Тема 2. Особа злочинця. Проблеми віктимології та суїциду

 

Методичні вказівки до вивчення теми

 

Пізнання особистості людини, яка вчинила злочин, є однією з головних проблем кримінології. Від поглядів Ч. Ломброзо про природженого злочин­ця, який відрізняється від правослухняних громадян своїми біологічними атавізмами до сучасних клініцистів та генетиків, які намагаються вияви­ти природжені програми поведінки; від багатофакторного аналізу Кетле до сучасних неопозитивістів, — все різноманіття кримінологічних шкіл, напрямів, теорій протягом років намагалося пізнати, чому людина обирає злочинну поведінку, які Соціальні та природні характеристики впливають на цей вибір. Сама ідея пізнання особистості злочинця сприяла гуманізації сучасної системи кримінальної юстиції, гуманізації сучасного світогляду.

При вивченні даної теми студенти мають усвідомити сутність по­няття «особистість злочинця», знати його співвідношення з такими поняттями як «криміногенна особистість», «суб'єкт злочину», «особистість підсудного», а також з такою конститутивною якістю особистості як «суспільна небезпека особистості злочинця» та її межі. У зв'язку з цим особливий інтерес являє собою позиція деяких вчених (А. Ф. Зелінський, А. І. Долгова), які намагаються пов'язати розуміння особистості злочинця з її провідною соціальною діяльністю. Слід пам'ятати, що об'єктом криміноло­гічних досліджень виступають не тільки особи, які вчинили злочин, але й певні кримінальні контингенти (неповнолітні, жінки і т. ін.), а також відповідні кримінальні типи (професійні злочинці).

За допомогою аналізу спеціальної літератури студенти мають вивчи­ти дискусійне питання про співвідношення природного та соціального у кримінології. Констатація природної детермінації первісного гріху (Ю. М. Антонян, А. Ф. Зелінський) на противагу певній нейтралізації оцінки впливу природних якостей на детермінацію поведінки у прибіч­ників необіхевіоризма (А. М. Яковлев), — це далеко не повний перелік поглядів сучасних вчених на дану проблему.

Тому студент має визна­чити своє ставлення до даної проблеми та вміти пояснити, яким чином ознаки, що мають біологічне забарвлення (стать, вік, фізичний та конс­титуційний стан, темперамент, здібності тощо) впливають на злочинну поведінку; які соціальні фактори впливають на особистість злочинця та його поведінку.

Слід розібратися також в основних властивостях та ознаках особис­тості злочинця, що складають його кримінологічну характеристику (со­ціально-демографічні, кримінально-правові, соціально-рольові, соціально-психологічні ознаки). Особливу увагу слід приділити аналізу спрямо­ваності особистості злочинця, антисуспільній установці, акцентуацій характеру та темпераменту особистості, що впливають на формування злочинної поведінки. Студент має охарактеризувати кожну з ознак окремо.

Логічним завершенням вивчення особистості злочинця має бути класифікація (типологія) злочинців. Виходячи з особливостей особис­тості людини, яка вчинила злочин, студент має вміти підрозділяти злочинців на групи в залежності від мотиваційного забарвлення їх провідної Дальності та ступеня відбиття антисуспільної спрямованності осо­бистості.

План семінарського заняття з вивчення теми

 

1. Поняття особистості злочинця. Особистість злочинця та її соціа­льна сутність.

2. Співвідношення соціального та природного в особистості зло­чинця.

3. Структура особистості злочинця. Основні ознаки кримінологіч­ної характеристики особистості злочинця.

4. Класифікація злочинців, її основи та практичне значення.

5. Типологія злочинців.

 

Словник найчастіше вживаних термінів за темою

 

Особа злочинця — сукупність індивідуальних особливостей людини, яка вчинила кримінально-каране діяння.

Особа ситуативного злочинця — сукупність індивідуальних особливостей людини, яка вчиняє злочин внаслідок вирішального впливу ситуації, що виникла не з її вини, а в зв'язку з порушенням іншими суб'єктами моральних і правових норм.

Особа засудженого — сукупність індивідуальних якостей людини, що відбуває покарання за вчинений злочин.

Особа криміногенна — особа з достатньо стійкими негативними особливостями характеру, що складаються в результаті несприятливих умов життя і зумовлюють підвищену імовірність злочинної поведінки.

Ситуаційний тип злочинця — особа, яка вчинила злочин під впливом несприятливої зовнішньої ситуації при загальній соціальне позитивній спрямованості, якою характеризується вся її попередня поведінка.

Ситуація злочину — сукупність усіх обставин, що вплинули на рішення особи обрати злочинний варіант поведінки. За обсягом своєї дії ситуація може бути локальною, якщо виникають умови для вчинення злочину тільки щодо однієї особи чи вузького кола осіб, та універсальною, що стосується багатьох. За джерелом виникнення прийнято розрізняти ситуації, створені людьми, і ті, що викликані стихійними силами природи. Можливі також змішані ситуації — пов'язані як з діями людей, так і виявом природних сил (наприклад, автоаварія, вчинена особою, яка перебуває в стані сп'яніння на ділянці дороги за умови поганої видимості).

Віктимність — підвищена здатність людини чи групи осіб з !огляду на соціальну роль і низку духовних та фізичних якостей за !певних обставин ставати об'єктом злочинних посягань.

Віктимологія(від лат. victima — жертва і грец. — logos — наука) галузь кримінології, що вивчає в найрізноманітніших аспектах людей, які стали потерпілими від злочинних посягань, особу потерпілого, її соціально-психологічні і моральні якості та роль у механізмі злочинної поведінки.

нестандартної ситуації, що склалася.

Віктимізація — процес перетворення особи або групи осіб в І жертву злочину, а також кінцевий результат такого процесу.

Віктимізація колективна— процес перетворення в жертву злочинних посягань підприємств, в основному малих, національних І меншин, расових груп тощо.

Віктимізувати — перетворювати будь-кого у жертву злочину. Віктимізуватися — стати жертвою злочину.

Віктимна профілактика індивідуальна — комплекс заходів, !спрямованих на виявлення осіб, які, виходячи з їх поведінки або сукупності особистих якостей, можуть стати жертвами злочинців, для !запобігання процесу віктимізації.

Віктимологічна вина — психологічне ставлення особи, яка наражається на небезпеку, до своїх дій, наслідком яких є заподіяння їй моральної, фізичної чи матеріальної шкоди.

Віктимологічна обстановка— життєва ситуація, що складається у зв'язку з особистими якостями чи поведінкою потенційної жертви за виникнення можливості спричинення їй шкоди.

Класифікація злочинців — виділення груп осіб, що вчинили злочини, за їх окремими ознаками. K. з. може бути побудована за соціально-демографічними (стать, вік, рівень освіти, соціальний стан, рід занять, місце проживання) та правовими ознаками (характер, ступінь тяжкості злочинів, вчинення злочину вперше чи вдруге, у групі чи самостійно, тривалість злочинної діяльності, об'єкт посягання, форма вини тощо).

Суспільна небезпека особи злочинця — одна з основних її властивостей, що проявляється в характері та ступені тяжкості вчиненого злочину.

Випадковий необережний злочинець — особа, яка вперше вчинила необережний злочин під впливом спровокованої ситуації або особливого психофізіологічного сган^ (втоми, розгубленості, !хвороби та ін.).

Випадковий тип злочинця — особа, яка вперше вчинила зло-|чин внаслідок

Злісний тип злочинця — особа, яка, незважаючи на попередні покарання, вчиняє нові злочини.

Злісний необережний злочинець — особа, яка мала раніше судимість за вчинення злочинів, але свідомо допускає необережність при їх повторенні.

Нестійкий тип злочинця — особа, яка вчинила злочин вперше, але раніше допускала різні правопорушення та аморальні вчинки.

Суїцид— свідомий добровільний вихід із життя, пов'язаний з самотністю, відчуженістю, занепадом моральних, духовних і релігійних устоїв.

Суїцидологїя— вчення про самогубство, як соціальне явище з урахуванням його зв'язків зі злочинністю.

 

Питання для опанування та обговорення

1. Визначення особи злочинця (різні точки зору) та співвідношення з особою, що вчинила злочин.

2. Межі кримінологічного вивчення особи злочинця: порівняльна характеристика суб’єкта злочину і особи злочинця.

3. Соціальне і біологічне в особі злочинця.

4. Соціальні та демографічні відомості про засуджених за скоєння злочинів.

5. Морально-психологічні риси злочинців та інших людей, що вчинили злочини

6. Класифікація осіб, що вчинили злочини.

7. Значення вчення про особу злочинця в діяльності правоохоронних органів.

8. Віктимогенні умови злочинів. Віктимність та її кримінологічне значення.Особа потерпілого і його кримінологічне значення.

9. Класифікація жертв злочину.

10. Механізм суїцидальної поведінки.

11. Проблема суїциду в практичній діяльності органів внутрішніх справ.

12. Значення вчення про особу злочинця в діяльності правоохоронних органів.

Самостійна робота для вивчення теми:

Тести