Економічне зростання та його чинники

Економічне зростання являє собою збільшення кількості матеріальних благ і послуг, що виробляється в країні. Це розвиток національної економіки протягом певного періоду, який вимірюється приростом чи темпами приросту валового внутрішнього продукту, національного доходу, або темпами приросту цих показників у розрахунку на душу населення. Показники абсолютного приросту використовують для оцінювання темпів зростання економічного потенціалу країни, а приріст на душу населення для аналізу динаміки добробуту населення країни та порівняння рівнів життя в різних країнах.

Збільшення суспільного виробництва зумовлене зростанням потреб людей або збільшенням їх кількості.

В залежності від чинників, що зумовлюють зростання суспільного виробництва, розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання.

Екстенсивний тип економічного зростання досягається шляхом залучення додаткової кількості виробничих ресурсів за їхнього незмінного технічного рівня. За таких умов обсяг ВВП зростає за рахунок збільшення чисельності працівників, обсягу капіталовкладень, сировини, ресурсів, продовження тривалості робочого часу та за незмінної ефективності виробництва.

При інтенсивному типі економічного зростання збільшення обсягів виробництва забезпечується шляхом впровадження новітніх технологій, раціонального використання ресурсів, удосконалення організації виробництва, тобто за рахунок підвищення продуктивності праці та ефективного використання усіх ресурсів.

Економічне зростання може досягатися за наявності певних чинників або факторів. Важливим чинником економічного зростання є фактор попиту, тобто наявність потенційних покупців, готових спожити додатково вироблену в країні продукцію.

Фактори пропозиції відображають реальні можливості економіки, щодо забезпечення економічного зростання. Ці можливості визначаються кількістю і якістю трудових ресурсів та їх освітньо-кваліфікаційним рівнем; відношенням людей до праці; кількістю капітальних благ та їх технічним рівнем; рівнем розвитку технології та організації виробництва; якістю природних ресурсів.

Фактори розподілу відображають вдалість суспільного вибору щодо розподілу і використання наявних ресурсів; структуру народногосподарського комплексу.

На можливість реалізації потенціалу вказаних прямих факторів економічного зростання впливають непрямі фактори: рівень цін на виробничі ресурси, рівень податків, норма позичкового процента, ступінь монополізації ринку, стабільність нормативно-правової бази.

Циклічність економічного розвитку.

Так само як в економіці може спостерігатися зростання обсягів національного виробництва, так і може мати місце зниження обсягів ВВП, тобто важливою особливістю сучасної економіки, яка базується на ринкових засадах, є нестабільність. Довгострокове економічне зростання переривається спадом виробництва, низьким рівнем зайнятості та зростанням цін. Чергування піднесень і спадів у економіці призводить до того, що її розвиток носить хвилеподібно-зростаючий, циклічний характер. Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку 19 ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства й особливостями сільськогосподарського виробництва.

Економічний цикл це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто, це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, що характеризується коливаннями обсягу національного виробництва, доходів і зайнятості та постійно повторюється. Його ще називають циклом ділової активності або діловим циклом.

Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку за своїм змістом багатоструктурна. Серед критеріїв класифікації циклів слід виділити тривалість, тобто час (місяць, рік) між двома сусідніми вищими або двома сусідніми нижчими точками ділової активності. За тривалістю економічні цикли поділяють на малі (короткі) цикли, які продовжуються 3-4 роки; середні цикли строком 7-11 років; великі цикли (довгі хвилі), періодичність яких становить 40-60 років.

Кожен економічний цикл є унікальним. Але водночас усі цикли характеризують певні загальні ознаки. Насамперед, це загальна послідовність у зміні фаз циклу. Більшість учених економістів поділяють цикли на чотири фази: пік, спад (рецесія), дно, піднесення. Пік або вершина є найвищою точкою піднесення, коли в національній економіці досягається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність. У цій фазі циклу рівень цін має тенденцію до підвищення, а ріст ділової активності припиняється. Найнижча точка економічного спаду (дно) характеризується тим, що виробництво і зайнятість, досягнувши найнижчого рівня, починають зростати (мал.1).

Мал. 1 Економічний цикл

Основними індикаторами фази циклу виступають обсяг реального виробництва, рівень зайнятості і рівень безробіття.

Фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу, фазою, яка є найвідчутнішою за своїми соціально економічними наслідками, є фаза кризи або рецесії. Це період, протягом якого реальний ВВП скорочується протягом не менше як шести місяців. Рецесія починається від піку і закінчується найнижчою точкою спаду дном. Для неї характерними є: перевиробництво товарів порівняно із платоспроможним попитом і зростання запасів нереалізованої продукції; падіння цін на товари; скорочення обсягів виробництва; масове банкрутство торгівельних, промислових фірм і банків; збільшення незайнятості виробничих потужностей; зростання безробіття; зниження рівня номінальної і реальної зарплати, прибутків підприємств та інших доходів; падіння курсу акцій; потрясіння кредитної системи; підвищення норми позичкового процента; зростання соціальної напруженості та ін.

Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях, у точці «дна», після чого починається пожвавлення і піднесення. Рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає, скорочуються товарні запаси, відбувається значний приріст виробничих інвестицій. В міру економічного піднесення, зростають темпи приросту рівня цін. Піднесення - це фаза, яка характеризується збільшенням обсягів виробництва, зростанням добробуту, при цьому економіка виходить на рівень, який перевищує всі попередні. Різні сектори економіки по різному підлягають циклічним коливанням. Найчутливішим до них є виробництво інвестиційних товарів, споживчих товарів довготривалого використання та будівництво.

Можна звести різні теорії ділових циклів до двох підходів теорій, що пов'язують цикли із зовнішніми факторами та теорій, що пояснюють цикли внутрішніми факторами. До внутрішніх факторів слід віднести: коливання інвестицій; зростання доходу і споживання; рішення у грошово-кредитній політиці, які супроводжуються появою надмірної кількості грошей або надмірним їх вилученням з обігу; невідповідність між сукупним попитом і пропозицією; зміни в державних закупках.

Серед зовнішніх чинників циклічності виділяють політичні перевороти, трансформації соціально-економічної системи, війни, високі темпи зростання населення та його міграції, відкриття нових родовищ корисних копалин нових земель, зміни у зовнішніх умовах функціонування національної економіки, наукові відкриття, технологічні інновації, помилки уряду в реалізації економічної політики тощо.

Але безперечним є те, що циклічні коливання викликані суттєвими змінами в сукупному попиті або в сукупній пропозиції.

Політика держави, спрямована на залагодження коливань в економіці, називається антициклічною політикою. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов'язані з регулюва