Галузева структура АПК

АПК має складну галузеву структуру. Вона виражає галузевий поділ праці у процесі агропромислового виробництва, дає певну узагальнену характеристику за складом галузей і виробництв. До основних сфер АПК належать:

1) сільське господарство;

2) промисловість, що переробляє сільськогосподарську сировину;

3) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та пов'язаних із ним галузей промисловості;

4) заготівля, транспортування та збут сільськогосподарських продуктів;

5) підготовка кадрів, управління, науково-дослідні та проектні роботи і т. ін.

Кожна зі сфер відіграє певну роль в АПК. Сільське господарство є основою АП К. Воно є сферою матеріального виробництва, призначення якої — виробництво рослинницької й тваринницької продукції з метою одержання продовольства для населення і сировини для промисловості.

Промисловість із переробки сільськогосподарської сировини об'єднує харчову та галузі легкої, що пов'язані з сільським господарством. Харчова промисловість характеризується складною структурою — понад 20 галузей із численними спеціалізованими виробництвами, загальна ознака яких — призначення продукції. Серед галузей легкої до АПК належать лляна, бавовняна, конопле-джутова, вовняна, шовкова.

Виробництво засобів виробництва в АПК Криє в собі виробництво різних сільськогосподарських машин, засобів транспортування, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин, мікробіологічних препаратів, тари тощо.

 

21. карпатський економічний район

1. Загальні відомості та ЕГП. До складу Карпатського економічного району входять чотири області (Львівська, Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська); загальна площа 56,6 тис. км² (9,3 %); чисельність жителів — 6,1 млн осіб (13,2 %) станом на 01.01.2009. Територія району в минулому була осередком формування могутнього Галицько-Волинського князівства, яке мало українську державність до середини XIV ст. Окремі землі входили до складу різних держав і лише в середині XX ст. були об'єднані з основною частиною української території.

 

Карпатський економічний район розміщений у західній частині України, займає центральні терени Європи і виходить до кордонів з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою. Ці країни у ті ж роки, що й Україна, стали на шлях побудови ринкової економіки. Але за рівнем розвитку окремих галузей вони помітно випереджають (за винятком Молдови) нашу державу, а тому є вигідними економічними партнерами. Карпатський регіон перетинає важливі міжнародні транспортні магістралі (трубопроводи, залізниці, шосейні дороги), раціональне використання яких сприяє його економічному зростанню.

 

2. Населення і трудові ресурси. Район вирізняється серед інших тим, що демографічна ситуація тут, як і в Північно-Західному районі, не набула надто загрозливого характеру. Ще за підсумками 1996 року у двох областях району (Івано-Франківській та Закарпатській) був незначний додатний приріст населення. У Закарпатській області впродовж усієї другої половини XX ст, та й і досі, спостерігається найбільша народжуваність в Україні. Так, за підсумками 2008 року, вона становила 14,7 дітей на 1000 осіб населення. У Закарпатській області після короткого періоду депопуляції знову відновився додатний природний прирістнаселення (1,7 на 1000 осіб населення за 2008 рік).

 

Частка сільських жителів і сьогодні в Карпатському районі становить 51 %. Середня густота сільського і загалом усього населення — одна з найвищих серед економічних районів — 107 осіб на км², що значно перевищує пересічну для країни. Львівська область, де в містах проживає 61 % мешканців, посідає четверте місце за густотою населення в Україні (117,1 осіб на км²).

 

Вирізняється район і тим, що в ньому одна з найвищих часток (понад 89 %) українського населення, добре виражені етнографічні групи корінних жителів зі своєрідним побутом та культурними традиціями. Представники національних меншин (росіяни, євреї) проживають у містах, а угорці, словаки, поляки, румуни, молдавани — здебільшого в прикордонних районах. Незважаючи на те що територія цього району в минулому входила до складу різних країн, які проводили політику денаціоналізації корінного населення, народ зберіг почуття патріотизму, любові до рідної мови, поваги до української церкви, традицій батьків і прадідів.

 

Щодо трудових ресурсів, то тут сформувався значний їх надлишок, особливо в сільській місцевості. Це зумовлює високий рівень безробіття, значні маятникові міграції, виїзд мешканців на заробітки до інших держав. Останнім часом став від'ємним і механічний приріст населення Карпатського економічного району.

 

3. Природні умови і ресурси. У межах Карпатського економічного району розміщена Передкарпатська паливно-сировинна база країни. Отже, район багатий на мінеральні ресурси. Важливе місце серед запасів паливних ресурсів посідає Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн, де переважає вугілля, придатне для газифікації й коксування. У Закарпатті, Передкарпатті та Придністров'ї є буре вугілля, яке залягає малопотужними пластами. Поклади нафти та газу зосереджені, в основному, в Передкарпатському нафтогазоносному басейні. Найбільші нафтові родовища: Долинське, Битківське, Лопушнянське; газові: Угерське, Рудківське, Більче-Волицьке (на сьогодні практично вичерпані) тощо. У районі є значні запаси менілітових сланців (Передкарпаття).

 

Рудних корисних копалин тут небагато. Зосереджені вони в Закарпатській області (поліметалеві, ртутні руди, золото).

 

Щодо запасів мінеральної хімічної та будівельної сировини район — один з найбагатших у країні. Найважливіші серед родовищ: Калусько-Голинське і Стебницьке калійних солей, Яворівське, Немирівське, Подорожнянське (Львівська область) сірки, кам'яної солі (Солотвинське), озокериту (Бориславське), а також соляні розсоли у Передкарпатті. Будівельні викопні ресурси характеризуються різноманітністю. Тут зосереджені великі поклади цементної сировини (Львівська, Івано-Франківська області), а також, гіпсу, мармуру, глини, кварцових пісків тощо.

 

Найбагатший район на водні та лісові ресурси: густа річкова сітка (системи Дністра, Прута, Тиси), багато штучних водойм, великі запаси підземних вод. Гірські річки, хоча невеликі, та завдяки швидкій течії мають значні запаси гідроенергії. Основні масиви лісів зосереджені в Карпатах.

 

Чи знаєте ви, що...
Ліси в Закарпатській області займають 50 % території області, а в Івано-Франківській — 43 %.

Поверхня району охоплює рівнинні простори низовини Малого Полісся, Подільської та Хотинської височин, рівнин Передкарпаття і Закарпаття, а також частину Карпатської гірської системи з висотами до 2000 метрів.

 

Помірно континентальний клімат з достатнім, а в деяких районах надмірним (Карпати) зволоженням зумовили формування на рівнинах природних комплексів змішаних лісів з дерново-підзолистими, іноді заболоченими ґрунтами та широколистяних лісів — із сірими лісовими та чорноземними ґрунтами. У горах добре виражена висотна поясність. У Закарпатті склалися сприятливі природні умови для вирощування теплолюбних культур завдяки тому, що гірськими хребтами вони захищені від холодних повітряних мас із півночі.

 

Карпатський економічний район має значні природні рекреаційні ресурси. Це мінеральні води Трускавця, Сваляви, Східниці, лікувальні болота, мальовничі ландшафти Капат, Поділля тощо. Багатий район і на історико-архітектурні пам'ятки, місця історичних подій тощо.

 

Чи знаєте ви, що..
Природно-рекреаційний потенціал Чернівецької області становить 243 території та об'єкти природно-заповідного фонду.

 

4. Господарство району. Провідними в Карпатському економічному районі є паливна промисловість та електро-енергетика, машинобудування, хімічна, будівельних матеріалів, легка та лісова галузі промисловості, агропромисловий, транспортний, рекреаційний міжгалузеві комплекси. Паливна промисловість та електроенергетика базуються на видобутку палива, переробці нафти (Надвірна, Дрогобич) і виробництві електроенергії на теплових (Бурштинська, Добротвірська) електростанціях. Крім того, важливу роль відіграють газосховища, компресорні станції, розподільні електропідстанції, які забезпечують транспортування газу й передачу електроенергії до країн Європи.

 

Основними галузями машинобудування району є автомобілебудування (виробництво автобусів, автонавантажувачів, автомобільних кранів), сільськогосподарське машинобудування (оприскувачі, мінітрактори), радіотехнічна, радіоелектронна (телевізори), приладо- та верстатобудування.

 

Хімічна промисловість району базується на місцевій хімічній сировині та паливно-енергетичних ресурсах. Найбільшими центрами хімічної промисловості є Калуш, Стебник, Сокаль, Дашава, Івано-Франківськ, Львів, Борислав.

 

Найрізноманітнішу продукцію виробляють підприємства будівельно-індустріального комплексу. Це видобуток і обробка будівельного каміння, виготовлення цементу, залізобетонних конструкцій, цегли, черепиці тощо. Найбільші цементні заводи розміщені в Миколаєві Львівської області, Івано-Франківську.

 

Лісовиробничий комплекс Карпатського економічного району складається з усіх виробництв — від лісозаготівлі до лісохімії. Основними регіонами розвитку комплексу є передгір'я Карпат (Жидачів, Івано-Франківськ, Чернівці, Свалява, Надвірна, Брошнів-Осада тощо).

 

Сільськогосподарське виробництво АПК району має значні відмінності по всій території. Терени Передкарпаття спеціалізуються на льонарстві, картоплярстві та молочно-м'ясному тваринництві. Більшій частині зони широколистяних лісів притаманні зернове господарство, буряківництво, м'ясо-молочне тваринництво. У Карпатах поряд з льонарством розвивається молочно-м'ясне тваринництво, у тому числі вівчарство, на Закарпатті — виноградарство, садівництво, молочно-м'ясне тваринництво. Харчова промисловість переважно зорієнтована на переробку місцевої сировини, тому провідними галузями є борошномельна, цукрова, плодоовочева, спиртогорілчана, виноробна, тютюнова, молочна, м'ясна.

 

Використовуючи місцеву та привізну сільськогосподарську сировину, а також значні трудові ресурси району, набув значного розвитку комплекс легкої індустрії. Основними центрами комплексу є Львів, Чернівці, Червоноград, Коломия, Ужгород, Мукачеве Івано-Франківськ, Тисмениця.

 

Серед галузей транспорту найбільше значення мають залізничний та автомобільний, а також трубопровідний та повітряний. Шляхи сполучення здебільшого загальнодержавного й міжнародного значення. Найбільшими транспортними вузлами, крім обласних центрів, є також міста Чоп, Стрий, Ходорів, Коломия.

 

Львівська область має одну з найбільш розвинутих у державі транспортних мереж. Через її територію проходять важливі залізничні автомобільні, трубопровідні та електричні магістралі, що з'єднують Україну з країнами Центральної Європи. Загальна довжина залізниць області становить 1309 км, автошляхів — 8,0 тис. км, у тому числі із твердим покриттям — 7,4 тис. км. Найважливіші залізничні магістралі: Київ — Львів — Прага (Будапешт), Варшава — Перемишль — Львів — Бухарест.

 

Найважливішими центрами рекреації та туризму є Трускавець, Моршин, Яремча, Ясиня, Львів, Ужгород, Чернівці тощо.

5. Найбільші міста. Найбільшим містом Західного соціально-економічного району є Львів (близько 735 тис. мешканців). У промисловому комплексі міста провідне місце посідають машинобудування (транспортне, сільськогосподарське, радіоелектронне, верстатобудування), хімічна й нафтохімічна промисловість, а також галузі легкої та харчової індустрії, виробництво будівельних матеріалів. У Львові розміщений Західний науковий центр НАН України, близько тридцяти вищих навчальних закладів різного профілю, у тому числі національний університет ім. Івана Франка, університет «Львівська політехніка», Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка, Українська академія друкарства; дванадцять театрів, серед них театр опери і балету, тридцять два музеї, картинна галерея тощо. Львів посідає перше місце серед міст України за кількістю історико-архітектурних пам'яток. Архітектурний ансамбль історичного центру Львова занесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Найдавнішими архітектурними пам'ятками міста є Високий замок, Миколаївська церква, Вірменський собор, готичні та барокові споруди тощо.

 

Івано-Франківськ (близько 230 тис. жителів) є значним економічним і культурно-освітнім центром області та економічного району. Провідними у виробничій сфері міста є машинобудування, хімічна, лісова, легка та харчова галузі промисловості, будівельно-індустріальний комплекс. До наукових та культурно-освітніх установ належать науково-дослідні інститути, сім вищих навчальних закладів, серед яких Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, національний технічний університет нафти і газу, медична академія, теологічна академія, а також драматичний театр, філармонія, музеї.

 

Другим за кількістю населення економічним і культурним центром у Карпатському економічному районі є Чернівці (243 тис. жителів). Місто відоме з початку XV ст. Зараз воно є центром промислового вузла і спеціалізується на легкій і харчовій промисловості, а також машинобудуванні та деревообробній індустрії. Серед установ соціальної інфраструктури важливу роль відіграють Чернівецький національний університет, Буковинський державний медичний університет, ціла низка науково-дослідних іститутів, два театри, чотири державні музеї, серед яких літературно-меморіальні - Ольги Кобилянської, Юрія Федьковича.

 

Ужгород (понад 117 тис. жителів) — найменший серед обласних центрів України. Виникло місто в IX ст. Зараз це промисловий центр із розвинутими машинобудуванням, лісовою, легкою та харчовою галузями промисловості. У місті функціонують два університети, два театри, музеї.

6. Проблеми й перспективи розвитку. Основною проблемою Карпатського району є зайнятість населення, змушеного кати на заробітки до інших держав. Особливо гостро вона постає у сільській місцевості, де неефективно використовують сільськогосподарські угіддя, мало поширені інші види економічної діяльності. Час від часу територія зазнає значних матеріальних втрат від паводків.

Перспективним напрямом розвитку є інтенсивне вдосконалення інфраструктури туризму в Українських Карпатах.

 

22. стратегія ек розвитку регіону

Основні завдання регіонального планування полягають у забезпеченні оптимального розвитку господарства регіонів в єдиному господарському комплексі держави; вдосконаленні, спеціалізації територій; установленні оптимальних пропорцій; ефективному використанні трудових і природних ресурсів та виробничих потужностей; раціоналізації розміщення продуктивних сил. Стратегічне планування регіонального розвитку включає такі стадії: — розробка концепції регіонального розвитку;

— обґрунтування важливих пропорцій;

— формування системи цільових програм.

Основною метою стратегії соціально-економічного розвитку регіону е орієнтація на діяльність в напрямі стабілізації та підвищення якості життя населення на основі підвищення ефективності економіки і забезпечення додаткових надходжень в бюджети всіх рівнів за рахунок активізації інноваційних й інвестиційних процесів.

Стратегія соціально-економічного розвитку регіону визначає зміст основних напрямів діяльності органів місцевого самоврядування:

— управління соціально-економічним розвитком;

— управління бюджетом і фінансами;

— управління економікою і підприємництвом;

— управління майном і землею;

— управління зовнішньоекономічною діяльністю;

— охорона навколишнього середовища.

Концепція соціально-економічного розвитку регіону — це цілеспрямований комплексний документ, який включає систему найважливішої політики розвитку регіону в стратегічній перспективі на основі необхідної і достатньої економічної самостійності (стратегічні пріоритети, цілі, пропорції і механізми).

Структура концепції розвитку регіону має містити такі розділи:

— соціальна, екологічна, структурна, аграрна політика;

— регіональна науково-інноваційна політика, політика розвитку важливих комплексів спеціалізації і розвитку продуктивних сил, політика розвитку системи розселення, підготовки трудових ресурсів і зайнятості;

— політика розвитку виробничої інфраструктури, ринкової інфраструктури, інвестиційна та зовнішньоекономічна політика;

— антимонопольна, фінансово-бюджетна і податкова, регіонально-кредитна політика і розвиток банківської системи;

— політика розвитку відносин власності.

Отже, концепція регіонального розвитку визначає важливі структурні зміни в процесах соціально-економічного розвитку у формі важливих пріоритетів, цілей і забезпечує їх реалізацію за допомогою економічних і організаційно-правових механізмів. На основі концепції регіону формується стратегічна комплексна програма соціально-економічного розвитку, яка включає систему взаємопов'язаних цільових програм. Процес формування стратегії соціально-економічного розвитку регіонів є одним із найважливіших напрямів діяльності виконавчих і законодавчих органів влади на всіх рівнях.

Прогнозування регіонального розвитку

Важливою складовою механізму державної регіональної економічної політики є прогнозування як ланка між теоретичними розробками та господарською практикою.

Прогноз — це науково обґрунтоване бачення перспектив розвитку певного соціально-економічного процесу чи явища, а також можливих шляхів та засобів досягнення визначених цілей. Хоча його розробка спирається на систему кількісних і якісних показників, він має імовірнісний характер. Загальна мета прогнозу соціально-економічного розвитку регіонів полягає в тому, щоб інформаційно забезпечити об'єктивність управлінських рішень щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому.

Регіональне прогнозування за останні ЗО—40 років досягло неймовірних масштабів. Складаються прогнози і програми розвитку регіонів як на національному (у межах країни), так і на міжнародному рівні (СЕЗ, єврорегіони та ін.) із залученням іноземного капіталу. На макрорівні прогнози розробляються для країни в цілому. Вони можуть бути галузевими, проблемними, комплексними.

Відповідно до Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" (2000 р.), в усіх адміністративно-територіальних одиницях розробляються прогнози соціально-економічного розвитку терміном на 5 років та програми економічного і соціального розвитку терміном на 1 рік.

У прогнозі економічного та соціального розвитку регіонів ві Зображаються:

1. Аналіз та оцінка соціально-економічного розвитку регіону за попередній період, визначення тенденцій і проблем розвитку економіки і соціальної сфери.

2. Стан використання економічного потенціалу регіону, екологічна ситуація.

3. Прогноз кон'юнктури на регіональних ринках основних видів товарів і послуг.

4. Напрями вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону.

5. Цілі та пріоритети регіонального розвитку, заходи з їх досягнення.

6. Основні показники соціально-економічного розвитку.

7. Висновки щодо тенденцій розвитку економіки регіону на середньотерміновий період [9, 380].

Базою прогнозування соціально-економічного розвитку регіону є система досягнутих макроекономічних показників, державні соціальні стандарти і нормативи забезпеченості населення, національно-етнічні особливості регіону, характеристика розвитку соціальної інфраструктури, можливості потенційних інвесторів та інвестиційна привабливість регіону.

Регіональне прогнозування базується на таких принципах:

— системності, багатоваріантності стратегічних і тактичних завдань;

— єдності кількісних і якісних характеристик прогнозу;

— оптимального поєднання різних підходів і методів, ієрархічності та програмності у виборі конкретних засобів вирішення соціально-економічних завдань;

— агрегованості основних індикаторів і показників регіонального прогнозу залежно від прогнозного періоду, послідовності і можливих етапів досягнення визначених цілей.

Розробка системи прогнозів розвитку економіки регіонів відбувається у кілька етапів. На першому етапі здійснюються комплексний аналіз і систематизація регіональних та міжрегіональних проблем розвитку: підвищення рівня життя населення, скорочення безробіття та забезпечення зайнятості населення; екологічні проблеми; зміцнення експортного потенціалу регіонів; удосконалення територіальної спеціалізації.

На другому етапі здійснюється побудова "дерева цілей", яке ґрунтується на їхньому чіткому ранжуванні відповідно до пріоритетів регіонального розвитку та наявних фінансових ресурсів. Виокремлюються часткові цілі із найбільш загальних. Таке "дерево цілей" забезпечує взаємозв'язок системи цілей на різних рівнях управління за ступенем значущості та пріоритетності.

На третьому етапі формулюються обмеження і критерії, які й визначають межі прийнятних рішень та засобів досягнення поставлених цілей. У першу чергу реалізуються цілі та проекти, які не потребують значних капітальних вкладень.

На четвертому етапі відпрацьовуються можливі сценарії розвитку подій у перспективі залежно від обраних шляхів вирішення регіональних проблем. Сценарій — це загальна модель, яка описує не тільки очікувані результати певних перетворень, а й визначає необхідні ресурси для їх досягнення.

 

23. рослинництво і тваринництво як галузі сг

Сільське господарство складається з рослинництва і тваринництва. За вартістю продукції рослинництво перевищує тваринництво.

Рослинництво включає вирощування зернових, технічних, кормових, овочевих, баштанних культур і картоплі, садівництво, виноградарство і квіткарство.

Провідні культури в землеробстві – зернові: озима і яра пшениця, жито, озимий і ярий ячмінь, кукурудза, овес, гречка, просо і рис.

Основна зернова культура України – озима пшениця. Основні райони його вирощування – Лісостеп і північні райони Степу. Яра пшениця має нижчу врожайність у порівнянні з озимою, її посіви розміщені головним чином у степових районах України з більш суворими зимовими умовами, де практично відсутній постійний сніговий покрив.

Цінною продовольчою культурою є озиме жито. Основні райони його вирощування – Полісся і захід Лісостепу. Овес поширений в тих самих районах, що й жито, і служить допоміжною зернофуражною культурою.

Ячмінь – друга за розмірами площ посівів зернова культура України. Ярий ячмінь вирощують на Поліссі, озимий – у південній частині Степу та в передгірних районах Криму.

Третє місце в Україні за площею посівів посідає кукурудза. Найкращі умови для її вирощування – північний і центральний Степ, південь Лісостепу.

Значні площі в Україні відводяться під гречку. Найбільші посіви гречки зосереджені у Поліссі, а також частково у Лісостепу.

Просо переважно вирощують у Лісостепу і Степу.

Рис як продовольчу культуру вирощують на поливних землях у Миколаївській, Херсонській областях та в Криму.

За рівнем виробництва зерна Україна посідає одне з провідних місць у світі.

Технічні культури досить різноманітні: соняшник, цукровий буряк, льон-довгунець, хміль, тютюн.

Соняшник займає близько двох третин усієї площі технічних культур (2,1 млн га). Основні площі соняшнику зосереджені в степовій зоні та на півдні лісостепової. Найвища концентрація посівів спостерігається у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях.

Важливе місце з-поміж технічних культур займають цукрові буряки, що використовуються для виробництва цукру. Основними регіонами вирощування цукрових буряків є області Лісостепу, північного Степу, південної частини Полісся.

Порівняно-великі площі серед інших технічних культур займає льон-довгунець. Райони його вирощування – Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська, Сумська, Львівська і Івано-Франківська області.

У південних районах України вирощують рицину, олія якої широко використовується в авіаційній, парфумерній, медичній, шкіряній та інших галузях.

В Україні вирощують також тютюн, хміль, лікарські рослини.

Плантації тютюну поширені в Криму, Придністров’ї та Закарпатті. Для потреб пивоварної, дріжджової та хлібопекарської промисловості використовують хміль. Цю культуру вирощують здебільшого у Житомирській, Рівненській областях. Головним районом вирощують лікарських рослин є Крим.

Картопля й овочі – цінні, багаті на вітаміни продукти харчування, які є сировиною для харчової промисловості і цінним кормом. За обсягом виробництва картопля посідає друге місце після зерна і використовується як продукт харчування, для технічної переробки на спирт, крохмаль, патоку і як корм для тварин. Основні райони виробництва картоплі – Полісся і Лісостеп України, а також пригороди великих міст.

Овочівництво поширене по всій території України і має в основному азональний характер. Найбільша концентрація посівів овочевих культур характерна для господарств, розташованих навколо великих міст, для забезпечення населення свіжою продукцією. На Поліссі, наприклад, вирощують переважно огірки, моркву, столовий буряк, капусту, у Лісостепу – огірки, помідори, цибулю, у Степу – помідори, перець, баклажани.

Важливою галуззю сільськогосподарського виробництва є садівництво та виноградарство. Різні райони України спеціалізуються на вирощуванні різних плодів.

Основні масиви яблунь і груш розташовані в Лісостепу і на Поліссі, а вишень, слив, абрикос, черешень, персиків, горіхів – у Степу.

У центральних і південних областях черешні, горіхи, абрикоси та інші плодові дерева ростуть у виснажених лісосмугах, уздовж автошляхів, у лісах. Останнім часом кількість плодових насаджень зросла на дачних ділянках навколо міст.

Великі плантації винограду розташовані на півдні держави і в Закарпатті. Близько 80% усіх площ виноградників зосереджено в Херсонській і Одеській областях, у Криму. Високоякісні європейські сорти вирощують у південній частині Криму.

Тваринництво України традиційно спеціалізується на виробництві м’яса, м’ясопродуктів, молока, яєць й інших продуктів харчування.

Тваринництво поділяється на скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, птахівництво тощо. На розміщення тваринництва великий вплив справляє кормова база.

Головна галузь тваринництва – скотарство. Основними продуктами скотарства є молоко, м’ясо і шкіра тварин. Скотарство розвинене повсюдно. Навколо великих міст, міських агломерацій, у приміських зонах Полісся, Лісостепу розміщуються господарства, що спеціалізуються на молочно-м’ясній продукції. М’ясо-молочне тваринництво переважає в Степу.

Свинарство – друга за значенням галузь тваринництва. Свинарство забезпечує населення продуктами харчування – м’ясом і жиром, а легку промисловість – шкірою, щетиною та ін. Воно менше залежить від кормової бази, тому зосереджено в густонаселених районах, де добре розвинуті овочівництво, є відходи харчової промисловості. Основними постачальниками продукції свинарства є Лісостеп і Степ.

Вівчарству в Україні належить допоміжна роль. Особливо інтенсивно вівчарство розвивається в Степу і на гірських пасовищах Карпат. Ця галузь спеціалізується на постачанні м’яса, вовни, овчини, жиру, овечого молока.

Птахівництво орієнтується на фуражне зерно, що переробляється на корм, розвивається в приміських зонах великих міст. Ця галузь спеціалізується на розведенні курей, індиків, качок, гусей, виробництві м'яса, яєць, пера і пуху. Промислове птахівництво розвивається в усіх природноекономічних зонах. Великими виробниками пташиного м'яса і яєць є лісостепові і степові області. Перше місце в Україні належить Криму.

На структуру, розміщення, спеціалізацію тваринництва України істотний вплив справляє кормова база, різна в різних районах держави і залежна від ряду місцевих особливостей.

 

Тісний зв’язок сільського господарства з природно-кліматичними умовами зумовлює зональний характер його спеціалізації. Так, у територіальній структурі сільського господарства України виділяються три зональні аграрні комплекси (зони) – лісовий (поліський), лісостеповий, степовий; гірські регіони – Карпатський і Кримський, а також поза зональні приміські території.

Поліськийльоно-, картопле-, тваринницький комплекс займає 19% площі сільськогосподарських угідь країни. Він сформувався в межах Українського Полісся. Провідною галуззю є м’ясо-молочне скотарство (понад 25% м'яса і 20% молока в Україні). Найвища за товарністю галузь – льонарство, (95% льоноволокна), нижче – картоплярство (48% товарної картоплі). Крім того, тут виробляється понад 15% цукрового буряку, понад 6% товарного зерна, овочі (7%), а також свинина, м’ясо птахів, яйця, баранина і вовна.

Подальший розвиток поліського комплексу пов’язаний зі спеціалізацією на високо інтенсивному м’ясному і м’ясомолочному скотарстві.

З цією метою розширюються площі зернобобових культур і багаторічних трав, створюються культурні пасовища. Спеціалізованими галузями тут стали хмелярство, звірівництво, мисливські господарства, а також розведення риби і водоплавних птахів у природних і штучних водоймах.

Лісостеповий буряко-, цукро-, тваринницько-зерновий комплекс займає 35% площі сільськогосподарських угідь України. Він сформувався в межах лісостепової природної зони.

Провідною галуззю є бурякосіяння (понад 70% бурякової сировини країни), яке успішно поєднується зі скотарством і зерновим господарством. Серед зернових культур основні – озима пшениця і кукурудза, менше значення мають ячмінь, жито, просо, гречка, горох. Високотоварною галуззю є також м’ясо-сальне свинарство, менше значення має птахівництво.

Степовий тваринницько-зерново-соняшниково-овочеплодівницький комплекс сформувався в межах степової природної зони України, він охоплює понад 40% її території. Серед галузей насамперед виділяються скотарство (на півночі – молочно-м’ясне, південніше – м’ясо-молочне), свинарство, вівчарство і птахівництво, тобто на галузі тваринництва припадає близько 60% товарної продукції України (м’ясо, молоко, вовна, яйця). Тут зосереджені великі площі озимої пшениці, кукурудзи, ярого і озимого ячменю, проса, гороху, рису. Степовий комплекс виробляє близько 55% усього зерна України. Найвищу товарність мають соняшник, виноград, плодово-ягідні культури. Додатковою галуззю є картоплярство на зрошуваних землях. Враховуючи унікальне сприяння природно-кліматичних умов, тут необхідно розширювати площі багаторічних насаджень персика, абрикоси, яблуні, сливи, груші, черешні.

Нарівні з цим потрібно збільшувати посівні площі овочевих (томат, баклажан, солодкий перець) і баштанних культур (диня, кавун). Важливого значення забуває розвиток парниково-тепличного господарства (виробництво ранніх овочів і вирощування розсади для інших районів країни).

Гірські регіони Карпат і Криму спеціалізуються на тваринництві (вівчарство і скотарство м’ясо-молочного напряму). У Криму вирощують тютюн, фрукти, овочі, виноград. У Прикарпатті розвинені зернове господарство, картоплярство, хмелярство, у Закарпатті – виноградарство, вирощування тютюну.

Приміське господарство сформувалося навколо великих міст і промислових центрів. Його головне завдання – забезпечення міського населення мало транспортабельною продукцією землеробства і тваринництва. Основними галузями є овочівництво, садівництво, птахівництво і молочно-м’ясне тваринництво. Розвивається парниково-тепличне господарство.

 

Україна характеризується високим ступенем освоєння земельного фонду; насільськогосподарські угіддя припадає 60% його площі. Характерною рисою структури сільськогосподарських угідь України є загальна висока питома вага розораних земель (80%), а в Кіровоградській, Вінницькій і Тернопільській областях він складає близько 90%. Інші площі використовуються під багаторічні насадження (1,5%), сінокоси (3,1%) і пасовища (11%). На структуру сільськогосподарських угідь впливають природні, економічні і соціальні фактори. Так, землі лісостепової зони розорані на 85,4%, землі Полісся – на 68,9% (тут майже третину площі сільськогосподарських угідь займають природні кормові угіддя).

Основу посівних площ України складають посіви зернових культур (56%). Вони відіграють провідну роль у всіх областях України, особливо тих, що розташовані у степовій і лісостеповій зонах.

За площею сільськогосподарських угідь Україна посідає одне з перших місць у світі. Найбільшу площу посівних земель займають посіви зернових культур, особливо озимої пшениці. Вирощування зернових культур має широтну зональність.

Таким чином в Україні добре розвинуто і рослинництво і тваринництво. В Україні вирощують усі сільськогосподарські культури помірного поясу, а головна галузь тваринництва України – скотарство.

 

24. північно-західний ек район

Північно-Західний (Західно-Поліський) економічний район розташований на крайньому північному заході України. Район включає територію Волинської і Рівненської областей.

Загальні відомості та ЕГП [ред.]

До Північно-Західного економічного району входять дві області (Волинська й Рівненська) загальною площею 40,3 тис. км²; чисельністю жителів 2,2 млн. осіб. Територія району в минулому була частиною могутнього Галицько-Волинського князівства. З часом ці землі входили до складу Польсько-Литовської держави, Росії, Польщі, і тільки в 1939 році приєднані до основної частини української території.

Населення і трудові ресурси [ред.]

Район виділяється серед інших тим, що демографічна ситуація не набрала тут надто загрозливого характеру. За підсумками 1998 року, у Рівненській області ще спостерігався незначний додатний приріст населення. З 1999 року в обидвох областях відбувається депопуляція населення, але її темпи найменші (близько -2 на 1000 осіб) серед усіх економічних районів. Саме у Північно-Західному районі зараз залишається й найбільша народжуваність в Україні.

Частка сільських жителів на сьогодні становить тут 49%. Середня густота сільського населення тут не набагато нижча, ніж у Карпатському економічному районі. Через невисокий рівень урбанізації, середня густота населення (67 осіб на км²) значно нижча від пересічної для країни, найменша серед усіх економічних районів. У Північно-Західному регіоні України значна частка (понад 96%) українського населення, а також помітно виражені етнографічні особливості (своєрідний побут і культурні традиції, витоки яких сягають часів язичества) корінних жителів краю — поліщуків. Найбільші з національних меншин — росіяни, білоруси, поляки, які проживають у містах та прикордонних районах.

Щодо трудових ресурсів, то тут сформувався значний надлишок їх, особливо у сільській місцевості. Це зумовлює як значні маятникові міграції, так і виїзд мешканців на сезонні роботи на східні терени України, в інші держави.

Природні умови і ресурси [ред.]

 

У межах Північно-Західного економічного району є незначні паливно-сировинні ресурси. Важливе місце серед запасів паливних ресурсів регіону належить Львівсько-Волинському кам'яновугільному басейну. Перспективні для місцевого використання газові родовища виявлені на Волині. У районі є значні запаси торфу. Рудних корисних копалин тут практично немає. У 90-роках у Волинській області виявлені перспективні поклади мідних руд. Порівняно багатий район на будівельну сировину, (вапняки, мергелі, крейду, граніт, габро) дорогоцінні камені (топази, янтар). Один з найбагатших Північно-Західний район на водні та лісові ресурси. Густа річкова сітка, багато озер і боліт, великі запаси підземних вод. Тут зосереджені значні масиви лісів Полісся.

Поверхня регіону охоплює рівнинні простори Поліської низовини, Волинської височини. Помірно континентальний клімат з достатнім, а в деяких районах надмірним зволоженням зумовили формування на рівнинах природних комплексів мішаних лісів з дерново-підзолистими, іноді заболоченими грунтами. Північно-Західний економічний район має значні природні рекреаційні ресурси. Це передусім мальовничі ландшафти поліських лісів та озер. Питома вага потенційно рекреаційних територій у структурі земель у Рівненській області є найбільшою в Україні (понад 50%).

Господарський комплекс [ред.]

Провідними міжгалузевими комплексами в економічному районі є паливно-енергетичний, машинобудівний, хіміко-індустріальний, будівельний, лісовиробничий, агропромисловий, легкої промисловості, транспортний та рекреаційний. Паливно-енергетичний комплекс базується на видобутку палива (вугілля, торф) та виробництві електроенергії на Рівненській атомній електростанції.

Основними галузями машинобудівного комплексу району є автомобілебудування (виробництво вантажопасажирських автомобілів), сільськогосподарське машинобудування, радіотехнічна, приладо- та верстатобудування.

Хіміко-індустріальний комплекс району орієнтується в основному на споживача. Найбільшими центрами хімічної промисловості є Рівне (азотні добрива), Луцьк (вироби з пластмаси, фарби, побутова хімія).

Найрізноманітніша продукція виробляється підприємствами будівельно-індустріального комплексу. Це видобуток і обробка будівельного каміння, виготовлення цементу (Здолбунів), залізобетонних конструкцій, скла, цегли, черепиці тощо. Лісовиробничий комплекс Північно-Західного економічного району складається майже з усіх (крім целюлозно-паперового) виробництв: від лісозаготівлі до лісохімії (Костопіль, Ківерці, Радивилів, Луцьк, Рівне). Сільське господарство Полісся спеціалізуються в основному на льонарстві, картоплярстві та молочно-м'ясному тваринництві. Місцеве значення має зернове господарство, буряківництво, м'ясо-молочне тваринництво. Харчова промисловість переважно зорієнтована на переробку власної сировини, а тому провідними галузями є борошномельна, цукрова, плодоовочева, спирто-горілчана, молочна, м'ясна.

Використовуючи місцеву та привізну сільськогосподарську сировину, а також значні трудові ресурси району, набув значного розвитку комплекс легкої індустрії. Основними центрами комплексу є Рівне, Луцьк, Дубно, Ковель.

Серед галузей транспортного комплексу найбільше значення мають залізничний та автомобільний, а також трубопровідний та повітряний види транспорту. Шляхи сполучення переважно мають загальнодержавне й міжнародне значення. Найбільшими транспортними вузлами, крім обласних центрів, є також міста Ковель, Здолбунів, Сарни. Найважливіші центри рекреації та туризму: Володимир-Волинський, Рівне, Луцьк, Шацьк та ін.

Найбільші міста [ред.]