Методика проведення інтубаційного наркозу

1. Проводять внутрішньовенний (ввідний) наркоз. За допомогою шприца вводять одну з речовин для внутрішньовенного наркозу: 1% розчин гексеналу, тіопенталу натрію, і через 10-15 с настає наркозний сон.

2. Вводять внутрішньовенно один із міорелаксантів короткочасної дії – дитилін, диплацин для розслаблення м’язів рота, глотки, трахеї.

3. За допомогою ларингоскопа в трахею вводять інтубаційну трубку.

4. Підключають до трубки наркозний апарат, який подає в легені газову наркозну суміш і забезпечує апаратне дихання.

5. Вводять міорелаксанти тривалої дії (тубокурарин) для попередження відновлення самостійного дихання.

Примітка. Інтубаційний наркоз під час операції є поверхневим, тобто підтримується на хірургічній стадії першого рівня, що є безпечнішим для хворого. Для попередження поширення внутрішньолікарняної інфекції через наркозний апарат після кожної операції його необхідно дезінфікувати.

Догляд за хворим під час наркозу.Під час наркозу сестра-анестезист заповнює наркозну карту, в якій записуються всі дані щодо перебування у стані наркозу. Зазначають початок наркозу і речовини, якими він проводиться. Якщо під час наркозу вводять лікарські засоби, наприклад, міорелаксанти, серцеві засоби, переливають кров, це фіксується в карті з вказівкою точного часу їх введення. Через кожні 5 хв відмічають пульс, тиск, ширину зіниць, рогівковий рефлекс хворого.

Якщо наркоз проводять під самостійним диханням, відмічають його частоту, а також концентрацію насичення організму киснем і анестетиками. Крім того, в наркозній карті вказують етапи операції – початок, закінчення, видалення якогось органа, залежно від чого змінюється і тактика наркозу – більш глибокий наркоз, введення певних лікарських засобів тощо. Незалежно від того, якими засобами виконують наркоз і які міорелаксанти при цьому вводять, на час закінчення операції їх дія на організм хворого повинна припинитись.

Ускладнення наркозу і їх профілактика.Порушення прохідності дихальних шляхів може бути викликане западанням язика і надгортанника, ларинго-, бронхоспазмом, механічним закупоренням дихальних шляхів. Западання язика відбувається при повному розслабленні м’язів. Для його профілактики й усунення необхідно подати вперед нижню щелепу, натиснути на її кути так, щоб нижні зуби виступали вперед. При неефективності цього методу за корінь язика вводять повітропровід. Довжина повітропровідної трубки повинна дорівнювати відстані від кута рота до кута нижньої щелепи. Кінець повітропроводу направляють спочатку в сторону піднебіння, щоб відтиснути язик, а потім повертають його до кореня язика. Зовнішній кінець повітропроводу закріплюють (гумовий закріплюють смужками липкого пластиру, а дротяний – марлевою смужкою, проведеною навколо шиї хворого). При відсутності повітропроводу язик витягують за допомогою язикотримача, звільняючи вхід у трахею. Іноді для профілактики повторного западання язика його прошивають стерильною ниткою по середній лінії, відступивши 2 см від кінчика, нитку підтягують і фіксують затискачем до сорочки хворого.

Ларингоспазм – виникає при гіпоксії, подразненні слизових оболонок дихальних шляхів анестетиками, блювотними масами, кров’ю. Для профілактики бронхоспазму в премедикації обов’язково необхідно вводити 1 мл 0,1 % атропіну сульфату. При виникненні спазму операцію тимчасово припиняють, проводять інтубацію трахеї і виконують ШВЛ з підвищеною подачею кисню. При неможливості інтубації проводять трахеостомію або пункцію товстою голкою щитоперснеподібної зв’язки і вдування кисню через голку.

Механічне закупорення дихальних шляхів може бути викликане потраплянням у дихальні шляхи сторонніх тіл (зубних протезів, уламків каріозних зубів), слизу, крові, блювотних мас. Для профілактики цих ускладнень необхідно правильно готувати хворих до операції – зняти зубні протези, провести санацію ротової порожнини, провести аспірацію шлункового вмісту. При потраплянні в трахею крові, слизу їх відсмоктують через стерильний катетер за допомогою електровідсмоктувачів, шприца Жане.

Місцеве знеболювання.Місцевою анестезією називають втрату чутливості тканин створену штучно з допомогою механічних, фізичних або хімічних засобів для безболісного виконання хірургічних операцій при повному збереженні свідомості хворого.

Під впливом місцевоанестезуючих засобів насамперед блокуються вегетативні нервові волокна які мають невеликий діаметр. Потім порушується провідність по чутливих волокнах що проводять температурні та больові імпульси, пізніше по волокнах, що проводять тактильні відчуття (дотику, тиску). Оскільки рухові нервові волокна мають великий діаметр, місцеві анестетики, в тих дозах, в яких вони застосовують для анестезії на рухові нерви практично не впливають, і параліч скелетних м’язів не розвивається.

За хімічною будовою місцевоанестезуючі засоби можна поділити на групу складних ефірів ( кокаїн, дикаїн, новокаїн, анестезин і групу амідів (ксикаїн, тримекаїн).

Розрізняють такі види місцевого знеболювання: поверхневу або контактну, інфільтраційну, провідникову (регіонарну), футлярну, внутрішньокісткову, спинномозкову і перидуральну анестезії.

Підготовка пацієнта до місцевої анестезії.З метою забезпечення максимальної безпеки проведення місцевої анестезії і післяопераційних ускладнень необхідно:

1. Оцінити загальне самопочуття пацієнта, оглянути шкіру і видимі слизові оболонки, особливо в ділянці проведення місцевого знеболення.

2. Перевірити показники артеріального тиску, пульсу, частоти дихання і температури тіла пацієнта.

3. З’ясувати алергічний статус пацієнта, особливо реакції на введення місцевих анестетиків.

4. Нагадати звільнити сечовий міхур безпосередньо перед процедурою.

5. Провести премедикацію: ввести по 1-му мл. 0, 1 % розчину атропіну сульфату, 1 % розчину промедолу і 1 % розчину дімедролу внутрішньом’язево в одному шприці за 20 хв до анестезії.

Інфільтраційна анестезія за О. В. Вишневським.Застосовують дане знеболення при первинній хірургічній обробці рани, розтині гнійників, пункціях, невеликих оперативних втручаннях і діагностичних обстеженнях.

До інфільтраційній анестезії готують таке оснащення: стерильне – новокаїн 0, 25 % (до 500 мл), або 0, 5 % (до 250 мл), лоток, одноразові шприци з голками на 1 і 20 мл, 2 інструменти для обробки шкіри (пінцети, корнцанги); інше – 0, 5 % розчин йодонату, 70 º етиловий спирт, гумові рукавички, посуд для використаного матеріалу, посуд з антисептиком для дезінфекції.

Після знезаражування операційного поля медсестра подає хірургові шприц ємністю 2 мл, наповнений 0,25 % або 0,5 % розчином новокаїну, з тонкою голкою. Анестезію починають з інфільтрації шкіри в місці наміченого розрізу шляхом утворення так званої “лимонної шкірочки”. Потім довгою голкою зі шприцом ємністю 10-20 мл проводять інфільтрацію підшкірної основи, м’язів тощо. Ділянка інфільтрації шкіри і підшкірної основи повинна бути дещо більшою від зони наміченого розрізу. Просуванню голки по тканинах повинно передувати введення анестетика. На одну операцію можна використати до 800 мл 0,25 % розчину новокаїну.

Методика провідникової анестезії. Прикладом її може бути анестезія за Оберстом-Лукашевичем ( при операціях на пальцях. Перед анестезією на основу пальця накладають джгут зі смужки марлі. Після обробки операційного поля з двох сторін пальця на межі бокової і тильної поверхонь основної фаланги вводять 5-8 мл 1-2 % розчину новокаїну. Спочатку анестезують дорсальні (приблизно 1 мл розчину), а при подальшому просуванні голки –долонні (приблизно 1,5-2 мл розчину) нервові гілки. Треба пам’ятати, що найбільш важливим є знеболювання долонних гілок, тому що на долонній поверхні пальців більше нервових закінчень і ці гілки іннервують кінчик пальця.

Методика проведення спинномозкової анестезії.Матеріальне забезпечення: голка Біра з мандреном, шприц на 10 мл, шприц на 1 мл з тонкою голкою, 5 % розчин новокаїну (або інший анестетик), марлеві кульки, серветки, корнцанг у потрійному розчині, спирт.

Хворого садять на стіл спиною до хірурга, пропонують максимально зігнути спину, скласти руки на животі і притиснути підборіддя до грудної клітки. Медична сестра стоїть перед хворим і утримує його в такому положенні за плечі. Інша медсестра подає хірургові кульки, змочені в спирті, для обробки операційного поля (застосовувати препарати йоду протипоказано, тому що вони можуть викликати запалення оболонок спинного мозку). Після цього хірургові подають однограмовий шприц із тонкою голкою для знеболювання шкіри в ділянці пункції, а тоді голку Біра із вставленим мандреном. Лікар робить прокол, видаляє із голки мандрен. Якщо з голки краплями виділяється спинномозкова рідина, сестра подає хірургові шприц з анестетиком. Після введення препарату і видалення голки лікар обробляє місце пункції спиртом, робить асептичну наклейку. Звичайно при спинномозковій анестезії використовують 3 мл 5 % розчину новокаїну, 20 мл розчину адреналіну, 1,5-2 мл 5 % розчину лідокаїну гідрохлориду. Відразу ж після введення анестезуючого розчину медсестра кладе хворого на стіл.