І ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИЙМАННЯ КОРМУ ТА ВОДИ - раздел Педагогика, Предмет клінічної діагностики При Цьому Досліджують Апетит, Наявність Спраги, Приймання Корму Та Води, Жува...
При цьому досліджують апетит, наявність спраги, приймання корму та води, жування, ковтання, відригування, жуйки та блювоти.
Апетит — складна рефлекторна реакція, яка проявляється харчовим збудженням, тобто бажанням тварини приймати корм. Апетит визначають, спостерігаючи за твариною в момент годівлі, або використовуючи дані анамнезу.
При захворюваннях тварин спостерігають різні порушення апетиту, які проявляються зменшенням або відсутністю його, підвищенням і спотворенням.
Зниження апетиту проявляється тим, що тварина не поїдає звичайної порції корму або їсть її повільно, а відсутність апетиту (анорексія, enorexis від грецьк. an — заперечення, orexis — апетит, бажання їсти) — тривалою відмовою від корму. Такі зміни спостерігаються при зниженні шлункової секреції, різних інтоксикаціях, хворобах органів травлення, багатьох незаразних, інфекційних та паразитарних хворобах.
Підвищення апетиту — булімія (від грецьк. bus — віл, limos — голод) або поліфагія (від грецьк. poly — багато, phagein — їсти) — як тимчасове явище може бути у тварин, які одужують, після
тривалого недоїдання, а справжня поліфагія відрізняється довгим перебігом і спостерігається при цукровому діабеті.
Спотворення апетиту — алотріофагія (allotriophagia, від лат. allotrius — сторонній, чужий і гр. phagein — їсти)—проявляється тим, що тварини починають поїдати, як правило, сторонні речовини — кал, підстилку, сечу, землю, гуму, волосся, перо, ганчірки і відмоляються від доброякісного корму. Спостерігається при деяких видах мінеральної і вітамінної недостатності — при D-гіпові-тамінозі (рахіті), остеодистрофії, гіпокобальтозі, гіпокупрозі, недостатній кількості в раціоні натрію хлориду, а також при сказі. Спотворення смаку ще називають лизухою (lambitus — лат., лизання).
Спрага характеризується позивами до пиття. Спостерігаючи за твариною під час напування, звертають увагу на кількість випитої води за один прийом і за добу. У здорових тварин спрага залежить від фізичного навантаження, молочної продуктивності, виду корму і вмісту в ньому води, а також від пори року. Можливі розлади спраги — її збільшення і зменшення.
Збільшення спраги — полідипсія (polydipsis, від грецьк. роїу-dipsios — відчуваючий сильну спрагу) — спостерігається при захворюваннях, що супроводжуються втратою рідини, тобто тих, що * перебігають з діареєю, блюванням, поліурією (збільшенням ви-'* ділення сечі), сильним потовиділенням, при плевриті, перитоніті, цукровому і нецукровому діабеті, отруєнні натрію хлоридом.
Зменшення спраги спостерігається при захворюваннях шлунка і кишечника, які не супроводжуються діареєю та блюванням, на початку гарячки.
Приймання корму і водидосліджують оглядом. Спостерігаючи за твариною під час годівлі й напування, звертають увагу на швидкість і кількість захопленого корму, рухи губ, язика і нижньої щелепи, швидкість жування і ковтання, на спосіб приймання рідини, а також звуки, що виникають при цьому. Характерні розлади приймання корму й води бувають при ураженнях центральної нервової системи (менінгіт, енцефаліт, водянка головного мозку). Тварини при цьому захоплюють корм кусаючими рухами, подібно собакам, і, не пережовуючи, тривалий час тримають його в роті (Судаков М. О. з співавт., 1985).
\ Розлади приймання корму і води можуть бути зумовлені ура-їженням губів, язика, зубів, слизової оболонки рота, жуйних м'я-^аів, щелеп, глотки. В таких випадках тварини зі збереженим ,, апетитом з жадністю приймаються за корм, але швидко викида-"Ють його назад, відходять від годівниці. Такі ж зміни спостерігаються при виразковому гастриті. Досить своєрідне приймання корму у свиней при ураженні язика грибом — збудником актиномікозу.
Розлади приймання води спостерігають при захворюваннях,
пов'язаних з ураженням центральної нервової системи. Тварини глибоко опускають морду у відро, часто закриваючи ніздрі, роблять жуйні рухи, булькають, подібно свиням, а припинивши приймання води, довго не виймають голови з відра (Синьов А. В.).
Жування. У здорових тварин кожного виду воно має свої особливості. Так, коні, свині, кролі, нутрії, коти старанно пережовують корм, а жуйні майже його не пережовують при прийманні, а потім у період жуйки роблять це досить добре. Собаки та вовки ковтають корм малопережованим.
Розлади жування за своїм характером бувають різними: мляве пережовування корму спостерігається при хворобах шлунка, кишечника та інших, які супроводжуються зниженням апетиту; болюче жування буває при хворобах зубів (карієс, неправильне стирання), запаленні зубних альвеол, хворобах ясен, язика, слизової оболонки рота, наприклад, при везикулярному стоматиті, ящурі; утруднене жування або повна неможливість його спостерігаються при спазмі жуйних м'язів (тризм), який є частим симптомом стовбняка та інфекційного енцефаломієліту, чи паралічі цих м'язів — частого супутника сказу, ботулізму; при різкому опуханні щік, тяжких пошкодженнях слизової оболонки рота і язика (рани, виразки, актиномікоми), кісток верхньої і нижньої щелепи (тріщини, переломи, актиномікоми, деформації при рахіті, остеодистрофії); поява пустих жуйних рухів, що буває при сказі, інфекційному енцефаломієліті.
При пережовуванні корму з'являються додаткові шуми, які мають діагностичне значення — скрегіт зубами та чавкання. Скрегіт зубами у коней буває при хворобах з симптомокомплексом кольок, стовбняку, отруєннях, у великої рогатої худоби — при травматичному ратикулоперитоніті, недостатності фосфору, остеоди-. строфії, хронічній гіпотонії передшлунків, хронічному катарі шлунково-кишкового тракту, у свиней — при чумі і бешисі. Чавкання у здорових тварин спостерігається лише у свиней. У тварин інших видів воно пов'язане з великою кількістю слини в ротовій порожнині та порушенням ковтання. Воно є характерним для ящура великої рогатої худоби, везикулярного стоматиту, фарингіту.
Ковтання — просування у стравохід ч'ерез порожнину глотки змішаних із слиною кормових мас у вигляді харчової грудки. Розлади ковтання — дисфагія (dysphagia, від грецьк. dys — розлад, порушення, phagia — поїдання), проявляються болючістю, регургітацією і повною неможливістю ковтання. У випадку болючості тварини довго пережовують корм, витягують шию, хитають головою, б'ють грудними кінцівками об землю, малі тварини — повискують. Після кількох спроб проковтнути вони зовсім відмовляються від приймання корму. Подібного роду порушення ковтання спостерігаються при легкому перебігу фарингіту (запаленні глотки), наявності сторонніх тіл у глотці,
У більш важких випадках частина кормових мас при спробі до ковтання викидається назад через ніс. Таке явище одержало назву регургітації (regurgitatio, від лат. ге — назад, зворотно, gurgito — біжу через край, наводняю). Частіше спостерігається вона у коней, рідше у великої рогатої худоби, свиней, собак. При цьому у свиней, собак, котів часточки корму викидаються через рот. Регургітація супроводжується сильною слюноте-чею, забрудненням губ і крил носа слиною, носовими виділеннями, кормовими масами. Зустрічається вона при тяжко перебігаючих фарингітах, миті, інородних тілах в глотці, сибірці у свиней.
Вищим ступенем розладу ковтання є повна неможливість ковтання кормової грудки, слини, води. Це може бути наслідком паралічу глотки, що спостерігається при сказі, ботулізмі, енцефаліті або при судорогах м'язів глотки, які виникають при стовбняку, органічних пошкодженнях глотки, деяких отруєннях. Неможливість ковтання може настати також рефлекторно під впливом подразнень, які надходять з інших органів, при звуженні стравоходу і закупорюванні його інородними тілами.
Жуйка, ремигання (ruminatio) — складний рефлекторний про-4 цес, який характерний лише жуйним тваринам і полягає у відригуванні вмісту рубця або сітки, пережовуванні, ослиненні, формуванні і проковтуванні його. Порушення жуйки, а тим більше припинення її, завжди були показником патології, тому дослідження її має велике діагностичне та прогностичне значення.
При дослідженні жуйки звертають увагу на час її появи після приймання корму; число жуйних періодів протягом доби; тривалість кожного періоду; кількість жувальних рухів при пережовуванні одного кормового комка.
У здорової великої рогатої худоби жуйка після приймання корму починається через 20—30 хв і навіть через 1—1,5 год, що залежить від виду корму, ступеня наповнення рубця і зовнішніх умов. Після згодовування соковитих кормів жуйка починається раніше, ніж після годівлі сухими й грубими. Якщо жуйка починається пізніше, ніж через 1,5 год після приймання корму, то її називають запізнілою (пізньою). Спостерігається вона при гіпотонії передшлунків та багатьох хворобах, що супроводжую-. ться підвищенням температури тіла, зниженням апетиту.
Протягом доби у дорослої великої рогатої худоби буває від 6 до 12 жуйних періодів тривалістю 30—60 хв кожний. Якщо кількість жуйних періодів менша, то таке порушення називають рідкою жуйкою, а скорочення тривалості жуйного періоду — короткою жуйкою. Рідка та коротка жуйки поєднуються з пізньою і зустрічаються при тих же захворюваннях.
На пережовування однієї кормової грудки велика рогата худоба витрачає від ЗО до 60 с і здійснює при цьому від 40 до 80 жуйних рухів. Вівці і кози жують набагато швидше, при пережову-
ванні комка здійснюють 50—90 жувальних рухів, тривалість кожного жуйного періоду у них близько 1 год. Жування у овець і кіз часто зупиняється під впливом зовнішніх подразників. Перші жуйні періоди у ягнят і козенят з'являються на 8—12-й день життя, у телят — на третьому тижні життя. Жуйний процес у молодняка великої рогатої худоби стабілізується у 8—10-місячному віці.
Тварини ремиґають у приємному напівзабутті, відчутті ситості і задоволення. При захворюваннях пережовування кормової грудки відбувається неохоче, повільно із зупинками. Інколи пережовування зупиняється, після деякої паузи нерідко тварина проковтує ще недостатньо розжовану кормову грудку. Таку жуйку називають в'ялою, лінивою.
Болюча жуйка супроводжується стогонами і неспокоєм при відригуванні кормової грудки, що спостерігається при травма'-тичному ретикуліті та ретикулоперитоніті.
Повне припинення жуйки зумовлюється тяжкими розладами моторної функції передшлунків, що спостерігається при первинній і вторинній атонії передшлунків, травматичному ретикулоперитоніті та перикардиті, засміченні книжки, інтоксикаціях.
Відригування (eructatio, від лат. eructate — відригувати) — нормальний фізіологічний акт у жуйних, спрямований на звільнення рубця від газів, які утворюються у ньому внаслідок бродіння кормів. Основні гази — вуглекислота (близько 65%), метан, азот, кисень, сірководень. Кількість газів, що утворюється, залежить від виду корму, температури (за 12 год у корів може утворюватися від 150 до 300 л). Виводяться вони з рубця різними шляхами, але основна кількість в процесі відригування.
Виведення газів з рубця супроводжується характерним звуком і ароматичним (духмяним) запахом, який добре відчувається біля голови тварини. Затримання виведення газів призводить да метеоризму рубця (гострої тимпанії), що є загрозливим для жит-' тя тварин симптомом. Розлади відригування газів можуть бути наслідком багатьох хвороб органів* травлення та інших систем. До розладів відригування відносять часте й голосне, рідке, слабке і повне припинення відригування газів, неприємний запах газів, що відригуються, появу відригування газів у тварин інших видів.
Часте й голосне відригування виникає внаслідок підвищеного утворення газів у рубці при згодовуванні кормів, які легко зброджуються, при перегодовуванні, у початковій стадії розвитку тимпанії рубця.
Рідке й слабке відригування спостерігається при сильному пригніченні моторної функції перешлунків, яке зумовлює висихання і ущільнення у них вмісту (травматичний ретикуліт, закупорка книжки, тимпанія і переповнення рубця, атонія передшлунків). При хронічній атонії гази, які викидаються при відригуванні часто мають неприємний запах внаслідок розкладання кормових
мас у рубці. Послаблення відригування газів буває при неповному закупорюванні стравоходу.
Повне припинення відригування газів спостерігається при повному закритті отвору стравоходу сторонніми тілами, що швидко призводить до вторинної тимпанії рубця.
У тварин інших видів відригування газів із шлунка через рот є завжди симптомом патології, який е показником посиленого газоутворення в шлунку при згодовуванні кормів, що легко бродять, хронічного гастриту, оскільки у здорових тварин газів у шлунку утворюється мало й вони всмоктуються у кров або евакуюються через кишечник.
Відригування газів неприємного кислого запаху у коней — важливий показник пілороспазму, який призводить до розвитку гострого розширення шлунка.
При дослідженні відригування звертають також увагу на можливість аерофагії (aerophagia, від грецьк. аег — повітря, pha-gein — поглинати) — систематичне ковтання повітря і часте відригування його. Ця вада зустрічається у коней, великої рогатої худоби і свиней. Одні коні під час аерофагії упираються різцями в годівницю або який-небудь предмет, інші — без цього (повітряна прикуска). Під час заковтування повітря чути своєрідний звук і скорочуються м'язи глотки та шиї. У великої рогатої худоби аерофагія характеризується тим, що тварина піднімає голову, висовує язик, повільно повертає ним вправо та вліво, внаслідок чого слина збивається в піну, яку потім вона ковтає. Рідше повітря всмоктується через куточки рота. Внаслідок аерофагії у тварин розвивається метеоризм шлунка й кишок (Смирнов О. М., 1981).
Блювання (vomitus, від грецьк. vomere — викидати блювоту або emesis, від emeo — нудити, блювати) — мимовільне викидання через рот вмісту з шлунку. У більшості тварин воно свідчить про патологічний стан, і лише у свиней і м'ясоїдних тварин після приймання дуже великої кількості корму буває одноразове блювання. Якщо шлунок звільнився від кормових мас, блювота припиняється.
s При оцінці результатів дослідження блювання звертають увагу на його походження, частоту і час появи, кількість, склад, колір, запах і реакцію блювотних мас, наявність у них патологічних домішок.
Розрізняють блювання центрального та рефлекторного похо-1 дження. Перше виникає внаслідок подразнення центру блювання . при енцефаліті, менінгоенцефаліті, абсцесах і пухлинах мозку, уремії, отруєннях чемерицею. У свиней і м'ясоїдних тварин блювання центрального походження спостерігається у початковій стадії гарячкових захворювань (чума та бешиха), при вірусному гастроентериті свиней, ротавірусному ентериті і ензоотичному, енцефаломієліті свиней, чумі м'ясоїдних. Блювання центрального
походження відрізняється стійкістю, раптовістю появи. Початковим пунктом блювання рефлекторного походження є слизова оболонка шлунка, корінь язика, м'яке піднебіння, очеревина. Блювання рефлекторного походження спостерігається при захворюваннях глотки, стравоходу, шлунка, очеревини, печінки, нирок, при непрохідності кишок.
У коней внаслідок низької збудливості центру блювання, особливостей анатомічної будови шлунка та стравоходу блювання центрального походження зустрічається лише у виняткових випадках: при отруєнні атропіном, крововиливах у мозок. Блювання рефлекторного походження у коней також буває не часто і є наслідком різкого збільшення об'єму шлунка газами, напіврідкими та рідкими кормовими масами при його гострому розширенні (первинному й вторинному). Усі інші захворювання шлунка перебігають, як правило, без блювання. Клінічно блюванню у коней передують сильне напруження, переляк, неспокій. Шкіра вкривається потом, очі виражають страх, ніздрі розширені, шия опущена, кінь тремтить. Блювотні маси виділяються при судорожних скороченнях м'язів. У деяких випадках розривається шлунок.
Дещо легше, але також з великим напруженням, блювання перебігає у жуйних. При судорожних скороченнях м'язів черевного преса через ротову порожнину викидається велика кількість густого вмісту рубця лужної реакції. У жуйних блювання легко викликати великими дозами чемериці, згодовуванням люцерни. Невимушене блювання інколи спостерігається при переповненні рубця і його метеоризмі, стійке — при звуженні пілоруса, стравоходу, закупорюванні отвору між передшлунками.
У хижаків і всеїдних блювання досить часте явище і перебігає легко. При перегодовуванні тварин або при згодовуванні неякісних кормів повне звільнення шлунка від кормових мас припиняє блювання і гальмує виникнення імпульсів до нього.
Блювання, яке повторюється по кілька разів на день, є показником якогось тривалого подразнення слизової оболонки шлунка. При гострих катарах, виразках шлунка, звуженні стравоходу надходження у шлунок кормових мас швидко викликає блювання, яке звільняє шлунок від вмісту. Для хронічного гастриту характерне блювання через 2—3 год після годівлі. При тяжких ураженнях шлунка, а також блюванні центрального походження цей акт виникає і у випадку пустого шлунка.
Крім хвороб шлунка, у свиней і хижаків блювання спостерігається: при непрохідності кишечника (закупорка, защемлення грижі, завороти, інвагінація, спутування), що можна запідозрити по лужній реакції блювотних мас; захворюваннях глотки і стравоходу (запалення, сторонні тіла, закупорка отвору, спазми та дивертикули стравоходу); захворюваннях очеревини, печінки, нирок, матки (у хижаків).
Дослідження блювотних мас може дати цінну інформацію для постановки діагнозу. При одноразовому блюванні переважно виділяється вміст шлунка, а при багаторазовому — блювотні маси можуть складатися із слизу, що свідчить про хронічний гастрит, вмісту кишечника, інколи можуть бути домішки жовчі, крові.
Колір блювотних мас залежить від характеру корму, домішок жовчі, крові. Домішки жовчі забарвлюють блювотні маси в жовтий або зелений колір. Спостерігаються вони при закиданні вмісту дванадцятипалої кишки у шлунок при частому блюванні, коли пустий шлунок або є непрохідність кишечника.
Домішки значної кількості крові у блювотних масах визначають макроскопічне, а приховану кров виявляють якісною пробою з бензидином. Наявність крові в блювотних масах спостерігається при геморагічному запаленні шлунка та кишок, виразках і ранах слизової оболонки шлунка й стравоходу, хворобах, що перебігають з геморагічним діатезом, наприклад при чумі свиней і собак, сальмонельозі. При свіжій кровотечі блювотні маси забарвлені в червоний колір, а при затримці крові в шлунку — в коричневий або навіть чорно-коричневий.
Запах блювотних мас буває кислим, кислуватим, якщо в них е багато кислоти, або тухлим, навіть гнильним, якщо в шлунку відбуваються процеси гниття; реакція — кислою при наявності у блювотних масах соляної кислоти, нейтральною або лужною — при ахілії, закиданні вмісту дуоденум, значних пухлинах шлунка.
ВСТУП... Предмет клінічної діагностики Клінічна діагностика наука яка вивчає... Клінічна діагностика складається з трьох основних розділів тісно пов язаних між собою У першому розділі викладено...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
І ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИЙМАННЯ КОРМУ ТА ВОДИ
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Антонім Васильович Синьок J1903—1973J
Московська школа (керівники — професори Євграфов О. P., Домрачев Г. В., Зайцев В. І., Шарабрін І . Г.) розробила питання діагностики шлунково-кишкових хвороб у тварин, особливо в коней з явищ
ОСНОВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Огляд(Inspectio) — найбільш простий метод, який дає змогу одержати не ізольовані, а комплексні дані про тварину, визначити її габітус, тобто загальний стан, положення тіла в просто
Техніка дигітальної перкусії
тихіший за тимпанічний, більш тривалий, ніж тупий, але коротший порівняно з тимпанічним.
Отже, при перкусії тіла тварини можна одержати чотири основні перкусійні звуки: тимпанічний,
ТЕРМОМЕТРІЯ
Термометрія (грецьк. therme — тепло і metreo— вимірюю) — вимірювання температури тіла — має важливе діагностичне значення, оскільки часто дає змогу виявити хворих ще до появи інших, специфічних к
СИМПТОМИ ХВОРОБ
Патологічний процес викликає в організмі порушення функціонального стану окремих органів або призводить до їх морфологічних змін, які відрізняють хвору тварину від здорової. Ці змін» називають
ДІАГНОЗ
Діагноз (від грецьк.— diagnosis — розпізнавання, визначення) — короткий висновок про суть хвороби та стан хворої тварини, виражений у нозологічних термінах (від грецьк. слова nosos — хвороба). По
ПРОГНОЗ ХВОРОБИ
Прогноз (від грецьк. prognosis — передбачення, завбачення) — передбачення перебігу і закінчення хвороби, обгрунтоване діагнозом хвороби та знаннями закономірностей перебігу патологічного процесу.
ІСТОРІЯ ХВОРОБИ
Це офіційний документ, який складають на кожну хвору тварину, що знаходиться на стаціонарному лікуванні, а також на хворих високоцінних племінних тварин в елеверах і племінних господарствах. Істор
ДОСЛІДЖЕННЯ ГАБІТУСУ
- Габітус — це зовнішній вигляд тварини, який визначають за сукупністю таких ознак: загальний стан тварини, положення тіла в просторі, вгодованість, конституція, будова тіла. Він дає змогу відрізн
ДОСЛІДЖЕННЯ ШКІРИ
Досить часто допомагає поставити діагноз, оскільки на її стані позначаються багато гострих і хронічних хвороб, викликаючи різні зміни. Деякі зміни шкіри характерні для окремих хвороб і тому є вирі
ДОСЛІДЖЕННЯ СЛИЗОВИХ ОБОЛОНОК
Дослідженню видимих слизових оболонок надається велике значення, оскільки за їх змінами можна зробити висновок про стан газообміну в легенях, порушення кровообігу, обміну білірубіну при хворобах п
ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІМФАТИЧНИХ ВУЗЛІВ
Діагностичне значення дослідження лімфатичних вузлів полягає у тому, що при розвитку патологічного процесу в них з потоком лімфи із найближчих запальних вогнищ надходять збудники інфекцій і токси
АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ТЕРМОМЕТРІЇ
У здорових тварин механізми терморегуляції забезпечують рівновагу між теплоутворенням і тепловіддачею, завдяки чому температура тіла підтримується постійною з деякими коливаннями (табл. 1), які з
Постійна гарячка
При несприятливому закінченні хвороби може бути період, коли температура то різко знижується, то знову різко підвищується. Це так званий період передсмертної боротьби — період агонії.
По лінії анконеусів; 2— від ліктьового горба до мак. лака
легень) серцевий поштовх стає дифузним (поширеним). Зміни характеру серцевого поштовху виявляють при гіпертрофії серця (продовжений поштовх), дилятації, зниженні тонусу та скорочувальної сили міо
ТОНИ СЕРЦЯ
Робота серця у здорових тварин супроводжується звуками, які прийнято називати тонами. Аускультацією виявляють два чітко виражених постійних тони — перший і другий. За даними М. А. Уразаєва, вони ск
ШУМИ СЕРЦЯ
При аускультації серця можна виявити не лише зміни тонів, а й сторонні звуки, які за своїм характером значно відрізняються від тонів і тому одержали назву шумів серця, їх розподіляють на позасерцев
ДІАГНОСТИКА ПОРОКІВ СЕРЦЯ
Пороки серця (vitia cordis) характеризуються звуженням отворів або недостатністю клапанів. У сільськогосподарських тварин вони частіше бувають набутими і виникають при ускладненні ендокардиту. Рі
ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЯ
Електрокардіографія полягає у графічній реєстрації електричних явищ в серці, що виникають при його збудженні. Цей метод дослідження став одним із найважливіших і об'єктивних у кардіології, оскіль
Векторелектрокардіограма
ковою або проти годинникової стрілки), напрямок головного вектора (лінії від ізоелектричного центра до найбільш віддаленої точки петлі QRS), розміщення петлі Т по відношенню до петлі QRS, відмикан
ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРИФЕРИЧНИХ СУДИН
Досліджують найбільш великі, поверхнево розміщені судини,, звертаючи увагу на їх наповнення і напругу стінок, а також артеріальний і венозний пульс.
Артеріальний пульс досліджують м'якуша
ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРИФЕРИЧНИХ СУДИН
Досліджують найбільш великі, поверхнево розміщені судини,, звертаючи увагу на їх наповнення і напругу стінок, а також артеріальний і венозний пульс.
Артеріальний пульс досліджують м'якуша
АРИТМІЇ СЕРЦЯ
Пульс у здорових тварин ритмічний. Це значить, що через однакові проміжки часу з'являються однакові за величиною і формою пульсові хвилі, а регулятором серцевого ритму є синусовий вузол (Кіс-Флак
ФУНКЦІОНАЛЬНА ДІАГНОСТИКА СТАНУ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ
Всі методи дослідження серцево-судинної системи, викладені » попередніх розділах, дають змогу лікарю одержати багато цінних даних про функціональний стан серця і судин. Однак, крім них,. у практику
ОСНОВНІ СИНДРОМИ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ НЕДОСТАТНОСТІ
Основними синдромами серцево-судинної недостатності є: загальна серцева; судинна; ураження перикарда; ураження міокарда; синдроми пороків клапанів. Більшість із згаданих синдромів характеризує як
ДОСЛІДЖЕННЯ НОСА
При дослідженні носа звертають увагу на витікання і видихуване повітря, ніздрі, крила носа, слизову оболонку носа.
; Витікання з носа у здорових тварин непомітні або незначні й маю
ДОСЛІДЖЕННЯ ГОРТАНІ ТА ТРАХЕЇ
Зовнішнє дослідження гортані і трахеї проводять методом огляду, пальпації, аускультації; внутрішнє — неозброєним оком або за допомогою лярингоскопії. Оглядаючи гортань та трахею, при деяких захво
ДОСЛІДЖЕННЯ ГРУДНОЇ КЛІТКИ
Грудну клітку досліджують оглядом, пальпацією, перкусією І аускультацією. Велике значення має рентгенологічне, зокрема флюорографічне, дослідження грудної клітки. При необхідності проводять торакоц
ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ
Для визначення функціонального стану органів дихання застосовують такі проби:
а) з проганянням тварин легкою риссю. У коней в спокійному стані підраховують кількість дихальних рухів за 1
Г л а в а VI ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ
Серед різноманітних спорадичних випадків захворювань особливо часто спостерігаються хвороби органів травлення, причиною яких є різні порушення годівлі: незбалансований за поживними речовинами раці
І ДОСЛІДЖЕННЯ РОТА ТА ОРГАНІВ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ
Дослідження ротапочинають із зовнішнього огляду, визначають стан губ і щік, правильність стуляння ротової щілини, наявність слинотечі, свербіжу й мимовільних рухів губами. Потім
ДОСЛІДЖЕННЯ ГЛОТКИ
Глотку досліджують оглядом і пальпацією. Під час зовнішнього огляду звертають увагу на положення голови і шиї, конфігурацію ділянки глотки і верхньої частини яремного жолоба. Тварини, особливо ко
Зовнішня пальпація глотки
ущільнення тканин, болючість підвищення температури в ураженій ділянці, тварини кашляють, роблять часті ковтальні рухи. Зовнішньою пальпацієгс можна також установити наявність у глотці сторонніх
Техніка внутрішньої пальпації глотки
157
воходу є порушення проходження по ньому корму, що називають дисфагією. Вона з'являється у випадку закупор
ЗОНДУВАННЯ ТВАРИН
Зондування тварин проводять з діагностичною і лікувальною метою. У випадку закупорки стравоходу зонд, досягнувши предмета, який викликає обтурацію, наштовхується на нього і дальше не просувається.
Зівник І. Д. Ганжі для зонда Хохлова
куліту; носо-сичужний Г. М. Даценка — для взяття вмісту сичуга на дослідження та промивання сичуга.
Техніка початкових етапів введення рото-стравохідних зондів аналогічна. Зонд, змазаний
ДОСЛІДЖЕННЯ ЧЕРЕВА
При дослідженні черева можна виявити ряд симптомів, які відносять до захворювань органів черевної порожнини. Для дослідження черева застосовують загальноклінічні методи дослідження — огляд, паль
ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕДШЛУНКІВ І СИЧУГА ЖУЙНИХ
У жуйних усіх видів, за винятком верблюдів, шлунок складається з чотирьох відділів: передшлунків — рубця, сітки і книжки 'та власне шлунка — сичуга. На відміну від інших жуйних, у верб-
Руменограф 3. С. Горяїнової
тварин з анорексіею цього не дотримуються. Проводять фізичне, хімічне й мікроскопічне дослідження вмісту рубця.
Колір вмісту залежить від характеру з'їденого корму, частіше від світло- до
ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛУНКА КОНЯ
Оскільки шлунок у коней розміщений у передньому відділі черевної порожнини і на відстані від черевної стінки, дослідження його у них зовнішньою пальпацією і перкусією утруднене й малоефективне. То
ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛУНКА СВИНЕЙ
У свиней шлунок розміщений на нижній черевній стінці в лівому підребер'ї. Досліджують його у поросят і підсвинків зовнішнім оглядом, пальпацією і зондуванням. У дорослих свиней внаслідок значного
ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛУНКА СОБАК
Дослідження шлунка собак таке саме, як і у свиней. Зовнішнім оглядом визначають форму і об'єм черева та клінічні ознаки, характерні для захворювання шлунка. При глибокій пальпації ззаду реберних д
ДОСЛІДЖЕННЯ КИШЕЧНИКА
При дослідженні кишечника, крім даних анамнезу і клінічних ознак, застосовують загальні методи, аналіз калу, а в деяких випадках — рентгеноскопію, ректоскопію, пробну пункцію кишечника, лапароско
Цевидна залоза
Дослідження кишечника у коня. При дослідженні кишечника ' у коня застосовують ті ж методи дослідження, що й у жуйних, але з урахуванням анатомо-топографічних особливостей цього виду тварин. У коней
ЗАГАЛЬНОКЛІНІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕЧІНКИ
Оглядомвизначають жовтяничність (іктеричність) слизових оболонок і шкіри на непігментованих ділянках. Проте у великої рогатої худоби вона з'являється лише при значних ураженнях пе
Абсцеси печінки (за Лев ченком В. І.
Якщо реакція справа позитивна, а зліва відсутня, то це дає можливість запідозрити болючість печінки.
У всеїдних та м'ясоїдних пальпація є основним методом клінічного дослідження печ
ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ПЕЧІНКИ
Клінічні методи дослідження не завжди дають достатню інформацію для діагностики захворювань печінки у тварин. Симптоми її ураження (жовтяничність, гепатомегалія, болючість) часто відсутні або з'я
ОСНОВНІ СИНДРОМИ ПРИ ХВОРОБАХ ПЕЧІНКИ
Жовтяниця— це синдром, для якого характерні забарвлення у жовтий колір видимих слизових оболонок, склери і непігменто-ваної шкіри, нагромадження у крові надмірної кількості біліруб
ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВИДІЛЕННЯ
Сечовиділення — це періодичне виведення сечі з сечового міхура. При його дослідженні звертають увагу на позу тварини, силу й характер потоку сечі, тривалість акту сечовиділення, його частоту, доб
ДОСЛІДЖЕННЯ НИРОК
Нирки знаходяться у черевній порожнині екстраперитонеаль-но — між поперековими м'язами і пристінним листком очеревини, справа й зліва від хребта в поперековому його відділі.
У великої рога
ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВОДІВ
При дослідженні сечоводів визначають їх товщину, прохідність,, наявність каменів, стан слизової оболонки сечового міхура в місці отворів сечоводів. З цією метою застосовують пальпацію через стінку
ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВОГО МІХУРА
Сечовий міхур досліджують оглядом, пальпацією, перкусією, катетеризацією, цистоскопією і рентгенографією.
Оглядом у дрібних тварин можна виявити відвисання черевної стінки в ділянці розміщ
Катетеризація сечового міхура у корови
вираженими кровоносними судинами. При уроциститі спостерігають набряк і почервоніння слизової оболонки, розширення сіткиг кровоносних судин. На слизовій оболонці можуть бути фібринозні або гнійні
ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧІ
Сеча — кінцевий продукт обміну речовин. За її складом можна судити про функціональний склад не лише нирок і сечовивідних шляхів, а й печінки, серця, підшлункової залози, шлунково-кишкового тракту,
ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ СЕЧІ
Зразу після одержання сечі визначають її кількість (при необхідності добову), колір, прозорість, консистенцію, запах, відносну щільність, реакцію сечі або рН.
Кількість сечі (діурез) — ва
ХІМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧІ
Хімічне дослідження сечі проводять з метою визначення вмісту білка, глюкози, кетонових тіл, крові, міоглобіну, індикану, білірубіну, уробіліну, жовчних кислот, нітратів, сечовини, креатиніну. Існу
ДОСЛІДЖЕННЯ ОСАДУ СЕЧІ
Одержання осаду сечі. Для осадження речовин, які містяться у сечі, застосовують центрифугування або відстоювання у конічному посуді. Після центрифугування надосадову рідину зливають, а осад
ОСНОВНІ СИНДРОМИ ХВОРОБ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ
Сечовий синдром характеризується розладами сечоутворення і сечовиділення (полакіурія, олігакурія, ішурія, странгурія, поліурія, олігурія, ніктурія, анурія) та змінами фізичних властивостей сечі, її
ДОСЛІДЖЕННЯ ПОВЕДІНКИ ТВАРИН
Поведінка тварини — це відповідна реакція організму на різні подразники. Поведінку досліджують спостереженням за змінами положення тіла, рухів очей, вушних раковин, хвоста, кінцівок, приймання корм
ДОСЛІДЖЕННЯ ЧЕРЕПА ТА ХРЕБТА
При дослідженні черепа звертають увагу на його об'єм, форму, наявність деформацій, температуру шкіри, болісну чутливість, консистенцію кісток, їх цілість, характер перкусійного звуку. Ці показники
ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІВ ЧУТТЯ
До них відносять органи (апарати) зору, слуху, нюху та смаку.
Зоровий апарат досліджують оглядом у такій послідовності: стан зору, витікання з очей, повіки, очне яблуко, райдужна оболонка
ДОСЛІДЖЕННЯ ЧУТЛИВОСТІ
Волокна соматичної нервової системи розгалужуються у шкірі, підшкірній клітковині, м'язах, зв'язках, кістках, суглобах. Нервові закінчення цих волокон служать для сприйняття різних подразнень
ДОСЛІДЖЕННЯ РУХОВОЇ СФЕРИ
Рухова сфера — це та частина нервової системи, яка відповідає за всі рухи тіла. Вона складається із центральних і периферичних нейронів.
Центральні нейрони розміщуються у корі і підкоркові
ДОСЛІДЖЕННЯ РЕФЛЕКСІВ
Рефлекс — це відповідна реакція організму на подразнення рецепторів, яка здійснюється за участю центральної нервової системи. Робота всіх органів здійснюється рефлекторно. Дослідження рефлексів д
ДОСЛІДЖЕННЯ ВЕГЕТАТИВНОГО ВІДДІЛУ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ
Вегетативна нервова система складається із симпатичного і парасимпатичного відділів. Досліджують її методом рефлексів і фармакологічними методами.
Найбільш поширені рефлекси грунтуються
ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІКВОРУ
Ліквор (спинномозкова, або цереброспинальна, рідина liquor cerebrospinalis) омиває нервову тканину, циркулюючи у підпаву-тинному просторі, шлуночках і каналах головного та спинного-мозку. Спинномоз
МЕТОДИ ОДЕРЖАННЯ КРОВІ
Невелику кількість крові, необхідну для морфологічного дослідження і виготовлення мазків на піроплазмідози, одержують у сільськогосподарських і домашніх тварин із кровоносних судин зовнішньої та в
ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ КРОВІ
Визначення відносної щільності крові.Відносна щільність кровї характеризує відношення між щільними частинами крові і водою. Вона залежить від вмісту в крові гемоглобіну, білків, со
БІОХІМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КРОВІ
У районних і обласних державних лабораторіях ветеринарної медицини щороку проводять велику роботу по біохімічному дослідженню крові з метою діагностики порушень обміну речовин. Подальше удосконале
ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗЕРВНОЇ ЛУЖНОСТІ І КИСЛОТНОЇ МІСТКОСТІ КРОВІ
Більшість біологічних процесів в організмі перебігає у нейтральному або слаболужному середовищі (за винятком травлення у шлунку), яке забезпечується рівновагою між кислотними (Н+) і лужними (ОН~)
ВИЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО БІЛКА І БІЛКОВИХ ФРАКЦІЙ
Білки сироватки крові — досить велика група білків, які різняться між собою структурою, фізико-хімічними властивостями, функціями. Загальну кількість їх визначають за допомогою рефрактометра або
ВИЗНАЧЕННЯ КАРОТИНУ ТА ВІТАМІНУ А В СИРОВАТЦІ КРОВІ
Каротин е попередником вітаміну А. Він міститься в рослинних кормах, молозиві, молоці, жовтках яєць, печінці, риб'ячому жирі. Є кілька ізомерів каротину, серед яких найбільшу біологічну активність
ВИЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО КАЛЬЦІЮ У СИРОВАТЦІ КРОВІ
У тілі дорослих тварин міститься 1,2+1,5 % кальцію з розрахунку на свіжу тканину. Основна маса його (близько 90 %) знаходиться у кістковій тканині в складі кристалів гідроксиапатиту, решта
Здорових тварин
оскільки в печінці знижується синтез першого біологічно активного метаболіту холекальциферолу — 25-лксихолекальциферолу (Левченко В. І., 1986), з якого потім в нирках утворюються інші
ВИЗНАЧЕННЯ НЕОРГАНІЧНОГО ФОСФОРУ В СИРОВАТЦІ КРОВІ
В організмі дорослих тварин міститься 0,6—0,75 % фосфору з розрахунку на свіжу тканину (у тілі корови масою 600 кг — 3,6— 4 кг). В середньому 83 % фосфору знаходиться у кістковій тканині в складі г
ВИЗНАЧЕННЯ МАГНІЮ У СИРОВАТЦІ КРОВІ
Близько 65 % магнію в організмі' тварин міститься у кістковій тканині. В крові магній буває у двох формах: іонізованій (75 %) і зв'язаній з білками (25%). Гемеостаз магнію підтримується лише при си
ВИЗНАЧЕННЯ МІКРОЕЛЕМЕНТІВ
Мікроелементи, на відміну від макроелементів, містяться в організмі людей і тварин в невеликій кількості (10~3 і менше від маси тіла, в процентах), проте частина з них віднесена до житт
ВИЗНАЧЕННЯ В КРОВІ ГЛЮКОЗИ
Джерелом глюкози у моногастричних тварин і в молодняка жуйних у молочний період е різні вуглеводи корму, які в кишечнику гідролізуються до моноцукрів,— глюкози, фруктози, галактози. Останні два в
ВИЗНАЧЕННЯ КЕТОНОВИХ ТІЛ
Кетонові тіла (бета-оксимасляна та ацето-оцтова кислоти, ацетон) утворюються головним чином у печінці, менше в нирках, стінках передшлунків, молочній залозі. Вони є звичайними метаболітами обміну
ВИЗНАЧЕННЯ БІЛІРУБІНУ В СИРОВАТЦІ КРОВІ
Білірубін є одним з кінцевих продуктів пігментного обміну. Через ряд проміжних стадій з гему зруйнованих еритроцитів утворюється непрямий (вільний, некон'югований, непроведений через лечінку) білі
ВИЗНАЧЕННЯ АКТИВНОСТІ ФЕРМЕНТІВ
За останні роки значного розвитку досягла клінічна ферментологія, одним з напрямків якої є визначення активності ферментів з метою діагностики різних хвороб. Основою для цього є органо-специфічніс
ДОСЛІДЖЕННЯ МОРФОЛОГІЧНОГО СКЛАДУ КРОВІ
У клінічній практиці дослідження морфологічного складу крові включає підрахунок еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, виведення лейкограми, вивчення патологічних змін клітин крові.
Гемоцитометр ГЦМК-3
на 16 маленьких, розміщених по діагоналі сітки Горяєва. Клітини у великому квадраті починають рахувати з лівого верхнього маленького квадратика, а потім переходять на другий, третій, четвертий.
ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЛЕЗІНКИ
Селезінка бере участь у кровотворенні (лімфопоез), обміні речовин, руйнуванні еритроцитів і в меншій мірі інших формених елементів крові, імунологічних та захисних реакціях організму, є депо крові
ДОСЛІДЖЕННЯ ІМУННОЇ СИСТЕМИ
Схильність тварин до захворювань і характер їх перебігу в більшості зумовлені станом природної резистентності. Під терміном резистентність (імунітет) слід розуміти стан захисних і пристосувальних
КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ РЕЗИСТЕНТНОСТІ
Імунній системі належить одне з провідних місць щодо забезпечення життєдіяльності організму. Тому лікар ветеринарної медицини повинен володіти методами дослідження імунної системи й уміло застосо
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ТА ДІАГНОСТИКИ ХВОРОБ ОБМІНУ РЕЧОВИН
Особливістю перебігу хвороб обміну речовин є те, що вони довгий час можуть перебігати непомітно, тобто в субклінічній (прихованій) формі. Клінічне хвороби проявляються при тривалому або надзвичайн
ДІАГНОСТИКА ПОРУШЕНЬ ОБМІНУ МАКРОЕЛЕМЕНТІВ
Серед макроелементів найбільш вивченими є функції, пов'язані з обміном кальцію, фосфору, магнію (див. главу X), натрію, калію, хлору та сірки, причому обмін натрію і калію тісно пов'язаний з водн
ДІАГНОСТИКА ПОРУШЕНЬ ОБМІНУ МІКРОЕЛЕМЕНТІВ
Мікроелементи в організмі містяться у дуже малих кількостях (тисячні і менші частки процента від маси тіла тварини). Незважаючи на це, багатьом з них належить винятково важлива роль в організмі. Н
ДІАГНОСТИКА ПОРУШЕНЬ ОБМІНУ ВІТАМІНІВ
У жуйних тварин переважно спостерігається порушення A, D і Е-вітамінного обміну, у моногастричних тварин, крім того, зустрічаються В-, С- і К-гіповітамінози. При діагностиці гіповітамінозів урахо
ДІАГНОСТИКА ПОРУШЕНЬ ВОДНО-СОЛЬОВОГО ОБМІНУ
Вода становить більшу частину організму і є його основним середовищем. Сільськогосподарські тварини без води гинуть у Ю разів швидше, ніж без корму. Якщо при втраті 50 % білків і всіх резервів жиру
ДОСЛІДЖЕННЯ ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ
Ендемічний зоб розвивається внаслідок недостатньої функції щитовидної залози при нестачі йоду або дії антитиреоїдних речовин — струмігенів, до яких відносять тіоціанати, що містяться у деяких сорт
ДОСЛІДЖЕННЯ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ
Дослідження цієї залози грунтується на виявленні симптомів цукрового діабету, на який хворіють переважно м'ясоїдні, свині та інші моногастричні тварини. У тварин з багатокамерним шлунком можливіст
ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРАЩИТОВИДНИХ ЗАЛОЗ
Паращитовидні залози синтезують і секретують паратиреоїд-ний гормон (паратгормони, ПТГ, паратирин), який разом з каль-цитоніном і 1,25-дигідроксихолекальциферолом регулює рівень
ка
ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМБРІОНІВ
Дослідження ембріонів птахів пов'язане з деякими труднощами, потребує знання процесу інкубації і методів біологічного контролю. Необхідно застосовувати контрольний розтин, спостерігати за вилуплю
ДОСЛІДЖЕННЯ ПТАХІВ
Клінічними методами дослідження поставити діагноз у птахів значно важче, ніж у великих тварин. Для клінічного дослідження майже недоступні серцево-судинна, лімфатична й сечова системи, а при дослід
ПРИРОДА РЕНТГЕНІВСЬКИХ ПРОМЕНІВ, МЕТОДИ ЇХ ОДЕРЖАННЯ
Рентгенівські промені за своєю природою є різновидністю електромагнітних хвиль. Радіохвилі, інфрачервоні, ультрафіолетові, промені видимого світла і гамма-промені — це також різновидності електро
РЕНТГЕНІВСЬКІ АПАРАТИ
Ветеринарний рентгенівський апарат (установка)—обладнання для одержання і застосування рентгенівських променів у ветеринарній медицині. Рентгенівські апарати працюють від сітки змінного електричн
МЕТОДИ РЕНТГЕНОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Рентгенологічне дослідження тварин проводять з урахуванням, таких властивостей рентгенівських променів, як здатність проникати через тканини організму, викликати видиме світіння окремих хімічних р
ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПРИ РОБОТІ З РЕНТГЕНІВСЬКИМИ АПАРАТАМИ
При рентгенологічному дослідженні для захисту від дії рентгенівських променів та струму високої напруги необхідно дотримуватися певних правил техніки безпеки та користуватися спеціальними присто
СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ
Для дослідження серця частіше застосовують рентгеноскопію ї лише в необхідних випадках рентгенографію. Серце досліджують у природному стоячому положенні тварин. Тварину ставлять правим боком до ре
Новости и инфо для студентов