за товари та послуги можуть здiйснюватися за допомогою банкiвських платiжних карток. Порядок використання платiжних карток визначається Нацiональним банком України.

Порядок оформлення розрахункових документів

При здійсненні розрахунків відповідні розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовiй формi, мають вiдповiдати вимогам встановлених стандартiв та вмiщувати, залежно від їх форми, такі реквізити:а) назву документа;б) номер документа, число, місяць, рік його виписки.в) назви платника та одержувача коштiв (їх офiцiйне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України , у фізичних осіб - ідентифікаційні номери, що проставляються на підставі відповідних документів податкових органів, номери рахунків в установах банку;г) назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовнi номери за МФО (код банку);д) суму платежу цифрами та літерами;е) призначення платежу: назву товару (виконаних робiт, наданих послуг), посилання на документ, на пiдставi якого здiйснюється операцiя (договiр, рахунок, товарно-транспортний документ та iнше), із зазначенням його номера i дати, зазначення законодавчого акта, яким передбачене право безспірного стягнення та безакцептного списання коштів (його дата, номер і відповідний пункт).є) на першому примірнику (незалежно вiд способу виготовлення розрахункового документа) - відбиток печатки та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів;ж) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разi перерахування коштiв до бюджету);з) суму податку на додану вартiсть (цифрами) або напис "без податку на додану вартiсть

Білет №19

1. Бюджетне регулювання - щомісячні перерозподілу загальнодержавних централізованих фінансів між рівнями бюджетної системи, з метою збалансувати бюджети на рівні необхідної для ліквідації активного дефіциту, для виконання місцевими органами їх функцій.
Бюджетне регулювання здійснюється вищими органами. Перерозподіл доходів у процесі бюджетного регулювання проводять з урахуванням соціального, демографічного, природного, екологічного, економічного стану відповідної адміністративної території, з метою подолання нерівності між бюджетами різних рівнів.
Бюджетне регулювання відображає процеси політичного та національного значення, що вирішують загальнодержавні завдання стосовно забезпечення економічного зростання, розвитку продуктивних сил, піднесення рівня добробуту населення, усунення розбіжностей у рівнях розвитку певних територій, фінансового забезпечення місцевого самоврядування, вирішення національних проблем тощо. Усе це надає бюджетному регулюванню виняткове значення та особливе місце у складі міжбюджетних відносин.

У процесі бюджетного регулювання вирішується багато завдань, серед яких основними є: досягнення відповідності між видатками та доходами всіх бюджетів, тобто їхнє збалансування; створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів на своїй території; забезпечення самостійності у використанні додатково одержаних коштів в процесі виконання місцевих бюджетів; перерозподіл бюджетних ресурсів між "багатими" й "бідними", у фінансовому розумінні, територіями; здійснення фінансового вирівнювання.

2. Стаття 6. Поняття податку та збору

6.1. Податком є обов'язковий, безумовний платіж до
відповідного бюджету, що справляється з платників податку
відповідно до цього Кодексу.

6.2. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до
відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою
отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення
на користь таких осіб державними органами, органами місцевого
самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично
значимих дій.

6.3. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та
зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку,
становить податкову систему України.

3. Державний та муніципальний кредит

Запозичення державою або органами місцевого самоврядування коштів у фізичних та юридичних осіб — резидентів та нерезидентів — це державний кредит. Ці відносини мають особливе значення для держави й органів місцевого самоврядування, тому кожна держава регулює їх фінансово-правовими нормами. А державний або муніципальний кредит — урегульовані правовими нормами відносини, в яких позичальником є держава або муніципальний орган, а кредитором — фізична або юридична особа.

Державі або місцевому органу самоврядування кредити надають на певний строк, а за його настання ці кошти треба повернути. Як і будь-який кредит, позичка державі або місцевому органу самоврядування не надається безоплатно.

Основною особливістю відносин за державним кредитом є те, що позичальник в однобічному порядку встановлює свої умови кредиту і може навіть їх змінити за особливих умов.

Правда, укладаючи кредитні угоди, держава не завжди може диктувати свої умови, особливо, коли кредиторами є нерезиденти або міжнародні фінансово-кредитні організації. Але принципи кредитування залишаються такими самими: добровільність, зворотність, строковість, відплатність і забезпеченість державою всім своїм майном.

Під час отримання державних позик забезпеченням виступає державне майно, під кредити МВФ — валютні резерви.

Цільовим призначенням державного кредиту часто е покриття дефіциту державного бюджету. Найкраще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. Залежно від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок запозичених коштів, визначаються строки запозичень, щоб сплата відсотків та повернення здійснювалися за рахунок одержаних доходів від інвестицій до відповідних галузей.

Використання позик на погашення заборгованості із заробітної плати, погашення раніше випущених позик не вирішує проблему боргу і навіть збільшує її.

Функції державного кредиту:

• розподільча — здійснюється формування централізованих грошових фондів держави та їх використання;

• регулююча — держава впливає на стан грошового обігу, рівень відсоткових ставок, на виробництво та зайнятість;

• контрольна — контроль за рухом вартості в обидві сторони здійснюється фінансовими структурами та кредитними інститутами.

Державний або муніципальний борг — врегульовані фінансово-правовими нормами відносини суб'єктів держави й органів місцевого самоврядування щодо одержання кредитів (позик) у грошовій формі від юридичних і фізичних осіб, як резидентів, так і нерезидентів, на умовах зворотності, відплатності, строковості та добровільності.

Внутрішній державний борг — заборгованість держави громадянам та юридичним особам, які придбали цінні папери.

Внутрішній державний борг виникає у зв'язку із залученням коштів від вітчизняних кредиторів у національній валюті. Відносини державного внутрішнього боргу регулюються Законом України "Про державний внутрішній борг України" від 1 вересня 1992 р. Держава запозичує кошти щороку, тому її борг складається із сум запозичень минулих років, за які держава ще не розрахувалася, і нових запозичень.

Зовнішній державний борг — сукупність заборгованості держави за позичками на зовнішньому ринку. Він складається з:

• позик на фінансування Державного бюджету України та погашення зовнішнього державного боргу;

• позик на підтримку національної валюти;

• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

• державних гарантій, які надаються КМУ щодо кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України. Щоб запозичити кошти, необхідно знайти кредитора, домовитись з ним, в якій формі він зможе дати кредит, на який строк, під які відсотки, як йому треба їх сплачувати, а потім обслужити борг, який виникне через одержаний кредит, тобто державним боргом треба управляти.

Управління державним боргом — сукупність відносин, урегульованих фінансово-правовими нормами, що виникають у зв'язку із запозиченням, визначенням кредиторів, умов розміщення, обслуговування та погашення внутрішніх і зовнішніх запозичень.

Таким чином, управління державним боргом, як і будь-яке управління, є процесом, що поділяється на три стадії, або етапи діяльності уповноважених державою органів із державним боргом:

1) визначення внутрішнього або зовнішнього кредитора й залучення державних запозичень;

2) використання коштів;

3) обслуговування боргу та його погашення.

 

Оскільки обов'язковим суб'єктом правовідносин державного кредиту є держава, ці відносини мають владний характер — їх природа фінансово-правова.

Види державного кредиту:

1) залежно від статусу позичальника:

• централізований — цінні папери випускає уряд;

• децентралізований — місцеві органи влади;

2) залежно від сфери розміщення боргових зобов'язань:

• внутрішні позики — розміщуються в державі;

• зовнішні позики — розміщуються за кордоном;

3) залежно від строків погашення державою боргових зобов'язань:

• короткострокові позики — поточні, до 1 року;

• середньострокові — 1—5 років;

• довгострокові — понад 5 років. З одного боку, такі позики є недоцільними, бо обтяжуються наступні покоління. Але, з іншого боку, чим коротший строк позики, тим складніше систематизувати управління і досягти економічного й соціального ефекту від неї;

4) за видами дохідності:

• відсоткові — власники цінних паперів отримують дохід, як правило, з розрахунку фіксованих процентів;

• безвідсоткові (дисконтні) — цінні папери реалізуються за ціною, нижчою від їх номіналу, різниця між ціною придбання і номінальною відшкодовується в момент погашення, складаючи дохід;

• виграшні — власники цінних паперів отримують дохід за умови включення цього номера цінного наперу у виграшний тираж погашення.

Білет №20

1. Фінансово-правова норма- це загальнообовязкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованих фондів, які виражені в категоричній формі і забезпечені примусовою силою держави.

Види фінансово-правових норм:

За спеціальними юридичними функціями:

* регулятивні (правовстановлювальні) - правові приписи, які безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин шляхом надання учасникам прав та покладення на них обовязків, тобто їх роль у встановленні субєктивних прав та обовязків. Залежно від характеру впливу на поведінку субєктів фінансових правовідносин (за характером диспозиції):* зобовязуючі - приписують здійснювати певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони містяться у всіх законах і нормативних актах; * забороняючі - приписують не чинити дій, які порушують або підривають фінансову дисципліну (н-д забороняють використовувати бюджетні кошти не за призначенням); * уповноважуючі - норми, в яких міститься дозвіл певному органу чи посадовій особі конкретизувати ті чи інші приписи що містяться в нормі відповідно до певних умов. В цих нормах імперативність поєднується з чітко визначеними посадовими повноваженнями.

За змістом:* матеріальні - вміщують матеріальний зміст юридичних прав та обовязків субєктів фінансових правовідносин.

* процесуальні - визначають процедуру діяльності органів держави в сфері мобілізації коштів, порядок їх надходження, витрачання та розподіл.

Структура фінансово-правової нормитрадиційна, але особливості методу правового регулювання визначили свою специфіку.

Гіпотеза - визначає умови та обставини, за яких виникають у юридичних і фізичних осіб фінансові правовідносини. Диспозиція - вказує якою повинна бути поведінка сторін фнансового відношення, при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин.

Санкція - визначає міру державного примусу, яка застосовується у випадку порушення правової норми, спрямована на попередження неправомірних дій у відповідній сфері шляхом встановлення юридичної відповідальності. Податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. Штраф - на відміну від пені переслідує мету гарантувати здійснення посадовими особами та громадянами чинного порядку та правил в галузі державних фінансів, які визначаються всіма трьома елементами фінансово-правової норми.

 

2. бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду;

Структура бюджетної системи України

1. Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

2. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

3. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.