Тип Апікомплексні (Apicomplexa). Клас Споровики (Sporozoea).

Споровики – один з найчисленніших класів типу Апікомплексні. До нього відносять близько 4000 видів виключно паразитичних одноклі­тинних, які паразитують у клітинах, тканинах і органах тварин та людини. Органоїди руху (джгутики) в них іноді є лише в статевих клітин (гамет). В них відсутні також трав­ні та скоротливі вакуолі. Живляться споровики за допомогою мікропори. В їхньому життєвому циклі цих тварин спостерігається чергуван­ня шизогонії, статевого розмноження (копуляції) і спорогонії. Спорогонія – процес утворення зародкових клітин – спор, вкри­тих щільною захисною оболонкою, що сприяє поши­ренню паразитів і завершує їх життєвий цикл.

Підклас Кокцидії – ( Coccidia)

Переважна більшість представників цього підкласу – внутрішньоклітинні паразити людини і тварин.

Представники ряду Власне кокцидії (Coccidiidа) паразитують у клітинах епітелію кишок і протоків печінки кроликів, великої рогатої худоби, домашніх птахів та інших тварин спричиняючи захворювання – кокцидіоз. Захворювання на цю хворобу інколи трапляються і у дітей. Життєвий цикл цих паразитів можна вивчити на прикладі на прикладі представників роду Еймерія (Eimeria).

Після зараження тварин ооцистами цих істот через органи травлення у їх кишках, або печінці відбувається нестатеве розмноження паразитів – шизогонія. Швидке зростання їх чисельності супроводжується руйнуванням все більшої кількості клітин господаря. Після ряду 4-5 циклів безстатевого роз­множення відбувається утворення мікро- та макрогамет. Після їх копуляції формуються ооцисти, які разом із каловими масами виходять назовні. У навколишньому середовищі за наявності кисню, відповідної температури і вологості в ооцистах формуються спори та спорозоїти. Коли ооциста з кормом або водою потрапляє в кишки нової жертви (господаря) споро­зоїти звільняються від оболонок і проникають у його клітини. Таким чином, життєвий цикл еймерій проходить без зміни господарів. Шизо­гонія та статевий процес відбуваються в організмі інвазійної тварини, а спорогонія – у зовнішньому середовищі.

Профілактика кокцидіозів полягає у виключенні можливості занесення ооцист із кормом і во­дою, дезинфекції приміщень, тваринних годівниць тощо. Для лікування хворих тварин використовуються лікарські препарати.

Кокцидії роду Еймерія (Eimeria) викликають захворювання ряду домашніх тварин, особливо молодняка кроликів (Е. magna, Е. intestinalis), курей (Е. tenella), великої рогатої худоби (Е. zurni, Е. smithi), коропів (Е. carpeli).

До кокцидій належить також паразит багатьох видів ссавців і людини –токсоплазма (Toxoplasma gondii). Основними господарями цього паразита є представники родини котячих, а проміжними – лю­дина, гризуни, копитні. Потрапити в організм людини токсоплазма може у фазі ооцист (від інвазійних кі­шок), та мерозоїтів (під час необережного поводження з проміжними хазяями – хворими людьми чи тваринами у яких вони можуть виділятися з сечею, слизом, сукровицею), а також при вживанні в їжу недостатньо термі­чно обробленого м’яса інвазійних тварин (свиней). Клінічні прояви токсоплазмозу в люди­ни досить важкі: уражаються нервова система, лімфовузли, м’я­зи.

Ряд Кров’яні споровики (Haemosporіda).

До нього відносяться паразитичні форми, безстатеве розмноження котрих протікає в еритроцитах хребетних тварин і люди­ни (проміжних господарів), а статеве відбувається не в зовнішньому середовищі, а здебільшо­го в організмі кровосисних комах (основних господарів).

Найкраще вивчений цикл розвитку представника гемоспоридій малярійного плазмодію (Plasmodium vivax), що викликає дуже важке захворювання людей – малярію.

При укусі людини зараженою паразитом самкою комара роду анофелес ра­зом із слиною комахи у кров жертви потрапляють спорозоїти плазмодію. Пото­ком крові вони заносяться до клітин печінки, де перетворюють­ся в шизонти, які розмножуються шляхом шизогонії. В результаті множинного поділу із шизонтів утворюються мерозої­ти, які проникають в клітини печінки і ендотелій судин. Тут вони проходять стадії трофозоїтів і шизонтів, котрі діляться на нові мерозої­ти, які виходять в кров і поражають еритроцити. В них вони знову проходять стадії трофозоїтів і шизонтів з утворенням еритроцитних мерозоїтів. Уражені еритроци­ти руйнуються, мерозоїти, потрапляючи у кров, знову проникають в еритроцити і все циклічно повторюється.

При руйнуванні еритроцитів у кров потрапляє синтезований плазмодієм продукт – ме­ланін та отруйні продукти обміну речовин паразита. Організм людини реагує на отруєння цими речовинами підвищенням температури та іншими змінами своєї життєдіяльності. Такі напади пропасниці повторюються при різних формах малярії через певні проміжки часу: добу, дві, три.

На певній стадії розвитку мерозоїти, які проникли в еритроцити перестають ділитися і перетворюються в мікро- і макрогаметоцити (гамонти), з яких у кишках самки малярій­ного комара, що насмокталася крові хворої людини, розвивають­ся статеві клітини - одна нерухома макрогамета і 8 рухомих мікрогамет. Вони копулюють і дають початок рухливій зиготі (оокінеті), що перетворюється на зовнішній поверхні кишок комара в ооцисту. В ооцисті шляхом шизогонії утворюється кілька тисяч спорозоїтів. Обо­лонка її лопається, спорозоїти проникають до слинних залоз комахи і при укусах можуть знову передатися людині.

На спорогонію вирішальний вплив має температура навколи­шнього середовища. При температурі нижчій за 16°С спорогонія не відбувається; при 17-18° С – цикл розвитку в тілі комара три­ває 3 тижні; при 25-27°С – тиждень. Висока температура значно прискорює спорогонію, зумовлює утворення великої кількості цист, а також спричиняє частіший напад комарів на людину.

Причини захворювань на малярію були невідомі до кінця XIX ст. Виникнення захворювання пояснювали впливом поганого повітря (італ. ,,малярія” – погане повітря). Впе­рше збудників цієї хвороби виявили в 1878 р. російський лікар В.І. Афанасьєв (1849-1904) і у 1880 р.французький учений А. Лаверан (1845-1922), а І.І. Мечников (1845-1916) встановив тваринну природу малярійно­го плазмодію. На початку XX ст. італійський учений Д. Грассі (1854-1925)з’ясував роль комарів із роду анофелес як переносни­ків паразита. Важливе внесок у вивчення кров’яних споровиків та малярійних плазмодіїв зробили В. Я. Данилевський, Д. Л. Романовський та інші дослідники.

Таким чином, зусиллями вчених ряду країн було встановлено цикли розвитку малярійних плазмодіїв і розроблено наукову ос­нову для боротьби з паразитом.

Ними є: Plasmodium vivax – збудник триденної маля­рії, P. malariae –чотириденної, P. falciparum – збудник тропічної малярії.