Згідно з Зобов’язальним законом Швейцарії

Якщо РФ і США є прикладом врегулювання відносин щодо угод акціонерів на рівні спеціального закону, що визначає правове становище акціонерних товариств, у значній частині країн розвинених ринкових відносин потреби в цьому не відчувають, оскільки зазначені угоди є поширеною і вже давно усталеною практикою врегулювання низки корпоративних відносин, що ґрунтується на загальних засадах договірного права. Прикладом може бути Швейцарія, в Зобов’язальному законі якої закріплено положення про акціонерні товариства, в т.ч. щодо деяких угод акціонерів [16; 17].

У швейцарському праві договір акціонерів визначається як договір між двома або кількома особами (щонайменше один з яких є акціонером певного акціонерного товариства або має намір стати акціонером), що регулює порядок реалізації права голосу, встановлює обмеження на відчуження акцій, а також передбачає прийняття таким акціонером/майбутнім акціонером додаткових обов’язків у інтересах товариства [16]. Такі договори в швейцарському Зобов’язальному законі (деякі автори називають його Кодексом) не пойменовані (за винятком згадки про угоди щодо голосування в п. 1 ст. 663с Зобов’язального закону), разом з тим і доктрина, і практика вже протягом багатьох десятиліть визнають подібні договори. Їх дійсність обґрунтовується головним чином принципом свободи договору (закріплено в ст. 19 Зобов’язального закону), хоча при цьому слід враховувати необхідність дотримання меж договірної свободи (імперативних вимог законодавства, публічного порядку, добросовісності, прав особи). Так, Верховний суд Швейцарії у справі 1983 Nutzholz AG c. Hubert et consorts зазначив, що угода про порядок голосування шляхом уступки права голосу іншій особи, яка суперечить положенням статуту акціонерного товариства щодо відчуження акцій, є зловживанням правом і з огляду на це є недійсною [16].

Швейцарський варіант акціонерної угоди характеризується такими рисами:

· сторони договору — кілька осіб (акціонерів та/або осіб, що бажають набути цього статусу);

· форма договору — зазвичай письмова, хоча законодавець цього не вимагає, проте така форма є бажаною з огляду на можливість у майбутньому спорів щодо його недійсності, а також вимог законодавства про обов’язковість письмової форми в певних випадках (щодо арбітражного застереження або розпорядження на випадок смерті акціонера);

· зміст договору, як свідчить практика, стосується:

— угод акціонерів про порядок голосування (такі договори зазвичай передбачають створення груп акціонерів, які зобов’язуються реалізувати своє право голосу на загальних зборах певним чином, що визначена в цій групі відповідно до встановлених договором правил);

– обов’язкового представництва міноритарного акціонера в раді директорів незалежно від кількості належних такому акціонеру акцій;

– обмеження на відчуження акцій, зобов’язання або право продати акції за певних обставин (drag along, tag along); дійсність подібних умов була підтверджена Верховним судом Швейцарії у справі 1962 г. Spinedi c. Bornand et Cavazza [16];

— попередження «розмивання» акцій;

— методу визначення вартості акцій;

— додаткових майнових прав на користь певних акционерів;

— права контролю на користь міноритарних акціонерів;

— вирішення «патових ситуацій» (можуть виникати в акціонерному товаристві, у разі якщо дві групи акціонерів з відмінними інтересами володіють однаковою кількістю акцій — 50:50); з метою уникнення подібної ситуації договір акціонерів може передбачати можливість посередництва або право кожної групи вимагати від іншої викупу належних акціонерам цієї групи акцій за заздалегідь визначеною ціною (так звана російська рулетка — Russian roulette);

— обов’язку щодо дотримання конфіденційності;

— зобов’язання не конкурувати з акціонерним товариством;

— положення про заздалегідь встановлену суму збитків у разі порушення умов договору акціонерів (так звані liquidated damages). Подібний перелік проблемних відносин, що можуть регулюватися акціонерною угодою, наводять вітчизняні (О.Андрущенко [5], І. Ласкав своїй статті (довідка 1) [3] та зарубіжні автори [14; 15, с. 152-156; 16; 17; 18; 19; 20].

Договори акціонерів, за оцінками швейцарських юристів, використовуються і при створенні холдингової компанії [16]. У зв’язку з цим принагідно згадати положення вітчизняного Закону «Про холдингові компанії в Україні» від 15.03.2006 р. № 3528-IV, в якому йдеться про договірні засади (п. «б» ч. 1 ст. 3) [21] створення холдингової компанії (крім процесів корпоратизації, приватизації та створення державних холдингових компаній) і сторін такого договору (власники холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), які приймають рішення про створення холдингової компанії, оформлюючи його як «відповідний договір» — ст. 4). Лаконізм цього Закону щодо подібного договору зумовлює необхідність звернення, знову ж таки, до зарубіжного досвіду.

Зазвичай до акціонерних угод відносять і угоди засновників акціонерного товариства [18; 22; 23], проте положення вітчизняного Закону «Про акціонерні товариства» щодо строку дії засновницького договору акціонерного товариства (лише до реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій (ч. 3 ст. 9), які піддаються критиці [24, c. 168; 25, с. 218-219], унеможливлюють використання договору засновників акціонерного товариства як акціонерної угоди.