Лекційне заняття № 5
Установчим документом повного і командитного товариства є засновницький договір (ст.ст. 120,134 ЦК). Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, установчим документом є його одноособова заява (меморандум) (ч. 3 ст. 134 ГК). Форма засновницького договору про створення повних і командитних товариств – проста письмова (ст.ст. 120, 134 ЦК).
Засновницький договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди за усіма істотними умовами, які необхідні для його здійснення і виконання.
У засновницькому договорі товариства визначаються:
— зобов'язання учасників створити товариство;
— порядок їх спільної діяльності щодо його створення;
— умови передання товариству майна учасників;
— інші положення, встановлені ЦК, іншим законом або засновниками.
До засновницького договору застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов'язання.
Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю, а також виробничого кооперативу є статут (статті 143,154,164 ЦК).
Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.
У статуті товариства вказуються:
— найменування юридичної особи;
— органи управління товариством;
— компетенція органів управління товариством;
— порядок прийняття рішень органами управління товариством;
— порядок вступу до товариства та виходу з нього;
— інші положення, встановлені ЦК, іншим законом або угодою засновників.
Варто розрізняти засновницький договір, що є установчим документом товариства, і договір про створення товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 142 ЦК), а також договір про створення акціонерного товариства (ч. 2 ст. 153 ЦК). Останні не є установчими документами, а являють собою договори, що визначають порядок здійснення засновниками спільної діяльності по створенню цих товариств.
Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.
Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).
В установчому акті установи вказуються:
— мета установи;
— майно, яке передається установі, необхідне для досягнення її мети;
— структура управління установою.
До установчих документів можуть бути включені будь-які умови, не передбачені законодавством, але такі, які не суперечать йому. Невідповідність їх вимогам закону (коли такі точно визначені) можуть зумовити недійсність установчих документів. Підставами для визнання недійсними установчих документів і рішень про створення юридичної особи, наприклад, можуть бути невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду юридичної особи, мети її створення тощо.
Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.
Стаття 89 ЦК встановлює, що юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.
Юридична особа вважається створеною з моменту реєстрації і внесення запису до Єдиного державного реєстру і з цього моменту набуває правоздатності.
Установчі документи змінюються в порядку, передбаченому законом і самими документами. Рішення про зміну статуту приймаються, як правило, вищим органом юридичної особи або засновниками.
Зміни реєструються тим же органом і в тому ж порядку, що і самі юридичні особи і набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.
У випадках, встановлених законом, юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу).
Припинення юридичних осіб можливе за рішенням органів, вказаних в законі, а також в установчих документах юридичної особи, шляхом реорганізації або ліквідації.
Реорганізація можлива шляхом злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення юридичних осіб. Злиття означає, що замість кількох юридичних осіб утворюється одна нова. Приєднання полягає у поглинанні однієї юридичної особи іншою. В результаті поділу замість однієї юридичної особи виникає кілька нових. При виділі зберігається первісна юридична особа, але від неї відокремлюється одна або кілька нових. Перетворення полягає у зміні організаційно-правової форми юридичної особи (наприклад, колективне сільськогосподарське підприємство перетворено на акціонерне товариство).
При реорганізації всі права і обов'язки юридичної особи, що реорганізується, або їх частина, переходять до інших суб'єктів права, тобто має місце універсальне правонаступництво.
Ліквідація юридичної особи можлива:
— за рішенням власника майна, уповноваженого ним органу, а також за рішенням органу, уповноваженого на те установчими документами юридичної особи;
— за рішенням суду у разі банкрутства (неспроможності), або у разі систематичного здійснення юридичною особою діяльності:
1) без належного дозволу (ліцензії);
2) забороненої законодавчими актами;
3) з неодноразовим або грубим порушенням законодавства.
Юридична особа може бути також ліквідована у зв'язку із закінченням строку, на який вона створена, або з досягненням мети, заради якої вона створена.
Ліквідація юридичної особи, вирішення питань, що виникають при цьому, розгляд фінансових претензій тощо проводиться ліквідаційною комісією, яка призначається органом, що прийняв рішення про ліквідацію.