ДІАГНОЗ - раздел Педагогика, Предмет клінічної діагностики Діагноз (Від Грецьк.— Diagnosis — Розпізнавання, Визначення) — Короткий Висн...
Діагноз (від грецьк.— diagnosis — розпізнавання, визначення) — короткий висновок про суть хвороби та стан хворої тварини, виражений у нозологічних термінах (від грецьк. слова nosos — хвороба). Постановка діагнозу хвороби — відповідальне й складне завдання у практичній діяльності лікаря ветеринарної медицини, тому що «...пізнання хвороби є вже половина лікування» (Муд-ров М. Я.). Діагноз не є щось закінчене, оскільки захворювання не стан, а процес, тому і діагноз динамічний — розвивається разом із розвитком хворобливого процесу, з ходом і перебігом захворювання.
Діагноз у своєму історичному розвитку був спочатку симптоматичним (кашель, блювота, діарея і т. д.). У XVIII ст. разом з успіхами анатомії з'явилося прагнення встановити анатомічний діагноз, локалізацію патологічного процесу (гастрит, метрит, мастит і т. д.). У середині XIX ст. переважаючим стає патологоанато-мічний діагноз.
Однак і анатомічний, і патологоанатомічний діагнози не могли задовольнити практику, тому що тут не враховували ні етіології, ні функціональних змін. Наприклад, гастрит, але який? Гіпоацид-ний, гіперацидний чи анацидний?
Другій половині XIX ст. характерний бурхливий розвиток мікробіології. Варто лише згадати знамениті відкриття Р. Кохом збудників сибірки, туберкульозу, холери, щоб зрозуміти ті революційні зміни, які були внесені в діагностику хвороб. У практику медицини і ветеринарії почали інтенсивно впроваджувати етіологічний діагноз(aetiologia, від грецьк. aitia; aetia — причина), який широко застосовують у ветеринарній медицині й донині, особливо
при встановленні інфекційних та паразитарних хвороб. У цей же період бурхливо розвивається фізіологія, і в практику впроваджують функціональний діагноз(наприклад, гіпоацидний гастрит).
Так поступово в клініці дотримують та обґрунтовують вимоги повного або розгорнутого діагнозу хвороби, який повинен грунтуватися на встановленні: а) причини хвороби; б) морфологічному елементі, тобто визначенні локалізації процесу, характері та ступені морфологічних змін; в) функціональному елементі, тобто визначенні ступеня і характеру функціональних розладів, що супроводжують хворобу; г) патогенетичному елементі — урахуванні механізму розвитку хвороби та специфіки її перебігу залежно від індивідуальних особливостей хворої тварини. Якщо поставлений діагноз не відповідає таким елементам і в ньому знайшли втілення лише один або кілька елементів, його називають неповним, його ще прийнято називати діагнозом хвороби(diagnosis morbi), оскільки він поставлений на основі об'єктивних симптомів хвороби, які в більшій чи меншій мірі характерні усім хворим тваринам (наприклад, катаральна бронхопневмонія).
Діагноз хвороби — це важливий, але лише перший етап у роботі лікаря, тому що в результаті його встановлення ще не відомі усі особливості даного хворого пацієнта, а щоб ус"пішно лікувати, необхідно мати про нього повне уявлення. «Я маю намір подати Вам нову істину, якій багато хто не повірить і яку, можливо, не всі з Вас збагнуть. Терапія полягає ні в лікуванні хвороби, ні в лікуванні причин її... терапія полягає в лікуванні самого хворого» (Мудров М. Я.). Ці мудрі слова, висловлені понад 170 років тому великим російським терапевтом, актуальні й понині. Минуть роки, століття, але людство буде вічно вдячним йому, оскільки лікар зобов'язаний ураховувати всі індивідуальні особливості свого пацієнта, тобто перейти від діагнозу хвороби до діагнозу хворого пацієнта, до індивідуального діагнозу(diagnosis aegroti). Це можливо лише тоді, коли лікар детально дослідить усі системи організму, проаналізує взаємозв'язок і взаємозумовленість одержаних симптомів, встановить причини хвороби і фактори, що призвели до її розвитку. При подібному аналізі може з'ясуватися, що у хворого пацієнта, крім діагнозу основної хвороби, є ще супровідна (супут-на) хвороба і ускладнення. Основна хвороба — це та, що відіграє вирішальну роль у житті та продуктивності тварини, а супутня хвороба має другорядне значення, вона, як правило, виникає раніше основної, знижує резистентність організму й сприяє виникненню основної. Ускладнення — це порушення, які патогенетичне пов'язані з основною хворобою, а інколи супутною і впливають на перебіг основної хвороби, й іноді є вирішальними для подальшого прогнозу. Наприклад, уже при народженні у телят знаходять ознаки А-вітамінної недостатності у вигляді рогової дистрофії епітелію слизових оболонок дихальних шляхів, органів травлення. А-гі-
повітаміноз поряд з іншими факторами призводить до виникнення і розвитку гострих респіраторних хвороб (парагрипу, інфекційного ринотрахеїту), які потім ускладнюються різними сапрофітними мікроорганізмами з виникненням пневмонії. Респіраторний синдром є основним діагнозом. У своєму перебігу він в більшості випадків ускладнюється міокардозом, який значною мірою впливає на подальший перебіг хвороби, а іноді призводить до загибелі тварин.
У великих спеціалізованих господарствах часто виникають масові захворювання з охопленням 70—100 % поголів'я. У таких випадках лікар повинен ставити груповий діагнозі проводити на основі нього групову терапію. Проте навіть у цих випадках він зобов'язаний звертати увагу на окремих тварин, у яких захворювання перебігає тяжче (з ускладненнями), ставити індивідуальний діагноз і додатково здійснювати індивідуальну терапію.
За часом розпізнавання хвороби розрізняють ранній і пізній діагноз. Ранній діагноз, поставлений на початку розвитку патологічного процесу, особливо на передклінічній (субклінічній) стадії, забезпечує своєчасне проведення лікувальних і профілактичних заходів. Пізній діагноз ставлять у період найбільшого розвитку патологічного процесу або коли захворювання розпізнаються лише на розтині (секційний діагноз).
За ступенем обгрунтованості діагноз може бути: орієнтовним, коли його встановлюють у ході дослідження хворого пацієнта як робочу гіпотезу; попереднім — ставлять після початкового дослідження пацієнта, яке обмежується застосуванням загальноклініч-них методів дослідження, він є вихідним для розробки плану подальшого обстеження; заключний — встановлюють після всебічного обстеження хворого пацієнта, в тому числі із застосуванням спеціальних методів дослідження. За ступенем достовірності діагноз буває точним, помилковим і сумнівним або діагноз під знаком запитання — ставлять у тяжких для розпізнавання випадках, коли немає впевненості в правильності розпізнавання хвороби. Якщо хвороба закінчилася летально, то для лікаря корисно порівняти прижиттєвий діагноз з патологоанатомічним.
Побудова діагнозу.Лікарська думка при побудові діагнозу проходить три етапи: дослідження хворої тварини, тобто збирання симптомів хвороби; аналіз одержаних симптомів, вивчення їх походження і взаємозв'язку, з'ясування характеру змін в тих чи інших органах і системах, що призвели до виникнення даних симптомів, вивчення причин, що зумовили розвиток симптомів; висновки, тобто постановка діагнозу.
Таким чином, лікарське клінічне мислення взагалі й діагностичне зокрема відбувається за загальним діалектичним шляхом пізнання істини. Цей шлях можна характеризувати такими словами: «Від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього —
до практики — такий є діалектичний шлях пізнання істини, пізнання об'єктивної реальності» (Ленін В. І. «Философские тетради»).
Однак дослідження хворої тварини не є пасивним, механічним процесом спокійного систематичного нагромадження якоїсь суми фактів для наступного в певний момент їх аналізу та синтезу. І діагноз далеко не завжди формується з теоретичної формули: спочатку всебічне загальне дослідження хворої тварини, потім всебічний аналіз одержаних даних, а потім уже в результаті синтезу — діагноз. «Було б помилкою думати,— говорив Г. А. Захар'-їн,— що розпізнавання робиться лише після дослідження... Останнє не механічне заняття, а дуже діяльний, допитливий душевний стан... Розпізнавання робиться поступово вже під час самого дослідження».
Дійсно, вже на ранніх стадіях обстеження хворої тварини, іноді при першому погляді, в ході збирання анамнезу хвороби або життя, при одержанні тих чи інших даних об'єктивного дослідження лікар робить діагностичні припущення або робочі діагностичні гіпотези. Ці орієнтовні діагнози відіграють роль тієї керівної ідеї, яка на певний період дає напрям і лікарському розпитуванню, і об'єктивному дослідженню, і лікарському мисленню. «Збирання фактів або дослідження хворого,— висловлювався С. П. Боткін,— повинне проводитися з певною керівною ідеєю, без якої легко зробити помилки, недогляди і, втративши масу часу, прийти до неправильних висновків... Ця керівна ідея є по суті перша гіпотеза, яку лікар робить більш або менш свідомо на підставі перших прийомів дослідження».
Отже, перший етап побудови діагнозу — збирання симптомів, дослідження хворої тварини — це дуже активний, живий, творчий процес, в ході якого кожний виявлений симптом, кожний новий факт або результат дослідження зараз же зважується й оцінюється і сам по собі, і з точки зору робочої гіпотези даного моменту.
В ході подальшого дослідження, в міру виявлення нових симптомів керівну, робочу діагностичну гіпотезу або підтверджують, або спростовують. В останньому випадку створюється нова гіпотеза, якою лікар і керується в подальшому дослідженні. Завдяки тому, що лікар при своєму дослідженні керується тією чи іншою діагностичною ідеєю, його дослідження у кожний даний момент має до певної міри плановий, цілеспрямований характер, і внаслідок цього значно полегшується вибір необхідних методів дослідження.
Дуже важливим при цьому є правильне, об'єктивне й критичне ставлення лікаря до своїх робочих гіпотез, спокійний, уважний їх перегляд та сувора перевірка при перших же фактах, що їм суперечать. Якщо гіпотеза не витримує перевірки, слід негайно відмовитися від неї і побудувати нову гіпотезу. Надмірне захоплення початковою гіпотезою й іноді мимовільне намагання підігнати під
зо
неї досліджувані факти — одна з частих причин діагностичних помилок (Черноруцький М. В., 1954).
Після закінчення повного дослідження хворого пацієнта всі одержані дані піддають систематичному і старанному аналізу, групують і зіставляють, незалежно від того, встановлений вже діагноз чи ні, в першому випадку для перевірки діагнозу, в другому — для його побудови. А тому, що діагноз є безпосередньою метою дослідження, то цілком природним є наполегливі й постійні спроби лікарської думки якнайшвидше наблизитися до цієї мети. Тому діагностичні робочі гіпотези в ході дослідження виникають, якщо в цьому є потреба, дуже часто, змінюючи одна одну доти, поки, нарешті, остання з них, витримавши цілий ряд перевірок, не стане остаточним і обгрунтованим діагнозом, який уже дає змогу лікарю діяти, тобто переходити до лікування.
Яким же чином на цьому останньому етапі лікар будує діагноз? За способом побудови й обгрунтування діагноз буває:
а) прямий, коли розпізнавання відбувається прямим шляхом — від симптомів до хвороби; картину даної хвороби зіставляють з типовою картиною відповідної нозологічної одиниці. Постановка прямого діагнозу дуже спрощується і полегшується, якщо є пато-гномічні або специфічні симптоми;
б) диференціальний (diagnosis differentialis), коли доводиться зіставляти, виважувати й вибирати між кількома більш або менш ймовірними захворюваннями, шукати різницю між даним діагнозом і всіма іншими подібними хворобами, і лише після усунення ряду менш ймовірних припущень зупинитися на найбільш ймовірному, тобто це постановка діагнозу шляхом усунення (diagnosis per exclusionet);
в) діагноз шляхом спостереження (diagnosis ex observations) встановлюють після більш-менш тривалого спостереження за пацієнтом, коли з'являються нові, більш важливі й вирішальні симптоми, нові дані, одержані за допомогою додаткових інструментальних чи лабораторних (бактеріологічних, серологічних, біохімічних, мікроскопічних, гістологічних і т. д.) досліджень;
г) діагноз по лікувальному ефекту (diagnosis ex juvantibus) встановлюють на підставі позитивних результатів специфічного для даної патології лікування, наприклад, застосування специфічної гіперімунної сироватки при лікуванні хворих бешихою чи специфічного анатоксину для лікування стовбняку (правцю), колі-фа-гу — при колібактеріозі, натрію сірчистокислого — при отруєнні синильною кислотою (ціанідами).
Таким чином, діагноз — це творчий процес, у якому головною дійовою особою є лікар, його знання, досвід, цілеспрямована і постійна робота над своїм удосконаленням, тому що «...в лікарському мистецтві немає лікарів, які закінчили свою науку» (Муд-ров М. Я.).
Діагностичні помилки.Джерела діагностичних помилок дуже різноманітні, але, узагальнюючи, їх можна систематизувати в три основні групи. Перша — це об'єктивні причини, пов'язані з недостатньою вивченістю хвороби, незначною кількістю симптомів, недостатньо розробленими методами діагностики хвороби, великою подібністю даного захворювання з іншими, особливою складністю об'єкта дослідження. Однак об'єктивні труднощі лише створюють можливості помилок, а перетворення цієї можливості в дійсність залежить від суб'єктивних факторів, тобто від лікаря. Недостатні знання, неуважність, поспішне поверхневе і непослідовне дослідження, зайва самовпевненість лікаря, коли він, надіючись на свій досвід і знання, ігнорує можливість застосування лабораторних методів дослідження, не критичне відношення до анамнестичних даних, упередженість у клінічному мисленні, коли лікар висуває яку-небудь діагностичну гіпотезу, а в подальшому прагне пристосувати патогенетичне не пов'язані між собою симптоми під даний діагноз — ось основне джерело діагностичних помилок. Третя група діагностичних помилок—це зовнішні фактори: погані умови для дослідження, неможливість провести додаткові дослідження.
І все-таки лікар, який постійно працює над своїм удосконаленням у методиці та методології дослідження пацієнтів, систематично підвищуючи свій теоретичний рівень, може правильно поєднувати результати загальноклінічних і додаткових методів дослідження, давати об'єктивну оцінку одержаним симптомам, логічно мислити й робити правильні висновки.
Все темы данного раздела:
Антонім Васильович Синьок J1903—1973J
Московська школа (керівники — професори Євграфов О. P., Домрачев Г. В., Зайцев В. І., Шарабрін І . Г.) розробила питання діагностики шлунково-кишкових хвороб у тварин, особливо в коней з явищ
ОСНОВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Огляд(Inspectio) — найбільш простий метод, який дає змогу одержати не ізольовані, а комплексні дані про тварину, визначити її габітус, тобто загальний стан, положення тіла в просто
Техніка дигітальної перкусії
тихіший за тимпанічний, більш тривалий, ніж тупий, але коротший порівняно з тимпанічним.
Отже, при перкусії тіла тварини можна одержати чотири основні перкусійні звуки: тимпанічний,
ТЕРМОМЕТРІЯ
Термометрія (грецьк. therme — тепло і metreo— вимірюю) — вимірювання температури тіла — має важливе діагностичне значення, оскільки часто дає змогу виявити хворих ще до появи інших, специфічних к
СИМПТОМИ ХВОРОБ
Патологічний процес викликає в організмі порушення функціонального стану окремих органів або призводить до їх морфологічних змін, які відрізняють хвору тварину від здорової. Ці змін» називають
ПРОГНОЗ ХВОРОБИ
Прогноз (від грецьк. prognosis — передбачення, завбачення) — передбачення перебігу і закінчення хвороби, обгрунтоване діагнозом хвороби та знаннями закономірностей перебігу патологічного процесу.
ІСТОРІЯ ХВОРОБИ
Це офіційний документ, який складають на кожну хвору тварину, що знаходиться на стаціонарному лікуванні, а також на хворих високоцінних племінних тварин в елеверах і племінних господарствах. Істор
ДОСЛІДЖЕННЯ ГАБІТУСУ
- Габітус — це зовнішній вигляд тварини, який визначають за сукупністю таких ознак: загальний стан тварини, положення тіла в просторі, вгодованість, конституція, будова тіла. Він дає змогу відрізн
ДОСЛІДЖЕННЯ ШКІРИ
Досить часто допомагає поставити діагноз, оскільки на її стані позначаються багато гострих і хронічних хвороб, викликаючи різні зміни. Деякі зміни шкіри характерні для окремих хвороб і тому є вирі
ДОСЛІДЖЕННЯ СЛИЗОВИХ ОБОЛОНОК
Дослідженню видимих слизових оболонок надається велике значення, оскільки за їх змінами можна зробити висновок про стан газообміну в легенях, порушення кровообігу, обміну білірубіну при хворобах п
ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІМФАТИЧНИХ ВУЗЛІВ
Діагностичне значення дослідження лімфатичних вузлів полягає у тому, що при розвитку патологічного процесу в них з потоком лімфи із найближчих запальних вогнищ надходять збудники інфекцій і токси
АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ТЕРМОМЕТРІЇ
У здорових тварин механізми терморегуляції забезпечують рівновагу між теплоутворенням і тепловіддачею, завдяки чому температура тіла підтримується постійною з деякими коливаннями (табл. 1), які з
Постійна гарячка
При несприятливому закінченні хвороби може бути період, коли температура то різко знижується, то знову різко підвищується. Це так званий період передсмертної боротьби — період агонії.
По лінії анконеусів; 2— від ліктьового горба до мак. лака
легень) серцевий поштовх стає дифузним (поширеним). Зміни характеру серцевого поштовху виявляють при гіпертрофії серця (продовжений поштовх), дилятації, зниженні тонусу та скорочувальної сили міо
ТОНИ СЕРЦЯ
Робота серця у здорових тварин супроводжується звуками, які прийнято називати тонами. Аускультацією виявляють два чітко виражених постійних тони — перший і другий. За даними М. А. Уразаєва, вони ск
ШУМИ СЕРЦЯ
При аускультації серця можна виявити не лише зміни тонів, а й сторонні звуки, які за своїм характером значно відрізняються від тонів і тому одержали назву шумів серця, їх розподіляють на позасерцев
ДІАГНОСТИКА ПОРОКІВ СЕРЦЯ
Пороки серця (vitia cordis) характеризуються звуженням отворів або недостатністю клапанів. У сільськогосподарських тварин вони частіше бувають набутими і виникають при ускладненні ендокардиту. Рі
ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЯ
Електрокардіографія полягає у графічній реєстрації електричних явищ в серці, що виникають при його збудженні. Цей метод дослідження став одним із найважливіших і об'єктивних у кардіології, оскіль
Векторелектрокардіограма
ковою або проти годинникової стрілки), напрямок головного вектора (лінії від ізоелектричного центра до найбільш віддаленої точки петлі QRS), розміщення петлі Т по відношенню до петлі QRS, відмикан
ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРИФЕРИЧНИХ СУДИН
Досліджують найбільш великі, поверхнево розміщені судини,, звертаючи увагу на їх наповнення і напругу стінок, а також артеріальний і венозний пульс.
Артеріальний пульс досліджують м'якуша
ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРИФЕРИЧНИХ СУДИН
Досліджують найбільш великі, поверхнево розміщені судини,, звертаючи увагу на їх наповнення і напругу стінок, а також артеріальний і венозний пульс.
Артеріальний пульс досліджують м'якуша
АРИТМІЇ СЕРЦЯ
Пульс у здорових тварин ритмічний. Це значить, що через однакові проміжки часу з'являються однакові за величиною і формою пульсові хвилі, а регулятором серцевого ритму є синусовий вузол (Кіс-Флак
ФУНКЦІОНАЛЬНА ДІАГНОСТИКА СТАНУ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ
Всі методи дослідження серцево-судинної системи, викладені » попередніх розділах, дають змогу лікарю одержати багато цінних даних про функціональний стан серця і судин. Однак, крім них,. у практику
ОСНОВНІ СИНДРОМИ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ НЕДОСТАТНОСТІ
Основними синдромами серцево-судинної недостатності є: загальна серцева; судинна; ураження перикарда; ураження міокарда; синдроми пороків клапанів. Більшість із згаданих синдромів характеризує як
ДОСЛІДЖЕННЯ НОСА
При дослідженні носа звертають увагу на витікання і видихуване повітря, ніздрі, крила носа, слизову оболонку носа.
; Витікання з носа у здорових тварин непомітні або незначні й маю
ДОСЛІДЖЕННЯ ГОРТАНІ ТА ТРАХЕЇ
Зовнішнє дослідження гортані і трахеї проводять методом огляду, пальпації, аускультації; внутрішнє — неозброєним оком або за допомогою лярингоскопії. Оглядаючи гортань та трахею, при деяких захво
ДОСЛІДЖЕННЯ ГРУДНОЇ КЛІТКИ
Грудну клітку досліджують оглядом, пальпацією, перкусією І аускультацією. Велике значення має рентгенологічне, зокрема флюорографічне, дослідження грудної клітки. При необхідності проводять торакоц
ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ
Для визначення функціонального стану органів дихання застосовують такі проби:
а) з проганянням тварин легкою риссю. У коней в спокійному стані підраховують кількість дихальних рухів за 1
Г л а в а VI ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ
Серед різноманітних спорадичних випадків захворювань особливо часто спостерігаються хвороби органів травлення, причиною яких є різні порушення годівлі: незбалансований за поживними речовинами раці
І ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИЙМАННЯ КОРМУ ТА ВОДИ
При цьому досліджують апетит, наявність спраги, приймання корму та води, жування, ковтання, відригування, жуйки та блювоти.
Апетит — складна рефлекторна реакція, яка проявляється харчови
І ДОСЛІДЖЕННЯ РОТА ТА ОРГАНІВ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ
Дослідження ротапочинають із зовнішнього огляду, визначають стан губ і щік, правильність стуляння ротової щілини, наявність слинотечі, свербіжу й мимовільних рухів губами. Потім
ДОСЛІДЖЕННЯ ГЛОТКИ
Глотку досліджують оглядом і пальпацією. Під час зовнішнього огляду звертають увагу на положення голови і шиї, конфігурацію ділянки глотки і верхньої частини яремного жолоба. Тварини, особливо ко
Зовнішня пальпація глотки
ущільнення тканин, болючість підвищення температури в ураженій ділянці, тварини кашляють, роблять часті ковтальні рухи. Зовнішньою пальпацієгс можна також установити наявність у глотці сторонніх
Техніка внутрішньої пальпації глотки
157
воходу є порушення проходження по ньому корму, що називають дисфагією. Вона з'являється у випадку закупор
ЗОНДУВАННЯ ТВАРИН
Зондування тварин проводять з діагностичною і лікувальною метою. У випадку закупорки стравоходу зонд, досягнувши предмета, який викликає обтурацію, наштовхується на нього і дальше не просувається.
Зівник І. Д. Ганжі для зонда Хохлова
куліту; носо-сичужний Г. М. Даценка — для взяття вмісту сичуга на дослідження та промивання сичуга.
Техніка початкових етапів введення рото-стравохідних зондів аналогічна. Зонд, змазаний
ДОСЛІДЖЕННЯ ЧЕРЕВА
При дослідженні черева можна виявити ряд симптомів, які відносять до захворювань органів черевної порожнини. Для дослідження черева застосовують загальноклінічні методи дослідження — огляд, паль
ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕДШЛУНКІВ І СИЧУГА ЖУЙНИХ
У жуйних усіх видів, за винятком верблюдів, шлунок складається з чотирьох відділів: передшлунків — рубця, сітки і книжки 'та власне шлунка — сичуга. На відміну від інших жуйних, у верб-
Руменограф 3. С. Горяїнової
тварин з анорексіею цього не дотримуються. Проводять фізичне, хімічне й мікроскопічне дослідження вмісту рубця.
Колір вмісту залежить від характеру з'їденого корму, частіше від світло- до
ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛУНКА КОНЯ
Оскільки шлунок у коней розміщений у передньому відділі черевної порожнини і на відстані від черевної стінки, дослідження його у них зовнішньою пальпацією і перкусією утруднене й малоефективне. То
ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛУНКА СВИНЕЙ
У свиней шлунок розміщений на нижній черевній стінці в лівому підребер'ї. Досліджують його у поросят і підсвинків зовнішнім оглядом, пальпацією і зондуванням. У дорослих свиней внаслідок значного
ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛУНКА СОБАК
Дослідження шлунка собак таке саме, як і у свиней. Зовнішнім оглядом визначають форму і об'єм черева та клінічні ознаки, характерні для захворювання шлунка. При глибокій пальпації ззаду реберних д
ДОСЛІДЖЕННЯ КИШЕЧНИКА
При дослідженні кишечника, крім даних анамнезу і клінічних ознак, застосовують загальні методи, аналіз калу, а в деяких випадках — рентгеноскопію, ректоскопію, пробну пункцію кишечника, лапароско
Цевидна залоза
Дослідження кишечника у коня. При дослідженні кишечника ' у коня застосовують ті ж методи дослідження, що й у жуйних, але з урахуванням анатомо-топографічних особливостей цього виду тварин. У коней
Плюси — притуплано-тимпанічний, мінуси — притуплений звук; крапки — тупий звук
Перистальтичні шуми кишечника у коней при аускультації клі-нічно оцінюють, як і у жуйних. Проте у здорових коней шуми тонкого й товстого кишечника чіткіше відрізняються порівняно з жуйними.
ЗАГАЛЬНОКЛІНІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕЧІНКИ
Оглядомвизначають жовтяничність (іктеричність) слизових оболонок і шкіри на непігментованих ділянках. Проте у великої рогатої худоби вона з'являється лише при значних ураженнях пе
Абсцеси печінки (за Лев ченком В. І.
Якщо реакція справа позитивна, а зліва відсутня, то це дає можливість запідозрити болючість печінки.
У всеїдних та м'ясоїдних пальпація є основним методом клінічного дослідження печ
ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ПЕЧІНКИ
Клінічні методи дослідження не завжди дають достатню інформацію для діагностики захворювань печінки у тварин. Симптоми її ураження (жовтяничність, гепатомегалія, болючість) часто відсутні або з'я
ОСНОВНІ СИНДРОМИ ПРИ ХВОРОБАХ ПЕЧІНКИ
Жовтяниця— це синдром, для якого характерні забарвлення у жовтий колір видимих слизових оболонок, склери і непігменто-ваної шкіри, нагромадження у крові надмірної кількості біліруб
ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВИДІЛЕННЯ
Сечовиділення — це періодичне виведення сечі з сечового міхура. При його дослідженні звертають увагу на позу тварини, силу й характер потоку сечі, тривалість акту сечовиділення, його частоту, доб
ДОСЛІДЖЕННЯ НИРОК
Нирки знаходяться у черевній порожнині екстраперитонеаль-но — між поперековими м'язами і пристінним листком очеревини, справа й зліва від хребта в поперековому його відділі.
У великої рога
ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВОДІВ
При дослідженні сечоводів визначають їх товщину, прохідність,, наявність каменів, стан слизової оболонки сечового міхура в місці отворів сечоводів. З цією метою застосовують пальпацію через стінку
ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВОГО МІХУРА
Сечовий міхур досліджують оглядом, пальпацією, перкусією, катетеризацією, цистоскопією і рентгенографією.
Оглядом у дрібних тварин можна виявити відвисання черевної стінки в ділянці розміщ
Катетеризація сечового міхура у корови
вираженими кровоносними судинами. При уроциститі спостерігають набряк і почервоніння слизової оболонки, розширення сіткиг кровоносних судин. На слизовій оболонці можуть бути фібринозні або гнійні
ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧІ
Сеча — кінцевий продукт обміну речовин. За її складом можна судити про функціональний склад не лише нирок і сечовивідних шляхів, а й печінки, серця, підшлункової залози, шлунково-кишкового тракту,
ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ СЕЧІ
Зразу після одержання сечі визначають її кількість (при необхідності добову), колір, прозорість, консистенцію, запах, відносну щільність, реакцію сечі або рН.
Кількість сечі (діурез) — ва
ХІМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧІ
Хімічне дослідження сечі проводять з метою визначення вмісту білка, глюкози, кетонових тіл, крові, міоглобіну, індикану, білірубіну, уробіліну, жовчних кислот, нітратів, сечовини, креатиніну. Існу
ДОСЛІДЖЕННЯ ОСАДУ СЕЧІ
Одержання осаду сечі. Для осадження речовин, які містяться у сечі, застосовують центрифугування або відстоювання у конічному посуді. Після центрифугування надосадову рідину зливають, а осад
ОСНОВНІ СИНДРОМИ ХВОРОБ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ
Сечовий синдром характеризується розладами сечоутворення і сечовиділення (полакіурія, олігакурія, ішурія, странгурія, поліурія, олігурія, ніктурія, анурія) та змінами фізичних властивостей сечі, її
ДОСЛІДЖЕННЯ ПОВЕДІНКИ ТВАРИН
Поведінка тварини — це відповідна реакція організму на різні подразники. Поведінку досліджують спостереженням за змінами положення тіла, рухів очей, вушних раковин, хвоста, кінцівок, приймання корм
ДОСЛІДЖЕННЯ ЧЕРЕПА ТА ХРЕБТА
При дослідженні черепа звертають увагу на його об'єм, форму, наявність деформацій, температуру шкіри, болісну чутливість, консистенцію кісток, їх цілість, характер перкусійного звуку. Ці показники
ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІВ ЧУТТЯ
До них відносять органи (апарати) зору, слуху, нюху та смаку.
Зоровий апарат досліджують оглядом у такій послідовності: стан зору, витікання з очей, повіки, очне яблуко, райдужна оболонка
ДОСЛІДЖЕННЯ ЧУТЛИВОСТІ
Волокна соматичної нервової системи розгалужуються у шкірі, підшкірній клітковині, м'язах, зв'язках, кістках, суглобах. Нервові закінчення цих волокон служать для сприйняття різних подразнень
ДОСЛІДЖЕННЯ РУХОВОЇ СФЕРИ
Рухова сфера — це та частина нервової системи, яка відповідає за всі рухи тіла. Вона складається із центральних і периферичних нейронів.
Центральні нейрони розміщуються у корі і підкоркові
ДОСЛІДЖЕННЯ РЕФЛЕКСІВ
Рефлекс — це відповідна реакція організму на подразнення рецепторів, яка здійснюється за участю центральної нервової системи. Робота всіх органів здійснюється рефлекторно. Дослідження рефлексів д
ДОСЛІДЖЕННЯ ВЕГЕТАТИВНОГО ВІДДІЛУ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ
Вегетативна нервова система складається із симпатичного і парасимпатичного відділів. Досліджують її методом рефлексів і фармакологічними методами.
Найбільш поширені рефлекси грунтуються
ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІКВОРУ
Ліквор (спинномозкова, або цереброспинальна, рідина liquor cerebrospinalis) омиває нервову тканину, циркулюючи у підпаву-тинному просторі, шлуночках і каналах головного та спинного-мозку. Спинномоз
МЕТОДИ ОДЕРЖАННЯ КРОВІ
Невелику кількість крові, необхідну для морфологічного дослідження і виготовлення мазків на піроплазмідози, одержують у сільськогосподарських і домашніх тварин із кровоносних судин зовнішньої та в
ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ КРОВІ
Визначення відносної щільності крові.Відносна щільність кровї характеризує відношення між щільними частинами крові і водою. Вона залежить від вмісту в крові гемоглобіну, білків, со
БІОХІМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КРОВІ
У районних і обласних державних лабораторіях ветеринарної медицини щороку проводять велику роботу по біохімічному дослідженню крові з метою діагностики порушень обміну речовин. Подальше удосконале
ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗЕРВНОЇ ЛУЖНОСТІ І КИСЛОТНОЇ МІСТКОСТІ КРОВІ
Більшість біологічних процесів в організмі перебігає у нейтральному або слаболужному середовищі (за винятком травлення у шлунку), яке забезпечується рівновагою між кислотними (Н+) і лужними (ОН~)
ВИЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО БІЛКА І БІЛКОВИХ ФРАКЦІЙ
Білки сироватки крові — досить велика група білків, які різняться між собою структурою, фізико-хімічними властивостями, функціями. Загальну кількість їх визначають за допомогою рефрактометра або
ВИЗНАЧЕННЯ КАРОТИНУ ТА ВІТАМІНУ А В СИРОВАТЦІ КРОВІ
Каротин е попередником вітаміну А. Він міститься в рослинних кормах, молозиві, молоці, жовтках яєць, печінці, риб'ячому жирі. Є кілька ізомерів каротину, серед яких найбільшу біологічну активність
ВИЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО КАЛЬЦІЮ У СИРОВАТЦІ КРОВІ
У тілі дорослих тварин міститься 1,2+1,5 % кальцію з розрахунку на свіжу тканину. Основна маса його (близько 90 %) знаходиться у кістковій тканині в складі кристалів гідроксиапатиту, решта
Здорових тварин
оскільки в печінці знижується синтез першого біологічно активного метаболіту холекальциферолу — 25-лксихолекальциферолу (Левченко В. І., 1986), з якого потім в нирках утворюються інші
ВИЗНАЧЕННЯ НЕОРГАНІЧНОГО ФОСФОРУ В СИРОВАТЦІ КРОВІ
В організмі дорослих тварин міститься 0,6—0,75 % фосфору з розрахунку на свіжу тканину (у тілі корови масою 600 кг — 3,6— 4 кг). В середньому 83 % фосфору знаходиться у кістковій тканині в складі г
ВИЗНАЧЕННЯ МАГНІЮ У СИРОВАТЦІ КРОВІ
Близько 65 % магнію в організмі' тварин міститься у кістковій тканині. В крові магній буває у двох формах: іонізованій (75 %) і зв'язаній з білками (25%). Гемеостаз магнію підтримується лише при си
ВИЗНАЧЕННЯ МІКРОЕЛЕМЕНТІВ
Мікроелементи, на відміну від макроелементів, містяться в організмі людей і тварин в невеликій кількості (10~3 і менше від маси тіла, в процентах), проте частина з них віднесена до житт
ВИЗНАЧЕННЯ В КРОВІ ГЛЮКОЗИ
Джерелом глюкози у моногастричних тварин і в молодняка жуйних у молочний період е різні вуглеводи корму, які в кишечнику гідролізуються до моноцукрів,— глюкози, фруктози, галактози. Останні два в
ВИЗНАЧЕННЯ КЕТОНОВИХ ТІЛ
Кетонові тіла (бета-оксимасляна та ацето-оцтова кислоти, ацетон) утворюються головним чином у печінці, менше в нирках, стінках передшлунків, молочній залозі. Вони є звичайними метаболітами обміну
ВИЗНАЧЕННЯ БІЛІРУБІНУ В СИРОВАТЦІ КРОВІ
Білірубін є одним з кінцевих продуктів пігментного обміну. Через ряд проміжних стадій з гему зруйнованих еритроцитів утворюється непрямий (вільний, некон'югований, непроведений через лечінку) білі
ВИЗНАЧЕННЯ АКТИВНОСТІ ФЕРМЕНТІВ
За останні роки значного розвитку досягла клінічна ферментологія, одним з напрямків якої є визначення активності ферментів з метою діагностики різних хвороб. Основою для цього є органо-специфічніс
ДОСЛІДЖЕННЯ МОРФОЛОГІЧНОГО СКЛАДУ КРОВІ
У клінічній практиці дослідження морфологічного складу крові включає підрахунок еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, виведення лейкограми, вивчення патологічних змін клітин крові.
Гемоцитометр ГЦМК-3
на 16 маленьких, розміщених по діагоналі сітки Горяєва. Клітини у великому квадраті починають рахувати з лівого верхнього маленького квадратика, а потім переходять на другий, третій, четвертий.
ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЛЕЗІНКИ
Селезінка бере участь у кровотворенні (лімфопоез), обміні речовин, руйнуванні еритроцитів і в меншій мірі інших формених елементів крові, імунологічних та захисних реакціях організму, є депо крові
ДОСЛІДЖЕННЯ ІМУННОЇ СИСТЕМИ
Схильність тварин до захворювань і характер їх перебігу в більшості зумовлені станом природної резистентності. Під терміном резистентність (імунітет) слід розуміти стан захисних і пристосувальних
КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ РЕЗИСТЕНТНОСТІ
Імунній системі належить одне з провідних місць щодо забезпечення життєдіяльності організму. Тому лікар ветеринарної медицини повинен володіти методами дослідження імунної системи й уміло застосо
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ТА ДІАГНОСТИКИ ХВОРОБ ОБМІНУ РЕЧОВИН
Особливістю перебігу хвороб обміну речовин є те, що вони довгий час можуть перебігати непомітно, тобто в субклінічній (прихованій) формі. Клінічне хвороби проявляються при тривалому або надзвичайн
ДІАГНОСТИКА ПОРУШЕНЬ БІЛКОВОГО ТА ВУГЛЕВОДНО-ЛІПІДНОГО ОБМІНУ РЕЧОВИН
Порушення білкового, вуглеводно-ліпідного обміну становлять основу, патогенетичну суть таких хвороб, як кетоз, ожиріння, аліментарна дистрофія, міоглобінурія, гіпоглікемія поросят.
ДІАГНОСТИКА ПОРУШЕНЬ ОБМІНУ МАКРОЕЛЕМЕНТІВ
Серед макроелементів найбільш вивченими є функції, пов'язані з обміном кальцію, фосфору, магнію (див. главу X), натрію, калію, хлору та сірки, причому обмін натрію і калію тісно пов'язаний з водн
ДІАГНОСТИКА ПОРУШЕНЬ ОБМІНУ МІКРОЕЛЕМЕНТІВ
Мікроелементи в організмі містяться у дуже малих кількостях (тисячні і менші частки процента від маси тіла тварини). Незважаючи на це, багатьом з них належить винятково важлива роль в організмі. Н
ДІАГНОСТИКА ПОРУШЕНЬ ОБМІНУ ВІТАМІНІВ
У жуйних тварин переважно спостерігається порушення A, D і Е-вітамінного обміну, у моногастричних тварин, крім того, зустрічаються В-, С- і К-гіповітамінози. При діагностиці гіповітамінозів урахо
ДІАГНОСТИКА ПОРУШЕНЬ ВОДНО-СОЛЬОВОГО ОБМІНУ
Вода становить більшу частину організму і є його основним середовищем. Сільськогосподарські тварини без води гинуть у Ю разів швидше, ніж без корму. Якщо при втраті 50 % білків і всіх резервів жиру
ДОСЛІДЖЕННЯ ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ
Ендемічний зоб розвивається внаслідок недостатньої функції щитовидної залози при нестачі йоду або дії антитиреоїдних речовин — струмігенів, до яких відносять тіоціанати, що містяться у деяких сорт
ДОСЛІДЖЕННЯ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ
Дослідження цієї залози грунтується на виявленні симптомів цукрового діабету, на який хворіють переважно м'ясоїдні, свині та інші моногастричні тварини. У тварин з багатокамерним шлунком можливіст
ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРАЩИТОВИДНИХ ЗАЛОЗ
Паращитовидні залози синтезують і секретують паратиреоїд-ний гормон (паратгормони, ПТГ, паратирин), який разом з каль-цитоніном і 1,25-дигідроксихолекальциферолом регулює рівень
ка
ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМБРІОНІВ
Дослідження ембріонів птахів пов'язане з деякими труднощами, потребує знання процесу інкубації і методів біологічного контролю. Необхідно застосовувати контрольний розтин, спостерігати за вилуплю
ДОСЛІДЖЕННЯ ПТАХІВ
Клінічними методами дослідження поставити діагноз у птахів значно важче, ніж у великих тварин. Для клінічного дослідження майже недоступні серцево-судинна, лімфатична й сечова системи, а при дослід
ПРИРОДА РЕНТГЕНІВСЬКИХ ПРОМЕНІВ, МЕТОДИ ЇХ ОДЕРЖАННЯ
Рентгенівські промені за своєю природою є різновидністю електромагнітних хвиль. Радіохвилі, інфрачервоні, ультрафіолетові, промені видимого світла і гамма-промені — це також різновидності електро
РЕНТГЕНІВСЬКІ АПАРАТИ
Ветеринарний рентгенівський апарат (установка)—обладнання для одержання і застосування рентгенівських променів у ветеринарній медицині. Рентгенівські апарати працюють від сітки змінного електричн
МЕТОДИ РЕНТГЕНОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Рентгенологічне дослідження тварин проводять з урахуванням, таких властивостей рентгенівських променів, як здатність проникати через тканини організму, викликати видиме світіння окремих хімічних р
ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПРИ РОБОТІ З РЕНТГЕНІВСЬКИМИ АПАРАТАМИ
При рентгенологічному дослідженні для захисту від дії рентгенівських променів та струму високої напруги необхідно дотримуватися певних правил техніки безпеки та користуватися спеціальними присто
ЗАСТОСУВАННЯ РЕНТГЕНІВСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ СКЕЛЕТА
Для одержання рентгенівських знімків окремих ділянок тіла тварини використовують певні укладки (положення досліджуваної ділянки по відношенню до касети з плівкою і напрямку пучка рентгенівських пр
ЗАСТОСУВАННЯ РЕНТГЕНІВСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГАНІВ ДИХАННЯ
Рентгенологічне дослідження органів дихання проводять за допомогою рентгеноскопії та рентгенографії. При рентгеноскопії вивчають морфологічну картину легень і встановлюють їх функціональний стан
СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ
Для дослідження серця частіше застосовують рентгеноскопію ї лише в необхідних випадках рентгенографію. Серце досліджують у природному стоячому положенні тварин. Тварину ставлять правим боком до ре
ЗАСТОСУВАННЯ РЕНТГЕНІВСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ
Рентгенологічне дослідження травного апарата без попередньої підготовки тварини і введення штучних контрастних речовин неможливе, оскільки органи травного апарата за щільністю приблизно однакові
Новости и инфо для студентов