Регулятивну: здатність релігії через систему норм і приписів регулювати стосунки між людьми.

5. Інтеграційну: релігія може об’єднувати і гуртувати людей краще за будь-які клуби за інтересами. Але буває і навпаки.

6. Комунікативну: релігія забезпечує спілкування приналежних до неї людей на особистісному і позакорисливому рівні. А в наші дні відчувається дефіцит такого спілкування.

7. Культуро-формуючу і культуро-зберігаючу, етноформуючу і етнозберігаючу: в умовах зменшення кількості народів та їхніх культур, зокрема мов, саме релігія може допомогти збереженню і розвитку такого потрібного для загальнолюдського поступу розмаїття. А може, і, навпаки, пришвидшити процес нівелювання.

Релігія займає в житті людини і суспільства певну нішу, яку заповнити чимось іншим важко або неможливо. Український вчений В. Липинський писав, що “релігія і церква до витворення культури і добудови держави спричинилися як нічим незамінна школа дисципліни соціальної і моральної”. Він також наголошував, що без такої стримуючої сили, якою є релігія і церква, в громадському житті запановує зрештою груба сила матеріальна. “Її панування веде завжди до руїни і анархії, до нічим не обмеженого права сильніших кривдити слабших і до нічим не обмеженого права слабших бунтувати всіма засобами проти сильніших” – попереджає В. Липинський.

Таким чином, релігія була і є незмінним супутником та складовою цивілізації. Вона є, передусім, духовним явищем, що разом з тим впливає на всі сторони життя людини та суспільства, і про неї не можна судити спрощено та однозначно. Щоб осягнути зміст будь-якої розвиненої релігії, треба дуже багато знати.