рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Філософська антропологія про людину

Філософська антропологія про людину - раздел Философия, Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни Філософія Поняття Людини Означає Людину Взагалі, Тобто Включає Сукупність Усіх Властиво...

Поняття людини означає людину взагалі, тобто включає сукупність усіх властивостей та атрибутів людини. Будучи абстрак-
цією, це поняття має два реальні втілення — окрема людина та людство в цілому. Кожен з нас, будучи окремою, вільною від інших людиною із своїм власним життям, поглядами, цінностями і т. п., є людиною настільки, наскільки в ньому (кожному з нас) є спільного всім людям. Людство в цілому складається з окремих людей, і кожна окрема людина є членом людської спільноти. Людина та суспільство є предметом вивчення багатьох наук — анатомії, психології, медицини і т. п., проте вони вивчають людину абстрактно: їх цікавить тільки якийсь окремий аспект життя людини. Людина в усій повноті її проявів піддається осмисленню тільки засобами та методами філософії. Людина в цілому .безвідносно до світу та суспільства, є предметом вивчення такої дисципліни, як філософська антропологія; соціальне буття людини вивчає соціальна філософія.

Питання: «Що таке людина?» — одне з найдавніших питань, які ставило собі людство. Найчастішою відповіддю на це питання була спроба дати родо-видове визначення, як наприклад: людина — це політична тварина, людина — це розумна тварина, людина — це тварина, яка виробляє знаряддя праці. Наукові теорії, які таким чином намагались розв’язати проблему сутності людини, можна умовно розподілити на два напрями: перший — це біологічні теорії, другий — теорії соціологічні. Перші теорії виходять з розуміння людини як частини природи і намагаються дати визначення людині як біологічному видові. Теоретична неспроможність таких теорій виявляється в тому, що практично неможливо виділити якусь біологічну ознаку, яка б чітко відділяла людину від інших живих істот, оскільки й у багатьох тварин існують елементи розумної поведінки, елементи соціальної організації і навіть виробництво знарядь праці. Подібні теорії в кінцевому рахунку мають антигуманістичну спрямованість, оскільки вони, так чи інакше, намагаються підмінити моральні принципи біологічними — природного добору, розвитку популяції і т. ін. Другий вид теорій — теорії соціологічні. Вони намагаються звести сутність людини до її належності до соціальної структури су­спільства, виходячи з уявлення про те, що людина є частиною суспільства, тобто частиною певної виробничо-цивілізаційної струк­тури. Яскравим прикладом такої теорії є теорія Маркса, який писав, що сутність людини — це сукупність усіх суспільних відносин. Теоретична недостатність подібних теорій полягає в тому, що людина тут зводиться тільки до якихось соціальних, виробничих функцій, з яких практично неможливо вивести різноманітність проявів людського життя. Моральні принципи в таких теоріях підміняються принципом соціальної доцільності, що принижує цінність окремої людської особистості.

Обидва види теорій мають спільну рису — вони намагаються зрозуміти людину як частину чогось — природи чи суспільства, тим самим позбавляючи людину не тільки якихось окремих параметрів, а й випускаючи з поля зору фундаментальну властивість людини — бути цілісною єдністю всіх своїх проявів. Людина не є частиною чогось, вона завжди є цілим. Уперше такий підхід до людини був сформований ще в античності. Він виявляється вже у відомій тезі Протагора про те, що людина є мірою всіх речей. Філософи античності вперше назвали людину мікрокосмом, тобто малим світом, протиставивши її та прирівнявши до макрокосму — великого світу. Між мікрокосмом та макрокосмом існує аналогія — все, що є в світі великому, є і у світі малому, тобто людина є рівновеликою всьому світові за багатством своїх проявів. Підходячи до людини як до цілісності, ми повинні визнати, що вона є цілісністю гетерогенних суперечливих начал, що не можуть бути зведені одне до одного. В історії філософії виділяли різні людські начала. Найзагальнішими із них є: тіло та душа, матеріальне та духовне, розум і воля. Найочевиднішими началами людини є тіло та душа. Тіло — це чуттєве видиме в людині, її фізична основа. Душа — це те, що робить тіло живим, спонукає його рухатись, відчувати задоволення та страждати. Душа — це життя; бездушними в прямому розумінні цього слова ми називаємо мертве тіло, в переносному — людину, яка не може або не хоче відчувати біль та радість. Життя людини відбувається в двох площинах — матеріальній та духовній. Людина, будучи фізичною істотою, живе згідно із законами матеріального світу, але, будучи істотою духовною, не може бути зведеною тільки до цих законів. Людина живе в єдності своїх матеріальних та духовних проявів: її дух обтяжений тілом, а тіло — одухотворене. Саме до такої єдності матеріального та духовного в людині звертаються нетрадиційна медицина та східні філософські традиції. Поєднуючи матеріальне та духовне, людина, проте, є єдиною. Коли ми говоримо, що людина живе, дихає, мислить, діє, то ми маємо на увазі, що існує єдиний діяльний центр людини, єдине людське Я, яке традиційно називається людським духом. Дух є осередком мислення та дії людини, і ми можемо виділити дві духовні потенції людини — розум та волю. Вони є невід’ємними атрибутами поняття людини. Будь-яка дія людини є осмисленою, інакше кажучи, людина спочатку думає, а потім робить, або, для того, щоб щось зробити, людині потрібно спочатку це обдумати. Думка є необхідною, але недостатньою для людської дії, бо, обдумавши щось, людина повинна ще захотіти це зробити. Невід’ємним атрибутом людини є свобода волі, тобто людина в будь-якій ситуації, в кінцевому рахунку може діяти або не діяти. Навіть для того, щоб щось осмислити, людині потрібне вольове зусилля. Акт мислення є таким же вольовим актом, як і будь-який людський вчинок.

Аналіз цих начал показує, що, розглядаючи людину, як цілісність, ми можемо продуктивно осмислити як буття окремої людини у всіх його проявах, так і історію людства в цілому. Проте чи достатньо розуміння сутності людини, щоб осмислити буття окремої людини? Якщо ми знаємо, як функціонує людський організм, чи достатньо цього, щоб примусити функціонувати власний організм так чи інакше? Якщо ми розуміємо смисл життя та походження людства взагалі, чи достатньо цього для того, щоб зрозуміти сенс власного життя? Замислившись над цими запитаннями, ми можемо дійти того висновку, з якого постає філософія європейського екзистенціалізму, що із сутності людини зовсім не випливає існування окремої людини. Швидше — навпаки, існування окремої людини є первинним відносно людської сутності, тобто кожен із нас, навіть будучи ознайомленим з усім досвідом людства, змушений щоразу самостійно, на свій страх і ризик, відповідати на питання, які висуває перед ним його життя. Інакше кажучи, людина, народившись, уже існуючи, є ніщо, їй належить «з нуля» створювати себе як людину. Такий висновок філософії підтверджується і біологічною наукою — на відміну від інших істот, поведінка людини не задається на біологічному, генетичному рівні: виростаючи поза межами людського суспільства, дитина не може стати людиною, в той самий час, як домашні тварини, що виростають в умовах людської сім’ї, цілком відповідають природі свого біологічного виду. Відтак, людська природа не задається людській істоті від народження. Від народження людській істоті дана лише свобода стати чи не стати людиною. Свобода волі людини має два виміри — негативний та позитивний. Негативний вимір свободи полягає в тому, що людина завжди може сказати «ні» будь-кому з будь-якої причини і навіть невмотивовано. Дитина може сказати «ні» будь-якій спробі її цивілізувати і вирости істотою асоціальною в тому чи іншому відношенні. Які б не були причини такого заперечення, ці причини є вторинні щодо свободи волі людини. Будучи істотою вільною, людина не зобов’язана бути розумною, і може сказати «ні» тільки тому, що має на це право. Позитивний вимір свободи волі людини передбачає осмисленість її дій. Осмислюючи себе, своє становище в світі та суспільстві, людина може не тільки відмовитись від чогось, вона може спрямовувати свої дії на досягнення якоїсь позитивної якості, на створення чогось.

Атрибутом свободи людини є відповідальність. Людина завжди відповідає за свої вчинки, навіть відмова від чогось є вчинком. Поняття свободи та відповідальності у різних вимірах перед­бачають дві різні характеристики людини — її здатність бути особою та особистістю. Особа — це термін, запозичений з юриспруденції, особистість — з етики. Вона акцентує увагу на соціально значущих рисах людського індивіду. І особа, і особистість людини передбачають свободу волі. Відмінність між ними існує через ту відповідальність, яку вони передбачають. Особа — це людина, наділена негативною свободою; для неї характерним є принцип юридичної відповідальності, згідно з яким людина відповідає за свої вчинки незалежно від знання чи незнання закону, якого вони стосуються. Особистість наділена позитивною свободою, оскільки на неї поширюється принцип моральної відповідальності, згідно з яким людина не відповідає за ті вчинки, які вона не усвідомлює. Тобто, тільки знаючи, що таке добро і зло, людина здатна на добрі та погані вчинки.

Поняття особи та особистості не слід сплутувати з поняттям індивіду та індивідуальності. Особа — це член суспільства, особистість є рівновеликою суспільству, в той час як індивід — частина сукупності індивідів, окремо взятий представник людського роду, а індивідуальність — це те, що відрізняє окремого індивіда від інших. Індивідуальність не робить людину унікальною, оскільки ґрунтується на загальних властивостях людей. Наприклад, зовнішність людини є індивідуальною, але особливості будови її тіла, кольору очей, волосся лише підкреслюють те, що вона має ці атрибути, необхідні для людини. Унікальність людини не в тих деталях, якими вона відрізняється від інших, а в самому її існуванні. Існування і особистість окремої людини — явище унікальне і є найвищою цінністю для неї самої і для суспільства. Унікальність полягає в тому, щоб бути такою, як усі, але своїм, неповторним чином.

Існування окремої людини є первісним щодо людської сутності. Людина може міняти себе, свою сутність, проте їй не підвладне власне існування. Людина приречена бути, вона суща у світі незалежно від власної волі. Людина приречена на свободу і на відповідальність, приречена на свій страх і ризик зважувати і вирішувати правильність чи неправильність своїх вчинків. Людина обмежена в своєму існуванні, вона народжується незалежно від власної волі і не може вирішувати питання власного життя чи смерті. Їй підвладна тільки тривалість життя та термін смерті. Проте фундаментальною характеристикою людини є її здатність до самотрансценденції — виходу за власні межі як в мисленні, так і в дії. Людина здатна жити й віддавати своє життя заради того, що не зводиться до її власного існування. Людина здатна до пізнання різних істин, вона здатна для створення матеріальних цінностей, які безпосередньо не випливають з її існування; людина здатна долати межі свого існування через віру, надію, любов.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни Філософія

Київський національний економічний університет.. Філософія Навчально методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Філософська антропологія про людину

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

В. X. Арутюнов, М. М. Демченко, С. Л. Йосипенко, І. С. Кабика, О. О. Круш, В. М. Мішин, Н. Я. Станілевич
Рецензенти: Т. І. Корпало, канд. філос. наук, доц. (Київ. нац. екон. ун-т) В. М. Вандишев, д-р філос. наук, проф. (Сумський держ. ун-т)

Тематичний план теоретичного (лекційного) курсу
№ п/п Тематика лекцій Кількість годин Тема 1 Предмет філософії Тема 2

ЗМІСТ МОДУЛІВ
Модуль 1. Історія філософії Тема 1. Предмет філософії Філософія та світогляд. Світогляд і світовідчуття, світосприйняття і світороз

Тематичний план семінарських занять
№ п/п Тематика семінарських занять Кількість годин Тема 1 Предмет філософії

ЕКСПРЕС-ТЕСТИ
Експрес-тест М І (Тема 1) 1. Назвіть 3 історичні типи світогляду: ___________________________________________ 2. Назвіть 3 основні елементи структури

ТЕМИ ДЛЯ НАПИСАННЯ РЕФЕРАТІВ
«А» — 1. Характеристика особливості філософії Стародавнього Сходу (Індія, Китай). 2. Брахманізм як релігійно-філософська течія. 3. «Ведична» література т

Зразок екзаменаційного білета
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра філософії Дисципліна: філософія Семестр: ________ ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № _

Загальна оцінка
Хто є хто? (друга версія) № п/п Перелік імен Період історії, до якого належить філософ: Античність, Середньовіччя, Нови

Кому і до якого напряму філософії належать ці твердження?
№ п/п Твердження Автор Напрям філософії 9.1 «Людина є мірою всіх речей»  

Підручники, навчально-методичні посібники та довідкові видання
1. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій: В 2 т. — К.: Либідь, 1993. 2. Вандишев В. М. Філософія. Ч. 1. Історико-філософський вступ: Конспект

Першоджерела
1. Аристотель. Метафизика // Соч.: В 4 т. —М., 1976. — Т. 1. 2. Аристотель. Политика // Соч.: В 4 т. — М., 1983. — Т. 4. 3. Бэкон Ф. Новый Органон //Соч.: В 2

Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти
Слово «філософія» давно увійшло до нашого буденного мовлення. Філософією нині називають не тільки відповідну науку чи навчальну дисципліну, а й загальнотеоретичні засади та сукупність принци

Поняття та типи світогляду
Для того щоб зрозуміти значення філософії та її функцій, потрібно розглянути структуру відношення людини до світу в цілому. Можна виділити такі форми освоєння світу людиною:

Предмет філософії та особливості філософського мислення
Авторство слова «філософія» приписують давньогрецькому мислителю Піфагору (VI—V cm. до н. е.). Він був проти того, щоб його називали мудрецем, і вважав себе філософом (любителем му

Основне питання, методи і функції філософії
Основне питання філософії має різне вирішення: матеріалістич­не, ідеалістичне, моністичне, дуалістичне, плюралістичне. Потрібно зазначити, що в межах основного питання філософії по-різному в

Історія філософії як наука та принципи її періодизації
Філософію можна краще зрозуміти, якщо вивчити її історію. Розглядаючи питання про періодизацію історії філософії, слід звернути увагу на принципи її періодизації, основу яких становит

Давньоіндійська філософія
Перші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VI ст. до. н. е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції. Передумови виникнен

Філософія стародавнього Китаю
Аналогічним шляхом відбувався розвиток філософських ідей у Стародавньому Китаї. Так, сама зміна традиційних общинних суспільних відносин на основі економічного прогресу, поява грошей, суб’єктивної

Антична філософія
Історія античної філософії охоплює понад тисячу років. У її розвитку виділяють три основні періоди. Перший — період ранньогрецької філософії — охоплює епоху від виникнення фі

Загальна характеристика філософії Середньовіччя, основні етапи її розвитку
Якщо грецька філософія виникла на ґрунті античного рабо- власницького суспільства, то філософія Середньовіччя належить до епохи феодалізму (V—XV ст.). Особливості філософії Сер

Загальна характеристика та світоглядні основи епохи Відродження
Починаючи з XІV ст. в соціально-економічному і духовному житті Західної Європи відбувається ряд змін, які ознаменували початок нової епохи, що увійшла в історію під назвою епохи Відродження.

Діалектика епохи Відродження
Процес формування нової буржуазної культури супроводжувався принциповою зміною світоглядних орієнтирів. Але на ранніх своїх етапах цей процес набуває своєрідної перехідної, компромісної фор­ми. Бур

Натурфілософія епохи Відродження
Вчення про природу. Пантеїзм. В епоху Відродження філософія знову звертається до вивчення природи. Але в розумінні природи, як і в тлумаченні людини у цей період, філософія має свою особливі

Реформація, її ідеї
Ренесансні гуманістичні ідеї спершу не викликали негативної реакції з боку офіційних представників католицької церкви. Ситуація різко змінюється після того, як у XVI ст. Відродження обертається фен

Історичні передумови появи філософії Нового часу та її загальна спрямованість
Характеризуючи філософію XVII—XVIII ст., необхідно в першу чергу через характеристику епохи глибоко усвідомити, чому саме у цей час в історії боротьби матеріалізму та ідеалізму стався переворот

Характеристика діяльності основних філософів цієї епохи
Далі слід детально ознайомитись з поглядами видатних філософів цього часу. Ф. Бекон (1561—1626 рр.) — родоначальник нової форми англійського матеріалізму і всієї тогоч

Філософія Просвітництва та метафізичний матеріалізм
Просвітництво — культурно-історичний термін (вперше використаний Вольтером і Гердером), що відбиває певну епоху розвитку людства, сутність якої полягає в широкому використанні розуму для сус

Французький матеріалізм XVIII ст.
Французький матеріалізм XVIII ст. має багато спільного з філософією Просвітництва, але йому властиві й відмінні риси. Насамперед його відрізняє одностайна матеріалістична спрямованість в пог

Теорія пізнання та етичні погляди І.Канта
Фундатором німецької класичної філософії був Іммануїл Кант (1724—1804 pp.). Його теоретична діяльність поділяється на два періоди. Перший період закінчується 60-ми рокам

Об’єктивний ідеалізм Г. Гегеля. Діалектика та принципи історизму. Суперечність між методом та системою
Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770—1831 pp.). Якщо в цілому характеризувати філософію Гегеля, то потрібно сказати, що це найвідоміший філософ об’єктивного ідеалізму, який у р

Антропологічний матеріалізм та психологічний аналіз сутності релігії Л. Фейєрбаха
Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л. Фе­йєрбах (1804—1872 pp.), його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя. З Л. Фейєрбаха почин

Філософія тотожності» законів природи і мислення Ф. Шеллінга
Суб’єктивний ідеалізм Фіхте був нездатним пояснити явища природи та суспільного життя, практичної діяльності людини. Спробою його критичного осмислення стала так звана об’єк­тивно-ідеалістична філо

Філософія серця» Григорія Сковороди
Григорій Савич Сковорода (1722—1794 pp.) — видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Його філософські твори можна поділит

Проблема людини та нації у творчості Кирило-Мефодіївського товариства. Філософські погляди Т. Шевченка
Визначну роль у суспільно-політичному житті України зіграло Кирило-Мефодіївське товариство — таємна антикріпосницька організація, що була створена в Києві в січні 1846 p. Його засновниками б

Філософія серця» П. Юркевича та його ставлення до матеріалізму Л. Фейєрбаха та М. Чернишевського
Відомим філософом другої половини XIX ст. був П. Юркевич (1827—1874 pp.), професор Київської духовної академії. У 1860 p. він опублікував статтю «З науки про людський дух», де

Філософія серця» та її вплив на формування філософських концепцій В. Соловйова, М. Бердяєва, С. Франка, П. Флоренського, В. І. Вернадського
Філософські погляди Юркевича, який пізніше викладав у Московському університеті, мали значний вплив на формування поглядів російських філософів. Так, В. С. Соловйов (1853—1900 pp.) —

Загальна оцінка і відмінні риси сучасної філософії, етапи її становлення
Філософія виникла, як відомо, в трьох культурах одночасно — індійській, китайській і античній, пройшовши тривалий і складний шлях свого розвитку. Певним результатом її розвитку можна вважати класич

Діалектичний та історичний матеріалізм
Марксистська філософія, безумовно, важливий етап у розвитку світової філософії. Карл Маркс (1818—1883 pp.) і Фрідріх Енгельс (1820—1895 pp.) дають уявлення про основні н

Позитивізм і неопозитивізм
Історія позитивізму має три періоди розвитку. Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Програма початкового позитивізму зводил

Філософська антропологія
Філософська антропологія — напрям у філософії, який претендує на теоретичне обґрунтування сучасного знання про людину. Проблема людини була поставлена ще в староіндійській та античній філосо

Герменевтика
Герменевтикою (фундатор — В. Дільтей) називають мистецтво і теорію тлумачення текстів. Тому головна операція у герменевтиці — розуміння. Процес розуміння являє собою комплексну і методологіч

Екзистенціалізм
Екзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Біля джерел цієї філософії був С. К’єркегор (1813—1

Неотомізм
Головними представниками цього напряму є Марітен, Жільсон, Бохенський. Неотомізм відроджує і модернізує теїстичне вчення Ф. Аквінського, поєднуючи його з філософськими системами Канта, Шеллінга, Ге

Фрейдизм та неофрейдизм
Картина розвитку сучасної філософії буде неповною, якщо ми не назвемо і такий напрям, як фрейдизм та неофрейдизм, що розглядають людину з точки зору психоаналізу, розробленого в основ

Проблема систематизації основних галузей філософії
Як зазначалося у темі 1, філософія — це наука, предметом якої є загальне в системі «людина—світ». До цієї системи входять такі відношення: онтологічні, гносеологічні, аксіологічні, предметно-перетв

Принципи і основи побудови філософської теорії
Існують два основні способи систематизації філософського знання: класичний і некласичний. Класичні системи філософії (наприклад, античні філософські системи або системи німецької класичної філософі

Проблема систематизації законів і категорій філософії
Філософія як наука постійно потребує розв’язання проблеми систематизації своїх категорій і законів. В епоху античності перший системний перелік категорій склав Арістотель. Він виділив десять катего

Сутність, проблеми і основні форми буття
Система філософського знання поряд з предметом, принципами, методами включає в себе закони і категорійний апарат. Усі елементи системи тісно взаємопов’язані і становлять цілісну єдність, яка створю

Буття матеріального. Сутність матерії
Усе розмаїття форм буття звично зводять до двох його аспектів: буття матеріального і буття ідеального. Виходячи з цього, сутність матеріального буття розкривається через поняття ма

Основні форми існування матерії
Невід’ємним атрибутом матерії є рух. З точки зору філософії, рух — це не просто пересування, переміна місць, а будь-яка зміна предмета взагалі. Кожному структурному рівню матерії, ціл

Проблема єдності світу
Практикою, наукою, в тому числі і філософією, доведено, що простір, час, рух і матерія нерозривно поєднані і взаємопов’язані. Але існує й метафізична точка зору на простір, час і матерію. Ньютон, н

Свідомість як відображення буття
Свідомість — це найвища, притаманна тільки людям і пов’язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і

Закони розвитку буття
Поняття діалектики в історії філософії використовувалось у різних значеннях. Сократ розглядав діалектику як мистецтво виявлення істини шляхом зіткнення протилежних думок, спосіб ведення бесіди (зві

Природа і призначення процесу пізнання
Однією з важливих функцій свідомості є пізнання людиною навколишнього світу і самої себе. Люди не можуть жити, перетворювати природу без знань. Пізнання — це таке функціонування свідомості, в резул

Практика як основа і рушійна сила пізнання
Пізнання має суспільний характер, який зумовлюється працею і мовою. Пізнання відображає реальну дійсність не прямо, а опосередковано — через матеріально-практичну діяльність. Практика породжує потр

Пізнання як процесвідображення реальної дійсності, його основні види
Пізнання відображає дійсність у формі образів. Образ — є форма і продукт суб’єктивного, ідеального відображення об’єк­тивної реальності у свідомості людини. Образи за своїм змістом відповіда

Поняття істини, її види, шляхи досягнення
Істина є правильне відображення суб’єктом об’єктивної дійсності, підтверджене практикою. Протилежним їй поняттям є хибна думка. Хибна думка — це зміст свідомості, який не відповідає р

Поняття науки, її види і функції
Наука є системою понять про дійсність і має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об’єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення, для передбачення і перетворенн

Емпіричний та теоретичнийрівні наукового пізнання
Розрізняють емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання. Емпіричний (грец. empeiria— досвід) — це такий рівень знання, зміст якого в основному одержано з досвіду (із спостереже

Наукове пізнання
Методи Рівні Форми Сходження від абстрактного до конкретного, історичний і логічний, аксіоматичний, системно-структурний,

Поняття суспільства
Передусім слід звернути увагу на багатозначність поняття «сус­пільство». Існує концепція, що суспільство — це частина природи, яка відокремилась і тому продовжує жити і розвиватись за закона

Матеріалістичний та ідеалістичний підходи до розуміння суспільства
Існують два підходи до розуміння суспільства та його історії — матеріалістичний та ідеалістичний. Ідеалістичний підхід, який першопричиною розвитку суспільства вважає дух, ідею, свідомість (

Закони суспільства, їх характер і особливості
Важливим є питання про характер і зміст законів суспільного розвитку. Виходячи з того, що суспільне життя має дуже складний, динамічний і необоротний характер, деякі філософи (особливо ідеалістично

Поняття суспільно-економічної формації та її структура
Для історико-філософського вивчення процесу розвитку су- спільства К. Марксом була введена така важлива категорія, як суспільно-економічна формація (СЕФ). Вона виражає тип суспільства, що харак

Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу
Важливим для соціальної філософії є визначення рушійних сил та суб’єктів історичного процесу. 1. Основними рушійними силами соціального розвитку слід вважати потреби, інтереси, цінності. В

Суспільний прогрес, його критерії, типи та напрями розвитку
З’ясувавши суть основних джерел та рушійних сил суспільного прогресу, слід перейти до поняття спрямованості історичного прогресу, його критеріїв і характеру протиріч. Посилаючись на складн

Методології та стилі мислення
На кожному етапі розвитку наукових досліджень діє система усталених принципів мислення (парадигма) та певний стиль мислення, який треба враховувати. Для класичного періоду в мисленні були характерн

Рівні методологій
Методологія не є суцільною наукою і має прошарковий характер. Найбільш загальний характер має філософська методологія. Її альтернативні підходи — метафізика й діалектика. Там, де мова йде про сталі

Основні методи наукового пізнання
Усі існуючі методи наукового пізнання умовно можна поділити на три групи: 1. філософські (діалектика й метафізика); 2. загальнонаукові (індукція, дедукція, аналіз і синтез, абстра

Економічна діяльність і мораль
Християнська мораль і господарська діяльність. Релігія як світогляд та ідеологія є істотною складовою частиною світової культури, а отже, вона не може стояти осторонь від певного тр

Проблема гуманізації економічної освіти
Суть проблеми гуманізації економічної освіти з глобалістських позицій найбільш точно можна окреслити словами відомого філософа-софіста Стародавньої Греції Протагора: «Людина є міра всім реча

Конспект лекцій з курсу філософії
Модуль 1. Історія філософії........... 57 Модуль 2. Система філософії............. 138 3. Питання для підготовки студентів до іспиту з філософії

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги