Споживчий надлишок

Споживчий надлишок показує, наскільки добробут людей вищий за їх спроможність купувати товар на ринку. Оскільки різні споживачі по-різному оцінюють рівень споживання певних товарів, максимальна сума, яку вони готові заплатити за ці товари, також коливається.

Розрив між загальною корисністю певного блага і його загальною ринковою вартістю називають додатковою вигодою для споживача, або споживчим надлишком. Ця вигода виникає тому, що споживач “отримує більше, ніж платить” внаслідок дії закону спадної граничної корисності.

 

Рис.5.2. Утворення споживчого надлишку

 

Таким чином, споживчий надлишок являє собою різницю між максимальною ціною, яку споживач готовий заплатити за одиницю блага, і тою реальною ціною, яку він заплатив фактично. Іншими словами, площа трикутника, обмежена кривою попиту і ринковою ціною, приблизно дорівнює величині споживчого надлишку.

 

5.3. Вигода виробника і взаємна вигода від торгівлі

Міркування про природу споживчого надлишку можна поширити на дії виробника.

Якщо розглянути типовий ринок, що функціонує за принципами попиту і пропозиції, то ринкова ціна встановлюється перетином кривих попиту і пропозиції. Крива попиту вимірює максимальну величину ціни, яку споживачі готові заплатити за кожну наступну продану одиницю товару, і споживчий надлишок є різницею між максимумом того, що готові були б заплатити споживачі, і тою величиною, яку вони фактично сплачують за ринковою ціною.

Висота кривої пропозиції в кожній точці відображає мінімум ціни, яку виробники готові прийняти як оплату за одиницю продукції. Проте вони отримують ринкову ціну, тобто при продажі кожної одиниці виробники отримують надлишок. Надлишок,який іде на користьвиробниказ кожної одиниці проданої продукції, дорівнює різниці між ринковою ціною і мінімумом ціни, який вони готові прийняти.

 

Рис.5.3. Надлишок виробника

 

5.4. Мережеві зовнішні впливи

Припущення про те, що на попит споживача впливають цінові та нецінові чинники, дозволяло отримати криву ринкового попиту простим підсумуванням рівнів індивідуального попиту. Проте для деяких товарів попит особи залежить також від попиту інших людей. В такому випадку говорять про мережеві зовнішні впливи. Вони можуть бути позитивними або негативними. Позитивні мережеві впливи мають місце тоді, коли попит типового споживача на деякий товар зростає внаслідок збільшення обсягу покупок інших споживачів. У протилежному випадку мережевий вплив є негативним.

Одним із прикладів мережевого зовнішнього впливу є ланцюговий ефект. Під ним розуміють бажання споживачів купувати товар, яким володіє майже кожна особа, наслідувати модні тенденції. Створення ланцюгового ефекту є головною метою реклами.

Ланцюговий ефект зумовлюється короткочасним захопленням і модою, але позитивний мережевий зовнішній вплив може виникати і з інших причин. Внутрішня цінність деяких товарів для їх власників є тим більшою, чим більшою є кількість людей, які володіють такими товарами.

Ефект снобізмує прикладом негативного мережевого зовнішнього впливу. Він означає бажання володіти вишуканими або унікальними товарами. Попит на такий товар буде тим вищим, чим менше людей володітиме ним. До таких снобістських товарів належать витвори мистецтва, ексклюзивний одяг, біжутерія, автомобілі, виготовлені за індивідуальними замовленнями. В такому разі цінність від володіння товарами, які можна кваліфікувати як снобістські, частково зумовлена престижністю і особливим статусом, які випливають із обмеженості кола власників цих товарів.

На відміну від ланцюгового ефекту ефект снобізму робить ринковий попит менш еластичним. Ефект снобізму пригнічує зростання попиту – цей висновок є важливим для ціноутворення.

Тема 6. Теорія виробництва

6.1. Підприємство як господарюючий суб’єкт

6.2 Технологія виробництва і виробнича функція

6.3. Виробництво в короткостроковому періоді

6.4. Виробництво в довгостроковому періоді

6.5. Віддача від масштабів

6.1. Підприємство як господарюючий суб’єкт

Підприємство є економічним суб’єктом, який реалізує власні інтереси шляхом виробництва і реалізації деяких товарів/послуг шляхом оптимального поєднання факторів виробництва.

Господарська діяльність підприємства відбувається в умовах взаємодії його внутрішнього та зовнішнього середовища.

Внутрішнє середовище підприємства визначається його внутрішніми ситуаційними змінними. Ними є: цілі, структура, завдання, люди і технологія.

Чинники зовнішнього середовища поділяють на дві групи: прямого впливу, які безпосередньо впливають на підприємство і зазнають прямого впливу з боку підприємства, та непрямого впливу, які можуть не справляти прямого негайного впливу на підприємство, але позначаються на його діяльності. До середовища прямого впливу, або ділового оточення, відносять: споживачів, постачальників, конкурентів, державні установи та контактні аудиторії. Економічні, політичні, техніко-технологічні, демографічні, соціокультурні, екологічні чинники формують середовище непрямого впливу, або фонове оточення.

Підприємства класифікуються за рядом ознак: цілями та видами діяльності, розмірами, формами власності, організаційно-правовим статусом тощо.

Найважливіше, що відрізняє одне підприємство від іншого, є вид діяльності. Класичною є класифікація підприємств К.Кларка, який поділив національну економіку на три сектори. Перший сектор включає в себе сільськогосподарське виробництво, рибальство та розробку природних багатств. Другий сектор – це промисловість загалом, починаючи від переробки сировини і до випуску готової продукції. До третього сектора входять усі решту види діяльності, переважно сфери послуг.

Залежно від мети діяльності підприємства поділяють на такі, що функціонують на комерційних засадах, та неприбуткові.

За розмірами підприємства ділять на малі, середні та великі. Параметри, за якими підприємства відносять до тієї чи іншої категорії, в різних країнах відрізняються.

За формами власності розрізняють: індивідуальні, сімейні, приватні, колективні, державні, державні комунальні, спільні підприємства.

За організаційно-правовим статусом підприємства поділяють на: одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства.. У свою чергу, в залежності від характеру інтеграції та міри відповідальності за зобов’язаннями господарські товариства поділяють на повні, з додатковою відповідальністю, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

6.2. Технологія виробництва і виробнича функція

Технологія виробництва являє собою фізичний взаємозв’язок, за допомогою якого вхідні ресурси перетворюються у вихідні, тобто у результат виробництва. Основними видами вхідних ресурсів є праця, земля (матеріальні ресурси) і капітал.

Залежність між вхідними ресурсами та результуючим виходом описує виробнича функція. Оскільки обсяг виробництва залежить від обсягу використаних ресурсів, то залежність між ними можна виразити у такий спосіб:

Q = f(L,K,t,etc), (6.1)

де Q – максимальний обсяг виробництва за даної технології і даних факторів виробництва;

f – функція;

L – праця;

K – капітал;

t – технічний прогрес.

Etc вказує на те, що можуть використовуватися й інші ресурси.

Для спрощення припустимо, що існують два вхідні ресурси, праця і капітал. Тоді виробнича функція матиме такий вигляд:

Q = f(L,K) (6.2)

Виробнича функція може бути записана в різних алгебраїчних формах. Зокрема, функцію, за якою рівень виробництва залежить від кількостей двох вхідних ресурсів – праці і капіталу називають функцією Кобба-Дугласа:

, (6.3)

де А – константа;

α, β – коефіцієнти еластичності витрат праці і капіталу.

Якщо сума α і β дорівнює одиниці, функція Кобба-Дугласа є лінійно однорідною, тобто вона показує постійну віддачу від масштабу. Якщо сума показників ступеня більша від одиниці, тоді виникає зростаюча віддача від масштабу, якщо менша від одиниці – спадна віддача від масштабу.

Виробнича функція кожного виду виробництва може бути представлена лінією однакового випуску, або ізоквантою. Ізокванта- це крива, показує всі можливі поєднання вхідних ресурсів, які дають той самий рівень виробництва продукції.

 

Рис 6.1. Ізокванта

 

Ізокванти є аналогом кривих байдужості в теорії споживання. Звідси випливають її основні властивості. По-перше, ізокванти не перетинаються. По-друге, чим далі від початку координат розміщена ізокванта, тим більший обсяг виробництва їй відповідає. Ізокванти ранжирують рівні виробництва, подібно як криві байдужості ранжирують рівні задоволення. Але, на відміну від кривих байдужості, кожна ізокванта відображає конкретний рівень виробництва.

Карта ізоквант - це їх набір, у якому кожна ізокванта показує максимальний рівень виробництва, якого можна досягти за кожного набору вхідних ресурсів. Карта ізоквант є альтернативним способом зображення функції виробництва, подібно як карта кривих байдужості зображає функцію корисності.

 

6.3. Виробництво в короткостроковому періоді

Пригадаємо, що короткостроковий період – це період часу, протягом якого принаймні один вхідний ресурс залишається незмінним.. Ресурси, в які за цей період неможливо внести зміни, називають фіксованими вхідними ресурсами.

Розглянемо випадок, за якого один ресурс, наприклад, капітал, є фіксованим, а інший, наприклад, праця, є змінним. Тому підприємство може нарощувати виробництво, збільшуючи витрати праці.

Для більш детального дослідження виробничої функції варто розглянути середній продукт, який відображає внесок, який робить деякий ресурс, наприклад, праця, у виробничий процес.

Середній продукт (AP) – це кількість продукції в розрахунку на одиницю вхідного ресурсу (праці):

, (6.4)

де AP_L – середній продукт праці;

Q – обсяг виробництва;

L – витрати праці.

Граничний продукт (MP) – це приріст продукції при збільшенні на одиницю витрат вхідного ресурсу (праці):

=, (6.5)

де MP_L – граничний продукт праці;

ΔQ – зміна обсягу виробництва;

ΔL – зміна витрат праці.

Граничний продукт залежить як від виробничої функції, так і від вихідного набору ресурсів, до якого додається додаткова одиниця.

Отже, граничний продукт фактора виробництва – це додатковий продукт або обсяг продукції, отриманий внаслідок збільшення витрат цього фактора виробництва на одну додаткову одиницю при сталій величині інших факторів виробництва.

Але постає питання про те, як буде змінюватися обсяг продукції, якщо до фіксованих ресурсів додають щораз більшу кількість змінних ресурсів. Відповіддю на нього є закон спадної віддачі, за яким, починаючи з деякого моменту, послідовне додавання нових одиниць змінного ресурсу до ресурсу незмінного дає щораз менший граничний продукт.

Зазначимо, що сукупний продукт фірми, виміряний у фізичний одиницях, називають загальним продуктомі позначають TP.

 

Рис. 6.2. Закон спадної віддачі

 

Криві загального, граничного і середнього продукту ілюструють закон спадної віддачі і одночасно тісно взаємодіють між собою.

Закон спадної віддачі стосується короткотермінового періоду, проте його можна використати і в довготерміновому при потребі аналізу варіантів економічного вибору, за яких може набрати чинності закон спадної віддачі.

 

6.4. Виробництво в довгостроковому періоді

Тепер, коли зрозумілим є зв’язок між виробництвом і продуктивністю, розглянемо технологію виробництва у довгостроковому періоді, де всі вхідні ресурси є змінними. Звернемося з цією метою до серії ізоквант. Кожна з них спрямована похило вниз, оскільки обидва фактори виробництва мають додатні граничні продукти.

 

Рис.6.3. Форма ізоквант

 

В довгостроковому періоді, коли і праця, і капітал є змінними, для обох цих ресурсів можлива спадна віддача. При переміщення від точки А до точки С існує спадна віддача від праці, а при пересуванні від D до C – спадна віддача від капіталу.

За наявності двох вхідних ресурсів, співвідношення яких можна змінювати, виникає проблема взаємозамінності ресурсів та їх оптимального підбору.

Пригадаємо, що ізокванта відображає заміну одного фактора виробництва іншим. Крутизна нахилу ізокванти показує граничну норму технічної заміни, яка вимірюється співвідношенням зміни обсягу виробництва продукції. Гранична норма технічної заміни(MRTS) одного фактора виробництва іншим визначається величиною одного фактора виробництва, яку може замінити кожна одиниця іншого без зміни обсягу виробництва продукції.

│Q = const (6.6)

Показник граничної норми технічної заміни характеризує ступінь взаємозамінності двох факторів виробництва у конкретному виробництві. Її властивості :

1. Гранична норма технічної заміни дорівнює модулю виробничої функції K(L), яка задає відповідну ізокванту.

2. Гранична норма технічної заміни зменшується із збільшенням затрат праці.

3. Гранична норма технічної заміни дорівнює відношенню граничних продуктів праці і капіталу:

(6.7)

Якщо припустити, що підприємство купує ресурси на деяку суму С і всі призначені кошти спрямовує на їх придбання, то сума його витрат на працю і капітал становитиме:

wL + rK = С, (6.8)

де w – ціна праці (ставка заробітної плати);

r - ціна капіталу (ціна години робото обладнання).

Це рівняння має назву бюджетного обмеження виробника. Ізокоста є лінією однакових витрат і подібна до бюджетної прямої. Ізокости є паралельними прямими, оскільки припускається, що підприємство може придбати будь-яку необхідну кількість ресурсів за незмінними цінами. Властивості ізокости:

1. Нахил ізокости відображає відносні ціни факторів виробництва.

2. Точка перетину ізокости з віссю абсцис показує максимально можливу витрату праці, а точка перетину ізокости з віссю ординат відповідає максимально можливим витратам капіталу.

3. При зростанні витрат виробництва ізокоста паралельно переміщується від початку координат, а при зниженні – у протилежному напрямку.

4. При зростанні ціни праці ізокоста повертається навколо точки її перетину з віссю ординат за годинниковою стрілкою. Поворот проти годинникової стрілки відбудеться при зростанні ціни капіталу.

Для визначення оптимального поєднання ресурсів, які забезпечують мінімальні витрати, треба поєднати лінії однакового продукту та однакових витрат. Оптимальним поєднання факторів виробництва буде у точці, де певний обсяг продукції можна виробити з мінімальними затратами факторів. Для її знаходження накладемо лінії однакових витрат на лінії однакового продукту, тобто ізокости на ізокванти. Рівновага досягається у точці дотику ізокванти до найнижчої лінії ізокости (нахил ізокванти точно відповідає нахилу ізокости).

 

Рис.6.4. Рівновага виробника

 

Умовою рівноваги виробника є:

1. Відношення граничний продукту фактора виробництва до його ціни однакове для обох ресурсів

2. Рівновага виробника досягається у точці дотику ізокванти та ізокости.

 

6.5. Віддача від масштабів

Визначення зростання обсягу виробництва внаслідок збільшення обсягів залучених ресурсів є одним із найважливіших питань у плануванні розвитку виробництва на довгостроковий період.

Віддача від масштабу виробництва відображає зміни в обсязі виробництва внаслідок пропорційної зміни кількості всіх факторів виробництва.

Розрізняють три типи віддачі від масштабів виробництва.

Зростаюча віддачаозначає, що обсяг виробництва зростає в більше число разів порівняно із збільшенням усіх факторів виробництва. Тобто внаслідок подвоєння кількості залучених ресурсів обсяг виробництва зростає більше, ніж удвічі.

При подвоєнні обсягу ресурсів обсяг виробництва може також збільшитися вдвічі. В такому випадку існує постійна віддача від масштабу. Це означає, що обсяг виробництва збільшується у стільки ж разів, у скільки разів зростає витрата кожного ресурсу.

Якщо обсяг виробництва зростає у меншій мірі порівняно із збільшенням витрат усіх факторів виробництва, тобто при подвоєнні кількості ресурсів на вході обсяг виробництва зростає менше, ніж удвічі маємо випадок спадної віддачі від масштабів.