МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДВНЗ «ПРИАЗОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
КАФЕДРА ОБЛІК ТА АУДИТ
Конспект лекцій з курсу
« Облік в банках »
Склала:
ст..викладач
Куровська О.А.
Маріуполь, 2011
ТЕМА 1. РОЛЬ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В УПРАВЛІННІ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКОМ
Після вивчення теми 1 студенти повинні знати:
1. Необхідність і причини проведення реформи бухгалтерського обліку в банках України.
2. Міжнародні аспекти бухгалтерського обліку та їх суть.
3. Склад і загальну характеристику міжнародних стандартів обліку.
4. Особливості фінансового та управлінського обліку.
Приклад.
Банк А володіє 100 % статутного капіталу інвестиційної компанії Б.
Балансовий звіт банку А (материнська компанія), тис. грн.
Акції банку Б 100 | Позики 170 |
Інші позики 70 | Капітал 100 |
Позика Б 50 | |
Основні засоби 50 |
Усього активів 270
Усього пасивів 270
+ Балансовий звіт (дочірня компанія), тис. грн.
Позики 10
Позики від банку А 50
Інвестиції 150
Інші позики 35
Основні засоби 25
Статутний фонд 100
Усього активів 185 , Усього пасивів 185
= Балансовий звіт групи, тис. грн.
Позики 80
Позики 205
Інвестиції 150
Капітал 100
Основні засоби 75
Приклад.
Розглянемо особливості обліку в умовах гіперінфляції.
Балансовий звіт банкуА(до переоцінки з урахуванням інфляції), тис. грн.
Рахунки «ностро» 300
Позики отримані 1000
Позики 1800
Депозити 700
Основні засоби 400
Капітал 800
Усього активів 2500
Номер МСБО Зміст стандартів
1 Розкриття політики бухгалтерського обліку
2 Товарно-матеріальні запаси (оцінка та представленняв контексті первісної вартості
4 Облік амортизаційних відрахувань
5 Інформація, яка підлягає розкриттю у фінансових звітах
7 Звіт про рух грошових коштів
8 Чистий прибуток або збитки звітного періоду, істотніпомилки та зміни облікової політики
9 Облік витрат на науково-дослідницьку та дослідно-конструкторську діяльності
10 Непередбачені події та події господарської діяльності, що відбуваються після дати балансового звіту
11 Будівельні підряди
12 Бухгалтерський облік податку на прибуток
13 Представлення поточних активів та поточних зобов'язань
14 Сегментація фінансова та інформація у звітності
15 Інформація, що відбиває наслідки змін у цінах
16 Майно, будівлі та обладнання
17 Бухгалтерський облік оренди
18 Дохід
19 Витрати на пенсійне забезпечення
20 Бухгалтерський облік урядових субсидій та розкриттяурядової допомоги
21 Наслідки змін курсу обміну валют
22 Об'єднання компаній
23 Витрати за позичками
24 Розкриття інформації про пов'язані сторони
25 Бухгалтерський облік інвестицій
26 Облік та звітування за програмами пенсійного забезпечення
27 Консолідовані фінансові звіти та облік інвестицій удочірні підприємства
28 Облік інвестицій в асоційовані підприємства
29 Фінансова звітність у гіперінфляційній економіці
30 Розкриття інформації у фінансових звітах банків таподібних фінансових установ
31 Фінансова звітність про частку участі у спільнихПідприємствах
32 Фінансові інструменти: розкриття та представлення
33 Дохід на одну акцію.
Отже, за період своєї діяльності комітетом розроблено й опубліковано 33 стандарти. Процес розробки міжнародних стандартів з обліку та звітності є динамічним. Окремі раніше випущені стандарти уточнюються або замінюються новоствореними з урахуванням досвіду їхнього застосування та вимог сьогоднішнього дня. Розроблені стандарти мають рекомендаційний характер, регулюють лише основні принципові моменти, від яких залежить формування фінансових результатів діяльності підприємства, відображення у звітності результатів та фінансового стану підприємства.
Деякі стандарти мають загально-методологічний характер. До них належать, наприклад, стандарт № 1 «Розкриття облікової політики», № 5 «Інформація, що підлягає розкриттю у фінансових звітах», № 21 «Вплив зміни валютних курсів» та ін.
Інші стандарти стосуються обліку, оцінки та відображення у звітності окремих видів засобів, призначення і обліку доходів та витрат. До них належать стандарти № 2 «Запаси», № 4 «Облік амортизаційних відрахувань», № 6 «Основні засоби», № 18 «Дохід», № 25 «Облік інвестицій» та ін.
Деякі стандарти пов'язані зі специфічними видами діяльності. Йдеться передусім про стандарт № 30 «Розкриття в фінансовій звітності банків і подібних інститутів», запроваджений у 1991 р. Стандарт № 30 регламентує чотири стандарти, які визначають вимоги до форми, змісту та способу подання фінансової інформації. У цьому стандарті робиться акцент на наступних ключових моментах.
1. Для звіту про прибутки та витрати стандартом № 30 передбачається надання окремої форми про доходи та витрати. Це дозволяє запобігти взаємозарахувань (чи проведення до форми нетто) доходних та витратних статей; деякі винятки можливі за угодами з цінними паперами та валютними операціями. Заборона на взаємо зарахування також не поширюється на операції хеджування (фінансове страхування).
2. Для балансу стандартом № 30 передбачено вимогу надання окремої інформації про типи активів та зобов'язань без взаємозарахувань. Пропонується виносити операції з банками і на грошових ринках окремо від активів та зобов'язань клієнтів. Рекомендуються спеціальні стандарти звіту про збалансовані операції і пропонується надання окремої інформації по кожній із статей.
3. Щоб допомогти користувачам оцінити майбутні перспективи банків, стандартом № 30 передбачено надання додаткової публічної інформації. Вона повинна бути побудована таким чином, щоби дати можливість краще оцінити поточний ризик інституту, особливо щодо ліквідності, відсоткового та кредитного ризиків.
4. Для оцінки ліквідності ризику рекомендується надання інформації про активи і обов'язки у відповідності до строку, що залишився до погашення (remaining time to maturity). Альтернативним методом є надання інформації у відповідності до вихідного строку погашення (original1 tame to maturity). Він застосовується для банків, де відсутні системи обліку інформації у відповідності до строку, що залишився до погашення. Оскільки метою публічної інформації є надання даних інформації для вибудування прогнозу звіту про рух грошових коштів, банківські інспектори повинні наполягати на використанні строку, що залишився до погашення, активно сприяти розвиткові інформаційних систем, які забезпечують цю основну для управління банком інформацію.
5. Щоб оцінити відсотковий ризик банку, рекомендується надання подібної інформації. Тільки у даному випадку необхідне розмежування активів і зобов'язань за строками, що залишились до перегляду відсоткових ставок. Доцільною формою звітності є стандартний звіт про розірвання строків погашення активів та зобов'язань (GAP Report).
6. Щодо майбутніх перспектив для банків найбільш важливою є оцінка їх кредитного ризику. Стандартом № 30 рекомендуються певні стандарти для розкриття публічної інформації, що допомагають користувачу оцінити поточні збитки за кредитами банків і потенційні збитки за кредитами. Так, потрібно, щоб сума виявлених збитків у кредитному портфелі, як і сума, невиявлених збитків, які, виходячи з досвіду минулих років, є звичайними для подібного кредитного портфеля, розглядались як витрати та вираховувалися з суми виданих кредитів у вигляді резерву збитків за кредитами. До публічної інформації належать зміни резерву у порівнянні з попереднім періодом. Сюди включаються погашені з резервів кредити і повернені кредити, раніше списані з резервів. Банки також повинні надавати інформацію про суми кредитів, за якими припинено нарахування (при касовому методі виплатити) відсотків.
Угоди пов'язаних осіб виключаються з фінансової звітності, навіть якщо вони здійснюються за правилами довгої руки (arms-legth basis) — через підставних осіб чи дочірні компанії.
Стандартом № 30 рекомендується надання додаткової публічної інформації у вигляді коментарів чи письмових заяв керуючих банками, оскільки тільки на основі фінансових звітів неможливо з достатньою повнотою реально оцінити фінансовий стан банку. Окрім того, фінансові звіти дозволяють оцінити фінансове положення банку тільки на певну минулу дату. Користувачі публічної фінансової звітності більш зацікавлені в оцінці фінансового стану банку і його ефективності в майбутньому. Можливо, найбільш важливим у цьому сенсі є надання керуючим інформації щодо їхньої власної політики управління кредитним ризиком, відсотковим ризиком, валютним ризиком і ліквідністю.
У додатку до публічної інформації повинні бути розкриті принципи облікової політики банку. Наприклад, керуючим належить пояснити політику списання кредитів. Ця публічна інформація є необхідною для оцінки користувачами розмірів резервів збитків за кредитами. В звіті слід також розкрити політику припинення нарахування відсотків за проблемними кредитами чи створення резервів на погашення нарахованих, але не сплачених відсотків. Якщо банк користується підтримкою держави у формі субсидій, депозитів чи кредитів нижче ринкової ставки, в звіті треба пояснити суть цієї підтримки і особливості користування нею.
Фінансовий та управлінський облік: зміст і призначення
Управління комерційним банком перш за все спрямоване на підтримку ліквідності, зниження банківських ризиків, максимізацію прибутку.
У ринковій економіці бухгалтерський облік безпосередньо пов'язаний з процесом управління банком і є важливою складовою цього процесу. Бухгалтерський облік у банках — це система збору, виміру, обробки та передачі користувачам інформації про стан та рух власного капіталу банку, його майна, залученого капіталу, кредитів та інших активів, про витрати та прибутки, фінансові результати, необхідної для прийняття оптимальних рішень. Отже, банківський бухгалтерський облік — це інформаційна система для управління статутною діяльністю банку.
Управління банком полягає в прогнозуванні основних параметрів розвитку банківського бізнесу. До елементів управління належать: а) планування як процес визначення стратегічних та тактичних цілей розвитку банківського бізнесу; б) організація як процес вирішення структурної побудови банку, визначення функцій і характеру діяльності структурних підрозділів та делегування їм певних повноважень; в) контроль як процес вимірювання і оцінки реального стану виконання накреслених завдань порівняно з заданими параметрами, визначення відхилень та внесення коректив; г) управління персоналом — визначення потреби в кадрах, зарахування на посаду, підвищення кваліфікації тощо; д) мотивація — управління поведінкою людей з метою досягнення накреслених завдань.
Таким чином, бухгалтерська інформація необхідна широкому колу користувачів — внутрішнім та зовнішнім для прийняття відповідних рішень.
До внутрішніх користувачів належать: рада акціонерів, акціонери, власники, адміністрація, керівники різних рівнів менеджменту. Власникам інформація необхідна для того, щоб об'єктивно оцінити розмір свого капіталу; адміністрації — з метою управління.
Зовнішні користувачі — це інвестори, потенційні кредитори банку, а також органи державного управління, нагляду, регулюючі та податкові органи. Їм інформація потрібна для прийняття рішення: чи варто придбати акції банку; стати його вкладником; надавати йому позики; попереджувати негативні явища в діяльності банку з метою своєчасної санації, запобігання загрози банкрутства чи пом'якшення його наслідків для вкладників і клієнтів банку; для формування грошово-кредитної політики. Наявність інформації про фінансовий стан банку дозволяє безпосередньо впливати па його діяльність.
Взаємозв'язок управління діяльністю та бухгалтерського обліку як інформаційної системи наведено нижче:
У ринковій економіці центральний банк та комерційні банки виконують різні функції. Цим зумовлені особливості їх бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік у центральному банку спрямований на від стеження грошово-кредитних процесів, а в комерційному банку — на відстеження виконаних операцій та наданих послуг, пов'язаних з ними ризиків і рентабельності.
Методологічно та організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий і управлінський. Під методологією та організацією, як уже зазначалось, розуміють принципи і стандарти обліку, які визначають бухгалтерські процедури. Це дві ланки єдиної системи обліку, кожна з яких має своє призначення та виконує певні функції в управлінні банком та забезпеченні користувачів необхідною інформацією.
Фінансовий облік — це сукупність правил і процедур, які забезпечують підготовку, публікацію інформації про результати діяльності банку та його фінансовий стан згідно з вимогами чинного законодавства і стандартів бухгалтерського обліку. Користувачами такої інформації можуть стати будь-які фізичні чи юридичні особи, в тому числі зовнішні щодо банку: вкладники, кредитори, податкові органи та ін.
Таким чином, фінансовий облік — це комплексний системний облік статутної діяльності банку. Вимоги щодо організації фінансового обліку: 1) цілісне, повне і безперервне відображення всіх банківських операцій, що виконані за звітний період; 2) складання фінансової звітності.
Фінансова звітність дозволяє узагальнити дані фінансового обліку. Інформація, відображена у фінансових звітах, не вважається комерційною таємницею. Вона служить основою для з'ясування стану ліквідності, прибутковості банку; для визначення основних факторів, що впливають на прибутковість діяльності; для розрахунку податків.
Введення фінансового обліку є обов'язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності.
Практично в кожній країні використовується своя національна система фінансового бухгалтерського обліку. Вони відрізняються методологією та методикою обліку, різним ступенем державного регулювання. У світовій практиці існує підхід, згідно з яким усі країни залежно від типу чинного законодавства і системи його впливу на різні аспекти життя суспільства поділяються на дві великі групи: країни, що мають розгалужений кодекс законів; країни, що мають законодавство загальноправової орієнтації.
У першому випадку закони мають жорстко детермінований характер, є по суті серією розпоряджень на зразок. «Ви повинні». Фізичні і юридичні особи повинні чітко дотримуватись законів. У більшості країн, де регулювання базується на цьому підході, облікові стандарти запроваджуються законодавчо. Облік і бухгалтерські процедури при цьому деталізуються та жорстко регламентуються. Головним завданням бухгалтерського обліку в цих країнах є нарахування державних податків і контроль за своєчасною їх сплатою. Серед цих країн — Німеччина, Франція, Аргентина. До них можна віднести і Україну.
Національний план рахунків у Франції розроблений Міністерством економіки і фінансів та запроваджений в 1947 р. Він забезпечує послідовний перехід від простої до подвійної, а згодом до чотириразової (управлінської) бухгалтерії. У результаті досягається можливість організації обліку на підприємствах різних форм власності та розмірів з максимальною ефективністю.
План рахунків у Німеччині запроваджений в 1937 р. У ньому вперше чітко розмежована фінансова і виробнича (цехова) бухгалтерія, передбачений зв'язок між ними трьома різними способами, в залежності від розмірів підприємства.
У другій групі країн регулювання обмежується законами загального права, які являють собою серію обмежень на зразок «ви не повинні». Вони чітко окреслюють межі, в яких фізичні та юридичні особи користуються свободою дії. Облікові стандарти в цих країнах не регулюються державою, а розробляються певними фаховими організаціями бухгалтерів. Вони більш гнучкі й піддаються впливу різних новацій. Великобританія та США — яскраві представники країн, де запроваджені ці підходи. Вони не мають єдиного національного сформованого плану рахунків, а користуються галузевими планами. Так, «Американська енциклопедія облікових систем» містить 73 галузевих плани рахунків.
Разом з тим в усіх країнах, де прийнятий національний план рахунків, і в тих, що використовують фахові плани, існують жорсткі вимоги щодо форми та змісту фінансової звітності. Облікові стандарти визначають об'єм, тип і спосіб подання інформації у звітності. Це ставить підприємства в рівні умови при відображенні фінансових результатів, полегшує розуміння звітності зовнішніми користувачами.
В усіх розвинутих країнах бухгалтерський облік у банках, як і в інших секторах економіки, ведеться у відповідності до чинних національних стандартів обліку. Відмінності стосуються тільки змісту форми фінансової звітності, що обумовлено специфікою банківської діяльності.
Управлінський облік, що іноді називається виробничим обліком, чи обліком витрат, являє собою процес збору і підготовки інформації, необхідної менеджерам для планування, аналізу, контролю та оцінки поточної діяльності банку за різними критеріями. У великих західних банках на такому обліку базується управління витратами, визначення собівартості банківських продуктів, складання кошторисів з метою планування нових для банку операцій, здійснюється оперативне та стратегічне планування банківського бізнесу.
Побудова управлінського обліку та групування його рахунків відбувається за наведеними нижче категоріями центрів.
1. Центри собівартості — припускають групування витрат, виходячи з різних критеріїв, які не обов'язково пов'язані з номенклатурою витрат банку. Критерієм може виступати період часу, підрозділ (філія, відділення, віддалене робоче місце, пункт обміну), окремий банківський продукт тощо.
2. Центри відповідальності — це угруповання, побудовані з огляду наявності відповідного працівника і підбиття підсумків за центрами діяльності. До центрів відповідальності належать департаменти, управління, відділи, що характеризуються наявністю відповідних витрат та приносять відповідні прибутки за умови, що прибутки і витрати можуть бути виділені та виміряні.
3. Сегменти діяльності (центри прибутку) — це облікові конструкції управлінської бухгалтерії, призначені для прийняття стратегічних рішень: результати реалізації банківських продуктів за зонами країни, категоріями населення. Центри прибутку, на відміну від центрів відповідальності, є позиціями, штучно утвореними в управлінській бухгалтерії. Результати за ними визначаються періодично (один раз у 6 міс. щороку) для прийняття стратегічних рішень у діяльності банку. Вони пов'язані з запровадженням нових банківських продуктів, використанням нових інформаційних технологій, здійсненням капітальних вкладень, проникненням банківських послуг на нові сегменти ринку чи нові ринки. Звітність, у якій узагальнюється інформація управлінського обліку, становить комерційну таємницю та використовується всередині банку.
Управлінський облік спрямований на вирішення внутрішніх проблем банку, які пов'язані з підвищенням ефективності щодо центрів відповідальності, сегментів діяльності та інших завдань.
На відміну від фінансового управлінський облік не є обов'язковим та не регламентується законодавчими актами чи національними стандартами. Кожен банк самостійно організовує управлінську бухгалтерію, визначає методи її функціонування. При цьому в різних країнах, що мають свої національні системи обліку, взаємозв'язок між фінансовим та управлінським обліком здійснюється різними способами за допомогою спеціальної системи рахунків, що входять в управлінську бухгалтерію. Для цього розробляється система операційних рахунків або до номенклатури рахунків для фінансового обліку запроваджується клас спеціальних рахунків відображення, які забезпечують зв'язок управлінського обліку з фінансовим.
Підстава
Фінансовий облік
Управлінський облік
На кого зорієнтований Державні регулюючі та контролюючі органи, акціонери або власники банку, клієнти банку, керівництво банку Керівництво банку
Яка інформація потрібна Інформація про підсумки роботи за рік Оперативна, щоденна інформація, прогнозування
Форми і період звітності Зовнішньо-регламентовані форми і період звітності Форми і період звітності регламентуються кожним банком самостійно
Підстава
Фінансовий облік
Управлінський облік
На кого зорієнтований
Державні регулюючі та контролюючі органи, акціонери або власники банку, клієнти банку, керівництво банку
Керівництво банку
Яка інформація потрібна
Інформація про підсумки роботи за рік
Оперативна, щоденна інформація, прогнозування
Форми і період звітності
Зовнішньо-регламентовані форми і період звітності
Форми і період звітності регламентуються кожним банком самостійно
У сучасних умовах в Україні всі суб'єкти господарської діяльності, у тому числі й банки, змушені вести окремо податковий облік. Це зумовлено тим, що в податковому законодавстві визначення і вимірювання прибутку, валових доходів і валових витрат суттєво відрізняється від закладених у міжнародних принципах бухгалтерського обліку і, що цілком природно, від передбачених чинними національними стандартами бухгалтерського обліку.
Податковий облік складається з правил ведення бухгалтерського обліку, запроваджених органами податкової адміністрації, що наділені повноваженнями збору податків.
Контрольні запитання:
1. Назвіть причини і основні етапи реформи бухгалтерського обліку та звітності в банках.
2. Дайте визначення бухгалтерського обліку.
3. У чому полягає суть фінансового обліку, його основні функції?
4. Розкрийте призначення і суть управлінського обліку.
5. Що розуміють під міжнародними принципами обліку?
6. Дайте визначення міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. В чому полягає їх призначення?
7. Хто є користувачами облікової інформації?
8. Яку роль відіграє бухгалтерський облік у системі управління банком?
9. Як вимірюється прибуток?
Вправи для самостійної роботи
Вправа 1.
Початковий баланс банку «Київ» включає такі дані:
1. Засновниками — фізичними особами внесено в касу банку внесків готівкою у сумі 100 000 грн.
2. Засновниками — юридичними особами на коррахунок банку перераховано внесків до статутного капіталу в сумі 2 500 000 грн.
• Використовуючи основне бухгалтерське рівняння, запишіть наведені дані у вигляді формули.
• Поясніть зміст бухгалтерського рівняння.
Вправа 2.
АКБ «Київ» протягом місяця на коррахунок отримав відсотки за кредит у сумі 20 000 грн., сплатив відсотки за строковими депозитами — 14000 грн., одержав міжбанківський кредит у суми 135 000 грн. В останній день місяця одержано внески до статутного капіталу — 70 000 грн. Повні надходження за місяць дорівнюють 225 000 грн., а платежі — 14 000 грн.
• Які з наведених позицій слід включити в баланс, а які — у звіт про прибутки та збитки?
• Заповніть таблицю:
Фінансові звіти
Звіт про прибутки та збитки:
доходи
витрати
Бухгалтерський баланс:
активи
зобов'язання
капітал власників
Вправа 3.
Використовуючи дані вправи 1 і 2 знайдіть чисті активи (капітал) банку на початок і кінець місяця, а також розрахуйте приріст чистих активів. Складіть рівняння бізнесу.
• Дайте відповідь на запитання: який існує зв'язок між прибутком, приростом чистих активів, доходами і витратами за розглядуваний період?
Рівняння бізнесу має вигляд:
П = 4А + ВП - ДК,
де П — прибуток;
ВП — вилучений прибуток;
ДК — сума додаткового капіталу, який введений в обіг за розглядуваний обліковий період;
4А — приріст чистих активів.
Вправа 4.
Банк витратив на купівлю акцій акціонерної компанії на фондовому ринку 50 000 грн. Ця компанія сплатила дивіденди із прибутку банку на суму його інвестицій у розмірі 6500 грн.
• Вкажіть різницю між визначеними капітальними і поточними витратами.
• Заповніть таблицю, наведену у вправі 2.
Вправа 5. Які з перелічених статей витрат слід вважати капітальними, а які — поточними для складання фінансових звітів банку:
• купівля офісного приміщення;
• щорічна амортизація офісного приміщення;
— сплата коштів за нотаріальне посвідчення угоди купівлі-продажу приміщення;
— вартість ремонту комп'ютерного обладнання;
— дохід від реалізації кредитних карток;
— вартість нових комп'ютерів;
— митні збори, сплачені при ввезенні комп'ютерів;
— транспортні витрати на доставку комп'ютерів;
— вартість встановлення нових комп'ютерів;
— заробітна плата операторів.
ТЕМА 2 ОСНОВИ ПОБУДОВИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В БАНКАХ УКРАЇНИ
Номер рахунку
Найменування рахунку
Сальдо на кінець дня = Кредитове сальдо на початок дня + Обіги кредитові - Обіги дебетові.
За активними рахунками сальдо на кінець дня визначається за формулою:
Сальдо на кінець дня = Дебетове сальдо на початок дня + Обіги дебетові - Обіги кредитові.
Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку елемент активу або пасиву проводиться за рахунками балансу тоді, коли він відповідає наступним умовам:
1) ймовірно, що банк отримає або втратить будь-яку майбутню економічну вигоду, пов'язану з цим елементом активу або пасиву;
2) цей елемент активу або пасиву має вартість, яка може бути точно виміряна.
Об'єкти обліку, які не задовольняють цим двом критеріям, обліковуються на позабалансових рахунках.
Це передусім наступні об'єкти:
— умовні вимоги та зобов'язання банку (тобто реальні вимоги та зобов'язання, які можуть виникнути в майбутні періоди та за якими банк несе ризики);
— документи і цінності;
— операції з приватизації.
Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками здійснюється так, як і за балансовими — методом подвійного запису. Характер рахунку — активний або пасивний — визначається наступним:
— позабалансовий рахунок активний, якщо при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9020 «Гарантії, що надані клієнтам» активний, тому що у випадку неплатоспроможності банк буде змушений сплачувати за виданою гарантією і дебетувати рахунок балансу № 2099 «Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями»;
— позабалансовий рахунок пасивний, якщо при переведенні його на баланс кредитується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9110 «Зобов'язання за кредитами, які отримані від інших банків»пасивний, тому що у випадку, коли банк скористається кредитною лінією, він буде кредитувати рахунок балансу у розділі «Кошти інших банків» першого класу групи «Кредити, які отримані від інших банків».
Для відображення операцій на позабалансових рахунках за методом подвійного запису використовуються контррахунки, які включені до їх складу. Ці рахунки є умовними і використовуються як технічні для реалізації методу подвійного запису.
Вправа 2.
Використовуючи метод подвійного запису, відобразіть наведені операції за позабалансовими рахунками:
— АКБ «Аркада» 10.09.98 р. підписав угоду на відкриття кредитної лінії за вимогою АКБ «Електрон» на строк 10 днів у розмірі 250 000 грн.;
— АКБ «Полісся» отримав на консигнацію дорожні чеки на суму 100 000 грн.;
— АКБ «Ощадбанк» отримав від друкарні 10 000 бланків ощадних книжок;
— банк відіслав дорожній чек номіналом 5000 дол. США, що був прийнятий на інкасо.
Вправа 3.
За наведеними залишками за бухгалтерськими рахунками складіть бухгалтерський звіт (тис. грн.):
Кредити, отримані від НБУ 27890
Вкладення в асоційовані компанії 108
Кошти у НБУ 6300
Кредити, надані клієнтам 106165
Акціонерний капітал 20580
Нараховані доходи (за операціями з клієнтами) 3500
Резервний фонд 15420
Прибуток 6500
Кошти клієнтів банку 116330
Товарно-матеріальні цінності на складі та дебітори 5730
Кредити та депозити, отримані від інших банків 48265
Цінні папери, що рефінансуються НБУ 46731
Нараховані витрати (за операціями з банками) 477
Цінні папери та акції, придбані банком 892
Основні засоби, нематеріальні активи та капітальні вкладення банку 21197
Резерви на покриття кредитних ризиків (за операціями з клієнтами) 674
Кошти в інших банках 37809
Інші активи 7696
Вправа 4.
Виходячи з формули номера аналітичного особового рахунку, складіть номер особового рахунку, відкритого за короткостроковими депозитами, які залучені від банку «Електрон», на балансовому рахунку 7012 «Відсоткові витрати за короткостроковими депозитами інших банків», якщо відомо:
— номер банку «Електрон» за міжбанківськими розрахунками 322636;
— номер особового рахунку по порядку 016.
Вправа 5.
У КБ «Аркада» 06.07.99 р. за поточними рахунками ТзОВ «Роксолана» проведені наступні операції: в грн.
— за платіжним дорученням іногороднього платника зарахована виручка від реалізації 3600
— за грошовим чеком видані кошти на заробітну плату 1200
— за платіжним дорученням перераховані кошти за виконані роботи з капітального ремонту приміщення 4500
— за поточний рахунок зарахований наданий банком короткостроковий кредит 5000
— за платіжним дорученням перераховані платежі до державного бюджету 90
— залишок коштів на поточному рахунку на почато дня складає 150.
• Відобразіть наведені операції за поточним особовим рахунком.
• Назвіть обов'язкові реквізити особового рахунку.
ТЕМА 4 ОБЛІК ОПЕРАЦІЙ З ФОРМУВАННЯ СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ БАНКУ
Облік операцій з формування статутного капіталу банку
Для формування статутного капіталу банку, за місцем його створення, в регіональному управлінні Національного банку України відкривається тимчасовий рахунок для внесків засновників.
Внески можуть здійснюватися як до реєстрації, так і після реєстрації статутного капіталу банку. Тому для відображення операцій зареєстрованого, але не сплаченого статутного капіталу послуговуються також рахунком №3530 «Несплачений статутний фонд», а незареєстрованого — рахунком № 3630 «Внески за незареєстрованим статутним фондом».
Контрольні запитання
1. Назвіть джерела формування статутного капіталу банку.
2. У чому полягає методика відображення в обліку операцій з формування статутного капіталу за рахунок пайових внесків?
3. Яка методика відображення в обліку продажу акцій?
4. Пригадайте порядок відображення в обліку змін статутного капіталу банку.
5. Розкрийте порядок обліку продажів: акцій за номіналом і з курсовою надбавкою.
6. Розкрийте порядок обліку випуску акцій за номіналом і вище номіналу.
7. У чому суть методики обліку перепродажу акцій за номіналом і вище нього?
8. Розкажіть про облік анулювання акцій.
9. Розкажіть про облік нарахування і виплати дивідендів.
10. Пригадайте порядок відображення в обліку індексацій.
11. У чому полягає суть відображення в обліку витрат на випуск і розповсюдження акцій власної емісії?
Вправи для самостійної роботи
Вправа 1. Випущені банком акції номінальною вартістю 1000 грн. кожна були продані по 1200 грн. Згодом ці акції були викуплені банком по 1500 грн. і перепродані за 2000 грн. кожна.
• Складіть бухгалтерські проводки.
Вправа 2. За наслідками фінансового року нараховано приватній особі, власнику акцій банку в кількості 50 шт. номіналом 1000 грн. кожна, дивіденди в розмірі 70 % річних.
• Складіть бухгалтерські проводки за результатами розрахунків сум нарахованих і сплачених дивідендів.
Вправа 3. У зв'язку з інфляційними процесами банк здійснив індексацію акцій на загальну суму 170 000 грн.
• Складіть бухгалтерські проводки.
ТЕМА 5 ОБЛІК МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ
Мета вивчення
Після вивчення теми 5 студенти повинні знати:
1. Суть міжбанківських розрахунків та їх форми.
2. Класифікацію рахунків для обліку операцій з міжбанківських розрахунків.
3. Організацію та облік операцій при розрахунках через НСЕП.
4. Методику обліку операцій з касового обслуговування комерційних банків.
5. Призначення прямих кореспондентських рахунків та види операцій, що обліковуються за цими рахунками.
Правила виконання та обліку НБУ операцій за кореспондентським рахунком комерційного банку при наявності ухвали судів України щодо арешту грошових коштів, а також безспірне списання коштів
За кореспондентським рахунком комерційного банку, як і за поточним рахунком підприємства, грошові кошти можуть бути списані тільки при наявності згоди посадових осіб, які мають право розпоряджатися коштами на рахунку. Списання грошей з рахунку без згоди цих осіб допускається тільки у випадках, передбачених чинним законодавством.
Одним з таких випадків є арешт грошових коштів банку для забезпечення громадянського позову загальним або арбітражним судом. Арешт коррахунку виконується регіональним управлінням НБУ, в якому відкрито рахунок комерційному банку, при отриманні рішення суду чи рішення та наказу арбітражного суду. Регіональне управління НБУ сповіщає комерційний банк про отримання зазначених документів у день їх надходження. При виконанні зазначених документів НБУ дотримується такої вимоги: на рахунку банку повинен бути залишок грошових коштів у розмірі 10 % від суми залишку для забезпечення платежів клієнтів банку плюс розмір встановленого НБУ обов'язкового резервування.
Якщо грошових коштів недостатньо для виконання рішення суду, комерційному банку відкривається рахунок на балансовому рахунку 1207 «Накопичувальний рахунок у НБУ», на якому накопичуються кошти для виконання рішення суду. З цього рахунку гроші перераховуються на підставі виконавчого документа про списання коштів згідно з рішенням суду та платіжної вимоги від банку-отримувача.
Безспірне та безакцептне списання коштів з коррахунку комерційного банку виконується у випадках, передбачених законодавством України та нормативними актами НБУ.
Розрахункові документи на безспірне списання оформлюються отримувачами згідно з вимогами НБУ і передаються в обслуговуючий банк. Банк отримувача перевіряє правильність оформлення розрахункових документів та відповідність мотиву чинному законодавству. Правильно оформлені документи банк-отримувач надсилає регіональному управлінню НБУ, де відкрито коррахунок комерційного банку-боржника.
Контрольні запитання
1. Дайте визначення міжбанківських розрахунків.
2. Назвіть форми міжбанківських розрахунків. У чому полягають відмінності між ними?
3. Хто входить до складу учасників розрахунків через НСЕП?
4. Яке призначення реального і технічного коррахунків, що застосовуються в НСЕП?
5. Дайте визначення «лоро» і «ностро» рахунків.
6. Які документи потрібні для відкриття коррахунку зарубіжному банку? Їх призначення.
7. Яким чином повинна бути побудована сітка кореспондентських рахунків комерційного банку?
8. Розкрийте зміст кореспондентської угоди.
9. У чому полягає методика відображення операцій за коррахунками в обліку?
10. Який порядок виконання операцій за коррахунком у разі ухвал судів щодо арешту грошових коштів комерційного банку?
11. У чому полягає методика обліку операцій з підкріплення операційної каси комерційного банку?
ТЕМА 6 ПЛАТІЖНІ РАХУНКИ І ОБЛІК РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ
Мета вивчення
Після вивчення теми 6 студенти повинні знати:
1. Принципи побудови платіжних рахунків у балансі.
2. Ознаки платіжних рахунків.
3. Порядок відкриття і режим функціонування платіжних рахунків.
4. Порядок і облік операцій при розрахунках платіжними дорученнями.
5. Порядок і методику обліку операцій при розрахунках вимогами-дорученнями.
6. Облік операцій при розрахунках розрахунковими чеками.
7. Методику обліку операцій при розрахунках акредитивами.
8. Порядок і методику обліку операцій при розрахунках акцептованими (гарантованими) платіжними дорученнями.
9. Порядок і методику обліку операцій при розрахунках платіжними вимогами без акцепту платників та безспірне стягнення коштів.
Облік операцій при розрахунках платіжними вимогами
Розрахунки платіжними вимогами без акцепту платників та
ТЕМА 7. ОБЛІК КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ
Мета вивчення
Після вивчення теми 7 студенти повинні знати:
1. Види кредитних операцій і побудову синтетичних рахунків для їх обліку.
2. Функції бухгалтерських працівників при здійсненні кредитних операцій.
3. Суть методів кредитування і форми позичкових рахунків.
4. Перелік та призначення документів, що надаються позичальником для отримання кредиту.
5. Облік операцій з видачі, пролонгування та погашення кредиту.
6. Порядок списання з балансу сумнівних кредитів і сумнівних до погашення відсоткових платежів.
7. Облік операцій щодо формування і використання резерву на покриття можливих втрат за кредитами.
8. Суть і облік операцій кредитного характеру.
9. Облік операцій щодо нарахування і справляння відсотків за кредитами.
ТЕМА 8. ОБЛІК КАСОВИХ ОПЕРАЦІЙ
Мета вивчення
Після вивченя теми 8 студенти повинні знати:
1. Принципи організації касової роботи.
2. Документообіг і облік за операціями кас щодо приймання готівки.
3. Документообіг і облік операцій видаткових кас.
4. Порядок організації вечірніх кас та інкасацію грошової виручки.
5. Порядок зберігання і облік цінностей та документів у грошових сховищах.
6. Методику і техніку ревізії цінностей та документів у грошових сховищах.
Контрольні запитання
1. Що належить до грошових коштів банку?
2. Як відображаються грошові кошти в балансі та в інших формах звітності?
3. Назвіть систему документів, на основі яких здійснюється приймання готівки грошей в касу банку та їх облік у касовій книзі.
4. Перерахуйте документи, за якими видаються гроші з кас банку. Як здійснюється облік цього процесу в касовій книзі?
5. Схарактеризуйте систему документів, методику і технікуінкасації грошової виручки.
6. Як зберігаються і обліковуються готівка, цінності та документи в грошових сховищах?
7. Розкрийте методику і техніку ревізії цінностей в касах і грошових сховищах та оформлення її результатів.
8. У чому полягає синтетичний облік операцій з надходження та видачі готівки грошей?
ТЕМА 9. КАСОВЕ ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ
Мета вивчення
Після вивчення теми 9 Ви повинні знати:
1. Суть та призначення операцій з касового обслуговування бюджетних рахунків.
2. Суть та призначення єдиного казначейського рахунку.
3. Режим функціонування бюджетних рахунків різного призначення і облік операцій за цими рахунками.
4. Порядок касового обслуговування рахунків місцевих бюджетів.
Контрольні запитання
1. Перерахуйте функції комерційних банків щодо касового обслуговування бюджетних рахунків.
2. Пригадайте принципи, які покладені в основу побудови бюджетних рахунків.
3. Назвіть рахунки для обліку доходів Державного бюджету України. Який режим їх функціонування?
4. Назвіть склад єдиного казначейського рахунку і порядок виконання по ньому операцій.
5. Пригадайте порядок касового обслуговування рахунків місцевих бюджетів.
6. У чому полягає порядок обліку позабюджетних коштів установ, які утримуються з бюджетів різних рівнів?
ТЕМА 10. ОБЛІК ДЕПОЗИТНИХ І ДОВІРЧИХ ОПЕРАЦІЙ
Мета вивчення:
Після вивчення теми 10 студенти повинні знати:
1. Економічний зміст депозитних операцій.
2. Види строкових та ощадних депозитів.
3. Порядок відкриття та режим функціонування депозитного рахунку.
4. Облікові депозитні операції та методику їх здійснення.
5. Зміст довірчих операцій.
6. Порядок обліку довірчих операцій.
Депозитна операція — це операція із залучення коштів на депозитні рахунки.
Під час її здійснення виконуються наступні облікові операції:
— відкриття і реєстрація депозитного рахунку;
— облік операцій щодо залучення коштів на депозит;
— облік операцій з вилучення коштів з депозиту;
— нарахування відсотків за депозитом і операції щодо їх сплати клієнтам;
— облік операцій щодо повернення коштів з депозиту та закриття депозитного рахунку.
Контрольні запитання
1. Схарактеризуйте зміст депозитної операції та види строкових депозитів.
2. Назвіть відмінності між платіжними та строковими депозитами.
3. Наведіть класифікацію рахунків для обліку строкових та ощадних депозитів; пригадайте їх основні ознаки.
4. Який порядок відкриття депозитного рахунку?
5. Наведіть методику обліку внесення коштів на депозит та їх вилучення з депозиту.
6. Який порядок закриття депозитного рахунку?
7. Пригадайте методику нарахування відсотків за користування депозитними коштами.
8. У чому полягає облік операцій зі сплати відсоткового доходу клієнтам?
9. У чому полягає зміст довірчих операцій та їх облік?
Вправи для самостійної роботи
Вправа 1. Банк 20 липня прийняв від Петренко Г. П. Готівкою на вклад строком 6 міс. 2000 грн. Відсотки нараховуються із розрахунку 24 % річних. Згідно угоди відсотковий дохід виплачується по закінченні строку.
• Складіть бухгалтерські проводки: із залучення депозиту, нарахування відсотків, повернення депозиту і виплати відсоткового доходу.
Вправа 2. Згідно з депозитною угодою банк перерахував 10 січня з поточного рахунку ТзОВ «Роксолана» 45 000 грн. на строковий депозитний рахунок. Строк депозиту — один місяць. Відсоткова ставка за депозитом — 12 % річних. Депозит повернуто разом зі сплатою відсотків у визначений строк.
• Складіть бухгалтерські проводки за виконаними операціями.
ТЕМА 12 ОБЛІК ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ
Організація та облік безготівкових міжнародних розрахунків
Запровадження кореспондентських відносин. Організація міжнародних розрахунків припускає вибір видів і способів платежу, валютної ціни, валюти платежу і форми розрахунків. У міжнародних торгових розрахунках переважно використовується валюта країни партнера-резидента України, або вільно конвертована валюта.
Операції комерційного банку з іноземною валютою можна розподілити на три групи:
1. Операції, що здійснюються за ініціативою банків-кореспондентів («зовнішні» операції).
2. Операції, що здійснюються з ініціативи клієнта (клієнтські операції).
3. Операції, що здійснюються з ініціативи банку (внутрішньобанківські операції).
До першої групи належать:
а) операції, що відображають зміну стану коррахунків банку;
б) операції, пов'язані з надходженням коштів (у тому числі валютної виручки) на рахунки клієнтів банку через коррахунки в інших банках.
До другої групи належить велика кількість операцій, що ініціюються клієнтами. Найбільш розповсюдженими з них є:
а) відкриття і закриття валютних рахунків клієнтів;
б) переказ валюти в інші фінансові установи (банк);
в) переказ валюти клієнту того ж банку;
г) видача готівкової валюти клієнту;
д) прийом готівкової валюти від клієнта;
е) купівля-продаж валюти на біржі за дорученням клієнта. До третьої групи належать такі операції:
а) операції, пов'язані з одержанням і видачею міжбанківських кредитів;
б) купівля та продаж банком валюти на біржі;
в) безумовна конвертація фіксованої частини валютної виручки клієнта після закінчення строку переказу клієнтом цих грошей;
г) нарахування і відрахування відсотків за розрахунками, позичковими і депозитними рахунками клієнтів у іноземній валюті;
д) відкриття та закриття внутрішньобанківських (внутрішніх) особових рахунків для обліку операцій в іноземній валюті (рахунки конверсії, комісії, доходів і видатків банку і т. ін.);
е) внутрішньобанківський переказ валюти (з одного внутрішнього рахунку на інший);
ж) переоцінка залишку на валютних рахунках.
Особлива увага приділяється безготівковим міжнародним розрахункам як торговим операціям банку.
Для розрахунків між банками в іноземній валюті доцільно мати прямі кореспондентські відносини з банками-нерезидентами або (якщо нормативи не дозволяють чи немає іншої потреби) відкрити кореспондентський рахунок у іноземній валюті в уповноваженому українському банку.
Кореспондентські відносини — це договірні відносини між банками, мета яких — здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одному. Вони регламентуються угодою про кореспондентські відносини між банками, які знаходяться як усередині країни, так і за її межами.
Міжбанківські кореспондентські відносини включають у себе сукупність усіх можливих форм співробітництва між двома банками; Банки по-різному взаємодіють між собою; вони можуть бути конкурентами, змагаючись у зацікавленості клієнтів, або діловими партнерами, надаючи кредити один одному.
Нарешті, банки можуть бути кореспондентами, водночас міняючись ролями — почергово виступати в якості клієнтів один одного. Кореспондентські відносини між двома банками розвиваються в часі від порівняно простої вихідної бази до комплексного співробітництва.
Необхідність у кореспондентських відносинах виникає в тих випадках, коли банк не може надати будь-які послуги своїм клієнтам або коли інший банк зробить це краще, швидше і дешевше. З урахуванням цього і потрібно серйозно підходити до вибору банків-кореспондентів, щоб за характером діяльності вони доповнювали операції один одного, що виконуються банками для своїх клієнтів.
На початковому етапі комерційні банки запроваджують кореспондентські відносини з іноземними банками, виходячи з інтересів своєї клієнтури. Комерційні банки шукають контакти з банками тих країн де знаходяться партнери їх власних клієнтів, яким необхідно виконати розрахунки згідно з зовнішньоторговельними угодами.
Окрім угоди банки обмінюються стандартними документами, що свідчать про їх юридичний статус, фінансовий стан на час укладання угоди та про осіб, уповноважених підтверджувати фінансові документи. Отже, такий комплект документів містить:
1) заяву про відкриття коррахунку (форма № 0401025);
2) дві картки зі зразками підписів і відбитком печатки (форма №0401026);
3) копію Статуту банку;
4) копію засновницької угоди;
5) копію Генеральної ліцензії (свідоцтва про право відкриття коррахунків в Україні, розширеної ліцензії);
6) річний звіт банку;
7) баланс на останню звітну дату;
8) список банків-кореспондентів;
9) заключення аудиторської перевірки.
Питання про запровадження кореспондентських відносин з банками-партнерами виникає тоді, коли діяльність банку набуває перехідної національної межі, що залежить передусім від клієнтів або від географічної орієнтації їх бізнесу. Виходячи з цього слід визначати види операцій, а також відповідні географічні регіони. Тому, звичайно, банки мають один, максимум два, накопичуваних рахунки за кожним видом валюти, де концентруються основні валютні кошти.
У випадку не конкурентоспроможності умов, запропонованих банком-партнером, існує можливість співпраці без відкриття коррахунку, задовольняючи, таким чином, інтереси своїх клієнтів щодо проведення ділових операцій у певному регіоні, але не зазнаючи збитків від необхідності сплачувати значні комісійні за підтримання і ведення рахунків.
Кореспондентські відносини без рахунку — це відносини між кредитними установами за рахунками певної кредитної установи та її кореспондента в третій кредитній установі.
Сьогодні гривневі та валютні прямі коррахунки банків в Україні здійснюються таким чином (зазначені номери відповідних балансових рахунків):
— реально використовуються для розрахунків у іноземній валюті рахунки № 1500А як через уповноважені банки України, так і через іноземні банки;
— прямі гривневі рахунки між банками-резидентами відкриваються тільки з дозволу НБУ при достатньому обґрунтуванні потреб У прямих кореспондентських відносинах, оскільки всі гривневі платежі повинні проходити через систему електронних платежів;
— за відсутності рахунків можна проводити документальні операції, у тому числі акредитивні, операції інкасо і форексні операції. При укладанні угоди щодо кореспондентських відносин банки беруть до уваги низку факторів, що свідчать про надійність (кредито- і платоспроможність) майбутнього банку-партнера.
Вимоги до фінансових документів і рейтингової інформації банку передбачають наявність наступної інформації:
1) річний звіт банку (англійський варіант для зарубіжних банків-кореспондентів);
2) заключення міжнародних аудиторів (найбільш відомі аудиторські фірми: Coopers & Lybrand, Deloitte Touche, Arthur Andersen, Ernst & Young, Price Waterhouse, KPMGPeatMarwickH та ін.);
3) різноманітна рейтингова інформація. Вимоги до сучасних засобів телекомунікації передбачають наявність:
1) SWIFT;
2) телекса;
3) модема;
4) інформаційно-дилінгових систем:
а) Reuter Dealing System 2000 — укладання угод у режимі реального часу;
б) інформаційної і консультаційної підтримки через системи RELCOM, CC: Mail, SPRINT, REMART, MFD.
При всій різноманітності існуючих рахунків банки, встановлюючи один з одним кореспондентські відносини, використовують три термінологічні одиниці.
1. «Лоро» — рахунок, що відкривається банком своїм банкам-кореспондентам, на який вносяться всі суми, що одержані або видані за їхнім дорученням. За рахунком «лоро» звичайно нараховуються відсотки за кредитним залишком та комісійна винагорода з виконання доручень. По відношенню до балансу банку цей рахунок пасивний.
Активно використовуються гривневі рахунки «лоро» іноземних банків у банках України (рахунок № 1600П). Хоча вони відкриваються в національній валюті, але щоб мати право на відкриття, банк повинен отримати валютну ліцензію.
Використання рахунків «лоро» визначено в «Порядку бухгалтерського обліку та розрахунків за рахунками «лоро» банків-нерезидентів у валюті України», який запроваджений 23.05.97 р., де йдеться про такі напрямки платежів з «лоро» рахунків:
— на гривневий депозит в уповноважених банках України;
— на рахунки «лоро» інших банків-нерезидентів;
— на користь резидентів України на рахунки у вітчизняних банках (при цьому повинен бути експортний контракт, за яким вітчизняний резидент отримує гроші від нерезидента);
— до фонду резервування валюти в ОПЕРУ НБУ;
— на купівлю іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі (на суму, яку отримує нерезидент від вітчизняного резидента згідно з імпортним контрактом, або на суму відсотків, отриманих за депозитом);
Інший рух за рахунком № 1600П забороняється.
2. «Ностро» — це рахунок певної кредитної установи у банках-кореспондентах, на якому відображаються взаємні платежі.
3. «Востро» — рахунок, що ведеться банком за кордоном у місцевій валюті. Банк, що розміщує на цей рахунок кошти, буде посилатися на нього, як на рахунок «ностро».
Умови ведення рахунків регламентуються під час запровадження кореспондентських відносин між двома кредитними установами. При цьому передбачається, в якій валюті буде вестись рахунок, чи повинні платежі проводитися в межах на рахунку сум, що обліковуються на них, або в порядку овердрафта. При цьому, як правило, обумовлюється ліміт овердрафта, що надається, з урахуванням категорійності банку. Врешті, сума ліміту овердрафта може варіювати залежно від обігів за цим рахунком, рівня інфляції та підвищення нормативів надійності.
Облік експортно-імпортних операцій клієнтів Система безготівкових розрахунків уособлює сукупність принципів організації розрахунків, вимог до них, форм і способів розрахунків.
Порядок проведення та обліку платежів за експортно-імпортними контрактами викладено в інструкції НБУ № 139 від 16.06.94 р. «Порядок проведення розрахунків за експортно-імпортними операціями за УМОВИ відстрочки платежів або постачань». У безготівкових розрахунках гроші виконують функцію засобу платежу. Це означає, що їх рух має відповідно самостійний характер, розрахунок може відбуватися раніше чи пізніше руху коштів у розрахунках, максимально достовірно відображаючи господарські процеси. Наступний принцип організації
безготівкових розрахунків свідчить про те, що платежі здійснюються, як правило, після відвантаження продукції, виконання робіт чи послуг. Отже, це не виключає авансових платежів та передплати, які допускаються за згодою платника та отримання коштів.
Платежі здійснюються при наявності коштів на рахунку платника чи його права на кредит. За відсутності власних коштів та права на кредит розрахункові документи розміщують у спеціальну картотеку та сплачують по мірі надходження коштів на рахунок у календарній черговості платежів. Така черговість визнає однакову важливість розрахунків за всіма зобов'язаннями, однак вона є примусовою, тобто відбувається під банківським контролем.
Подальше розширення самостійності підприємств щодо витрачання зароблених коштів сприятиме скасуванню будь-якої черговості платежів та вивільненню банків від контролю за ними. Усі розрахунки повинні здійснюватись згідно з розпорядженням підприємства-власника рахунку.
Одним з принципів безготівкових розрахунків є згода платника на списання коштів з його рахунку. Згода дається платником шляхом виписки платіжних документів або акцепта документів, виписаних отримувачем коштів. В окремих випадках розрахункові документи за товари та послуги сплачуються без згоди (акцепта) платника, що врівноважує стосунки з отримувачем коштів. При цьому визнається необгрунтованою наявність визначеної сфери списання коштів у безакцептному порядку.
Інше положення стосується стягнення податків та інших обов'язкових платежів у бюджет. Державні податкові адміністрації подають до беззаперечного стягнення, забезпечуючи тим самим загально-державні інтереси. Беззаперечне списання коштів з розрахункових рахунків виконується також на підставі виконавчих документів, які видані судами.
Крім того, законодавством можуть бути передбачені випадки беззаперечного списання коштів з рахунків, наприклад, деяких штрафів за розпорядженням стягувачів.
Вимоги до безготівкових розрахунків. Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати певним вимогам, а саме: сприяти нормальному обігу коштів, забезпечувати безперебійну реалізацію продукції. Це зумовлено тим, що завершальним етапом виробничо-збуткової діяльності підприємства, невід'ємною умовою здійснення повного господарського розрахунку та самофінансування є сплата споживачем продукції (робіт, послуг) згідно з вимогами угоди. В процесі безготівкових розрахунків відбувається визнання покупцем користі продукції, рівня затрат на її виробництво, додатковий продукт, перетворюючись на чистий прибуток.
Одна з умов, що висувається до безготівкових розрахунків, є їх своєчасність. Підприємство-покупець повинно своєчасно сплатити поставлену йому згідно з угодою продукцію (роботи, послуги). Платоспроможність платника пов'язана з результатами його господарсько-фінансової діяльності, отриманням відповідного прибутку. Важливим засобом забезпечення своєчасності розрахунків є банківський кредит. Він дозволяє підприємствам подолати тимчасові фінансові труднощі. Своєчасність розрахунків запобігає відволіканню коштів підприємств у прострочену дебіторську заборгованість. Безготівкові розрахунки повинні бути організовані таким чином, щоб існував мінімальний розрив у часі між отриманням продукції покупцем та її сплати. Чим більший цей інтервал, тим довше покупець користується коштами, які йому не належать. Таким чином, у постачальника зростає потреба у кредиті.
Платники несуть відповідальність за здійснення платежів у визначені терміни; за затримку в розрахунках вони сплачують штраф за кожний день прострочки платежу в відсотках. У більшості випадків ця сума значно менша, ніж підприємство платить банкам за кредит. Тому нерідко підприємства йдуть на менші витрати, вносячи штраф за прострочку платежів. У результаті опиняються у скрутному фінансовому стані постачальники; виникає ланцюг неплатежів. Існуюча прострочена дебіторська заборгованість за своєю суттю є нелегальним комерційним кредитом.
Необхідність контролю за безготівковими розрахунками зумовлена для кожної сторони різними факторами. Для постачальника це своєчасне отримання грошового еквівалента виробленої у відповідності з УГОДОЮ та відвантаженої продукції, для покупця — виконання постачальником умов угоди.
Державні податкові адміністрації контролюють своєчасність та повноту платежів у бюджет, банки —повернення кредитів.
Банківські органи не мають права визначати і контролювати напрямки використання грошових коштів клієнта, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Одночасно банки самі несуть матеріальну відповідальність перед клієнтами. Якщо, наприклад, банк зарахує кошти на рахунок пізніше наступного дня після отримання платіжного документа, то він сплатить власникові рахунку штраф за кожен прострочений день. Такий же штраф передбачений за затримку списання банком коштів з рахунку платника за його вказівкою, а також якщо списання або зарахування було здійснено неправильно.
Банки можуть визнати неплатоспроможним позичальника, який не виконує зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту або за іншими рахунками. Про це основний постачальник товарноматеріальних цінностей повідомляє, вищестоящому органу господарського управління (при наявності такого) і виконавчому комітету Ради народних депутатів, де зареєстроване підприємство.
Розрахунок між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні та іноземними суб'єктами господарської діяльності за експортно-імпортними операціями в межах торговельного обігу в іноземній валюті здійснюється у безготівковій формі через уповноважені банки (банки, що мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій).
Основними формами міжнародних розрахунків при здійсненні зовнішньо-економічної діяльності є:
— банківський переказ;
— документарне інкасо;
— документарний акредитив;
— розрахунки за відкритим рахунком;
— розрахунки з використанням чеків, векселів.
Враховуючи специфіку конкретної операції та можливості банку щодо техніки розрахунку, контрагенти в контракті передбачають найбільш доцільну для них форму розрахунку з урахуванням чинного законодавства, що регламентує форми і терміни здійснення міжнародних розрахунків.
Облік операцій при використанні банківського переказу. Банківський переказ (bank transfer, remmitance) — це розрахункова операція, яка здійснюється між банками на підставі вказівок підприємства, що переводить грошові кошти, шляхом видачі одним банком іншому банку наказу про сплату (зарахування на рахунок) у визначеній кількості грошових коштів підприсмству-одержувачу (бенефіціару) за умови пред'явлення ним відповідних документів. Імпортер, що переводить грошові кошти, дає інструкції своєму банку щодо умов сплати переказу. В банківській практиці такий наказ називають платіжним дорученням.
Платіжне доручення — це наказ банку, що адресується своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми грошей бенефіціару (тобто переказоодержувач), пред'явнику чека або інших платіжних документів. Платіжне доручення дається банком на підставі вказівок відправника переказу — клієнта банку. Останній інструктує банк про умови виплати бенефіціару суми переказу. Існує певна, прийнята в міжнародній практиці, форма платіжного доручення. Кожне платіжне доручення повинно містити наступні дані:
— найменування платника;
— найменування і номер рахунку бенефіціара (одержувача);
— банк бенефіціара;
— сума і валюта платежу;
— призначення платежу (на підставі яких документів і за що здійснюється оплата).
Для забезпечення своєчасності та швидкості перерахування додержання зазначених умов дуже важливе, бо навіть незначні розбіжності й неточності можуть призвести до затримки сплати або повернення платежу зарубіжним банком і спричинять додаткові витрати з боку клієнта.
При розглянутій формі розрахунку здійснюються такі платежі:
— авансові (попередня оплата);
— за товарними документами (за товар, роботи, послуги після надходження або надання, а також на арбітраж);
— за штрафами, вимогами;
— погашення заборгованості за розрахунками;
— за перерахунком;
— за векселями, чеками та ін.
Недоліком банківського переказу (окрім авансових платежів) є те, що надходження валютної виручки експортеру затримується в часі. Як правило, експортери поєднують банківський переказ з гарантією на випадок несплати товару або відмови від його сплати імпортером.
Банк, який приймає від клієнта платіжне доручення, повинен перевірити, чи має резидент — одержувач валютних коштів — ліцензію НБУ, оскільки розрахунок між резидентами на території України здійснюється тільки в національній грошовій одиниці, тобто в гривнях. Використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється тільки для проведення платежів на підприємствах торгівлі, які мають індивідуальну ліцензію НБУ на здійснення торгівлі товаром з оплатою в іноземній валюті.
Крім того, клієнт повинен надати в уповноважений банк контракт, на підставі якого буде проводитись платіж, для перевірки законності операції.
Банк-платник виплачує бенефіціару суму платіжного доручення за свій рахунок, але має право претендувати на відповідне відшкодування. Засобами такого відшкодування можуть бути: суми, зараховані на рахунок «ностро» або кліринговий рахунок банку-платника в третьому банку; надання банку-платнику права списати суму переказу з рахунку «лоро» банку-відправника — переказу, що знаходиться в банку-платника.
У бухгалтерському обліку комерційного банку клієнта-постачальника відбувається зарахування суми валюти:
Д-т рахунку № 1500А «Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ»;
К-т рахунку № 2603П «Рахунки за довірчими операціями суб'єктів господарської діяльності».
У банку клієнта-платника:
Д-т рахунку № 2600П «Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності»;
К-т рахунку № І500А «Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ».
Деякі банки для відображення міжнародних розрахунків використовують рахунок № 2900П «Дебітори і кредитори банку за операціями клієнтів у ВКВ».
Д-т рахунку № 2600П «Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності»;
К-т рахунку № 2909 «Рахунки за довірчими операціями суб'єктів господарської діяльності».
Д-т рахунку № 2909 «Рахунки за довірчими операціями суб'єктів господарської діяльності»;
К-т рахунку № 1500 «Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ».
У двох випадках комерційним банком стягується комісія залежно від умов договору з відображенням на рахунках:
Д-т рахунку № 2600 «Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності»:
К-т рахунку № 3800 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів».
У відповідності з «Правилами здійснення операцій з іноземною валютою на території України» валютна виручка об'єктів господарської діяльності — резидентів, тобто сума валютних надходжень від продажу товару і послуг за іноземну валюту (у тому числі й валюту країн колишнього СРСР), незалежно від джерел їхнього утворення, підлягає обов'язковому і повному зарахуванню сум на спеціальні розподільчі рахунки (балансовий рахунок № 2603 «Розподільчий рахунок у ВКВ і НКВ резидента України»). Вони відкриваються і ведуться в розрізі клієнтів та за видами валют. Після зарахування суми валюти, що надійшла на спеціальний розподільчий рахунок, банк не пізніше наступного дня повідомляє про це власника рахунку. Якщо клієнт протягом п'яти банківських днів з моменту зарахування суми валютних коштів на розподільчий рахунок не подав у банк доручення на їхнє перерахування на розрахунковий валютний рахунок, то на шостий день банк самостійно перераховує ці кошти на рахунок резидента.
Уповноважений банк самостійно протягом трьох банківських днів здійснює продаж тих валютних надходжень на адресу резидента, що згідно з нормативними документами НБУ підлягають продажу в повному обсязі на міжбанківському валютному ринку України, а саме:
— валюти, отриманої резидентом на території України без індивідуальної ліцензії НБУ згідно з «Тимчасовим порядком використання готівкової ВКВ як засобу платежу на території України» № 13—135/1556—5528 від 18.09.96 р.;
— валюти, отриманої резидентом при здійсненні розрахунку з використанням пластикових карток міжнародних платіжних систем;
— валюти, купленої на міжбанківському валютному ринку України для виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентом, у випадку їхнього повернення від нерезидента;
Гривні, отримані від продажу валюти, повинні бути зараховані на розрахунковий рахунок клієнта протягом двох робочих днів з моменту зарахування визначених сум на баланс банку.
Облік операцій при використанні документарного акредитива. Надійною формою платіжної гарантії для експортера є документарний акредитив. Більша частина зовнішньої торгівлі з року в рік здійснюється за допомогою цього випробуваного інструмента. Останнім часом значно зросла зацікавленість у акредитивах і в нашій країні.
Попередня сплата і постачання товару на кредитній основі є невід'ємною частиною зовнішньоторговельних операцій. Якщо договір купівлі-продажу або подібна угода передбачає платіж проти виставлення акредитива, то обов'язок покупця — надати інструкції своєму банку про відкриття акредитива на користь продавця. Документарний акредитив являє собою зобов'язання продавця, що бере на себе за проханням та розпорядженням наказодавця (імпортера) банк і включає в себе виплату певної суми бенефіціару (експортеру) за поданням передбаченого набору документів до встановленого терміну.
Для того щоб забезпечити однозначність тлумачення акредитива в світовій торгівлі, Міжнародна Торговельна Палата (МТП) в Парижі виробила Уніфіковані правила і умови застосування документарного акредитива (UCPDC), які застосовуються банками майже всіх країн. Лише формулювання документарного акредитива вважається для банку зобов'язанням.
Що стосується клієнтури, то це означає, що банки діють тільки на підставі тексту акредитива, виконуючи угоди, і не можуть брати до уваги жодні інші положення угоди, що відрізняються від формулювання документарного акредитива. Це стосується й угод, змінених на пізнішу дату, без відповідної зміни тексту документарного акредитива. У цьому випадку банки також будуть діяти винятково у відповідності з чинним формулюванням документарного акредитива, одержуючи і перевіряючи документи (UCPDC, ст. 3).
Усі банки здійснюють перевірку, послуговуючись наданими їм документами, стежать за виконанням усіх умов документарного акредитива. Вони не в стані перевірити, чи відповідають поставлені в даний момент товари зазначеним в документарному акредитиві. Банки не можуть нести відповідальність за розбіжності між товарами, виписаними за комерційними рахунками, і тими, що поставлені в даний момент. Врегулювання подібних проблем покладено на покупця і продавця. Скарги (позови) дозволяються безпосередньо між покупцем і продавцем (UCPDC, ст. 4).
Банки не несуть відповідальність за чинність, форму або за юридичне значення документів.
Банки з належною ретельністю приймають передбачені за акредитивом документи, контролюють, чи відповідають ці документи за зовнішніми ознаками зазначеним термінам і умовам. Банки не несуть відповідальність за вчинки третіх сторін, що беруть участь в угоді за документарним акредитивом (UCPDC, ст. 17).
Банки не несуть фінансової відповідальності за:
— затримки, що трапилися не за їхньої вини в передачі документів;
— наслідки стихійних лих;
— вчинки банків-кореспондентів або інших третіх сторін, яких вони проінструктували щодо виконання угоди.
Основними формами документарного акредитива є:
1. Відкличний акредитив, що може бути змінений або анульований в будь-який момент. Ця форма дуже рідко використовується, бо вона не забезпечує належної гарантії.
2. Безвідкличний акредитив, тобто зобов'язання банкуемітента (банку покупця) виконати умови за документарним акредитивом у тому випадку, якщо бенефіціар виконав усі умови. Таким чином, бенефіціар одержує тверду гарантію банку-емітента що надасть йому бажану забезпеченість. Якщо відповідне застереження не зроблене, то акредитив вважається відкличним.
Існують два типи безвідкличних акредитивів:
а) безвідкличний акредитив, не підтверджений банком, що авізує (fjiocable credit not confirined by the advising bank). Безвідкличні документарні акредитиви завжди передбачають зобов'язання оплати з боку банку-емітента. У цьому випадку банк, що авізує, не дає жодних зобов'язань щодо платежу. Він тільки діє від особи банку-емітента;
б) безвідкличний підтверджений акредитив (irrevocable firmed credit). Підтверджуючи акредитив, банк, що авізує, підключається до зобов'язань заплатити незалежно від і в доповнення до зобов'язань банку-емітента. Банк, що підтверджує, гарантує виконати свої зобов'язання незалежно від спроможності банку-емітента відшкодувати суму. Документарний акредитив дає експортеру найбільшу гарантію, якщо він емітований іноземним і підтверджений вітчизняним банком безвідклично.
Існують різноманітні форми одержання коштів за акредитивом:
1. Акредитив з оплатою тратт на пред'явника. Сума за даним акредитивом підлягає до виплати одразу ж після подання документів і перевірки їх банком. Тоді виручка негайно надходить у розпорядження бенефіціара. У деяких випадках може минути декілька днів від пред'явлення документів і до власне переказу коштів. Як правило, цей час необхідний банку для переказу суми акредитива. У випадку з непідтвердженими акредитивами можуть виникнути такі ситуації, коли банк, що авізує, затримує платіж бенефіціару до того часу, поки він не отримає від банку-емітента зазначену в документах суму.
2. Акредитив, дійсний проти виставлення негайних векселів, або акредитив з встановленим терміном сплати іноземних векселів. Додатково до подання документів від бенефіціара вимагається виписати негайний вексель на певний банк (емітент, що авізує, або третій банк). Після з'ясування, що документи в порядку, експортер одержує тратту зворотньо після того, як вона була акцептована банком-платником (трасатом), за його бажанням. Існує можливість дисконтувати акцепт цього банку. Тоді можна негайно отримати готівку за траттою продавцю, в той час як одержувач отримає суму тільки після закінчення строку платежу за векселем.
3. Акредитив з платежами в розстрочку. Платіж нараховується не одразу після подання документів, а лише після певного періоду часу, обумовленого акредитивом. Акредитив з платежем у розстрочку надає покупцю пільговий період і створює гарантію продавцю, що платіж буде здійснений на вказану дату.
ТЕМА 13 ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ. НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ ТА МАТЕРІАЛІВ
Мета вивчення
Після вивчення теми 13 Ви повинні знати:
1. Економічний зміст основних засобів, нематеріальних активів, малоцінних предметів та господарських матеріалів щодо передачі їх вартості та затрати банків.
2. Методику обліку надходження, вибуття, передачі в оренду та під заставу основних засобів і нематеріальних активів.
3. Порядок відображення в обліку малоцінних предметів та господарських матеріалів.
4. Порядок відображення в обліку результатів індексації та інвентаризації всіх видів матеріальних цінностей та нематеріальних активів.
5. Методику відображення всіх видів матеріальних цінностей та нематеріальних активів у звітності.
ТЕМА 14 ОБЛІК ДОХОДІВ, ВИТРАТ І ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
Мета вивчення
Після вивчення теми 14 Ви повинні знати:
1. Види доходів та витрат.
2. Принципи класифікації рахунків для обліку доходів і витрат банків.
3. Правила обліку доходів і витрат.
4. Різницю між поняттями «капітальні витрати» і «поточні витрати».
5. Методику обліку доходів і витрат банку.
6. Методику розрахунку фінансового результату від діяльності банку.
7. Облік операцій з розподілу чистого прибутку банку.
ТЕМА 15 ОБЛІК ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ І ВНЕСКІВ ДО ДЕРЖАВНИХ ТА НЕДЕРЖАВНИХ ЦІЛЬОВИХ ФОНДІВ
Мета вивчення
Після вивчення теми 15 Ви повинні знати:
1. Суть системи оподаткування в Україні.
2. Склад податків, зборів і внесків до державних та недержавних фондів.
3. Законодавчу і методичну базу нарахування всіх видів податків, зборів і внесків.
4. Методику обліку нарахувань і сплати всіх видів податків, зборів і внесків.
5. Склад та зміст звітності про податки, збори та внески.
6. Методику контролю та санкції за порушення в обліку.
Облік внесків до державних цільових фондів
До державних цільових фондів відносять: пенсійний фонд; фонд соціального страхування; фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; фонд сприяння зайнятості населення; на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг; державний іноваційний фонд.
Облік внесків до пенсійного фонду і фонду соціального страхування. Внески до пенсійного фонду зобов'язані сплачувати усі підприємства, які використовують найману працю (у тому числі з іноземними інвестиціями), громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, та адвокати.
Для підприємств, закладів і організацій усіх форм власності запроваджено тариф обов'язкових внесків до пенсійного фонду в розмірі 32 %, а на соціальне страхування — 4 % фонду оплати праці та інших виплат, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком (за невеликим винятком). Громадські організації пенсіонерів та інвалідів; підприємства і заклади, створені за рахунок коштів цих організацій з метою розв'язання статутних завдань; підприємства, де інваліди складають більше половини від загальної чисельності працюючих, сплачують 5 % фонду оплати праці.
До пенсійного фонду працюючі громадяни вносять 1 % нарахованої їм суми оплати праці; громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно на їхній праці, а також адвокати — 9 % суми доходу; підприємства. незалежно від форм власності та господарювання, виду діяльності й галузевої належності, об'єднання громадян-підприємців, які використовують найману працю — у розмірі 33,3 % суми винагород, які виплачуються громадянам за угодами цивільно-правового характеру: громадяни, які бажають зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію, періоди трудової діяльності, коли вони не підлягали державному соціальному страхуванню,— у розмірі 33,3 % суми усіх видів отриманого і скоригованого заробітку (доходу).
Внески до пенсійного фонду обчислюються щомісячно. Вони сплачуються одночасно зі сплатою прибуткового податку з громадян після закінчення календарного місяця, але не пізніше терміну одержання в закладах банку коштів на виплату належних громадянам сум.
На певні види оплати праці та інші виплати страхові внески не нараховуються. Зокрема, це компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога при звільненні; компенсаційні виплати (добові за відрядженнями і виплати замість добових); вартість безкоштовно наданих деяким категоріям працівників квартир, комунальних послуг, палива, проїзних квитків або сума коштів для їх відшкодування; вартість виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, мийних та знешкоджувальних засобів, молока і лікувально-профілактичного харчування; суми відшкодування затрат та інших компенсацій у зв'язку з переведенням, зарахуванням або скеруванням робітників і службовців на роботу в іншу місцевість; доплати і надбавки до заробітної плати замість добових у випадках, коли постійна робота проходить у дорозі чи має роз'їзний характер або у зв'язку зі службовими поїздками в межах обслуговуючих дільниць; заробітна плата за дні роботи без винагороди за працю (суботники, недільники тощо), яка перераховується до відповідного бюджету або з доброчинною метою; суми відшкодувань заподіяної працівникові шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків; стипендії, що виплачуються підприємствами і організаціями слухачам підготовчих відділень, студентам, аспірантам, скерованим на навчання з відривом від виробництва; допомога, яка виплачується за рахунок підприємства, закладу, організації молодим спеціалістам під час відпустки після закінчення вищого або середнього спеціального закладу; на неоподатковану суму матеріальної допомоги; на компенсаційні витрати, які виплачуються громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (на оздоровлення, при звільненні, на харчування, винагорода за вислугу років, різні види допомоги на Дітей); на допомогу сім'ям з дітьми, що виплачується з Державного та місцевих бюджетів; на виплати з коштів фонду соціального страхування України і пенсійного фонду України (крім коштів, спрямованих на оплату праці).
Підприємства, громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці;
адвокати; громадяни-підприємці, які використовують найману працю зобов'язані вести облік розрахунків внесків до пенсійного фонду та витрачання його коштів.
На суму утримань обов'язкових страхових внесків із оплати праці працюючих громадян здійснюється запис:
Д-т рахунку № 3652 «Нарахування працівникам банку по заробітній платі»;
К-т рахунку № 3620 «Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами».
Суми, які відраховують до пенсійного фонду та фонду соціального страхування відображаються:
Д-т рахунку № 7401 «Внески на державне соціальне страхування» (як витрати на утримання персоналу);
К-т рахунку № 3620 «Кредиторська заборгованість за податками та обов'язкоеими платежами» (відповідні аналітичні рахунки за розрахунками з пенсійним фондом і фондом соціального страхування). При перерахуванні коштів до зазначених фондів операції в обліку відображають як:
Д-т рахунку № 3620 «Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами»;
К-т рахунку № 1200 «Коррахунок у Національному банку України».
Облік внесків до фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Фонд утворюється за рахунок внесків підприємств і господарських організацій, незалежно від їх підпорядкованості та форм власності, у розмірі 5 % від фактичних сум витрат на оплату праці з віднесенням сплачених сум на собівартість продукції (робіт, послуг):
Д-т затратних рахунків (№ 740 та ін.);
К-т рахунку № 3620 «Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами». При перерахуванні коштів фонду здійснюють запис:
Д-т рахунку № 3620 «Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами»;
К-т рахунку № 1200 «Коррахунок у Національному банку України».
Сплата внесків здійснюється щомісячно, не пізніше дати виплати заробітної плати.
Облік внесків до фонду сприяння зайнятості населення. Госпрозрахункові підприємства, об'єднання, організації, які є юридичними особами і перебувають на самостійному балансі, негоспрозрахункові кооперативи, заклади й організації, що отримують доходи від виробничо-господарської чи фінансово-комерційної діяльності, а також особи, які використовують працю окремих громадян за угодами зобов'язані щомісяця сплачувати внески до фонду зайнятості населення від фактичних сум витрат на оплату праці з віднесенням сплачених сум на собівартість продукції (робіт, послуг):
Д-т затратних рахунків (№ 740 та ін.);
К-т рахунку № 3620 (окремий субрахунок фонду зайнятості населення).
Нараховані суми коштів до фонду сприяння зайнятості населення перераховують міським та районним центрам зайнятості:
Д-т рахунку № 3620 «Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами»;
К-т рахунку № 1200 «Коррахунок у Національному банку України».
Сплата внесків здійснюється щомісячно, не пізніше дати виплати оплати праці.
Облік внесків на будівництво, ремонт і утримання автомобільних шляхів та збору на дорожні роботи. Внески здійснюються для реалізації програм розвитку шляхового господарства. Банківські установи відраховують з цією метою 1,2 % від суми реалізації. Відрахування банківських установ на будівництво та ремонт автомобільних шляхів включають до складу їх витрат:
Д-т рахунку № 7419 «Сплата інших податків та обов'язкових платежів, крім податку на прибуток»;
К-т рахунку № 3620 «Кредиторська заборгованість за податками та обов'язковими платежами».
ТЕМА 16 ЗВІТНІСТЬ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
Мета вивчення
Після вивчення теми 16 Ви повинні знати:
1. Якісні характеристики звітності.
2. Основних користувачів звітності та їх вимоги.
3. Класифікаційні ознаки звітності.
4. Призначення форм звітності та їх економічну сутність.
5. Порядок та терміни подання звітності.
6. Спосіб використання звітності.
Класифікація звітності комерційних банків
Комерційні банки складають звітність, різноманітну за формою та змістом. Звітність, що надається комерційними банками, можна класифікувати за наступними ознаками:
— формою;
— способом представлення;
— терміном надання;
— рівнем консолідації;
— категорією користувачів;
— видом.
Характеристика звітності комерційних банків
Фінансова звітність — це звітність, в якій міститься інформація саме про операційну діяльність банку. Фінансова звітність є більш уніфікованою за нефінансову, оскільки остання пристосована безпосередньо до певної категорії користувачів. Фінансова звітність цікавить широке коло користувачів і задовольняє їх потреби в інформації як загальній, так і специфічній. У зв'язку з цим фінансова звітність банку поділяється на основну та допоміжну.
Активи = Зобов'язання + Капітал.
Активи та пасиви балансового звіту згруповані у статті за економічним змістом та в порядку зменшення ліквідності. До основних статей активу балансового звіту належать:
1. Валюта, монети і банківські метали. У цю статтю включається готівка в касі та сховищі банку, в обмінних пунктах, банкоматах, у дорозі, в процесі інкасації, банківські метали.
2. Дорожні та інші чеки (в касі банку та його без балансових установ, обмінних пунктах, у дорозі).
3. Коррахунок у НБУ (кореспондентський та накопичу вальний рахунки в НБУ, нараховані доходи за коштами до запитання в НБУ).
4. Інші кошти в НБУ.
Статті 1 — 4 можна об'єднати в одну групу і охарактеризувати під загальною назвою «Готівка». У зарубіжній банківській практиці Цю групу визначають як «початкові резерви». Даний актив є першою «пінією оборони» банку на випадок вилучення депозитів та першим джерелом коштів для задоволення нагальних потреб клієнтів. Банки зацікавлені тримати мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових грошей не приносить доходу або забезпечує невеликий відсотковий дохід. Актив у вигляді готівки задовольняє потреби банку у ліквідних коштах, тобто в коштах, які необхідні для покриття непередбачених та термінових зобов'язань.
5. Коррахунки в інших банках (у т. ч. України, країн ОЕСР, СНД та Балтії, інших країн).
6. Депозити та кредити в інших банках (у т. ч. України, країн ОЕСР, СНД та Балтії, інших країн).
7. Цінні папери в портфелі банку на продаж.
8. Цінні папери в портфелі банку на інвестиції.
9. Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам.
Статті 5 — 9 можна об'єднати у другу групу, яку умовно назвати «Основні активи». По всіх статтях (крім ст. 5) за активами наводять дві цифри: брутто депозитів та наданих кредитів, включаючи пролонговані, прострочені та безнадійні кредити. Із суми брутто необхідно вилучити резерви, що створюються під заборгованість інших банків;
для отримання суми нетто — депозитів, кредитів у інших банках. Резерви створюються для покриття збитків, які виникають у результаті появи безнадійних боргів за кредитами.
У статті «Цінні папери в портфелі банку на продаж» відображаються обіги банку, який виступає ділером, за операціями з цінними паперами. Банки формують резерв під знецінення цінних паперів на продаж, яке може виникнути в результаті зниження курсу цінних паперів та падіння купівельної вартості.
У статті «Цінні папери в портфелі банку на інвестиції» відображається брутто-сума вкладень у цінні папери, які приносять банку дохід. У зв'язку зі зміною ринкової вартості цінних паперів банки формують відповідні резерви, що вилучаються з брутто-суми.
Стаття «Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам» формується в розрізі сум брутто та нетто. Нетто-кредити та фінансовий лізинг розраховуються як різниця між брутто-сумою та сумою недіючих кредитів, тобто таких, що не приносять банку відсоткового доходу. Позика переводиться в розряд недіючих, якщо виплати за нею затримуються більше, ніж на 90 днів порівняно з терміном, зазначеним у кредитній угоді.
Статті 9 — 12 представляють третю групу активів, які можна назвати «Вторинними активами». До цієї групи належать такі статті:
9. Інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії.
10. Нематеріальні активи. Ця стаття включає вартість придбаних банком прав користування землею, об'єктами промислової та інтелектуальної власності, а також інших майнових прав, що визнаються об'єктом права власності банку і приносять дохід.
11. Матеріальні активи. Складають незначну частку активів банку і належать до групи фіксованих активів (будинки, споруди тощо).
12. Інші активи. Включають витрати майбутніх періодів, дебіторську заборгованість, нараховані доходи за активними операціями банку тощо.
Пасиви банку — це зобов'язання та капітал. Зобов'язання мають дві основні складові: депозити від різних економічних агентів та недепозитні запозичення на ринках грошей та капіталу. До зобов'язань банку належать такі статті:
1. Коррахунки банків. Це кошти, що знаходяться на рахунках «ностро» банків-кореспондентів.
2. Депозити та кредити банків. Сюди відносять кошти, що зберігаються на рахунках у вигляді депозитів інших банків, а також кредити, отримані банком від НБУ та інших банків.
3. Кошти до запитання клієнтів. Строкові депозити клієнтів. За цими статтями відображають суми залучених банком депозитів від фізичних та юридичних осіб.
4. Цінні папери власного боргу. За цією статтею відображаються векселі, депозитні сертифікати та інші боргові цінні папери, емітовані банком.
5. Кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій. Відображаються суми кредитів, отриманих банком від МВФ, ЄБРР, Світового банку тощо.
6. Субординована заборгованість. Це довгострокові боргові зобов'язання, вимоги за якими настають відразу після задоволення вимог інших кредиторів (у цьому розумінні вони є субординованими).
7. Інші зобов'язання. Включають доходи майбутніх періодів, кредиторську заборгованість, нараховані витрати тощо.
До власного капіталу належать статті, що свідчать про розмір статутного сплаченого і несплаченого капіталу, прибутки і резерви, прибуток-збиток поточного року. Резерви банк створює на випадок непередбачених обставин як дієвий засіб покриття збитків.
Простежується зв'язок між балансовим звітом та звітом про прибутки та збитки. Активи балансового звіту забезпечують основну частину операційних доходів, а пасиви — операційних витрат.
Звіт про прибутки та збитки. Форма 2-КБ «Звіт про прибутки та збитки» є найважливішою після балансу формою звітності, за якою оцінюється фінансовий стан банку та рентабельність його діяльності. Форма 2-КБ ілюструє розмір доходів та витрат за визначений період часу (як правило, за рік). Звіт про прибутки та збитки банку готується на основі інформації, що відображена на синтетичних та аналітичних рахунках. У формі вміщено доходи та витрати банку. Кожен вид доходу (витрат) розкривається окремо для того, щоб користувачі могли оцінити ступінь ефективності функціонування банку:
Усі види доходів та витрат характеризують за наступними критеріями: строковістю; групами клієнтів; типами операцій (депозити, кредити або цінні папери). При цьому доходи та витрати подаються у тому ж розрізі, що і власне активи і пасиви у балансовому звіті. Ця відповідність полегшує аналіз рентабельності окремих доходів та витрат банку.
У звіті про прибутки та збитки доходи і витрати структуруються в певному порядку.
Банківські доходи і витрати поділяються на: відсоткові; комісійні; торгові; інші банківські та небанківські операційні доходи і витрати.
До відсоткових належать доходи і витрати, які обчислюються пропорційно в часі, впливають на фінансовий результат діяльності банку та компенсують банку взятий на себе ризик. До них належать:
— доходи (витрати) за кредитами і депозитами та за іншими відсотковими фінансовими інструментами і т. ін., за борговими цінними паперами з фіксованим прибутком. Цінні папери з фіксованим прибутком — це папери з постійною відсотковою ставкою або відсотковими ставками, які змінюються у відповідності з особливими коефіцієнтами, наприклад, відсоткова ставка на міжбанківському ринку;
— доходи (витрати) у вигляді амортизації дисконту (премії) за акціями;
— інші доходи, подібні за природою до відсотків. Наприклад, доходи (витрати) від розміщення коштів у вигляді позики або за зобов'язання її надати і визначені пропорційно (підраховані на часовій основі) або за оцінкою відповідно до суми вимоги (зобов'язання).
Комісійні — це доходи (витрати) за у сіма послугами, наданими (отриманими) від третіх сторін. Розрізняють наступні види комісійних:
— комісійні за гарантії розміщення позик від імені інших кредиторів та за операціями з цінними паперами;
— комісійні доходи (витрати) від операцій за платежами, обслуговування кредитних (депозитних) рахунків, зберігання цінностей та здійснення операцій з цінними паперами;
— комісійні за операції з іноземною валютою та за продаж або купівлю монет і дорогоцінних металів для третіх сторін;
— інші комісійні доходи (витрати) за операціями, що визначаються Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Торгові прибутки (втрати) — це чисті прибутки (втрати) від операцій з фінансовими інструментами. До них належать:
— чисті прибутки (втрати) від діяльності на валютному ринку і ринку дорогоцінних металів;
— чисті прибутки (втрати) від операцій з цінними паперами, переданими для продажу;
— чисті прибутки (втрати) від інших операцій з купівлі та продажу, що стосуються фінансових інструментів.
Усі операційні доходи і витрати поділяються на банківські та небанківські.
До банківських належать доходи і витрати, безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю і визначені Законом України «Про банки і банківську діяльність». Небанківські доходи і витрати можуть включати інші доходи і витрати, які не належать до основної діяльності банку.
Контрольні запитання
1. З якою метою складається звітність та які її якісні характеристики?
2. Назвіть користувачів звітності комерційних банків України.
3. Які вимоги користувачів до звітності банків?
4. За якими ознаками можна класифікувати звітність банків?
5. Перерахуйте види фінансової звітності банків.
6. Чому звітність банків поділяється на основну та допоміжну?
7. Яке призначення основної звітності комерційних банків?
8. Які критерії класифікації звітності, що характеризує депозитну та кредитну діяльність банку?
9. У чому полягає зв'язок звітності та бухгалтерського обліку в комерційних банках?
ТЕМА 17 ВНУТРІШНІЙ АУДИТ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
Мета вивчення
Після вивчення теми 17 Ви повинні знати:
1. Що таке внутрішній аудит комерційного банку.
2. Його місце і роль в системі внутрішнього контролю фінансово-господарської діяльності банку.
3. Основні види внутрішнього аудиту в банку.
4. Методику внутрішнього аудиту касових операцій.
5. Методику внутрішньо-банківського аудиту розрахункових операцій.
6. Принципи методики внутрішньо-банківського аудиту кредитних операцій.
7. Методику аудиту валютних операцій.
8. Основні принципи методики внутрішньо-банківського аудиту операцій з цінними паперами.
9. Методику внутрішньо-банківського аудиту доходів і витрат.
10. Методику внутрішньо-банківського аудиту оподаткування.