Реферат Курсовая Конспект
Проблема пізнання в філософії. - раздел Философия, Проблема пізнання в філософії Пізнання — Процес Цілеспрямованого, Активного Відображення Дійсності В...
|
Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства.
Воно є предметом дослідження теорії пізнання.
Теорія пізнання (гносеологія- давньогрец. "гносис" – пізнання; "логос"–учення) – це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності. Інколи цей розділ філософії іменують "епістемологія" (давньогрец. "епістема" – знання, наука; "логос" – учення), яку розглядають або як теорію знання, або як дослідження лише наукового знання.
Реально здійснює пізнання не свідомість сама по собі, не мозок, а людина. Цей момент входить у поняття об'єкта та суб'єкта як вихідні поняття гносеології. Суб'єкт пізнання – це людина, що постає вихідним пунктом пізнавальної активності, що здобуває знання, вибудовує теорії та концепції, зберігає та історично передає їх новим поколінням.
Об'єкт пізнання — фрагмент будь-якої реальності (природної, соціальної, суб'єктивної, розумової, душевної та ін.), на який спрямована пізнавальна активність.
Джерелом пізнання є існуюча незалежно від індивідуальної і суспільної свідомості об'єктивна реальність. Пізнання цієї реальності – це процес творчого відображення її в свідомості людини. Знання – це результат відображення, суб'єктивний образ об'єктивного світу.
Процес пізнання носить суспільно-історичний характер:1) всі людські пізнавальні здібності й можливості формуються на основі практики і зумовлені нею; 2) окрема людина навчається мислити і пізнавати разом із засвоєнням набутих людством знань, мови, тобто завдяки засвоєнню досвіду, нагромадженого попередніми поколіннями; 3) процес оволодіння цим досвідом передбачає життя в суспільстві, в людському колективі; 4) те, що людина може пізнати і що вона пізнає, теж визначається рівнем суспільно-історичного розвитку людства, всесвітньо-історичним розвитком загальної системи знань, закріплених у предметах матеріальної та духовної культури, в категоріальній будові мислення, в його структурі, в мові.
Гносеологія грунтується на таких основоположеннях.
1. Принцип об'єктивності, тобто визнання об'єктивного існування дійсності як об'єкта пізнання, її незалежності від свідомості та волі суб'єкта.
2. Принцип пізнаванності, тобто визнання того факту, що людські знання в принципі здатні давати адекватне відображення дійсності, її об'єктивно істинну картину; що пізнанню людини в принципі немає
меж, хоч на кожному історичному етапі пізнання обмежене рівнем розвитку практичної діяльності людства.
3. Принцип активного творчого відображення, тобто визнання того, що процес пізнавання — це цілеспрямоване творче відображення дійсності в свідомості людини. Пізнання є творчим відображенням дій
сності, оскільки його результатом не є створення ідеальної копії наявного стану речей, "повторення" в ідеальній формі того, що існує, як це уявлялось споглядальному матеріалізму. Пізнання виявляє об'єктивний зміст реальності як діалектичної єдності дійсності і можливості, відображаючи не тільки дійсно існуючі предмети та явища, а й усі їхні можливі модифікації.
4. Принцип діалектики, тобто визнання необхідності застосування до процесу пізнання основних принципів, законів, категорій діалектики.
5. Принцип практики, тобто визнання суспільно-історичної предметно-чуттєвої діяльності людини щодо перетворення природи, суспільства та самої себе основною, рушійною силою, метою пізнання та критерієм істини.
6. Принцип історизму, який вимагає розглядати усі предмети та явища в їхньому історичному виникненні і становленні, через призму перспектив їхнього розвитку, через генетичний зв'язок з іншими явищами та предметами дійсності.
7. Принцип конкретності істини, яка ніколи не може бути абстрактною.
Головним у теорії пізнання є питання, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності.
Існують різні точки зору щодо можливості пізнання:
- гносеологічного оптимізму (людське пізнання не знає меж і спроможне продукувати грунтовні, достовірні знання.)
- агностицизму (заперечення принципової можливості для людини мати виправдані достовірні знання або мати можливість надійно оцінювати знання щодо їх відношення до істини. Агностицизм стверджує, що людське пізнання в принципі не спроможне проникнути в сутність явищ.)
- скептицизму (висловлення сумніву як у позитивних можливостях пізнання, так і в його повній неспроможності)
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
На сайте allrefs.net читайте: Проблема пізнання в філософії.
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Проблема пізнання в філософії.
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов