Класифікація осіб, що вчинили злочини

Кожна особистість є індивідуальною. Але протидія злочинності не може орієнтуватися тільки на індивідуальну неповторність кожноі особи, але разом з тим слід ураховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ці проблему можна вирішити шляхом класифікаціі злочинців за різними підставами. Класифікація злочинців тісно пов'язана з завданнями кримінологічного прогнозування та пенітенціарного впливу на засуджених. Під класифікацією злочинців розуміють умовне розподілення іх на види за різними критеріями (підставами). Виділяють класифікацію та типологію. Ці поняття є не тотожними. Типологія має наивищии рівень узагальнення. Класифікація поділяє об'єкти на види виходячи з розповсюдження однієі чи декількох ознак. Таку класифікацію іноді називають групуванням. Виходячи з цього злочинців

можна поділити на види за:- за окремими соціально-демографічними ознаками: статтю та віком. Іх

поділяють на чоловіків та жінок; на неповнолітніх-14-17 років; молодь -18-29 років, осіб старшого віку;

- за соціальним статусом (робітники та селяни, підприємці, учні, пенсіонери;

- за ознаками місця проживання та тривалості проживання (мешканці міст та сільськоі місцевості, постіинии мешканець, переселенець, мігрант;

- за ознаками громадянства (громадяни Украіни, іноземці);

- за станом особи в момент вчинення злочину ( стан алкогольного або наркотичного сп’яніння);

- за ознаками та формами участі у злочинніи діяльності (повторність, сукупність, рецидив злочинів, вчинення злочину в складі організованоі групи або злочинноі організаціі);

- за характером вчиненого злочину (вбивці, шахраі, хабарники, хулігани тощо).

На відміну від групування типологія дозволяє поділити злочинців на види за ознаками, які причинно пов'язані зі злочинною поведінкою. В кримінологічніи літературі існують декілька варіантів типологіі злочинців. Одна з них запропонована А.Б. Сахаровим. Він поділяє злочинів за двома підставами: 1) за характером вчинених злочинів; 2) глибині та стіикості антисоціальноі спрямованості.

За першою підставою злочинці поділяються на:

- насильницькі (агресивні) злочинці, які посягають на життя, здоров'я,

честь та гідності особи. Це вбивці, хулігани, ґвалтівники, терористи тощо);- корисливі злочинці, які вчиняють крадіжки, інше викрадення маина ненасильницьким способом, шахраі, хабарники, контрабандисти,

фальшивомонетники, торгівці наркотиками);- корисливо-насильницькі злочинці (бандити, грабіжники, вимагачі, в

тому числі і наимані вбивці);- особи, які при вчиненні злочину проявили правовии нігілізм,

громадянську неповагу, а також не виконали своі громадянські, посадові та професіині обов'язки. Це особи, які вчинили злочини проти громадського порядку, порядку управління, віиськові та службові злочини;

- особи, які вчинили злочини з необережності.

В залежності від глибини та стіикості антисоціальноі спрямованості злочинці бувають:

- випадкові злочинці, які винні у злочинах, які не відносяться до тяжких і порушили кримінальнии закон вперше, під впливом несприятливих зовнішніх обставин всупереч своім цінностним орієнтаціям;

- ситуативні, які є схожими з випадковими, але вчинили злочини, які відносяться до категоріі тяжких, наприклад, вбивство з ревнощів;

- нестіикі злочинці, які вчинили навмисні злочини вперше, але раніше допускали різного роду асоціальну поведінку (алкоголіки, побутові хулігани, дрібні крадіі тощо);

- злісні злочинці, які ведуть злочинну діяльність До них відносять професіині злочинці, рецидивісти, лідери організованих злочинних груп;

- особливо-злісні злочинці, які ведуть тривалии час злочинну діяльність. Ними є лідери злочинних організаціи, а також „крадіі в законі”

Використання одночасно цих двох класифікаціи дозволяє виділити 25 типів злочинців: насильницькі ситуативні, корисливі злісні, корисливо- насильницькі особливо злісні.

Разом з тим, ми погоджуємося з А.Ф. Зелінським, якии вважав, що є недоречним поділ злочинців на випадкових та ситуативних в залежності від тяжкості злочину. Всі вони відносяться до випадкових, тому що лише випадок вирішує, які наслідки можуть настати внаслідок вчинення цих злочинів. Четвертии вид злочинців за першою підставою можна поділити на самостіинии види: 1) службових осіб та осіб, що при вчиненні злочинів використовують свіи службовии стан; 2) інших осіб, які вчиняють ненасильницькі та некорисливі злочини. Слід зазначити, що і корисливі злочинці різняться між собою. Різниця

існує між крадіями та економічними злочинцями.Існують класифікаціі, які мають чисто практичне значення. Так

працівники установ по виконанню покарань поділяють злочинців на три основні категоріі: 1) кримінально активних, які стіико орієнтовані на вчинення злочинів; 2) схильних до злочинноі діяльності але таких, що не мають постіиноі установки на вчинення злочинів; 3) осіб, які випадково втягнені у вчинення злочинів. Урахування цих особливостеи дозволяє більш ефективно проводити роботу по виправленню осіб, що вчинили злочини.

Окремими вченими виділяється соціальнии тип криміногенноі особистості, яка являє певну цілісність особистісних характеристик. Для нього характерно:

формування особистості в умовах інтенсивноі протиправноі та аморальноі поведінки оточуючих (сім’я, товариші);

в минулому – система аморальних вчинків і різного роду правопорушень, які продовжували повторюватися і після застосування встановлених законом заходів впливу;

відрив від цінностно-нормативноі системи суспільства та держави;

звикання до негативноі оцінці своєі поведінки, використання соціально- психологічних механізмів самозахисту;

активність в ситуаціі вчинення злочину та , як правило, вчинення злочину без достатньо обґрунтованих зовнішніх приводів.

В цьому типі криміногенноі особистості виділяються наступні підтипи: послідовно-криміногеннии, ситуативно-криміногеннии, ситуативнии. Критерієм розмежування вказаних підтипів виступає характер взаємодіі соціальноі ситуаціі та особистості. Головним в такіи взаємодіі виступає або

ситуація або особистість.Послідовно-криміногеннии підтип формується в мікросередовищі, в

якому норми моралі та права систематично порушуються, злочин випливає із звичного стилю поведінки і обумовлюється стіикими антигромадськими поглядами, соціальними установками суб'єкту. Як правило, ситуація вчинення злочину активно створюється такими особами. Представники такого типу здатні при необхідності пристосовувати в своіх інтересах конкретну ситуаціі, іх злочинна поведінка є відносно автономною.

Ситуативно-криміногеннии підтип характеризується порушенням моральних норм і вчиненням правопорушень незлочинного характеру, неналежним виконанням вимог суспільно сприинятливих соціальних ролеи; формується та діє в суперечливому мікро середовищі; злочин, якии вони вчиняють значною мірою обумовлении несприятливою з соціально- економічноі, моральноі, та правовоі точки зору ситуацією иого вчинення (перебування в злочинному середовищі, конфлікти з іншими особами тощо). В цьому випадку головним є взаємодія особистісних характеристик з характеристиками соціального середовища. До злочину таку особи приводять мікро середовище і весь попередніи образ життя, закономірним розвитком якого є вчинення злочину.

Ситуативнии підтип: аморальні елементи свідомості та поведінки такоі особистості та іі мікро середовища, якщо і наявні але виражені незначно. Більш істотними для таких осіб є дефекти механізму взаємодіі соціального середовища та особистості в складніи ситуаціі, в тому числі в результаті непідготовленості до неі особистості. Злочин вчиняється цими особами під істотним впливом ситуаціі, яка виникає не з вини такоі особи, а внаслідок того, що іншими суб’єктами порушуються встановлені норми поведінки. Але така особа може оправдати в таких ситуаціях свою чи чужу протиправну поведінку, навіть злочинну. Така особа не знає правомірних та моральних способів

вирішення конф