Система законодавства України про охорону інтелектуальної власності

Рисунок. 1.2 - Система інтелектуальної власності

 

До 1991 року в Україні, як і у всьому колишньому Радянському Союзі, були відсутні спеціальні закони про охорону інтелектуальної власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося в основному підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV - "Авторське право" і розділ VI "Винахідницьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції".

Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. Наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторсь­ке свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло вільно використовувати випущені у світ твори на телебаченні, радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість ви­дачі примусових дозволів на їхнє використання.

У той же час механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені законодавством санкції були незначні, а судова процедура - складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ була мізерною.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України «Про власність» 7 лютого 1991 року. Основними джерелами права промислової власності стали закони України: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», які набули чинності 15 грудня 1993 року. Далі було прийнято ряд інших законів та підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об’єкти промислової власності.

Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, став Закон України «Про авторське право і суміжні права» прийнятий 23 грудня 1993 року.

Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну гласність стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка проголосила: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності".

Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності".

Важливим джерелом права інтелектуальної власності також є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналася Україна.

Законодавство України у сфері інтелектуальної власності становить цілісну систему правових норм. Відомо, що найважливішою ознакою системи є структурованість. Отже, для розуміння системи законодавства, в тому числі і у сфері інтелектуальної власності, потрібно насамперед з'ясувати її ієрархію, яка формується на основі юридичної сили чинних нормативних актів і в основному визначається системою органів державної влади України та управління. Крім того, Конституцією України встановлено певну залежність між нормативними актами різних рівнів, згідно з чим акти органів нижчого підпорядкування мають відповідати актам вищих за належністю органів, а останні - слугувати вихідною базою для актів меншої юридичної сили.

Серед нормативних актів, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності, головну роль відіграють акти вищих органів державної влади, тобто законодавчі акти.

Центральне місце серед них посідає Конституція України, яка має найвищу юридичну силу. Конституція України проголошує право особи володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 41), а також гарантує свободу творчості та захист прав інтелектуальної власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (стаття 54).

Важлива роль належить також Цивільному кодексу України, що містить книгу четверту "Право інтелектуальної власності", норми якої регулюють цивільно-правові питання, пов'язані з набуттям, здійсненням та захистом прав інтелектуальної власності.

У Цивільному кодексі України як в нормативному акті базисного характеру висвітлено значення і місце прав інтелектуальної власності у системі інших цивільних прав. Право інтелектуальної власності розглядається як складова частина цивільних прав, хоча правовідносини у сфері інтелектуальної власності регулюються також й іншими кодексами та спеціальними законами. Важливо, що до зазначених правовідносин застосовуються всі ті норми цивільного кодексу України, що мають загальний характер і розраховані на регулювання всіх цивільно-правових відносин, наприклад, норми щодо прав і дієздатності осіб, засобів і способів захисту порушених прав, правовідносини, пов'язані із спадковим правом, правоздатністю іноземних громадян і осіб без громадянства. До правовідносин у сфері інтелектуальної власності повинна застосовуватися і загальна частина зобов'язального права, якщо тільки спеціальні норми законодавства у сфері інтелектуальної власності не вносять до неї корективи або якщо необхідність таких коректив не випливає з особливостей зазначених правовідносин.

Крім Цивільного кодексу правову базу у сфері інтелектуальної власності України складають: Громадянський кодекс (Книга 4 „Право інтелектуальної власності”, Книга 5 „Зобов’язувальне право”), Громадянський процесуальний кодекс, Господарський кодекс, Господарський процесуальний кодекс, Кримінальний кодекс, Кримінальний процесуальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Митний кодекс.

Досвід інших країн, що мають кодифіковане цивільне законодавство, а також історія розвитку вітчизняного законодавства з питань інтелектуальної власності доводять перевагу регулювання правовідносин у цій сфері спеціальними законами. На цей час в Україні діють декілька спеціальних законів, що безпосередньо регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності:

- Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”;

- Закон України „Про охорону прав на промислові зразки”;

- Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів та послуг”;

- Закон України „Про охорону прав на сорти рослин”;

- Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів”;

- Закон України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”;

- Закон України „Про авторське право та суміжні права”;

- Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції”;

- Закон України „Про захист від економічної конкуренції”;

- Закон України „Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм”;

- Закон України „Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”.

Правові норми з питань інтелектуальної власності містяться також у деяких інших законах України.

Крім того Україна є членом міжнародної системи інтелектуальної власності, основу якої складають наступні міжнародні договори:

- Бернська конвенція про захист літературних і художніх творів;

- Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що несуть програми через супутник;

- Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм;

- Мадридська угода про санкції за неправдиві та неправильні позначення походження виробів;

- Найробський договір про охорону олімпійського символу;

- Паризька конвенція про охорону промислової власності;

- договір про патентне право (PIT);

- Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення;

- договір про закони про торговельні марки;

- договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів;

- Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно інтегральних схем;

- договір ВОІВ про авторське право;

- договір ВОІВ про виконання і фонограми;

Глобальні договори системи охорони:

- Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури;

- Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків;

- Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації;

- Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;

- договір про патентну кооперацію; Договори про класифікації:

- Локарнська угода про утворення міжнародної класифікації промислових зразків;

- Ніццька угода про міжнародну реєстрацію товарів і послуг для реєстрації знаків;

- Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію;

- Віденська угода про утворення міжнародної класифікації зображувальних елементів;

Адмініструє ці договори Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка була заснована у 1967 p. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі. У 1974 p. ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН.

Головними завданнями ВОІВ є:

- поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до їх суверенітету і рівності;

- заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі;

- модернізація та підвищення ефективності адміністративної діяльності міжнародних угод, що створені у сфері охорони промислової власності, а також охорона літературних і художніх творів.

Контроль за виконанням Угод здійснюють керівні органи ВОІВ.

Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає наявність чотирьох органів: Генеральної Асамблеї, Конференції, Координаційного комітету і Міжнародного бюро ВОІВ (секретаріату).

Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени ВОІВ за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризького і (або) Бернського Союзів, а також Швейцарської Конфедерації - країни місця перебування ВОІВ, є верховним органом ВОІВ. На відміну від Генеральної Асамблеї, у Конференції беруть участь усі держави, що є членами ВОІВ. Членами Координаційного комітету є 72 країни, у тому числі Україна. Координаційний комітет - це виконавчий орган Генеральної Асамблеї і Конференції, що виконує консультативні функції.

Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесії кожні два роки, Координаційний комітет -щорічно. Виконавчим головою ВОІВ є Генеральний директор, що обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін. Секретаріат ВОІВ має назву "Міжнародне бюро". Секретаріат знаходиться в Женеві (Швейцарія).

Таким чином, можна вважати, що систему основних джерел законодавства України утворюють Конституція України, кодекси, закони та міжнародні договори України.

Крім того, слід зауважити, що в Україні діють близько 100 підзаконних актів, затверджених постановами Кабінету міністрів України або наказами відповідних центральних органів державної виконавчої влади, в яких переважно зазначено механізми реалізації законодавчих норм.