Перспективи використання акціонерних угод в Україні

Використання акціонерних угод в Україні, попри відсутність ґрунтовного регулювання, налічує понад 20 років. За класичними ознаками таких угод вони (1) опосередковують відносини між носіями індивідуально корпоративних інтересів (засновників та учасників/господарських товариств) і (2) визначають особливості вирішення складних питань в діяльності господарського товариства, які не можуть успішно вирішуватися лише на підставі чинного нормативно-правове регулювання (щодо обов’язкової участі в загальних зборах; щодо вирішення патових ситуацій – якщо голоси учасників/акціонерів розділилися порівну, в результаті чого неможливо прийняти рішення з певного питання; щодо обов’язкового володіння засновниками певної частини акцій/часток в статутному капіталі протягом визначеного терміну тощо).

Хоча термін «акціонерна угода» чи «угода акціонерів/учасників господарського товариства» чинним законодавством України досі не використовується, проте до категорії таких угод можна віднести, наприклад, угоди засновників відкритого акціонерного товариства, які, відповідно до ст.. Закону «Про господарські товариства» [8, ч. 1 ст. 30] мали бути держателями акцій на суму не менше 25 відсотків статутного капіталу АТ і строком не менше двох років.

До акціонерних угод можна віднести договори про злиття, приєднання господарських товариств, що належать до категорії товариств однієї особи (подібний договір з боку сторін договору підписується відповідним єдиним акціонером/учасником) та персональних товариств (повного та командитного), оскільки учасники першого та повні учасники другого безпосередньо ведуть справи товариства, а відтак – вирішують і питання його реорганізації, укладаючи відповідні договори.

Використання на практиці договорів акціонерів/учасників господарського товариства з інших питань (щодо порядку управління товариством, використання його прибутку тощо) доволі критично оцінюється судовими органами [9; 10] і у разі виникнення спору – існує значна ймовірність визнання його недійсними через порушення встановлених законом та статутом товариства вимог.

Закріплена ст. 29 Закону «Про акціонерні товариства» новела щодо можливості закріплення статутом товариства права акціонерів на укладення між ними договору, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов'язки, у тому числі обов'язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання) теоретично розширює можливість укладення таких угод на практиці, проте навряд чи є такою, що забезпечує ґрунтовність правового регулювання зазначених відносин, а відтак – створює небезпеку визнання зазначених договорів недійсними, що має місце на практиці [3].

Позиція Вищого господарського суду України щодо подібних угод досить критична. Так, Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 р. № 04-5/14 [9, п. 6.4]), можливість врегулювання угодою акціонерів питань корпоративного управління обумовлюється значними застереженнями: такі угоди можуть застосовуватися лише у випадках, прямо передбачених актами законодавства України, і не повинні: (1) змінювати норми закону та статуту товариства, (2) обмежувати права інших акціонерів (учасників); (3) встановлювати: (а) особливий порядок голосування на загальних зборах, який передбачає обов'язок одного або декількох акціонерів голосувати певним чином, обов'язок усіх акціонерів брати участь і голосувати на загальних зборах тощо, (б) особливий порядок прийняття рішення та голосування в інших органах товариства (правління, рада директорів, спостережна рада); (в) обов'язки членів органів товариства (правління, ради директорів, спостережної ради) про особливий порядок голосування на засіданнях відповідного органу; (г) обов'язок акціонерів забезпечити явку й голосування членів відповідних органів товариства певним чином; (ґ) особливий порядок формування виконавчого органу товариства (в тому числі одноосібного), а також спостережної ради; у разі недотримання зазначених умов угоди акціонерів можуть бути визнані недійсними. Подібне ставлення до угод акціонерів і Верховного Суду України (див. п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р. № 13 [10]): відносини між товариством та акціонерами, між акціонерами АТ щодо його діяльності, а також корпоративного управління мають регулюватися виключно законами (в т.ч. спеціальними) та іншими нормативно-правовими актами України.

Отже, для ефективного застосування акціонерних угод на практиці (і без значного ризику щодо визнання їх недійсними) необхідно врегулювати на рівні закону низки питань, зокрема щодо: поняття, видів, сторін, змісту, порядку укладення таких угод, наслідків для АТ, пов’язані з наявністю подібної угоди тощо.