Запитання для роздумів

У вищенаведених судженнях релігійного мислителя, що бачив у сім’ї і дітонародженні лише побут, а в любові — буття, що завжди викривали низькість буденності і цінували більше за все волю, проте, чітко позначена соціальна сутність сім’ї. Чи згодні Ви з тим, що інститут сім’ї виникає із соціальної регламентації «природної оргійності статі» з метою продовження роду і його господарського життєустрою? Чи можна, виходячи з цього, вважати, що соціальна необхідність у сім’ї поєднує в собі необхідність продовження роду і необхідність існування, життя роду? Залишаючи осторонь споконвічне філософське питання про співвідношення царств необхідності і волі, чи можна розглядати багатовікову історію сім’ї як підсумок гармонійного сполучення інтересів суспільства з продовження роду з особистими інтересами до сімейного способу життя? Або ж тривале існування сім’ї доводить лише придушення свободи особи в ім’я «продовження роду», неможливість волі в сім’ї (з чим би ця воля ні пов’язувалася) і неминучість ґрунтування сім’ї на обов’язку, законі, суспільних нормах?

 

 

П.А. Сорокін
КРИЗА СУЧАСНОЇ СІМ'Ї
(Соціологічний нарис)

 

Сім'я, як і всі соціальні інститути, протягом своєї історії випробувала ряд змін. Її розвиток не зупинився і на сучасних її формах. Уважне вивчення ряду явищ показує, що в даний час сім'я як соціально-правова організація визначеного виду переживає гострий злам; старі і частково сучасні її форми помалу зникають і поступаються місцем іншим формам, відомим поки лише в найзагальніших рисах. Коротко кажучи, сучасна сім'я змінюється і переходить у наші дні до нової, прийдешньої сім'ї.

Звичайно, цей процес зміни її полягає в зв'язку зі зміною всього іншого суспільного життя. По мірі того, як змінюються основи сучасного суспільства, змінюється і сім'я.
Але чи так це? Чи не є сказане простою оманою? Мені думається, що ні: у сучасній сім'ї, дійсно, відбувається якийсь злам, що загрожує знищити її основні риси. Стисло навести докази, що вказують на це, - таким є завдання нижченаведених рядків.

Сучасна сім'я являє собою союз, по-перше, чоловіка і дружини, потім батьків і дітей і, по-третє, більш широко, союз родичів і свояків.

Підставою союзу подружжя є шлюб, визнаний державою, що укладається у визначеній юридичній формі і тягне за собою певні юридичні наслідки - особисті й майнові.

Церква визначає шлюб як таїнство, за допомогою якого дві істоти зливаються в «Єдину плоть», в союз, на зразок союзу Христа з Церквою. Юристи, наслідуючи визначення Модестіна, розуміють під шлюбом стан повної життєвої спільності між подружжям, довічний зв'язок, заснований на божественому і людському праві. Переводячи ці юридичні положення на простішу мову, можна сказати, що в принципі сучасний шлюб означає повне злиття двох істот, довічну ходу їх по дорозі життя і спільне здійснення поставлених перед собою завдань. Цей зв'язок був досі досить міцним і для величезної більшості довічним. Дві істоти, дійсно, перетворювалися на "плоть єдину" і разом з дітьми представляли свого роду «державу в державі».

Будучи таким самостійним осередком, сучасна сім'я, крім шлюбу як статевого союзу, була об'єднана і скріплена рядом інших зв'язків. Як союз батьків і дітей вона була свого роду незалежним господарським цілим («домашнє вогнище») і першою школою і вихователем. На батьках, що мали низку прав стосовно дітей, лежали й обов'язки - піклуватися про їх матеріальну забезпеченість і розумове і моральне виховання. Певні права та обов'язки лежали і на дітях. Держава майже не втручалася в цей внутрішній розпорядок сім'ї. Вона була огороджена свого роду заборонною стіною, за межу якої, крім випадків виняткових, що носять карний характер, державна влада не переступала. Вона надавала сім'ї повну самостійність і ревниво оберігала її міцність, незалежність і її основи. Посягання на послаблення або розрив подружнього зв'язку (статева чистота, що опоганюється перелюбом, і позашлюбні статеві зв'язки) усіляко переслідувалися і, особливо в давнину, жорстоко каралися.

Для того щоб міцніше закріпити цей зв'язок, держава і церква всіляко заважали її розриву, шляхом або розлучень або роздільного проживання. Католицтво, виходячи зі слів Христа: «Що Бог з'єднав, того людина нехай не розлучає», і досі не допускає ніякого розлучення.

З цією метою дружина була віддана в опіку чоловіку, а діти - у розпорядження батьків. Це ж завдання переслідувало й встановлення спільності майна подружжя, солідарності їхніх інтересів і передачу матеріальної і духовної турботи про дітей до рук батьків.

Одним словом, сім'я була цільною суспільною одиницею, що веде своє самостійне життя в державі.

Що ж ми бачимо протягом останніх десятків років? А бачимо, що час поволі і поступово підкопується під всі автократичні основи сім'ї і помалу роз'їдає всі основні зв'язки, що робили її цільною одиницею. По мірі наближення до нашого часу стає більш слабким і союз чоловіка і дружини, і союз батьків і дітей, тобто дві основи сім'ї, якими вичерпується її зміст.

Проаналізуємо спочатку послаблення зв'язку подружжя. З чого видно, що союз подружжя стає все менш і менш міцним і все легше і легше розривається?

Доказом служать багато фактів:

1) все швидше і швидше зростає відсоток розлучень і «відлучень від стола і ложа», 2) зменшення самої кількості шлюбів, що свідчить про те, що все більше і більше стає осіб, які не бажають зв'язувати себе сучасними узами «законного шлюбу», 3) зростання «позашлюбних» союзів чоловіка і жінки, 4) зростання проституції, 5) падіння народжуваності дітей, 6) звільнення жінки з-під опіки чоловіка і зміна їхніх взаємних відносин, 7) знищення релігійної основи шлюбу і 8) все більш і більш слабка охорона подружньої вірності і самого шлюбу державою.

Ці факти, якщо вони дійсно вірні, достатні для того, щоб сказати: подальше існування сім'ї в сучасних примусових формах і справді стає дуже важким. Сукупність їх для того, хто вміє розуміти мову «німих» цифр, говорить про те, що сучасна сім'я переживає глибоку кризу.

Вже самий по собі розвиток цих явищ служить ознакою падіння сучасних «підвалин» сім'ї, стосовно ж факту послаблення сімейного зв'язку він є незаперечним доказом.

Одночасно і причиною ослаблення сім'ї, і в той же час ознакою її розпаду служить і факт зменшення дітонародження в шлюбі. Як би там не було, а за своїм завданням подружжя дотепер одружувалося, грубо кажучи, не тільки «заради задоволення», але і заради продовження потомства. Мати дітей і бути батьком і матір'ю для сім'ї дотепер було нормою. Сім'я без дітей була виключенням, чимось ненормальним. Що ж ми бачимо в останні десятиліття? А те, що народжуваність поступово падає. Модними стають бездітні шлюби, мати дітей вважається тепер незручним і непрактичним з цілої низки міркувань: говорять у цих випадках і про труднощі життя, і про матеріальні й економічні турботи, і про те, що діти - розкіш, коштують дуже дорого, і про труднощі їх утримання, виховання, навчання, і про те, що вони зв'язують руки, заважають роботі або виїздам на бали, псують груди матері та її красу, приводять до її передчасного старіння, примушують батька надриватися на зайвій роботі і т.д.. Мотиви наводять різні. Але, які вони не різноманітні, факт залишається фактом: відсоток шлюбної народжуваності падає. У ряді країн, як, наприклад, у Франції, це явище загальновідоме. Те ж спостерігається і в усьому культурному світі. Наводити цифри, що доводять цей факт, є зайвим внаслідок загальновідомості і незаперечності даного явища.

Слід зауважити, що таке явище позначається на міцності сім'ї. Ясніше кажучи, воно сприяє її руйнації, і в цьому сенсі є однією з причин, що послабляють сімейні основи. Діти ніби були тими «обручами», які згуртовували родинний союз, змушували подружжя терпляче ставитися один до одного, заважали їм розлучатися через дрібниці, давали зміст шлюбу. Турбота ж про дітей заважала і прямо і побічно невірності подружжя, не допускала зради, давила вагою, спрямовуючи поведінку батьків у бік збереження інтересів сім'ї та її цілісності.

Інакшою є ситуація в шлюбі без дітей. Єдиний зв'язок подружжя - це духовне і тілесне єднання. А те й інше, як відомо, вельми часто буває крихким і нерідко піддається спокусам. У цьому сенсі відсутність дітей у багатьох формах веде до більшої легковажності: там, де раніше турбота про дітей, про родинне вогнище, його чистоту і т.д. могла зупинити подружжя від спокуси і від легкодумства, при шлюбі без дітей це гальмо відсутнє і не тисне своєю вагою на поводження людини. Подружжя ризикує тільки своїм зв'язком з іншим подружжям, якого воно часто не проти замінити новим і не проти влаштувати нове гніздо, так як ці розриви і нові зв'язки тепер не настільки громіздкі, не настільки важкі, і не пов'язані з долею дітей. При шлюбі з дітьми незмінно поставало питання: «А як же діти?», поставало і нерідко утримувало від зазіхання на цілісність сім'ї. При бездітності цього питання немає, а тому немає і цього цементу, що зміцнює сім'ю.

Крім сказаного та ж відсутність дітей сотнями інших шляхів веде до того ж ослаблення сім'ї. У заможних сім'ях вони заповнювали дозвілля, особливо матері. Змушували її працювати і тим самим знищували приводи для спокус. При бездітності багато вільного часу, з'являються порожнеча і нудьга, а в таких умовах успішно процвітає фантазія, гра уяви малює ряд картин, з’являються різні виїзди, візити, бали, журфікси і т.д., інакше кажучи - з'являються тисячі спокус, що приводять різними шляхами до одного підсумку - до порушення святості та міцності сім'ї.

Що це так, підтверджується, між іншим, і статистикою розлучень. Виявляється, відсоток розлучень зворотньо пропорційний відсотку народжуваності: особливо високий у країнах з малою народжуваністю (Франція і Швейцарія) і низький там, де народжуваність висока.

Але підемо далі і зупинімося на факті емансипації жінки. Запитаємо себе, як повинен впливати на міцність сучасної сім'ї цей факт? Позитивно чи негативно? [Як це не дивно з першого погляду, але безсумнівно, що факт емансипації жінок за даних умов є руйнуючим, а не зміцнюючим сім'ю фактором. Це підтверджується, між іншим, тим, що в країнах, де жінка домоглася великих прав і більш вільна, більш високий і відсоток розлучень, що вчиняються за бажанням і клопотанням жінок, і чим більше вона набуває прав, тим кількість розлучень за вимогою дружини усе більш і більше зростає.

Для кожного, хто займався історією правових засад сім'ї і шлюбу, відомо, яку величезну роль відгравала і відіграє релігія в суспільному житті. Великою була ця роль і у функціонуванні шлюбу. Не буде перебільшенням, якщо я скажу, що однією з головних засад сім'ї й шлюбу була релігія. На цій підставі шлюб був оголошений таїнством, сім'я - установою божества, що охороняється церквою і державою, зазіхання проти неї - гріхом і великим злочином. Весь авторитет церкви, уся її святість і в силу цього вся сила держави були пущені в хід для захисту сім'ї й основ шлюбу. Людина, що збиралася зазіхнути на сімейний союз, повинна була піти на великий гріх, зазіхнути на догмати й авторитет церкви, передати її дияволу і крім цього, рахуватися з чималими карами, що накладалися державою.

Як бачимо, тут перешкод і стримуючих факторів було чимало. Всі вони своєю величезною вагою тиснули на нього, і зважитися переступити їх могли тільки одиниці.

Цією релігійної основою шлюбу і порозумівається факт нещадних покарань за перелюб, що накладалися державою на перелюбників. Втрата цієї релігійної основи шлюбу та сім'ї мала величезне значення. Те, що раніше було божественим установленням, стало звичайною людською установою; те, що раніше оточене було ореолом святості, перетворилося на справу рук людських; посягання на шлюб, яке раніше було гріхом і злочином, тепер стало питанням життєвої зручності.

Розрив або осквернення шлюбу перш за все означали заперечення божественних настанов і заповідей, тепер перетворилися на звичайне явище. Якщо раніше важко було зважитися на розрив, то тепер усі зайві перешкоди зникли. Отже, зникнення релігійного характеру шлюбу дало можливість більш легко і лише з погляду зручності розглядати і відноситися до нього. Завдяки цивільному шлюбу зник один з важелів, який раніше примушував більш суворо і серйозно ставитися і поважати Богом даний зв'язок. Не диво тому, що паралельно з цим процесом зникнення релігійної основи шлюбу ми бачимо і постійне ослаблення його охорони з боку державної влади. Покарання за позашлюбні статеві зв'язки, так само як і за перелюбство, стають м'якше і м'якше, поки поступово не вимирають. Самий по собі добровільний позашлюбний зв'язок, наскільки в ньому немає насильства, хитрощів, обману або зловживання невинністю і т. п., зв'язок двох дієздатних осіб тепер не карається. Покарання за перелюбство звелося до мінімуму (висилка до монастиря чи короткострокова в'язниця) і існує скоріше на папері, ніж на ділі.

Це падіння покарань говорить про те, що держава майже перестала охороняти шляхом покарань чистоту сімейного вогнища і надала тут особі майже повну свободу.

А раз так, то зрозуміло, що цим шляхом сім'я і шлюб втратили дві стіни, що захищали їх від посягань. Якщо особистої волі не вистачало раніше, щоб противитися спокусі незаконного статевого спілкування, то спокушеного могла зупинити думка про гріх ("А гріх?»); якщо не ця думка, то міркування про загрозу жорстокої кари, що часто загрожувала, крім ганьби, смертю. Із зникненням того й іншого гальма зникали і дві величезні стримуючі сили. А це, природно, не може сприяти зміцненню старої сім'ї, а сприяє тільки її розпаду, розвиваючи легке відношення до неї, перетворюючи питання про її цілісніть та чистоту на питання практичної зручності.

Окресливши коротко ознаки, що свідчать про розкладання й ослаблення сім'ї як союзу чоловіка й жінки, перейдемо тепер до короткої характеристики тих «ухилів», які відбулися в сім'ї як союзі батьків і дітей. Я тут зупинюся лише на двох сторонах справи - на батьківській опіці і владі над дітьми і на сім'ї як встановленні, що відповідала за справу первісного виховання і утримання дітей.

Падіння батьківської влади над дітьми - ось та основна риса, якою характеризується історія взаємин батьків і дітей.

У глибоку давнину діти були зовсім безправні і віддані в безконтрольну владу батьків. Держава рішуче ні в чому тут не обмежувала владу батьків. Батько мав право життя і смерті над дітьми, міг продати їх у рабство, міг скалічити, не даючи нікому звіту у своїх діях. Поряд з особистою безправністю діти не мали ніяких прав і стосовно майна. Так було в Римі, так само було і в інших народів. Але потім влада батьків поступово обмежувалася. Держава помалу висувала ряд умов, які батько безкарно не міг порушувати. Відняті були у батьків право життя і смерті, право продажу в рабство і право нанесення інших образ і ушкоджень дітям. Поряд з цим росла і майнова правоздатність дітей.

У підсумку опіка батьків поступово падала, влада їх усе більше і більше обмежувалася, держава помалу втручалася в права батьківської влади.

Як би погано не було дітям до цього, вони повинні були підкорятися. А в силу цього зв'язок батьків і дітей, яким би поганим він не був, існував, коли ж не добровільно, то примусово. Був «клей», що склеював всі тріщини цього зв'язку і підтримував погано збиту сімейну храмину.

Тепер не те. З падінням батьківської влади зник і "клей" примусу. Зв'язок батьків з дітьми став залежати не тільки від хвиль перших, але і других. Те, що раніше діти повинні були терпіти, тепер вони не зобов'язані. Якщо раніше вони при всій обтяжливості їхньої долі повинні були цей зв’язок підтримувати, то тепер вони вільно розривають його, не жертвуючи ні совістю, ні честю, ні добробутом. Раніше діти були раби, тепер - вони вільні і рівноправні з батьками особистості. Раб терпить усе, особистість вимагає поваги до себе і протестує проти зазіхань на її права. Звідси висновок - тепер примусовий зв'язок батьків і дітей став слабкішим і легше може бути розірваний. А це означає, що «китайська стіна», яка охороняла цей зв'язок на грунті батьківської влади, завалилася.

Звідси висновок - якщо раніше сім'я була єдиною чи не головною вихователькою, школою й опікуном, те тепер ця роль сім'ї повинна зникнути. І дійсно, на наших очах ми бачимо, як держава помалу віднімає в сім'ї її виховні, вчительські й опікунські функції і бере їх у свої руки. Раніше все це належало сім'ї; тепер держава бере це на себе. Раніше остання не втручалася в хазяйнування батьків, тепер все більше і більше уривається в цю сферу, вимагає від батьків звіту, накладає на них ряд обов'язків і говорить: «це ти не можеш робити, це не маєш права, те-то повинен робити »і т.д.

А це в свою чергу означає не що інше, як подальший розпад сім'ї як союзу батьків і дітей і позбавлення її тих функцій, які вона досі виконувала. Образно кажучи, сім'я ніби тане і розсмоктується, розпадаючись на частині, втрачаючи один за іншим свої зв'язки і свої функції, що переходять від неї до суспільства і держави.

Нарешті, сім'я розпадається і як господарське ціле. До сих пір поряд з іншими завданнями вона виконувала і господарські функції. Сім'я була одночасно і вогнищем в сенсі кухні і стола, приготування запасів, одягу, необхідних для господарства предметів і т.п. У минулому вона була цілою господарською одиницею, або, говорячи мовою економістів, замкнутим натуральним господарством. З розвитком капіталізму її господарські функції скорочувалися. Машина, торгівля і магазини відняли у неї безліч господарських справ. Не раз оспіваний сімейний обід, чи чай, або каву, з прекрасною господинею за столом, з привітним господарем і милими дітьми - цей образ відходить у минуле. На місце їх приходять прозаїчні ресторани, кафе та їдальні, чим щільніше населення, чим крупніше центр і місто, тим швидше виживають ці публічні установи старий, милий образ застільних сімейних картин.

І чим жвавіше і більше місто, тим різкіше відзначається цей процес і, немає сумніву, буде рости все більше і більше. Виходить, що і з цього боку сім'я втратила один з тих стрижнів, що раніш збирав біля себе членів сім'ї і тим самим давав можливість бачитися, обмінюватися один з одним, говорячи коротко, прямо або побічно зближав їх.

Тепер і цей стрижень зникає. Можна було б при бажанні привести не мало й інших ознак з області цивільного права - майнового права, успадкування, умов укладення шлюбу і його розірвання і т.д., що вказують на той же факт поступового розпаду сім'ї, але я обмежуся сказаним.

Думаю, що і з викладеного досить чітко вимальовується факт сімейного розпилення. В обох своїх видах сімейний зв’язок - і як статевий союз чоловіка і дружини, і як союз батьків і дітей - усе більш і більш слабшає і розлітається. Сім'я втрачає одну за іншою зі свої функції і перетворюється із цільного злитка на все більш і більш худу, зменшену і зруйновану сімейну храмину.

Не та чи інша агітація, а весь уклад сучасного життя веде до розпаду сім'ї, і зупинити останній - означає змінити докорінно всю організацію сучасного суспільства і повернути її на кілька століть назад - завдання очевидно неможливе.
Поряд з цим причинним поясненням цілком законно може встати інше питання: А що ж далі? Яка форма сім'ї йде на зміну відживаючій? Чи слід боротися з цим розпадом або потрібно вітати його?

Важко відповісти на ці питання. Відповідь повинна бути серйозною, глибокою, обгрунтованою. А для неї немає ще ані даних, ані матеріалів, ані достатнього досвіду.

Зазначений процес розсмоктування сім'ї з іншого боку означає процес звільнення особистості з пелюшок сімейного притулку та переходу її в широке море людяності. Знов-таки віддаючи і тут належне заслугам сім'ї, що виховувала і зміцнювала протягом століть альтруїстичні почуття, не можна в той же час не вказати, що в даний час до людини пред'являються вже більш високі вимоги щодо альтруїзму і мотивів її поведінки. До цих пір основним спонуканням соціально корисної поведінки людини була сім'я та її інтереси. Людина достатньо пристойно працювала, пристойно поводилася, спонукувана добрим ім'ям сім'ї і з метою її забезпечення.

Але час іде і тут пред'являє більш високі вимоги. Інтереси і добробут сім'ї спонукують нас, з одного боку, до соціально корисної поведінки, але з іншого - вони ставлять дуже вузькі кордони. Зацікавленість у долі своєї сім'ї викликає свого роду сімейний егоїзм, байдужість до інших людей - не членів сім'ї, замикання особистості у вузьку шкарлупу сімейного добробуту і часом приношення в жертву йому інших більш широких суспільних інтересів. Кому ж не відома знаменита формула: «Помилуйте! дружина і діти!» Скільки разів в ім'я цієї формули люди творили огидні вчинки! Скільки разів вона придушувала шляхетні пориви! Скільки принижень, підлості і всіляких компромісів було скоєно і вчиняється щорічно в ім'я тієї ж сім'ї, в ім'я того ж: «Помилуйте! дружина і діти!»

Кажучи коротко, інтереси сучасної сім'ї та її процвітання в наш час нерідко стикаються з інтересами суспільства і є гальмом для прояву більш високих альтруїстичних поривів і вчинків. І чим далі, тим це зіткнення інтересів сім'ї і суспільства зростає.

Цей перехід - перший крок по шляху подальшого усуспільнення людини, підготовки її до майбутнього, більш досконалого суспільства.

Інше питання вже, що перехід цей довгий, вимагає багато сил і часу й в епоху переходу викликає ряд диких наростів, хворобливих пухлин і безліч жертв. Все це безсумнівно і вірно.

Але звідси випливає не той практичний висновок, що потрібно спотворювати саме ідеальне завдання, а той, що потрібно всіма силами сприяти полегшенню «муки пологів», по можливості безболісному переходу до нових прийдешніх форм. Говорячи словами засновника соціології О. Конта, потрібно не заперечення прогресу в ім'я порядку або порядку в ім'я прогресу, а з'єднання того й іншого: і порядку, і прогресу.

П.А.Сорокин Кризис современной семьи // Вестник Московского университета.- Сер. Социология и политология. - 1997. - № 3. - С. 65 – 79.